Перспективи імплементації міжнародного досвіду здійснення правосуддя судом присяжних в національне законодавство України

Варто зазначити, що у світі відомі дві моделі суду присяжних: англо-американська та європейська. Перша модель полягає у тому, що присяжні у нарадчій кімнаті за відсутності судді ухвалюють рішення у справі. Їхній вердикт є обов’язковим для судді. Професійний суддя у такому процесі вирішує виключно правові питання і встановлює кваліфікаційну міру покарання. Основний текст Конституції США має лише одну норму, присвячену інституту присяжних засідателів у кримінальних справах. Щодо цивільних справ, то про участь присяжних йдеться у сьомій поправці до Конституції США («Білль про права», 1791 р.)⁸.

Інша модель, яка умовно класифікується як суд присяжних за європейським зразком, діє в Німеччині, Франції, Данії, Італії, Швеції, Австрії та інших країнах Європи. Його конструкція і порядок діяльності значно відрізняються від англо-американського журі, оскільки питання правової кваліфікації і факту скоєння злочину підсудним вирішують судді-професіонали разом з представниками народу (шеффенами — «засідатель» — нім.). Також, суттєву різницю між англо-американським та європейським судом присяжних становить й те, за якою системою права воно здійснюється: континентального чи прецедентного⁹.

Участь у  відправлені правосуддя, з моменту появи суду присяжних, обумовлювалась приналежністю до певного суспільного стану, а пізніше регулювалася шляхом встановлення різного роду цензів: майнових, освітніх, за місцем постійного проживання, релігійних, професійних, вікових та ін. (наприклад для осіб, що мають фізичні вади). Так, якщо обрання припускає певний політичний і соціальний фільтр, загорнутий у демократичні форми, то спеціальні цензи, запроваджені владою, є неприкритим зазіханням на права громадян. Загальновизнано, що право на участь у здійсненні правосуддя є невід'ємним для кожної людини, що володіє правом виборчого голосу.

Перш за все, для участі в правосудді у якості присяжного, особа має відповідати наступним критеріям:

1) Громадянство. Напочатку списки присяжних формувалися виключно із громадян тієї країни, у якій здійснюється правосуддя. Участь іноземців та осіб без громадянства, виходячи із принципу державного суверенітету і невтручання в діяльність іноземних країн не допускалася¹⁰. При цьому, не береться до уваги громадянство самого підсудного. Насьогодні з метою забезпечення довіри до суду допускається участь іноземних громадян в якості присяжних осіб, які на законних підставах проживали на території країни та отримали активне виборче право на виборах до місцевих органів влади.

2) Вік. Питання віку, з якого особу можуть залучати до обов'язків присяжного і відповідно звільняти від них є дискусійним. Наприклад, у США, присяжним може бути громадянин, що досяг 21 року, а у Франції взагалі встановлено віковий ценз від 23 до 70 років¹¹. Законодавець виходить з різних міркувань при визначенні віку. У цьому питанні слід враховувати те, що присяжні не є професійними суддями і при винесенні рішення керуються внутрішніми переконаннями, які формуються на основі власного життєвого досвіду.

3) Володіння мовою, якою ведеться судочинство. Цей критерій має важливе практичне значення, оскільки досить поширеними є випадки, коли громадянин не володіє, або в недостатній мірі володіє мовою судочинства. У такому випадку він не може бути залучений до розгляду справи як присяжний, тому що не зможе зрозуміти позицію обвинувачення, захисту, самого підсудного, показання свідків, висновки експерта, правильно оцінити надані докази. Звичайно, у такому випадку можна залучити перекладача для присяжного, але це ускладнить сам процес, та не гарантуватиме повного розуміння таким присяжним суті справи і, що найголовніше, не відповідатиме інтересам підсудного. Якщо громадянин, який не володіє мовою судочинства залучається до участі у розгляді справи як присяжний, він підлягає заміні ще до початку судового розгляду.

4) Правосуб'єктність. Присяжний повинен володіти повною дієздатністю та деліктоздатністю. Особи з частковою дієздатністю, або недієздатні особи не повинні допускатися до правосуддя у якості присяжного.

5) Професійна діяльність. Значення професії при допуску до інституту присяжних не є дискримінаційним положенням. Тут мова йде про те, щоб посадові, службові та інші особи, що здійснюють публічну діяльність та функції делеговані їм державою, не допускалися до судочинства як присяжні в силу виконуваних ними повноважень. Наприклад, у Франції, існує вичерпний перелік посад, несумісних з обов'язками присяжного засідателя, серед яких: член уряду, парламенту, Конституційної ради тощо¹².

Усі присяжні повинні  прийняти присягу, перед тим як розпочнуть розгляд справи. У ній вони присягають виконувати свої обов'язки чесно і  неупереджено, брати до уваги лише досліджені в суді докази, при вирішенні питань керуватись законом, своїм внутрішнім переконанням. Хоча присяга має, переважно, етичний характер, її порушення може значною мірою вплинути на об'єктивність та неупередженість судового розгляду і в подальшому винесення рішення. В такому випадку присяжний повинен понести відповідальність, що власне демонструє іноземний досвід.

Одними з основних принципів судочинства, на яких засновано правосуддя присяжних засідателів є: змагальність, незалежність і свобода внутрішнього переконання. Без безпосередності змагання сторін важко собі уявити участь присяжних засідателів у суді, оскільки вони не знайомляться попередньо з матеріалами справи і не інформуються заздалегідь про обставини справи.¹³

3. Значення суду присяжних як комплексного теоретико-правового інституту для системи змагального кримінального судочинства.

У сучасній юридичній літературі склались критичні погляди про суд присяжних. Такі погляди стосуються, перш за все проблем організації суду присяжних: відсутність правових традицій суспільства; низький рівень правосвідомості потенційних присяжних; різка соціально-економічна диференціація всередині соціуму; низький рівень економічного розвитку суспільства і держави та проблем соціологічного, психологічного і морально-етичного аспектів функціонування суду присяжних: залежність присяжних від соціальних та ідеологічних стереотипів суспільства, непрофесіоналізм і нездатність присяжних оцінити докази, досліджувані в суді¹⁴.

На мою думку, ці проблеми взаємопов’язані і їх ефективне вирішення можливо лише при системному підході. Тому видається необхідним залучення юристів, соціологів, психологів та інших фахівців до вирішення проблем організації і діяльності суду присяжних як нового і досить складного правового інституту кримінального судочинства.

Слід зазначити, що багато країн світу відмовилися від даного інституту через його неефективність, зокрема: Японія, Іспанія, Люксембург, Фінляндія. Щодо США, то Конституції штатів, зокрема Нью-Йорку, Каліфорнії, Коннектикуту, Міннесоти, називають право на участь журі непорушним, у штаті Аляска – таким, що має зберігатися незмінно, а у штатах Вірджинії, Массачусетс – навіть священним¹⁵.

Варто звернути увагу на те, що у міжнародних  актах не існує норм, які б зобов’язували залучати представників народу до здійснення судочинства. Тому запровадження та введення такого інституту в дію є правом держави, а не її обов’язком.

Необхідно зазначити інститут суду присяжних має і свої сильні сторони, що полягають у широкій колегіальності, меншому ризику допущення судової помилки, демократизмі, народності, гласності, посиленні змагальності судочинства¹⁶.

Свого часу видатний юрист А.Ф. Коні висловлював думку про доцільність існування суду присяжних. Він зауважував: «И надо признать, что ни историко-политические возражения Иеринга и Биндинга, ни метафизические выходки Шопенгауэра и техническая критика Крюппи не в состоянии поколебать оснований суда присяжных. И все-таки подавляющим большинством пришлось вынести ему оправдательный приговор, выразив надежду, что этот жизненный, облагораживающий народную нравственность и служащий проводником народного правосознания суд должен укрепиться в нашей жизни, а не отойти в область преданий»¹⁷.

Доцільно згадати також слова відомого вченого О.Ф. Кістяківського, який зазначав про необхідність активної участі суспільства в утвердженні принципу незалежності і незмінності суддів: лише в тій державі дані принципи не позбавлені сенсу, де суспільство розвинуто настільки, що воно в змозі пильно слідкувати і робити критичний аналіз суддівської діяльності, обговорювати вироки суддів і виносити сувору і справедливу критику їх помилкам і зловживанням. Присяжні, на думку О.Ф. Кістяківського, більш здатні, ніж судді, вникнути у фактичну сторону справи, оскільки суддя більше звертає увагу на деталі справи, коли він повинен викласти їх присяжним, ніж коли він робить це для самого себе¹⁸.

Значення суду присяжних полягає також в  тому, що виконання обов’язків присяжних підвищує соціальну активність громадян, сприяє появі особистої відповідальності за долю людини. Діяльність суду присяжних підвищує довіру до судової гілки влади серед народу.

Наявність суду присяжних справляє ефект покращення діяльності державного обвинувачення. Практика впровадження інституту присяжних показала, що обвинувачення стає більш детальним, системним, продуманим.

Суттєве значення має той факт, що професійний суддя  є державним службовцем, який отримує  заробітну плату з державного бюджету. Це означає, що суддя не захищений  від адміністративного, політичного  або навіть економічного впливу. До того ж, цей ефект збільшується в залежності від розміру заробітної плати судді. В особі журі присяжних, що складається з простих громадян, в суді завжди присутня суспільна думка і судді, що виходить за рамки судової присяги, важко буде настояти на своєму¹⁹.

Участь народу в здійсненні правосуддя в ролі присяжного є однією із форм прямої демократії. Апелюючи до безглуздості запровадження інституту присяжних в тій чи іншій країні, науковці все ж сходяться в думці про гуманність цього інституту. Спір же полягає в особливостях застосування суду присяжних в умовах окремо взятої держави, з урахуванням як позитивних та негативних рис самого інституту, так і особливостей менталітету громадян, економічних та політичних передумов.

Таким чином, можна визначити особливості суду присяжних, які полягають у:

- поділі судової влади на дві  відносно самостійні інституції (суд присяжних і професійний суддя), які взаємно контролюють один одного, що створює додаткові важелі стримувань і противаг проти свавілля та зменшує можливості судових помилок;

- відокремленні питання про винність (це питання вирішується присяжними у вердикті) від питання про покарання (це питання вирішує суддя у вироку) , що обмежує можливості зловживання;

- колегіальності прийняття вердикту і наявності вибору суддів (тобто широких прав їх відводу), що значно обмежує можливості тиску та корупційних проявів.

РОЗДІЛ  ІІ. СУД ПРИСЯЖНИХ У КРИМІНАЛЬНОМУ  ПРОЦЕСІ США.

2.1.   Місце суду присяжних в кримінальному  процесі США.

Історія американської  правової системи починається з проголошення в 1776 р. незалежності північноамериканських колоній Англії і створення в 1781 р. конфедерації 13 молодих держав, яка отримала згодом назву: Сполучені Штати Америки.

За своєю  формою кримінальний процес США є  змагальним, як і в Англії, але на відміну від неї в США кримінально-процесуальне право частково кодифіковано, оскільки вироблені та прийняті Конституція США і конституції штатів. У штатах (Іллінойс, Каліфорнія, Нью-Йорк та ін.) діють кримінально-процесуальні кодекси²⁰.

У США кримінальний процес побудований відповідно до англосаксонської моделі, тому процедура судового слідства в цій державі в значній мірі схожа з англійською. Учасники процесу, в тому числі і свідки, розділені на дві категорії: учасники процесу з боку звинувачення і учасники процесу з боку захисту. Кожна сторона готує до процесу своїх свідків. Судове слідство починається з виступу обвинувача. Він викладає фактичні обставини справи, свою версію події, зміст доказів, що підтверджують провину підсудного. Після обвинувача виступає захисник зі своєю версією подій, що відбулися. Першою докази являє сторона звинувачення, потім - сторона захисту. Для судового слідства також характерний перехресний допит.

Американська  система судів присяжних була успадкована від середньовічної Англії, де в кожному населеному пункті скликалася колегія з 12 «вільних і таких, що володіють всіма законними правами» чоловіків, щоб допомогти королю вершити правосуддя. Ці колегії, виносячи рішення, століттями керувалися тим, що їм було відомо про правопорушення у своєму окрузі. Але в міру зростання населення Англії присяжні вже не могли більше покладатися на сусідські пересуди і почали все частіше й частіше спиратися у своїх рішеннях на свідоцтва, почуті ними в суді. До того часу, коли американська судова система ввібрала в себе основні елементи британської моделі, присяжним стали давати наказ ігнорувати все, що вони знають про справу, і судити про факти тільки на підставі доказів, представлених в суді²¹.

Конституція Сполучених Штатів Америки гарантує суд присяжних у всіх кримінальних справах. Верховний Суд США визначив право на суд присяжних як «основоположне в американській системі правосуддя» та як найважливіший елемент шостої поправки до конституції США, яка стосується права на суд присяжних у кримінальних справах, та сьомої щодо права на суд присяжних у цивільних справах (Sullivan v. Louisiana, 113 S. Ct. 2078, 2080 (1993)²².

У Великобританії суд присяжних розглядався як потенційний оплот проти свавілля корони. Але в його користь існувало ще одне міркування, більш прагматичного спрямування. Англійське право передбачало суворі покарання, аж до страти, за порівняно дрібні злочини. Британські присяжні пом'якшували суворість законів, виправдовуючи підсудних або виносячи їм звинувачувальні вердикти за менш серйозні правопорушення.

В американському праві такої проблеми не існувало. Однак у американських колоністів у 18-му столітті була своя власна причина  зберігати інститут суду присяжних - вони бачили в ньому захист від  судового гніту з боку метрополії. Британські правителі раз за разом порушували судове переслідування проти американців за протизаконне перевезення товарів на судах інших держав, але місцеві присяжні незмінно виправдовували підсудних. Коли видатний американський видавець Джон Пітер Зенгер був відданий під суд за критичні висловлювання про губернатора, призначеному британським королем, нью-йоркське журі присяжних винесло йому виправдувальний вердикт, заклавши прецедент захисту свободи друку. В Америці назрівали революційні настрої, і не дивно, що автори «Декларації незалежності» засудили британського короля, зокрема, за «позбавлення нас у багатьох випадках права на суд присяжних»²³.