Цена и ценообразование

На малюнку 1 представлено графічне співвідношення кривих попиту та пропозиції щодо цінового фактора  в ситуації ринкової взаємодії (точка  перетину кривих попиту та пропозиції показує рівноважну ринкову ціну).

Рисунок 1 - Крива попиту і  пропозиції: «хрест Маршалла»

Якщо кожній кількості  товару відповідає певна ціна, що влаштовує  сукупного споживача (ціна попиту), тоді цьому ж кількості товару відповідає теж певна ціна, що влаштовує  сукупного виробника (ціна пропозиції). Але чим вище ціна пропозиції, тим  більше кількість товару. Тому крива  пропозиції піде так, як лінія SS на малюнку 1. Точка перетину обох кривих означає  ту ціну р, при якій буде продано  кількість товару q. Це та ціна, при  якій готовність виробників виготовити певну кількість товару збігається з готовністю споживачів купити це ж саме кількість. Це точка ринкової рівноваги - точка рівноваги попиту та пропозиції [4].

У результаті суперечка між  викладеними концепціями зводиться  до наступного: що ж визначає ціну товару - «пропозиція» (вартість) або «попит» (корисність)? Чи є корисність товару «функцією» його вартості або, навпаки, вартість є «функція» корисності товару? Сучасна економічна теорія не залишає надії синтезувати  обидва підходи до ціноутворення, поєднавши  в ціні «об'єктивність» (вартість) і  «суб'єктивність» (корисність) товару. Однак безперечним є положення  про те, що кількісне визначення витрат на виробництво і реалізацію товарів і послуг було і залишається  об'єктивною потребою і реальністю в будь-якій суспільно-економічної  формації. Адже очевидно, що об'єктивний процес формування витрат в умовах ринкових відносин відбувається на базі ринкових цін і вимагає відшкодування  всіх витрат, пов'язаних із здійсненням  процесів виробництва і реалізації товарів за рахунок доходів, отриманих  від їх продажу [1].

 

2. Функції ціни в економіці

Функція є зовнішнім проявом  властивостей якого-небудь об'єкта в  даній системі відносин. Функція  є спосіб реалізації в реальній дійсності  внутрішньої глибинної сутності економічної категорії.

Функція ціни є зовнішнім  проявом її внутрішнього змісту. До функцій ціни може бути віднесено  тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без винятку. Можна  виділити п'ять функцій ціни.

1) Облікова функція ціни, або функція обліку та вимірювання витрат суспільної праці.

Визначається самою сутністю ціни, тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують, у що обходиться суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і т.д. на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. У кінцевому рахунку ціна показує не тільки величину сукупних витрат виробництва і обігу товарів, а й розмір прибутку.

Однак в умовах ринкових відносин цю функцію ціни не можна  зводити лише до виміру витрат або  ціни, яка пропонується виробником товару при виході останнього на ринок. Справа в тому, що ринкова ціна може під впливом ринкових чинників значно відхилятися від витрат. Визнання правильності зроблених витрат, їх суспільної значущості відбувається тільки на ринку, при безпосередньому контакті виробника і покупця товару в  результаті зіткнення їх інтересів. Інтерес виробника полягає в  тому, щоб отримати більшу виручку  від продажу свого товару, а  покупець зацікавлений у мінімальній  ціні покупки. Тому остаточна ціна може істотно відрізнятися від ціни, яку  хотів би отримати виробник товару.

В умовах же монополізованої  економіки, деформованого ринку, слабкої  конкуренції виробник диктує ціни, стримати зростання яких може тільки адміністративне регулювання.

Щоб витримати конкуренцію, виготовлювач товару постійно контролює  свої витрати, зіставляє їх з витратами  конкурентів і за рахунок зниження своїх витрат, а також поліпшення якості товару прагне обігнати конкурентів.

У цій функції ціна виступає одним з головних показників ефективності виробництва, а також служить  засобом обчислення всіх вартісних  показників, що можна розділити на кількісні і якісні. Кількісні  показники - величина валового внутрішнього продукту (ВВП), національний дохід, обсяг капітальних вкладень, обсяг товарообігу, обсяг продукції фірм, підприємств і галузей та ін. Якісні показники - рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача та ін.

2) Стимулююча функція  ціни.

Сутність її виявляється  у заохочувальну і стримуючий вплив ціни на виробництво і споживання різних видів товарів. Ціна надає  стимулюючу дію на виробника (і це принципово важливо) через величину укладеної в ній прибутку. У  господарському житті ціни можуть сприяти  або перешкоджати збільшенню або  скорочення випуску і споживання тих чи інших товарів. Для виробників особливо важливі ціни, за якими  вони самі безпосередньо продають свою продукцію.

За допомогою ціни можна стимулювати або дестимулювати:

- Науково-технічний прогрес;

- Економію витрат ресурсів;

- Зміна якості продукції;

- Зміна структури виробництва  і споживання.

Стимулювання здійснюється шляхом підвищеного рівня прибутку в ціні, надбавок і знижок до основної ціною.

Стимулююча функція характерна для ринкової ціни, яка дозволяє виробнику вигідно реалізувати  свою продукцію. У такій функції  найбільш ефективні ціни, які забезпечують високий прибуток у порівнянні з  іншими товарами. Можливості стимулювання процесів відтворення за допомогою  чинного в механізму ціноутворення  досить ефективні.

3) Розподільна функція ціни.

 Пов'язана з можливістю відхилення ціни від вартості під впливом безлічі ринкових чинників. Суть її полягає в тому, що за допомогою цін здійснюється розподіл і перерозподіл національного (чистого) доходу між:

- Галузями економіки;

- Різними формами власності;

- Регіонами країни;

- Фондом нагромадження  і фондом споживання;

- Різними соціальними  групами населення.

Розподільна функція ціни передбачає також облік в ціні акцизу на окремі групи товарів, податку  на додану вартість (ПДВ) та інших форм централізованого чистого доходу, який надходить до бюджетів різних рівнів на загальнодержавні потреби. Завдяки  цій функції ціни вирішуються  й інші соціальні завдання суспільства.

В якості засобу перерозподілу  найчастіше використовуються регульовані  ціни. Однак вони - не єдиний інструмент розподілу і перерозподілу. Особливу роль тут відіграють фінанси і  кредитна система. Так, при вирішенні  задачі підвищення життєвого рівня  певної категорії населення найефективніше використовувати фінанси, оперуючи грошовими доходами населення (заробітна  плата, пенсії, допомоги), або ставки податкових платежів. Використання цін  у даному випадку дає менший ефект, оскільки від зниження цін зазвичай виграє все населення.

4) Функція збалансування попиту і пропозиції.

Виражається в тому, що через ціни здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом.

Ціна сигналізує про появу  диспропорцій у сферах виробництва  та обігу і вимагає прийняття  необхідних заходів щодо їх подолання. Ціна служить гнучким інструментом для досягнення відповідності між  попитом і пропозицією. З появою диспропорцій у розвитку господарства, невідповідність між пропозицією  і попитом рівновагу між ними досягається або збільшенням / скороченням  виробництва товарів, або шляхом зростання / зниження ціни, або і  тим, і іншим методами одночасно.

В умовах ринкових відносин ціна в цій функції як би грає роль стихійного регулятора суспільного  виробництва: скорочується виробництво  товарів, що не користуються попитом, а  матеріальні та грошові ресурси  спрямовуються на збільшення випуску  товарів, необхідних для ринку і  користуються попитом.

Таким чином, ціна, стимулююча збільшення пропозиції при нестачі  товарів і знижує попит при  надлишку товарів виконує врівноважуючи  функцію між попитом і пропозицією.

5) Функція ціни як критерій раціонального розміщення виробництва. Проявляється вона в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перелив капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока. Такий перетік капіталів виготовляється фірмами самостійно під впливом законів конкуренції і попиту. Тільки підприємство вирішує, в яку сферу діяльності, в яку галузь або сферу економіки йому вкладати свій капітал. Цьому передують глибокі маркетингові дослідження, тобто вивчення всіх ринкових чинників, у тому числі і цін.

Всі названі функції ціни взаємопов'язані і взаємодіють  один з одним, а в ряді випадків і вступають у протиріччя. Так, стимулююча функція ціни посилює  функцію збалансування попиту та пропозиції, сприяючи збільшенню виробництва  товарів, що користуються попитом. Однак  ціна може грати і дестимулюючу роль (при її зниженні), що призводить до скорочення пропозиції товарів. Це, у  свою чергу, веде до необхідності узгодження попиту та пропозиції в тому випадку, коли пропозиція перевищує попит.

Розподільна функція ціни тісно взаємодіє з функцією ціни як критерію раціонального розміщення виробництва, сприяючи переливу капіталів  у ті галузі і сектори економіки, де пред'являється підвищений попит  на певні товари та де складається  відносно висока норма прибутку.

Облікова функція ціни нерідко вступає в протиріччя практично з усіма іншими функціями, особливо із стимулюючою і розподільчою функціями, а також з функцією збалансування попиту та пропозиції, так як в ринкових умовах під впливом  безлічі факторів ціна досить часто  істотно відхиляється від витрат виробництва і реалізації [1 ].

 

3. Види цін

По ряду ознак ціни підрозділяються  на окремі види. Розглянемо основні, широко розповсюджені види цін.

1) Види цін залежно  від сфер торгівлі

На ціни накладає відбиток вид торгівлі товарами і послугами, за допомогою якого реалізуються товари, масштаби торговельних операція й характер реалізованого товару. За цими ознаками ціни діляться на оптові, роздрібні, закупівельні й тарифи.

Оптовими називаються  ціни, за якими продукція реалізується великими партіями, в умовах так  званої оптової торгівлі. Система  оптових цін застосовується в  торговельно-збутових операціях між  підприємствами, а також при реалізації продукції через спеціалізовані магазини і збутові контори оптової  торгівлі, на торговельних біржах і  в будь-яких інших торгових організаціях, що продають товари оптом, у значній  кількості.

Роздрібними прийнято називати ціни, за якими товари продаються в  так званій роздрібній торговельній мережі, тобто в умовах їх продажу  індивідуальним покупцям, при відносно невеликому обсязі кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню  й у меншій мері - підприємствам, організаціям, підприємцям.

Роздрібна ціна звичайно вище оптової на величину торговельної надбавки, за рахунок якої компенсуються витрати  обігу в роздрібній торгівлі й  створюється прибуток організацій  й установ роздрібної торгівлі.

Закупівельні ціни - це ціни державних закупівель продукції  в підприємств, організацій, населення.

Певною специфікою володіють  ціни на послуги, що представляють види діяльності, при яких не створюється  продукт у його матеріально-речовій  формі, але змінюється якість наявного продукту. Найчастіше виробництво послуги  збігається з початком її споживання. Специфічність послуг як виду діяльності накладає відбиток на формування цін  на послуги, іменованих тарифами (розцінками). При встановленні тарифів на послуги  враховується не тільки обсяг робіт, але й часовий фактор, істотну  роль грає якість. Типовими прикладами тарифів є рівень оплати комунальних  і побутових послуг, плата за телефон, за користування радіо і телебаченням.

 

2) Види цін, що розрізняються  ступенем і способами регулювання

По ступені й способу  регулювання ціни розділяються на групи:

- Жорсткофіксовані (призначувані);

- Регульовані (змінювані);

- Договірні (контрактні);

- Вільні (ринкові).

Жорсткофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення  або іншими державними органами, їх рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право  змінити величину такої ціни в  яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій  економіці призначувані ціни мають  широке поширення, вони відомі за назвою державних. Державні органи ціноутворення  мають монопольне право призначати і змінювати державні ціни, підвищувати  або знижувати їх. В основі такого ціноутворення звичайно лежить витратний  принцип, тобто ціна розраховується як сума витрат на виробництво і  обіг одиниці продукції, до яких додається  нормативний прибуток або з яких віднімається державна цінова дотація.

Регульовані ціни називаються  так потім, що їх величина регулюється  державними органами. При регулюванні  вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту і пропозиції товару. Приміром, при  необхідності встановлення більш високої  ціни на товар з метою стимулювання розвитку даного виду виробництва держава  може зменшити податки, сплачують покупцями, споживачами цієї групи товарів, що призведе до розширення попиту на товар  і відповідно до підвищення цін на нього. Таким же чином можна сприяти  зниженню цін.

Регулювання цін по величині може також проводитися шляхом затвердження державними органами граничного рівня  рентабельності (прибутковості) .. Обмеження  за рівнем рентабельності звичайно вводяться  для підприємств-монополістів.