Умови та чинники досягнення глобального лідерства країнами Великої вісімки

Чинники,  які  перешкоджають  і  стримують  посткризове  економічне  відновлення: 

-  низька  економічна  динаміка, насамперед, розвинутих  країн,  у  яких ще не компенсовані  кризові втрати;

-  боргові негаразди  у розвинутих країнах Європи, затягування яких знизить довіру  не лише  до  європейських фінансових  ринків  та  інститутів,  але  й  світових загалом, що,  своєю  чергою  стане «продовженням»  недовіри,  погіршення  фінансових  умов господарювання, поширення  стагнаційних процесів;

-  висока  і нестабільна  ціна на  енергоресурси, насамперед, нафту, що посилює невпевненість,  провокує  спекулятивні  тенденції,  а  з  тим  відбувається  втрата цінових  орієнтирів  для  бізнесу  і  пов’язаних  фінансових  ринків. Водночас,  погіршуються  споживчі  настрої,  знижується  сукупний  попит, що  провокуватиме   зниження виробництва і поширення  стагнаційних проявів;

-  подальша  консервація   ринків  житла  у  розвинутих  країнах,  насамперед, США,  які   є  визначальними  для   розвитку  економіки, посилення   стимулів  до продуктивної праці; 

-  валютна  нестабільність  і  слабкий  долар –   за  відсутності  надійної  міжнародної валюти можуть лише  посилювати валютні коливання,  що стане елементом макроекономічної  нестабільності, поширення  інфляційних  процесів. Поряд з цим, внаслідок  доларової  слабкості  відбуватиметься  реальне  зміцнення  національних валют  провідних  економік,  з  погіршенням  умов  торгівлі,  валютними  війнами (прискореною девальвацією заради отримання торгівельних вигод), що означатиме подальше нарощування макроекономічних дисбалансів; 

-  зниження  попиту  в  Японії,  посилення  інфляційних   процесів  у  Китаї, що разом   негативно  вплине  на  світовий  сукупний  попит,  а  з   тим –  провокуватиме стагнаційний  характер світової економіки.

Сьогодні  починає  превалювати  тенденція «двошвидкісного»  розвитку  світової економіки. Перед державами  за  таких умов стоїть дуже важливе  завдання  забезпечення переорієнтації попиту з державного сектора на приватний  та від країн з надлишковими зовнішніми дефіцитами на країни з надлишковими профіцитами.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Умови досягнення світового лідерства країнами Великої вісімки

3.1. Аналіз загальносвітових  глобалізаційних тенденцій

 

 

Однією з основних ознак  сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних  відносин, трансформують напрями  і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. “globe”  – земна куля) – складний, багатогранний  процес, який має безліч проявів  та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони  цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують  такі визначення:

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання  глобальних проблем людства.

Глобалізація – складне  явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном  товарів і послуг та потоками капіталів.

Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення  і діяльність людей в одній  частині земної кулі справляють значний  вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.

Глобалізація – сукупність викликів і проблем сьогодення.

Під глобалізацією світового  господарства розуміють процес посилення  взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження  в утворенні світового ринку  товарів і послуг, фінансів; становленні  глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент  суспільного багатства, виході бізнесу  за національні кордони через  формування ТНК, впровадженні і домінуванні  в повсякденній практиці міжнародних  відносин і внутрішньополітичного  життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Перші спроби осмислення і  оптимізації суспільного розвитку різного рівня тісно пов’язані  з появою і розвитком перших релігійних і філософських систем людства. Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи від утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників.

В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу  і прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального  рівня. Футурологічна література цього  періоду стимулювала розвиток системного мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального і  регіонального рівнів.

Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі співавторами (1972), заснованих на спрощенні  екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – росту  народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення  навколишнього середовища основна  увага надається фізичним, демографічним  і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні, культурні  і навіть науково-технічні чинники  практично ігнорувалися, то для наступних  розробок був характерний набагато об’єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних процесів.

Вже в другій доповіді Римського  Клубу “Людство біля поворотного  пункту” (1974) її автори М. Месарович  і Е. Пестель зробили спробу врахування специфіки соціально-політичного  розвитку різних регіонів. У зв’язку  з цим світ було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей  складається з 3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня формування норм, цінностей і цілей суспільства. Підхід Месаровича і Пестеля виявився дуже продуктивним і був покладений в основу значної кількості інших  моделей і розробок, зокрема моделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі “Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст”.

Причини формування глобалізаційних  процесів:

- процес інтернаціоналізації,  який приводить до поглиблення  співробітництва між країнами  та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес:  поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють  всю систему соціально-економічних  відносин, переносять на якісно  новий технічний рівень організаційно-економічні  відносини, транспортні та комунікаційні  зв’язки (зниження витрат на  трансакції);

- загострення проблем,  що є загальними для всіх  людей і країн світу та є  важливими з точки зору збереження  та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних  економік та їхнє взаємопроникнення,  формування міжнародних виробничих  комплексів поза національними  кордонами;

- фінансова глобалізація  – зростаюча фінансова єдність  та взаємозалежність фінансово-економічних  систем країн світу;

- послаблення можливостей  національних держав щодо формування  незалежної економічної політики;

- розширення масштабів  обміну та інтенсифікація процесів  руху товарів, капіталів, трудових  ресурсів;

- створення інституцій  міждержавного, міжнародного регулювання  глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки  до єдиних стандартів, цінностей,  принципів функціонування [13, 7].

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній  країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована  галузь промисловості, тим більше переваг  отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні  окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь  інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед  яких:

- співвідношення зовнішньоторговельного  обороту і ВВП;

- прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку  країни і з країни, та портфельні  інвестиції;

- потік платежів роялті  в країну та з країни, що  пов’язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому  рівні визначається економічними взаємозв’язками  між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу  глобалізації є формування глобально  функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які  виступають своєрідним локомотивом  світового господарства. В межах  цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через  розповсюдження інновацій у сфері  технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність  розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни – глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії  у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних  масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток “людського капіталу”.

На іншому полюсі світової економіки – більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови  розвитку, на які практично неможливо  впливати, але обов’язково треба  враховувати. Особливо важливо враховувати  масштаби і динаміку процесу становлення  системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.

Глобалізація тісно пов’язана  з регіоналізацією світового  господарства. З одного боку, це дві  суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого - консолідація глобального  ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою  забезпечення найбільш сприятливих  умов для реалізації міжнародного співробітництва  в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно  реалізовувати на міжнародній арені  широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія  спостерігається в межах таких  потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС приходиться  приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу  і 85% експорту [4].

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в  межах інтеграційних об’єднань  виступає каталізатором зростання  міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.

 

3.2. Визначення передумов  світового лідерства країн-членів  Великої вісімки

 

Глобалізація – це об’єктивний  процес планетарного масштабу, який має  як прогресивні наслідки, так і  негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних  технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід  на ресурсозаощаджуючі технології; посилення  уваги до важливих проблем людства  та інші.

Однак, глобалізація економіки  – це не лише вигоди від зростанні  участі країни в світових економічних  процесах, але й висока ймовірність  втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого  виробництва, зростання обсягів  світової торгівлі та потоків іноземних  інвестицій, інтенсифікації руху технологічних  нововведень тощо, але й більш  вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова  практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної  діяльності. Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться:

посилення нерівномірності  розвитку країн світу;

нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури  господарства, політичної та економічної  залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання  на національному та міждержавному  рівнях.

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане  з формуванням в рамках провідних  західних держав замкненої господарської  системи. Цей процес можна прослідкувати  за такими напрямками:

1) концентрація в постіндустріальному  світі більшої частини інтелектуального  і технологічного потенціалу  людства;