Державні запозичення та фінансова безпека держави

Міністерство  освіти і науки України

Тернопільський  національний економічний університет

Факультет фінансів

 

 

кафедра фінансів

 

 

 Курсова робота

на тему:

«Державні запозичення та фінансова безпека держави»

 

 

 

Виконав:

Студент групи _______

_____________________

 

Науковий керівник:

_____________________

 

 

 

Тернопіль - 2009р. 
Зміст

Вступ………………….………………………………………………….....4

1. Концептуальні засади державних запозичень та фінансової безпеки держави……………………………………………………………………………7

2. Оцінка впливу державних запозичень на фінансову безпеку держави…………………………………………………………………………...20

3. Управління державними запозиченнями у контексті забезпечення фінансової безпеки………………………………………………………………28

Висновки …………………..……………………………………………...35

Список використаних джерел……………………..……………………..38

Додатки………………….……………………………………………...…40

 

Вступ

Актуальність  теми. Сучасні фінансові системи побудовані на двох  засадах: податковій і кредитній. Податкові фінанси співіснують з позичковими, борговими або дефіцитними фінансами. Податки і позики – ті взаємодоповнюючі інструменти державних фінансів, за допомогою яких держава звертається до економіки і суспільства за коштами. На відміну від інших форм руху позикового капіталу, державним кредитом вважається кредит, який надається державі і створює державний борг. Державний кредит набув вражаючих масштабів за умов розвинутого фінансового сектора економіки та демократичних форм державності. При сучасних функціях держави і фінансово – ресурсних можливостях ефективної ринкової економіки державний кредит має особливе значення в зосередженні, з’єднуванні й використанні розрізнених капіталів у інтересах суспільства. Разом, з тим при певному збігові обставин держкредит стає джерелом серйозних проблем, так як неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне використання (особливо у першій половині 90-х рр.) зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі. Як наслідок – загострення боргової кризи ліквідності й загрози дефолту у кінці 90-х рр., що зумовили трансформацію зовнішньої заборгованості держави із потенційної загрози фінансовій безпеці у реальну.

Упродовж століть боргові фінанси є однією з найбільш дискусійних тем академічної фінансової думки, потужним політичним і суспільним подразником і суперечливим питанням не лише національного, а й глобального масштабу. Недаремно на суспільно – психологічному й емоційному рівнях сприймання державних запозичень варіює від апокаліпсичного образу смертоносної проблеми до чудодійного засобу вирішення всіх проблем, що знайшло своє відображення в науково – теоретичних уявленнях про природу державного боргу.

Чимало науковців зробили  свій внесок у дослідження перших проявів заборгованості, прогнозів її розвитку та перших застережень щодо фінансової безпеки країни. Це  А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Алексеєнко, С. Іловайський, М. Орлов, І. Озеров, Р. Барро, А. Ларнер, Г. Маультон.

Метою даної роботи є узагальнення суті, причин та наслідків державних запозичень.

Із логіки поставленої мети виступають наступні завдання:

• здійснити теоретичний аналіз концептуальних засад державних запозичень та фінансової безпеки;
• проаналізувати й охарактеризувати динаміку структури державних запозичень України у період ринково-трансформаційних перетворень;
• обґрунтувати методи управління державними запозиченнями у контексті забезпечення фінансової безпеки.

Об’єктом дослідження виступають державні запозичення як економічне явище.

Предметом дослідження є боргові аспекти фінансової безпеки, які будуть проаналізовані в наступних розділах моєї курсової роботи.

В роботі були застосовані  такі методи дослідження, як методи наукового пізнання, метод аналогій, порівняння та різноманітні статистичні методи.

Теоретичну  та методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних науковців, що містяться у періодичній та монографічній літературі; нормативно-правові документи з досліджуваного питання.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів щодо державних запозичень країни та її фінансової безпеки, матеріали Міністерства фінансів України.

Законодавчою  і нормативно - правовою основою даної роботи виступають Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закони України "Про Державний бюджет України" за 1991- 2009 роки, інша законодавча та нормативна база.

Фактологічною базою курсової роботи є статистичні та аналітичні дані про виконання Державного і Зведеного бюджету України за 1991 – 2009 рр. та розміри бюджетних запозичень за відповідні роки.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 39 сторінок комп`ютерного тексту. У роботі наведені 1 діаграма, 3 рисунки, 2 таблиці. Список використаних джерел налічує 26 позицій.

 

1. Концептуальні засади державних запозичень та фінансової безпеки держави.

Основні засадні положення вчення про державний кредит, розроблені багатьма поколіннями теоретиків і практиків державних фінансів, зводяться до наступного.

Функціонування державного кредиту можливе при таких  суспільно – економічних умовах:

• матеріально – майновому розшаруванні й соціальній нерівності суспільства, що породжує потенційних кредиторів;
• наявності об’єктивних фінансових потреб держави і/або ситуаційно чи суб’єктивно зумовленої неспроможності урядів обмежитись іншими каналами наповнення бюджету;
• запозичення держави неможливі в атмосфері недовіри до неї;
• надання внутрішніх позик мотивується приватною вигодою, а не здійснюється під силою політичної влади;
• не заслуговуючи довіри, уряд не отримує кредиту, що справедливо з боку кредитів і по суті відповідає державним інтересам;

Унікальність держави  як боржника визначається наступними рисами:

• суспільним (публічним) призначенням потреб (благ), на функціонування яких витрачаються запозичені кошти;
• етико – правовим характером кредитних зобов’язань державної влади, яка одна несе відповідальність за виплату боргу;
• в масштабах людського життя держава вічна юридична особа, що при нормальних соціально – економічних умовах посилює довіру до неї з боку кредитів;
• загальним забезпеченням державного кредиту слугує вся сума доходів та вартість державного майна, не потребуючи, як правило, спеціального забезпечення окремих позик чи застави.

Державний кредит виникає, як реакція на бюджетні дефіцити, а останні зумовлюються неекономним, нераціональним витрачанням коштів і/або додатковими з економічних, соціальних і політичних причин державними видатками, що виходять за межі фіскальних можливостей оподаткування. Як правило, західні автори обґрунтовують доцільність фінансування за рахунок позичених коштів таких витрат: створення об’єктів інфраструктури загальнодержавного значення (залізниці, аеропорти, канали, автомагістралі і т.п.); не витримуючи зволікання видатки соціального характеру, пов’язані з забезпечення рівня добробуту і безпеки населення; невідкладні видатки, викликані, несподіваними чи форс – мажорними обставинами (війни, кризові явища, політичні потрясіння, суспільна нестабільність, стихійні лиха).

Фінансова практика виявила позитивні  й негативні наслідки боргового фінансування державних потреб через механізми державних запозичень. При знайомстві з західною фінансовою літературою їх узагальнений баланс можна звести до таких положень:

 

Таблиця 1.1.

Порівняльні характеристики позикового фінансування [3,197]

Позитивні	Негативні
суттєво розширюються фінансові можливості держави та органів місцевого самоврядування; психологічно позики викликають менше опору, ніж податки, чим полегшується мобілізація коштів;	змішуючи поняття meum  - tuum      (моє – твоє), держкредит перетворює позики, взяті власне урядом, у національний борг, породжуючи суспільно – солідарні зобов’язання з його обслуговування;
забезпечуючи доходи в формі відсотків, облігацій державних позик слугують зручним, вигідним, надійним способом вкладення вільних коштів;	при високій дохідності облігацій  кошти перетікають з  реального сектора економіки  в фінансовий: у бюджет і/або банківсько-біржову сферу;
державно – кредитні операції підтримують або підвищують рівень відсотку на капітал;	запозичення держави скорочують можливості кредитування реальної економіки обтяжують  бюджет видатками на обслуговування держборгу;
високий відсоток на позичковий капітал сприяє залученню іноземних капіталів;	приплив позичкового капіталу   з – за кордону обтяжує платіжний баланс виплатами відсотків, а держбюджет видатками на погашення боргів;
дефіцит бюджету фінансується не інфляційним (беземісійним) способом;	критичні розміри держборгу загрожують дефолтом;
державний кредит перерозподіляє заборгованість у часі між поколіннями предків, сучасників і нащадків, створює можливість «позичати у майбутнього», «воювати не відлитими ще гранатами»;	непродуктивне витрачання коштів державою у споживному режимі перетворює податкоплатників у кінцевих боржників, позика – це реалізована (антиципована) в сучасності сума майбутніх податків;
держава – боржник  не стає біднішою, оскільки внутрішній держборгу – «це борг правої руки лівій», у найбільш багатої й могутньої  країни сучасності – Сполучених Штатів Америки – найзначніший у світі державний борг.	у США на теоретично – науковому, суспільно – політичному і законодавчому рівнях висунуті аргументи та здійснені практичні заходи з припинення бюджетних дефіцитів, а саме внесені поправки до конституції , забороняючи дефіцити федерального бюджету.

 

Зі всього вищесказаного  можна показати схему взаємозв’язку  державного боргу та дефіцитів в  країнах:

 

 

                         Бюджету

Дефіцит                                        Державного                   Державного

                         Платіжного             кредиту                         боргу

                          балансу

Рис. 1.1. Порядок утворення  державного боргу*

Так, вчені – економісти різних шкіл представники різних наукових течій намагаються проаналізувати передумови і причини виникнення заборгованості та її наслідки. Фундатори класичної політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Юм, Дж. С. Міль вперше в історії світової економічної думки почали досліджувати проблему заборгованості та окремі аспекти руху капіталу між країнами. Вважаючи ринкову систему врівноваженою і гармонійною, що саморегулюється шляхом взаємодії попиту і пропозиції та постійного коливання цін, вони дотримувались у фінансах концепції «здорових фінансів» (обов’язковий збіг обсягу бюджетних видатків і доходів), а рух капіталу між країнами пояснювали різницею у нормі прибутку, яка в найбагатших капіталом країнах має тенденцію до зниження. При цьому не було суттєвої різниці у природі суспільних (державних запозичень) і приватних запозичень, не виникало питання чіткої класифікації боргу на внутрішній та зовнішній, оскільки  висловлювалася однозначна позиція недоцільності позикових фінансів, що аргументувалося вагомими доводами.

Хоча саме поняття «економічна безпека» в науковому кругообігу з’явилось тільки у 1985 р. на 40 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН, проте можна вважати, що формування системи міжнародної безпеки бере початок від Вестфальського миру 1648р., який підвів риску під Тридцятирічною війною і, по суті, став предтечею сучасного міжнародного права. Крім того, вплив державних запозичень можна простежити у працях класиків економічної теорії. Так, А. Сміт застерігав, що «зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника…зростання величезних боргів, у кінцевому результаті розорить усі великі нації Європи» *Складено автором на основі власних узагальнень.

попереджав, що «одне з двох – або нація мусить звести державний кредит до нуля, або державний кредит знищить націю» [3, 201 – 202], а Д. Рікардо вважав, що «система позик руйнівніша для національного капіталу, ніж система обтяжливого оподаткування того ж розміру» [3,201].

Вітчизняна фінансова  та економічна наука тривалий період базувалася на марксистській теорії, головні положення якої є основою марксистської концепції міжнародного кредиту та заборгованості. К.Маркс, наголошуючи на ролі внутрішнього державного боргу, який «наділяє непродуктивні гроші продуктивною силою і перетворює їх таким чином у капітал», зазначав, що «одночасно із державними боргами виникла система міжнародного кредиту, яка часто є одним із прихованих джерел первісного нагромадження для того чи іншого народу» [16,753].