Умови та чинники досягнення глобального лідерства країнами Великої вісімки

Розглянемо детальніше особливості  розвитку кожної із країн Великої  вісімки.

США - одна з найбільших країн  світу: площа її 9,6 млн. кв. км., населення - 301,7 млн. жителів. За кількістю вироблених товарів і послуг США перевершує будь-яку іншу державу світу. У 2006 р. ВВП США оцінювався в 13,2 трлн. дол., що становить 28,3% сукупного ВВП світу  й значно перевершує найближчі відповідні показники інших країн: Японія - 10,5%, ФРН - 6,2%, Китай - 5,4%. ВВП на душу населення  США становить 43,5 тис. дол. [19].

Країна багата природними ресурсами: нафтою, природним газом, кам'яним вугіллям, кольоровими й  дорогоцінними металами. Кліма­тичні  умови й родючі ґрунти сприяють веденню  високопродуктивно­го сільського господарства.

У структурі промислового виробництва США провідну роль відіграють:

машинобудування, особливо електронне (переважно вироби промислового й військового призначення), електротехнічне, транс­портне (автомобілебудування, авіаракетно-космічна техніка);

хімічна промисловість, пов'язана  з переробкою нафти й природ­ного  газу;

найбільша видобувна промисловість  серед розвинених країн: кам'яне  вугілля, природний газ, газовий  концентрат, нафта.

Високий рівень розвитку аграрного  сектору поєднується зі стій­ким зростанням сільськогосподарського виробництва  й найвищою у світі продуктивністю праці. У сільському господарстві використо­вуються  складні й високопродуктивні  машини, досягнутий високий рівень розвитку інфраструктури, а також  захисту і підтримки дер­жавою  сільськогосподарського виробництва.

Японія є унітарною  демократичною національною державою з парламентською конституційною монархією. Її основний закон — Конституція 1947 року, ухвалено під тиском США  після поразки країни в Другій світовій війні. Він базується на недоторканності прав людини, принципах  пацифізму та визнанні японської  нації носієм державного суверенітету. За Конституцією влада в Японії поділяється  на три гілки — законодавчу, виконавчу  і судову. Першу представлено Парламентом, другу — Кабінетом міністрів  і місцевими органами виконавчої влади, третю — Верховним і  регіональними судами. Місцеві громади  різних рівнів мають широкі права  самоврядування. Основний закон передбачає відмову Японії від війни як засобу вирішення міжнародних проблем  та відсутність інституту збройних сил.

Формальним головою держави  є Імператор Японії, символ державності  і національної єдності. Він позбавлений  права керувати країною й виконує  лише церемоніальні функції. Чинним Імператором країни є Його Величність Імператор Акіхіто. Фактичним головою  держави виступає прем'єр-міністр, голова Кабінету міністрів. З 30 серпня 2011 року цю посаду обіймає Нода Йосіхіко.

Найвищим органом державної  влади є двопалатний Парламент, найстаріший в Азії. Він складається  з нижньої Палати представників  і верхньої Палати радників. Перша  формується з 480 депутатів, які обираються на 4 роки; друга — з 242 депутатів, які обираються на 6 років. Парламент  зобов'язаний приймати закони та бюджет країни. Він обирає прем'єр-міністра, надає уряду вотум довіри і  позбавляє його довіри, звільняє некомпетентних суддів. Правлячою партією в Парламенті є Демократична партія Японії. Основна  опозиційна парламентська сила —  Ліберал-демократична партія. Обидві партії є послідовниками поміркованого  лібералізму.

Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона посідає друге місце після  США за показниками ВВП ($4,5 трильйони  у 2005) і третє місце після США і КНР за показниками купівлеспроможності. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона дуже залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.

Співпраця уряду і промисловців, розвинена культура бізнесової етики, розробки високих технологій та порівняно  невеликі витрати на оборонні потреби  забезпечили стрибкоподібне зростання  японської економіки після другої світової війни. З 1960-х по 1980-ті роки воно було вражаючим: 10% у 1960-х, 5% у 1970-х, 4% у 1980-х роках. Зростання призупинилося  у 1990-х роках через надмірне інвестування наприкінці 1980-х та внутрішньополітичний курс, спрямований на виправлення  спекулятивних ексцесів на біржі  і ринку. Спроби уряду покращити  ситуацію лише забуксували японське господарство у 2000 і 2001 роках.

Однак у 2005 з'явилися ознаки одужання японської економіки після  періоду застою. ВВП зріс на 2,8%, перегнавши показники ЄС і США. Основним фактором одужання стало зростання внутрішнього попиту. Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового  лідера.

Експорт — невід'ємна частина  японської економіки. Головними  експортними партнерами є США (22,7%), КНР (13,1%), Південна Корея (7,8%) і Гонконг (6,3%). Японці здебільшого експортують  транспортне обладнання, двигуни, електротовари, електронні прилади і хімікати.

Оскільки Японія дуже залежить від міжнародної торгівлі, вона імпортує широке коло товарів. Основними партнерами з імпорту є КНР (20,7%), США (14%), Південна Корея (4,9%), Австралія (4,3%), Індонезія (4,1%), Саудівська Аравія (4,1%), ОАЕ (4%) (за даними 2004 року). Японія ввозить переважно  запчастини, пальне, харчові продукти, хімікати, текстиль і сировину для  власної промисловості [10].

Німеччина. Країна має четверту найбільшу у світі економіку  за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший у світі експортер  та третій найбільший у світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих  стандартів життя і має всесторонню  систему соціального забезпечення. Німеччина батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.

Сучасна економіка Німеччини  соціально-орієнтована із високорозвиненою інфраструктурою, високим рівнем ринкової капіталізації, низьким рівнем корупції і високим рівнем інноваційності.

Нині державний сектор економіки представлений в основному  об'єктами інфраструктури, при цьому  системи водопостачання, електропостачання  тощо належать місцевим органам влади. Існують державні монополії (Німецька федеральна пошта, Німецька федеральна дорога тощо). Частка держави в акціонерному капіталі становить близько 9%.

Великі компанії (включаючи  державний та іноземний капітал  з числом зайнятих понад 1 тис. осіб) виробляють 51% національного ВВП. Найбільші  компанії Німеччини за рівнем ринкової капіталізації — «Даймлер-Крайслер», Siemens AG, «Deutsche Bank», однак переважна  більшість працюючих зайнята  в малому та середньому бізнесі.

Німеччина — одна з високорозвинених країн світу. Вона посідає перше  місце в Європі за кількістю виробленої промислової продукції. Провідне місце  в економіці займають електронно-технічна, машинобудівна (в тому числі автомобілебудування, представлене компаніями Volkswagen Group, BMW, Mercedes-Benz, Daimler, Opel, Porsche), гірнича (видобуваються  вугілля, нафта та природний газ, руди цинку та олова, кам'яна сіль), металургійна, хімічна, харчова, суднобудівна, текстильна, нафтопереробна галузі промисловості.

Німеччина імпортує продукцію  машинобудівної, харчової, легкої та важкої промисловості. Головними партнерами Німеччини з імпорту є країни ЄС 52% (головним чином Франція 10%, Нідерланди 9%, Італія 7%, Великобританія 7%, Бельгія  та Люксембург 5%), США 9%, Японія 5% [16].

Водночас Німеччина експортує  машинобудівну продукцію, автомобілі, хімічну продукцію, метали та вироби з металу, продукти харчування, текстиль. Головними експортними партнерами Німеччини є країни Європейського Союзу 56% (Франція 11%, Великобританія 8%, Італія 8%, Нідерланди 6%, Бельгія та Люксембург 5%), а також США 10% та Японія 2%.

Велика Британія — одна з найбільш економічно високорозвинених індустріальних країн світу.

Провідна економіка у  сфері фінансових послуг, фармакологічної  і військової промисловості. Стабільні  ТНК. Високоточні технології і хайтек (телекомунікації і біотехнології). Видобуток нафти і газу з Північного моря. Інновації в розробках програмного  забезпечення. Гнучкі умови праці. Успішно  уловлює тенденції в зниженні курсів валют.

Основні галузі промисловості: машинобудівна, електрообладнання  та автоматика, корабле- та авіабудівна, електроніка, металургія, хімічна, вугільна, нафтова, паперова, харчова, текстильна, легка промисловість. Розвинуті  всі види сучасного транспорту. Головні  порти: Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Мілфорд-Гейвен, Галл, Саутгемптон, Іммінгем.

Виробництво електроенергії: бл.305 млрд кВт·год (1992), головним чином  на ТЕС. Структура енергозабезпечення країни на початку XXI ст.: природний  газ — 37%; нафта — 35%, вугілля — 16%, атомна енергія — 11%, інше — 1%.

ВВП за 2009 становив 2.151 трілл долл; за 2010 — 2.215 трілл долл; за 2011 — 2.231 трілл дол. ВВП Великої Британії в першому кварталі 2009 року скоротився на 1,9 відсотка в порівнянні з попереднім кварталом, що стало рекордним падінням за останні 30 років. У четвертому кварталі 2008 року падіння ВВП країни склало 1,6 відсотка.

Економічно активне населення  становить 31.2 млн. чол. У сільському господарстві зайняте 1,4% населення, в  промисловості — 18,2% населення, у  сфері послуг — 80,4% населення. Рівень безробітних — 5,5%. Грошова одиниця  — фунт стерлінгів = 100 пенсів.

Річний дохід бюджету  становить 1.107 трлн. долл; річна витрата  бюджету становить 1.242 трлн. дол. Інвестиції в економіку становлять 16,7% від  ВВП. Рівень інфляції за 2011 склав 3,8%.

Експорт за 2010 склав 468.7 мільйонів дол. Експорт: машини і устаткування, нафта і нафтопродукти, автомобілі, озброєння, хімічні продукти, медичні препарати, продовольство. Експортні партнери: США − 14,2%, Німеччина — 11,1%, Франція — 8,1%, Ірландія — 8%, Нідерланди — 6,8%, Бельгія −5.3%, Іспанія −4.5%, Італія −4.1%. Імпорт за 2008 склав 645.7 мілл дол. Імпорт: готові пром товари, машини і устаткування, сировина, метали, продукти харчування. Партнери по імпорту: Німеччина −14%, США − 8,6%, Китай − 7,3%, Нідерланди − 7,3%, Франція − 6,9%, Бельгія − 4,7%, Норвегія − 4,7%, Італія − 4,2% [20].

Сполучене Королівство відрізняється, навіть серед країн західної Європи, малою долею населення (близько 2%), зайнятого в сільському господарстві. Британське сільське господарство інтенсивне та комерційне, з високим рівнем механізації. Його підтримка спочатку національною політикою, а згодом і  Єдиною сільськогосподарською політикою (ЄСП) ЄС, призвела до того, що продуктивність виробництва деякої сільськогосподарської  продукції перевищила попит. Зайнятість в сільському господарстві поступово  знизилася, а, із запровадження політики скорочення надлишків, ця тенденція, ймовірно, продовжуватиметься. Британський уряд вживає заходи, щоб створити можливості альтернативного працевлаштування в сільських областях, особливо в  тих, що віддалені від міст. Площі  сільськогосподарських угідь (близько  три чверті загальної площі країни) також зменшилися, і частина орної  землі пішла під пасовища.

Франція — високорозвинена  індустріально-аграрна країна. За розмірами  ВВП і обсягом промислового виробництва  Франція посідає одне з провідних  місць у західному світі (разом  зі США, ФРН, Великобританією та ін.). Провідна галузь промисловості —  машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї, харчова промисловість і виноробство. Розвинені всі види сучасного транспорту. Головні морські порти — Марсель, Гавр, Дюнкерк, Руан, Нант, Сен-Назер, Бордо. Транспортна мережа має радіальну конфігурацію з єдиним центром — Парижем. Франція посідає одне з перших місць у світі за довжиною автошляхів і величиною автопарку. Найважливіша автострада — Лілль-Париж-Ліон-Марсель. Головні водні магістралі — Сена (яка через Уазу і Північний канал пов'язана з Північним районом, а через Марну і канал Марна-Рейн — з Лотарингією та Ельзасом) і каналізована р. Мозель (шлях для експорту лотаринзької руди і металу, а також імпорту вугілля і коксу); на ці шляхи припадає понад 4/5 перевезень

Третина території Франції  використовується на сільське господарство, 25 % з яких — це пасовища, а 27 % —  ліси. Традиційно важливим сектором економіки  Франції є сільське господарство. Якісний ґрунт та сприятливий  клімат сприяють розвитку сільськогосподарської  продукції. Насамперед вирощується  пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, цукрові  буряки, тютюн, хміль, цикорій, овочі, виноград. Бургундія, Бордо та інші місцевості славляться виноробством.

Великі доходи приносить  також туризм, який особливо розвинений у Парижі, на узбережжі та в горах.

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A.: ВВП — $ 1600 млрд. Темп зростання ВВП — 3,2 %. ВВП на душу населення — $ 27975. Прямі закордонні інвестиції — $ 12,5 млрд. Імпорт (машини та обладнання, нафта, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина) — $ 334 млрд (головним чином Німеччина — 17,2 %; Італія — 9,9 %; США — 8,8 %; Великобританія — 8,4 %; Бенілюкс — 7,7 %). Експорт (транспортне обладнання, автомобілі, сільськогосподарські і продовольчі товари, хімічні товари і напівфабрикати) — $ 377,8 млрд (г.ч. Німеччина — 15,9 %; Великобританія — 10 %; Італія — 9,1 %; Іспанія — 8,7 %; Бенілюкс — 7,7 %).

Франція — одна з найбільших економічно розвинених країн світу. За обсягом промислової продукції  Франція ділить з Італією 4-е місце  у світі (після США, Японії і Німеччини). У 1997 обробна промисловість дала 25,1 % загальної доданої вартості; в ній було зайнято 4,2 млн чол., тобто 18,6 % всіх трудових ресурсів країни. Франція займає 4-е місце у світі  з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера  послуг. Велику роль відіграють надходження  від зовнішньої торгівлі і туризму. Експорт: фрукти (в основному яблука), вино, сир, пшениця, автомобілі, літаки, залізо і сталь, нафтопродукти, хімікати, ювелірні вироби, шовк.

Італія — високорозвинена  індустріально-аграрна країна, яка  за обсягом промислового виробництва  на межі ХХ-XXI ст. входить у число 10 найрозвиненіших країн світу. Основні  галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки  Італії — обробна промисловість. Транспорт — залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Гол. морські  порти: Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь. Повітряний транспорт є важливим засобом пересування на території  Апеннінського п-ова, для зв'язку з островами. Нарівні з великими міжнародними аеропортами в Римі, Мілані і Неаполі існує багато невеликих аеропортів на материку і  островах. Головна авіакомпанія Італії — «АльІталія».

Італія залежить від імпорту  енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн  т на рік). Власний її видобуток  — 5 млн т, природного газу — 60 млрд м3. З 220 млрд кВт год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена.