Державне регулювання економіки

Первинна (ринкова) рівновага  на рис. 1.3. показана точкою Е₀. їй відповідає рівноважна ціна Р₀* та рівноважний обсяг Q₀*.

Зрушення S₀ до S₁ в умовах дефіциту формує нову ринкову рівновагу (точка Е₁), якій відповідає рівноважна ціна Р₁* та рівноважний обсяг Q₁*. Як тільки покупці усвідомлять, що якість товару погіршилася, вони зменшать попит. Крива D₀ зміститься до D₁ (рис. 1.4). Ринкова ціна збігається з директивною, але якість товарів залишається гіршою.

 

Рис. 1.5. Вплив встановленої урядом нижньої межі ціни на рівновагу [8, с.142]

 

Вплив встановленої нижньої межі ціни, яка перевищує рівень рівноважної ринкової, зображено на рис. 1.5. Ринкова рівновага на рис. 1.5. зображена точкою Е. їй відповідає рівноважна ціна Р* та рівноважний обсяг Q*. Якщо уряд встановлює мінімальну ціну Р', яка зазвичай перевищує рівноважну Р*, то попит на ці товари зменшиться до Q^D', а пропозиція зросте до Q^S'. Утвориться надлишок товару (SΔМЕ₀К).

Якщо уряд не впливатиме на ситуацію, що склалася внаслідок його ж втручання, формуватиметься тіньовий ринок, де ціни будуть нижчі ринкових (Р^D).

Щоб уникнути утворення  тіньового ринку, уряд змушений буде або закупити весь надлишок, витративши на його придбання суму в Р'(QS' - QD') гривень, або виплачувати дотацію на кожну одиницю продукції, продану понад мінімальний обсяг Q^D'. Тоді його витрати становитимуть  (Р' - Р^D) (QS' - Q^D'). Є й ще одна можливість впливу уряду — обмеження виробництва товару обсягом Q^D'. За цих умов втрати суспільства вимірюватимуться площею ΔМЕ₀К.

Підсумовуючи, зазначимо: будь-яка форма урядового впливу, проаналізована нами, знижує економічну ефективність використання ресурсних можливостей суспільства. Однак у діях уряду важливий не лише економічний, а й соціальний ефект, який поки що не розглядатимемо.

На рівноважний стан економіки може впливати не тільки уряд, а й спекулянти та посередники.

Спекулянти — економічні суб'єкти, які купують товари не для власного (виробничого та невиробничого) споживання, а для перепродажу за вищою ціною.

Спекуляція — різновид торговельної діяльності, метою якої є отримання прибутку від зміни ринкових цін.

Спекулянти справляють стабілізуючий вплив на ринкову  рівновагу (рис. 1.6). На рис. 1.6, а зображено урожайний рік. Попит на зерно представлено кривою D. Суцільна вертикальна лінія показує обсяг реалізованого зерна, а пунктирна — обсяг зібраного урожаю.

Рис. 1.6. Вплив спекуляції на стійкість ринкової рівноваги [12, с.399]

 

Спекулянти купували зерно за ціною Р'₁, а продавали за рівноважною ціною Р*. Частина урожаю цього року виявилася нереалізованою.

Наступний рік (рис. 1.6, б) був неурожайним. Обсяг зерна (Q₂) менший, ніж змогли б купити споживачі (Q*). Завдяки спекулянтам споживання зернових у неурожайний рік стало можливим у тому ж обсязі, що й у попередній. Окрім того, рівноважна ціна другого року залишилася такою самою, як і в першому, незважаючи на те, що урожай був меншим, ніж у попередньому році на величину Q*- Q_2.

Отже, спекулянти сприяють рівномірному розподілу в часі ресурсів та зменшенню коливання ринкових цін. Вони також беруть на себе ризик виробників.

Якщо спекулянти помиляються  у своїх очікуваннях щодо динаміки цін та кон'юнктури, то суспільство  несе від цього втрати, але переважна  частка втрат припадає на самих спекулянтів.

Різновидом спекуляції є арбітраж або посередництво.

Посередники купують товари на одних ринках і перепродують їх на інших. Посередник діє у просторі (на території), а спекулянт — у часі. При посередництві ціни на різних ринках відомі. А при спекуляції — ні, тому спекулянт ґрунтує свою поведінку на очікуваних цінах.

На відміну від спекулянтів, посередники діють в умовах визначеності, а спекулянти — в умовах невизначеності.

Те, що роблять спекулянти, може робити й уряд. Є аргументи "за спекулянтів" і "за уряд".

Аргументи на користь  спекулянтів полягають у тому, що:

по-перше, спекулянти ризикують  своїм капіталом, а чиновники — бюджетними коштами;

по-друге, на уряд чинять вплив групи тиску (партії, спілки і т. ін).

Аргументи на користь  уряду полягають у тому, що:

по-перше, іноді для  підтримання рівноваги потрібні досить значні грошові кошти для  закупівель. їх легше знайти уряду;

по-друге, держава може мати повнішу інформацію про стан ринків;

по-третє, іноді дії  спекулянтів навмисно чи ненавмисно породжують паніку, яка дестабілізує економіку.

Уряду легше не допустити  паніки, або припинити її в зародковому стані.

 

РОЗДІЛ 2

Вплив держави  на зовнішні ефекти

 

2.1. Сутність та форми вияву зовнішніх ефектів

Під зовнішніми ефектами розуміють певні блага, що не регулюються ринковим механізмом і які є результатом діяльності інших суб'єктів господарювання. Тобто на відміну від звичайних економічних благ їх виробництво та споживання зумовлене особливостями господарської діяльності інших суб'єктів, а не власними діями їх одержувала [1, с.420].

Залежно від характеру  впливу на інші суб'єкти господарювання розрізняють позитивні зовнішні ефекти, що створюють корисний ефект, який нічого не коштує їх споживачам, та негативні зовнішні ефекти, які негативно впливають на господарську діяльність їхніх одержувачів.

Для позитивних зовнішніх  ефектів характерно те, що вони зумовлюють зростання добробуту чи збільшення обсягу виробництва окремих суб'єктів господарювання без збільшення витрат останніх.

Наприклад, уявімо собі ситуацію, яка доволі часто трапляється. У двох сусідніх помешканнях, що розміщені в одному багатоповерховому будинку, проживають дві родини, одна з яких полюбляє слухати гучну музику (хард-рок), тоді як інша — навпаки. Родина, у якій не люблять слухати сучасну молодіжну музику, змушена "споживати" це благо незважаючи на те, що їй це не до вподоби. У цьому випадку гучна музика виступає для неї антиблагом, оскільки створює негативний зовнішній ефект, знижуючи рівень добробуту родини. Родина — одержувач зовнішнього ефекту за умови, що сусіди формально дотримуються законодавчих обмежень щодо гучної музики та за припущення ринкової поведінки (за якої кожен максимізує свою власну корисність, а не дбає про корисність, яку отримують інші індивіди), нічого не може вдіяти у такій ситуації — сусіди дбають лише про максимізацію задоволення своїх власних потреб, не звертаючи уваги на шкоду, яка при цьому завдається сусідам.

Класичним прикладом  позитивного зовнішнього ефекту є сусідство саду та пасіки. З  одного боку, наявність пасіки підвищує врожай для власника саду, оскільки бджоли запилюють квітки садових рослин, а, з іншого боку, близькість місцезнаходження саду дає змогу бджолам працювати більш продуктивно, збільшуючи виробництво меду та інших продуктів бджільництва. У цьому випадку від взаємного сусідства виграють обидва суб'єкти господарювання, незважаючи на те, що вони не вступають між собою у безпосередні економічні зв'язки.

Залежно від сфери, де виявляються зовнішні ефекти, розрізняють два види зовнішніх ефектів.

Зовнішні ефекти у  виробництві виникають тоді, коли одна фірма впливає на іншу фірму своєю господарською діяльністю незалежно від витрат ресурсів та ефективності останньої, збільшуючи чи зменшуючи її обсяг виробництва. Наведена вище ілюстрація взаємодії між власником саду та пасіки є прикладом такого зовнішнього ефекту, який до того ж є перехресним, оскільки обидва суб'єкти господарювання створюють позитивний зовнішній ефект один для одного.

Зовнішні ефекти у  споживанні виникають тоді, коли один споживач своїм споживанням (чи виробник своєю виробничою діяльністю) впливає на рівень корисності іншого споживача. Наведений вище приклад з родиною, яка любить гучну музику, є ілюстрацією проблеми негативного зовнішнього ефекту в споживанні. Проте прикладом більш загального характеру може бути несприятливий вплив виробництва на навколишнє середовище, забруднення повітря, води, землі шкідливими речовинами, від якого страждають усі споживачі.

У цілому, будь-який вид  приватної господарської діяльності пов'язаний з тими чи іншими зовнішніми ефектами. Очевидно, що з погляду суспільства є бажаним збільшення обсягу позитивних зовнішніх ефектів та скорочення обсягу негативних зовнішніх ефектів, оскільки саме така політика веде до зростання суспільного добробуту.

Наявність зовнішнього  ефекту зумовлює порушення оптимальності  розміщення ресурсів, оскільки виробляється більше чи менше блага залежно  від його природи. Для відновлення  оптимальності необхідна наявність  певних механізмів та дій суб'єктів  господарювання, які здійснюють корекцію зовнішніх ефектів та відновлюють суспільний оптимум. Вони будуть розглянуті у наступному параграфі.

 

2.2. Методи корекції зовнішніх ефектів

Перед суспільством завжди є вибір, пов'язаний з тим, наскільки саме треба скорочувати виробництво негативних зовнішніх ефектів та наскільки збільшувати виробництво позитивних зовнішніх ефектів. Справа ускладнюється тим, що, наприклад, неможливо домогтися повної ліквідації негативних зовнішніх ефектів, оскільки це потребує припинення приватної господарської діяльності. Найбільш радикальним засобом уникнення шкідливих викидів металургійного виробництва в навколишнє середовище було б закриття металургійних заводів, тобто відмова від виробництва металів. Тоді постає риторичне питання: чи доцільно це робити? Якщо так вчинити, то як виробляти автомобілі, машини, чимало інших благ, які необхідні нам у повсякденному житті? А де працевлаштувати усіх тих людей, які втратять внаслідок закриття металургійних заводів роботу?

Досвід людства останніх десятиліть свідчить про те, що діяльність виробників негативних зовнішніх ефектів треба не забороняти, а накладати на неї певні обмеження, які змушували б їх скорочувати такі ефекти, проте не припиняти виробництво.

Те саме стосується і  позитивних зовнішніх ефектів. Наскільки можна збільшувати кількість пасік, щоб краще запилювати сади? Адже разом зі збільшенням позитивного зростатимуть і негативні ефекти збільшення обсягу виробництва галузі бджільництва — наприклад, зростатиме кількість людей та тварин, вжалених бджолами, може збільшитися захворюваність корисних комах тощо.

Таким чином, незалежно  від того, про який зовнішній ефект (позитивний чи негативний) йдеться, необхідно  домагатися відповідно не максимального чи мінімального їх обсягу, а оптимального із суспільного погляду обсягу його виробництва. З цією метою можуть застосовуватися різноманітні методи, як адміністративні й законодавчі, так і економічні.

Оптимальним обсягом  зовнішнього ефекту є такий, за якого дійсна суспільна вигода від виробництва (споживання) певного блага дорівнює його дійсним суспільним витратам. [1, с.423] Тобто проблема оптимізації зовнішніх ефектів полягає в тому, щоб змусити приватних суб'єктів господарювання брати до уваги не свої приватні вигоди (витрати), а сукупні витрати (вигоди) всього суспільства.

 

2.3. Адміністративне регулювання зовнішніх ефектів

Під адміністративним регулюванням зовнішніх ефектів розуміють встановлення з боку суспільства заборон, різних обмежень на випуск продукції з негативними зовнішніми ефектами та покладення зобов'язань на суб'єктів господарювання збільшувати виробництво позитивних зовнішніх ефектів. До них насамперед належить встановлення законодавством стандартів та норм, яких зобов'язані дотримуватися суб'єкти господарювання, та різного роду штрафних санкцій на порушення цих норм. Зазвичай адміністративне регулювання здійснюють публічні органи влади — держава чи місцеві органи влади, які мають право здійснення примусу щодо приватних суб'єктів господарювання.

Один з поширених  підходів до контролю за рівнем забруднення довкілля полягає у встановленні стандартів щодо забруднення, яке спричиняють виробничі об'єкти чи їхня продукція.

Для підприємств, що викидають  у довкілля шкідливі речовини, встановлюють певні стандарти, яким має відповідати виробництво, що змушує підприємства проводити технічне переоснащення та вдосконалення технологічного процесу. Уповноважені державою органи здійснюють контроль за дотриманням стандартів і норм.

Це стосується і сфери  споживання, оскільки процес споживання деяких благ також супроводжується негативними зовнішніми ефектами. Найяскравішим прикладом у цій галузі є викиди вихлопних газів автомобілями. Практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою встановлені граничні обмеження на викиди шкідливих газів з моторів автомобілів, а порушники стандартів вмісту СО у вихлопних газах караються значними грошовими штрафами. Щоб досягти відповідності встановленим стандартам, покупці автомобілів змушені купувати додаткове устаткування для своїх машин, регулярно контролювати склад вихлопних газів, регулювати мотори на станціях технічного обслуговування та використовувати більш якісне (а отже, дорожче) паливо. Все це збільшує витрати на експлуатацію автомобіля, а отже, має стимулювати їх власників до зменшення викидів в атмосферу. Проте цей підхід характеризується й певними проблемами.

Такий підхід потребує, щоб  вихлопні гази усіх автомобілів відповідали однаковим стандартам. Проте автомобілі можуть слугувати чимало років, тоді як стандарти можуть змінюватися набагато частіше. Отже, старі автомобілі підлягають дискримінації, оскільки видатки на їх утримання стають більшими, ніж видатки на експлуатацію відносно нових машин. Крім того, проблема забруднення повітря набагато гостріша у містах, таким чином від дотримання стандартів більше виграють мешканці урбанізованих територій. Проте цим вимогам мають відповідати і автомобілі у сільській місцевості, для мешканців якої вплив автомобільних газів на чистоту повітря не настільки важливий.