Внешняя политика сша на ближнем востоке

Замість беззастережної підтримки Сполучені Штати стали виступати в ролі посередника між Ізраїлем і Палестиною. Разом з тим розпад біполярної системи міжнародних відносин (саморуйнація СРСР і розпуск ОВД) позбавив арабські країни та Організацію Визволення Палестини (ОВП) потужного союзника, що заставило частину арабських керівників шукати порозуміння з Ізраїлем і відповідно модеонізувати переговорні позиції. Найбільш поміркована частина лідерів ОВП дійшла висновку про необхідність визнання права Ізраїлю на існування і піти на прямі переговори з ним.

Прихід адміністрації  Дж.Буша-молодшого ознаменував собою  новий етап близькосхідної політики США. Нова адміністрація демонстративно підкреслювала, що вона не буде виконувати миротворчі функції, а досягнення миру і компромісу на Близькому Сході  повинно залагоджуватися самими ізраїльтянами і палестинцями. Вашингтон дав зрозуміти своєму стратегічному союзнику, що той повинен шукати шляхи до компромісу і не сподіватися на беззастережну підтримку США.

Реакція на домовленості в Аннаполісі, яку ми докладно розглянули у розділі 2.2., в Ізраїлі та Палестинській автономії була різною. Праві сили Ізраїлю («Наш дім Ізраїль») виступили проти будь-яких поступок Палестинській автономії: вони проти передачі частини Єрусалиму та ліквідації ізраїльських поселень на Західному березі річки Йордан.

Складною залишалася ситуація і у президента ПА М.Аббаса, адже контрольована ним «Фатх» утримує  владу лише на Західному березі річки  Йордан, а сектор Газа перебуває  під контролем «Хамас», який відповів на домовленості ракетними ударами з «Кассамів» та «Катюш» («Град») по ізраїльських поселеннях на півдні. У лютому 2008 року Тель-Авів відповів на атаки хамасівців операцією під назвою «Гаряча зима», метою якої було знищення авіаційними атаками бойовиків та їхньої інфраструктури [28].

Ситуацію щодо наступних  переговорів повинна була врятувати  держсекретар США К.Райс, яка спеціально прибула у березні 2008 року до регіону. Проте М.Аббас попередньою умовою поновлення діалогу вважає припинення ізраїльтянами бойових дій, тоді як К.Райс притримується думки, що ніби припинення вогню з боку Ізраїлю не є обов'язковою умовою проведення переговорів. Фактично слова американського держсекретаря означають згоду США на продовження операції ізраїльтян.

Нарешті, у червні 2008 року було досягнуто між Ізраїлем і «Хамасом» перемир'я («тахдіа» - у буквальному перекладі «затишшя») терміном на шість місяців, дія якого поширюється лише на сектор Газа. На Західному березі річки Йордан Ізраїль продовжує операції проти палестинських бойовиків.

Загалом проблема полягає у тому, що у нинішніх умовах розв'язання палестино-ізраїльського протистояння на основі усталеного принципу «двох держав для двох народів» малоймовірне. Палестинська автономія розколота на Західний берег річки Йордан («Фатх») і сектор Газа («Хамас»). Підстав вважати, що «Фатх» і «Хамас» у найближчому майбутньому поновлять діалог немає - у таких умовах можна проводити лише роздільну політику стосовно цих рухів. А отже, і території, які перебувають під їхнім контролем, правильніше розглядати як самостійні утворення. Таким чином, сама ідея палестинської держави, по суті, відходить на другий план. Керівник американського держдепартаменту К. Райс вважає, що укладення миру стане потужним об'єднувальним чинником. Так би сталося, якби мир було укладено на прийнятих для більшості палестинців умовах [24].

Події у секторі Газа були головною міжнародною темою  перед інавгурацією нового президента США Барака Обами. Безперечно, США  і за Б.Обами відіграватимуть  велику роль у спробах врегулювати  ізраїльсько- палестинський конфлікт. Він обіцяє у цьому сенсі шукати нові підходи: «З низки питань у минулому США часто починали з диктату, і ми не завжди брали до уваги всі факти, які мали відношення до тієї чи іншої проблеми. Давайте послухаємо». Це Обама говорив в інтерв'ю міжарабському каналу «Аль-Арабійя» [24].

Разом з тим експерти вважають, що конфлікт у Палестині  не буде зовнішньополітичною проблемою  номер один для нового американського президента. Пріоритетними питаннями  для зовнішньої політики США називають  Афганістан, Іран та Росію.

Водночас новий ізраїльський прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху  одразу після свого призначення  на цю посаду здійснив у травні 2009 року перший візит до США і тим самим  підтвердив лінію на стратегічне  партнерство і історичну відповідальність Вашингтона у питанні безпеки єврейської держави, яка має давнюю традицію. Щоправда, зустріч, яку називають ознайомчою, не увінчалася конкретними кроками у поступі близькосхідної проблеми, оскільки бачення і підходи до її розв'язання обох лідерів дещо різні. Необхідно визнати, що колишня формула, запропонована арабським світом - «мир в обмін на територію», застаріла, а запропонована нинішня - «два народи - дві держави» - повинна пройти серйозне тестування реаліями нинішньої ситуації на Близькому Сході.

Насамперед, президент США Барак Обама підвердив необхідність створення палестинської держави, як засадничої бази у розв'язанні конфлікту на Близькому Сході, і відмовився встановлювати для Ірану чіткий термін, упродовж якого той повинен відмовитися від ядерної зброї. Для Вашингтона є очевидним, що саме мирна угода Ізраїлю з палестинцями суттєво знижує ризики і сприяє денуклеризації Ірану. Ізраїльський прем'єр, який очолює правоконсервативний уряд, не підтримав цих двох підходів.

Нагадаємо, що ідея створення  палестинської держави стала в останні десятиріччя провідним фактором ведення переговорів. Концепція двох держав була закладена ще в угоді Осло-1 1993 року, успадкована адміністрацією Дж.Буша і закладена у «Дорожню карту», розроблену «близькосхідною четвіркою» (США, ЄС, ООН і Росією). Угода в Аннаполісі 2007 року також базується на концепції двох держав - Ізраїля і Палестини. Уряд Нетаньяху не готовий пристати до цієї ідеї, тим більше, що, у відповідності до резолюції ООН 181 /II від 29 листопада 1947 року, ізраїльській державі відводилось 56% Палестини, арабській державі - 43%. Нинішні реалії, якщо навіть повернутись до кордонів, які склалися після війни 1967 року, далекі від того, щоб Палестина отримала належні їй території [11].

Інша перепона на шляху  полагодження арабо-ізраїльського конфлікту - повернення палестинських біженців. Згідно даних ООН, у 2006 році нараховувалось 1 млн. 835 тис. зарегістрованих палестинських біженців в Йорданії, 435 тис. і 405 тис. в Сирії і Лівані відповідно. Зрозуміло, що повернення цих біженців на територію Ізраїлю не тільки докорінно змінило б демографічну ситуацію в регіоні, але, по суті, привело б до знищення ізраїльської держави, в якій нині на арабське населення вже припадає 1 млн. осіб [11].

Експерти навіть говорять про початок нової ери у відносинах Америки і Ізраїля. Якщо попередники нинішнього американського президента намагалися перш за все брати до уваги ізраїльські інтереси в арабо- ізраїльському протистоянні, то Барак Обама хоче реалізувати глобальний підхід у близькосхідному конфлікті, суть якого полягає у зближенні США з арабським світом, навіть якщо це спричинить деяке ослаблення зв'язків з Ізраїлем. Загалом своєю незгодою з американським баченням розв'язання конфлікту на Близькому Сході уряд Б.Нетаньяху може спровокувати завершення «медового місяця» між США та Ізраїлем, який тривав упродовж багатьох десятиріч.

3.2. Особливості підходів нової адміністрації США до здійснення зовнішньої політики на Близькому Сході

Непопулярність серед  американських громадян іракської  війни, розпочатої республіканською адміністрацією Дж. Буша, а також криза довіри до Сполучених Штатів з боку світової спільноти, призвели до ситуації, коли вперше за довгий час зовнішня політика стала однією з центральних тем в ході виборчої кампанії в США. Виникла необхідність в принципово інших підходах та формах політичного співробітництва, в тому числі на Близькому Сході. Наявність вищезазначених тенденцій в американському суспільстві сформувала ситуацію найбільшого сприяння для кандидата від Демократичної партії США Барака Обами, який базовим елементом своєї передвиборчої кампанії зробив вихід американських військ з Іраку.

На сьогоднішній день фактично сформовані і озвучені в  публічних виступах і інтерв'ю  контури стратегії і пріоритети нової американської адміністрації у сфері зовнішньої політики.

На Близькому Сході  адміністрація Б. Обами вимушена вибудовувати свою зовнішньополітичну лінію з врахуванням декількох  чинників. Це, по-перше, украй негативні  наслідки конфронтаційної політики попередньої адміністрації в ісламському світі, які призвели до небувалого зростання антиамериканізму. По-друге, гостра конкуренція за доступ до джерел нафти і газу що триває. По-третє, на Великому Близькому Сході неухильно зростає вірогідність великомасштабної регіональної війни, у тому числі з використанням ядерної зброї.

В основі структури зовнішньополітичних  пріоритетів сучасної політики США  лежить передвиборна програма Б. Обами, однак, необхідно підкреслити, що зовнішньо- і внутрішньополітична кон'юнктура, безумовно, внесе свої корективи до практичної реалізації заявлених в ході передвиборної кампанії обіцянок.

Двома основними пріоритетами офіційної зовнішньополітичної  програми адміністрації Б. Обами  є:

А) відновлення довіри до США і їх авторитету в мусульманському  регіоні і в світі в цілому;

Б) реалізація нового підходу  до політики на Близькому Сході (в  тому числі щодо Іраку та Ірану) з  метою вирішити затяжну геополітичну кризу в регіоні.

Коментуючи ситуацію на Близькому Сході під час  свого першого офіційного інтерв'ю  після інавгурації арабському телеканалу „Аль-Арабійя” Б. Обама визнав, що для вирішення близькосхідної кризи США доведеться скоригувати раніше зайняту позицію – відмовитися від диктату і робити акцент на дипломатичних інструментах врегулювання.

Близькосхідне врегулювання є одним із зовнішньополітичних пріоритетів нинішньої адміністрації, що підтверджує введення нової посади спецпредставника США на Близькому Сході, який знаходиться під безпосереднім керівництвом президента США і держсекретаря США. 22 січня 2009 р., спеціальним посланником США щодо врегулювання на Близькому Сході був призначений колишній сенатор Джордж Мітчелл [3].

В основних положеннях плану  був зроблений акцент на необхідності для Ізраїлю заморозити будівництво  поселень на палестинських територіях, зняти блокаду, розморозити рахунки Палестинської автономії і дозволити палестинцям повернутися на роботу до Ізраїлю, заклик до „негайного і беззастережного” припинення насильства в Ізраїлі і на Палестинських територіях, заклик до ізраїльської армії не використовувати бойові заряди проти палестинських демонстрантів, а палестинців ― запобігти діям арабських бойовиків, що обстрілюють ізраїльські поселення.

Зовнішньополітична лінія  Б. Обами на переформатування американської  близькосхідної політики знайшла підтримку в країнах Євросоюзу, який традиційно вважає, що Сполучені Штати повинні проводити більш збалансовану політику на Близькому Сході з врахуванням інтересів не лише Ізраїлю, але й мусульманських держав регіону, у напрямі висунення на перший план діалогу і відмови від лінії на гегемонізм. Це, зокрема, було підтверджено на неформальному саміті ЄС-США, який відбувся 5 квітня 2009 р. в Празі [3].

Що стосується проблеми Ірану, то Б. Обама перерахував три  основні претензії Сполучених Штатів до цієї країни – 1) загрозa Ізраїлю; 2) прагнення оволодіти ядерною зброєю; 3) підтримка терористичних організацій. Однак, відзначив при цьому пріоритетність дипломатичних засобів для нової американської політики в подоланні розбіжностей з Іраном.

Б. Обамою, в рамках його публічних виступів, було офіційно заявлено, що близькосхідне врегулювання нарівні з Афганістаном і Пакистаном знаходитиметься в центрі уваги зовнішньополітичній діяльності нової американської адміністрації.

Основними завданнями демократичної  адміністрації США в цьому напрямку є:

- припинення вогню між ворогуючими сторонами;

- відновлення палестинсько-ізраїльських переговорів;

- активна робота з ізраїльтянами і палестинцями з метою реалізації плану створення „двох держав для двох народів”*;

- припинення контрабанди зброї у сектор Газа;

- безперешкодний доступ в Газу гуманітарної допомоги;

- відновлення економіки палестинського анклаву;

- забезпечення безпеки Ізраїлю як головного союзника США;

- розширення кола союзників США в регіоні.

2 березня 2009 р. в  Шарм-аш-Шейху (Єгипет) відбулася Міжнародна конференція, метою якої стало вироблення механізму та збору коштів для відновлення сектора Газа після ізраїльської військової операції. Американська адміністрація оголосила про свій намір виділити 900 млн дол. США Палестинській адміністрації очолюваній М. Аббасом, яка є єдиною політичною силою в Палестині, що визнається Сполученими Штатами. Був зроблений акцент на тому, що ці гроші не повинні потрапити до будь-яких інших палестинських політичних структур, в першу чергу до ХАМАС [3].

Дипломатичні зусилля  Сполучених Штатів спрямовані на те, аби  забезпечити М. Аббасу центральну роль в процесі реконструкції Гази, що, на думку демократичної адміністрації, допоможе укріпити його позиції серед  населення Палестини, знизити популярність ХАМАСА, а в майбутньому мінімізувати участь ісламістів ХАМАСу у формуванні уряду національної єдності Палестини. Вашингтон, як і раніше, офіційно відмовляється підтримувати контакти, навіть на неофіційному рівні, з палестинським рухом ХАМАС. Останній визнано терористичною організацією також країнами Європейського союзу та Ізраїлем. США намагаються переконати країни-донори віддавати пріоритет Палестинської адміністрації М Аббаса при перерахуванні коштів, а також фінансувати ті проекти, які ініціюватимуться і контролюватимуться Палестинською адміністрацією на чолі з М. Аббасом.