Діагностика банкрутства підприємства на прикладі ТОВ ВКФ «РОТЕКС»

 

Таблиця 1.2 - Фактори, що зумовлюють різні види криз [18,с.124]

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
- неправильний вибір місця розташування  підприємства -неефективна політика збуту  та асортиментна політика - недосконале планування та  прогнозування - помилкова політика диверсифікації - неефективний апарат управління - дефіцити в організац. структурі - відсутність стратегічної програми - зайва матеріально-технічна база - відсутність або недієздатність  системи контролінгу; - форс-мажорні обставини	- несприятливе співвідношення  цін та собівартості -невиправдане завищення цін - ризиковані великі проекти -зростання собівартості за стабільних  цін - зменш. обороту від реаліз.товар. -збитковість окремих структурних  підрозділів - придбання збиткових підпр. -значні запаси товарів на  складі - високі витрати на персонал - високі процентні ставки - неефективна маркетингова політика - форс-мажорні обставини	- невраховані вимоги золотого  правила фінансування -незадовільна структура капіталу - відсутність або незначний  рівень резервного капіталу -незадовільна робота з дебіторами - надання незабезпечених товарних кредитів - великий обсяг капіталовкладень  із тривалим строком окупності -великі обсяги низьколіквідних  оборотних активів - зниження кредито-спроможності  підприємства - високий рівень кредит.заборгов.- форс-мажорні обставини

 

Розрізняють три  види кризи:

- стратегічна  криза (коли на підприємстві  зруйновано виробничий потенціал  і відсутні довгострокові фактори  успіху);

- криза прибутковості  (систематична збитковість діяльності  зменшує власний капітал, і  це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності  (підприємство є неплатоспроможним  або існує реальна загроза  втрати платоспроможності) [15,с.91].

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених  видів кризи, подані в таблиці 1.2.

Між окремими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. Проте керівники більшості вітчизняних підприємств не змогли своєчасно адаптуватися до нових умов господарювання, за браком належної кваліфікації або навіть зумисне довели свої підприємства до межі банкрутства.

Отже, банкрутство  підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів[17,с.126].

 

 

 

 

1.3 Методи діагностики  банкрутства підприємства

 

На сьогодні існує чимало напрацювань щодо діагностики фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства. Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважати такою, яка присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважається таким, корму загрожує фінансова криза та банкрутство. Аналіз проводиться здебільшого з використанням інформації, яка міститься в трьох основних формах звітності: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати (форма № 2) та Звіт про рух грошових коштів (форма № 3).

У вітчизняній  практиці значного поширення набули методики аналізу фінансового стану  та діагностики загрози фінансової кризи підприємства, які ґрунтуються на однофакторному аналізі показників фінансової звітності або засновані на бальній системі оцінювання з визначенням індексу (класу) ризикованості фінансового стану підприємства.

Спільним для  цих методик є те, що вони передбачають вивчення простих математичних зв’язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення певної вибірки показників (коефіцієнтів) і порівняння їх значень з нормативними та в динаміці. Висновки щодо якості фінансового стану робляться на підставі узагальнення результатів аналізу кожного показника (чи групи показників) [13,с.349].

Зважаючи на ці та інші недоліки, наслідком застосування згаданих методик на практиці високий  рівень помилковості фінансових рішень. Уникнути зазначених недоліків під  час оцінювання ймовірності фінансової кризи підприємства допомагає методологія дискримінантного аналізу, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та методах математичної статистики. В економічній літературі цей підхід є домінуючим саме при висвітленні питань, пов’язаних із оцінкою ймовірності банкрутства підприємства. Так, фінансистам усього світу відомі модель Альтмана (1968, США), система аналізу Вайбеля (1973, Швейцарія), модель Беєрмана (1976) та модель Краузе (1993, Німеччина), системи показників Бівера (1966, США).

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основу однофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покладено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певною системи показників) та відповідна класифікація підприємств в. Віднесення підприємства до категорії ”хворих” чи ”здорових” здійснюється у розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали інтерпретації. Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля [12,с.302].

Розглянемо детально порядок оцінки ймовірності банкрутства за допомогою розрахунку Z-рахунку Альтмана. Ця методика запропонована в 1968р. відомим західним економістом, професором Нью-Йоркського університету Едвардом Альтманом (Edward I Altman).

Для розрахунку даного показника в результаті дослідження 22 фінансових коефіцієнтів щодо 66 підприємств було відібрано 5 найважливіших для прогнозу банкрутства коефіцієнтів, які найбільш характеризують прибутковість капіталу та його структуру із різних позицій.

Розрізняють двох- та п'ятифакторну моделі Z-рахунку Альтмана.

Двофакторна модель імовірності банкрутства (індекс Z) визначається за допомогою коефіцієнту покриття (Кп) і коефіцієнту автономії (К_авт):

 

    Z = -0,3877-1,0736 К_п +0,0579 К_авт                              (1.1)

 

Для підприємств, у яких Z=0, імовірність банкрутства становить 50 %. Від'ємні значення Z свідчать про зменшення імовірності банкрутства. Якщо Z >0, то імовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням значення Z.

Ця модель не потребує значного обсягу вихідної інформації, але її недоліком є недостатня точність прогнозування імовірності банкрутства (похибка ∆Z = ± 0,65).

Для того, щоб  прогноз був точнішим, у західній практиці застосовують п'ятифакторну модель Z -рахунку:

 

Z = 1,2 х К1 + 1,4 х К2 + 3,3 х К3 + 0,6 х К4 + 0,999 х К5,          (1.2)

 

де, КІ, К₂, К₃, К₄, К₅ - коефіцієнти:

 

К1 = Оборотні засоби (робочий капітал) / Всього активів =

                        = Ф 1 (Р 260 - Р 620) / Ф1Р280,                                     (1.3)

 

          К2 = Чистий прибуток / Всього активів = Ф2Р220 / Ф1Р 280,           (1.4)

 

              К3 = Прибуток / Всього активів = Ф2  Р170 / Ф1Р280,                    (1.5) 

            К4 = Власний капітал /  Залучений капітал = Ф1Р380 / Ф1Р620,    (1.6) 

    К5 = Чистий доход  від реалізації / Всього активів  = Ф2Р035 / Ф1Р280,  (1.7)

 

У моделі, що розглядається, перший фактор характеризує платоспроможність  підприємства; другий і четвертий - відображають структуру капіталу; третій - рентабельність активів; п'ятий - оборотність засобів.

Коефіцієнти 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 0,999 - вибрані емпірично на підставі статистичних даних про банкрутство  підприємств за 22-річний період.

Значення Z < 2,70 означає можливість банкрутства підприємства в майбутньому, а Z > 2,71 - достатню стійкість фінансового стану економічного суб'єкта.

Залежно від  фактичного значення Z-рахунку ступінь можливості банкрутства підприємства можна поділити за декількома групами (табл. 1.3).

Якщо отримане в результаті зроблених розрахунків значення Z-рахунку складає менше 1,80, то це свідчить про нераціональне розміщення капіталу підприємства.

 

Таблиця 1.3 - Рівень ймовірності банкрутства [14,с.35]

Значення Z - рахунку	Імовірність банкрутства
1,80 і менше	дуже висока
Від 1,81 до 2,70	висока
Від 2,71 до 2,90	існує можливість
2,91 і вище	дуже низька

 

Точність прогнозу в цій моделі протягом одного року становить 95 %, двох років - 83 %. Це досить висока точність.

Використовуючи  моделі Альтмана, можна зробити наступні висновки:

- показники, які є складовими Z-рахунку адекватно характеризують фінансову стійкість підприємства: при негативному співвідношенні є індикатором імовірності банкрутства;

- порівнюючи отримані результати із середньогалузевими показниками, можна дійти висновку про ступінь фінансової стійкості підприємства.

Враховуючі обмеження  зарубіжних моделей прогнозування  банкрутства, вітчизняними науковцями були розроблені методики, що адаптовані для вітчизняної економіки.

Однією з найвідоміших є модель Сайфулліна – Кадикова:

 

               R = 2Кз+0,1Кпл+0,08Коа+0,45Рп+Рвк                        (1.8)

 

де, Кз – коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

Кпл – коефіцієнт поточної ліквідності;

Коа – коефіцієнт оборотності активів;

Рп – рентабельність продажів (комерційна маржа);

Рвк – рентабельність власного капіталу.

Оцінка рівня фінансового стану  в цій моделі здійснюється за рейтинговим  числом R. Якщо зазначені індикатори досліджуваного підприємства рівні  мінімальним нормативним значенням, то R = 1. Якщо R > 1, то фінансовий стан підприємства вважається задовільним, якщо R < 1, то незадовільним.

Дана модель враховує специфіку  вітчизняної економіки та, разом  з тим, є зручною для коригування  відносно локалізації підприємства та часу розгляду. Однак вона має  недоліки, притаманні зарубіжним моделям [11,с.49].

Проблему неможливості використання зарубіжних методик, на практиці оцінювання фінансового стану українських  підприємств, спробував вирішити вітчизняний  економіст О. Терещенко. Він розробив дискримінантну функцію з 6 змінними:

 

   Z = a1X1+ a2X2+ a3X3+ a4X4+ a5X5+ a6X6,                     (1.9)

 

де, а1,…а6 параметри дискримінантної  функції, питома вага показників;

Х1 –коефіцієнт покриття;

Х2 – коефіцієнт фінансової автономії;

Х3 – коефіцієнт оборотності  капіталу (активів);

Х4 – коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Cash – flow;

Х5 – коефіцієнт рентабельності активів за Cash – flow;

Х6 – коефіцієнт оборотності  позикового капіталу.

Розроблена дискримінантна модель О.Терещенка має значні переваги над традиційними методиками:

- модель є зручною  в застосуванні;

- розроблена на використанні  вітчизняних статистичних даних;

- враховується сучасна  міжнародна практика;

- за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему критичних значень показників;

- враховує галузеві  особливості підприємства.

Однак дана методика не є  досконалою і має свої недоліки: відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лише – задовільний та незадовільний фінансовий стан); отримання значень в границях від -0,9 до 0,9 зобов’язує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану.

 

2 Діагностика банкрутства підприємства на прикладі  ТОВ ВКФ «Ротекс»

 

2.1 Коротка фінансово-економічна характеристика підприємства ТОВ ВКФ «Ротекс»

 

Виробничо-комерційна фірма «Ротекс» організована в 2000 році як товариство з обмеженою відповідальністю, засновниками були фізичні особи.

ТОВ виробничо-комерційна фірма «Ротекс» є господарчим товариством й у своїй діяльності керується чинним законодавством, законом України "Про товариства з обмеженою відповідальністю", Уставом.