Еволюція галузевих нафтових комплексів

 

1. Еволюція взаємодії ринкових та ієрархічних структур

 

 

У сучасній економічній літературі достатньо поширеними є погляди, згідно з якими природна еволюція виробничої системи ґрунтується  на конкурентній боротьбі економічних  суб’єктів, в результаті якої виживають  найбільш ефективні виробники. Однак  таке бачення економічної поведінки  є занадто обмеженим, бо не враховує існування продуктивних взаємодій  між ними.

Усі учасники виробничого  процесу, як правило, розуміють взаємну  залежність і тому намагаються виробити та дотримуватися певних інституційних  правил конкурентної поведінки, які  гарантуватимуть перспективу відносної  стабільності та передбачуваності, що, наприклад, пояснює тісне спілкуванняміж собою регіональних та загальнонаціональних підприємницьких еліт Україні.

Проблемами виникнення і  розвитку взаємодіючих ринкових та ієрархічних  інституційних структур займаються прихильники так званої індустріальної економіки (індустріальної організації  в американському варіанті), які  виходять, зокрема, з відомого триптиху Е.Мейсона: структура, поведінка, результативність.

Аналізуючи реальні складові рушійних сил, здатних формувати  ефективну виробничу структуру  продуктивних систем, взаємодії між  її складовими елементами та всередині  кожного з них, сучасні дослідники відзначають вирішальну роль динамічного  взаємозв’язку між трьома типами організації діяльності – ринком, ієрархією та їх гібридними (проміжними) формами.

Упродовж тривалого періоду  природна індустріальна структура (тобто така, яка виникає стихійно, без зовнішнього втручання) була пов’язана з концепцію чистої та досконалої конкуренції і вимагала певних, чітко визначених постулатів, зокрема, безкінечно малих розмірів (атомізованих) виробників у порівнянні з масштабами ринку, на яких вони працюють.

Однак сучасні погляди  індустріальної економіки і її методологічної основи, інституційної теорії, поривають  з такими обмежувальними тлумаченнями, використовуючи гіпотезу щодо  різноманітності  природних індустріальних структур, у яких об’єктивно можуть існувати різні співвідношення між величиною, різнокалібровістю та загальною кількістю фірм і обсягами секторів діяльності.

 

Прогресивні зміни конфігурацій ринкових структур і зв'язків між  економічними суб'єктами, характерні для  останніх десятиліть, вимагають нових  підходів до розуміння їх рушійних сил і наслідків. Досліджування  фундаментальних принципів організаційних форм і координації

економічної діяльності як всередині кожної з двох основних форм кооперації економічних суб'єктів - організації (ієрархії) і ринку, так  і між ними є, на наш погляд, одним  з основних елементів мейнстріму сучасної економічної теорії. У зв'язку з цим виникає питання про

 принципіальних відмінностях  між ними, їх межах і формах  взаємодій. Теорія фірми (підприємства) почала формуватися відносно  пізно, незважаючи на те, що  засновник класичної економічної  теорії

А. Сміт почав свій принциповий  працю "Багатство народів" з  дослідження діяльності фабрики, в  якій, завдяки чіткій спеціалізації, він бачив основу економічного прогресу суспільства.

Вважається, що першоосновою сучасної теорії фірми були роботи Дж.Коммонса і Ф.Х.Найта, в яких фірма  розглядалася як якась структура  для забезпечення трансакцій за участю індивідуальних економічних  суб'єктів. Під трансакцією розумілося двостороннє  спільне дію індивідів, умови  якого добровільно узгоджені  його учасниками. Ф.Х.Найт акцентував увагу  на необхідності контролю хоча

б однієї із сторін за виконанням контрактних зобов'язань, що вимагає  відповідної системи відносин, характерних  для організацій. А.Чандлер, досліджуючи  шляхи розвитку сучасної корпоративної  структури, бачить у організаційних здібностях і можливостях навчання, які забезпечують-кількість фірм, причину того, що "видима рука менеджменту" замінила невидимою руку "ринкового  механізму"

Термін "організація" використовується в економічній теорії для визначення, з одного боку, способу структуризації підприємства, з іншого природи його історичної еволюції під впливом  як внутрішніх факторів, так і змін правил ринкової поведінки.

К.Еppoy трактує організацію  як "групу індивідів, які прагнуть досягти певних спільних цілей або, іншими словами, Максимізувати цільову  функцію "

Згідно Б.З.Мільнеру, організація - це свідомо координована  соціальна  освіта з визначеними межами, що функціонує на відносно постійній основі для досягнення спільної мети або  цілей.

Виділимо характерні риси організації:

- Призначення: вона характеризується  економічної, соціальної та політичної  доцільністю, виправдовує її існування  з точки зору не тільки колективу,  але й інших членів суспільства.  Для підприємства призначення  конкретизується у досягненні  виробничих і комерційних цілей,  що вимагає координації і контролю  за їх виконанням з сторони  членів колективу; 

- Межі: організація встановлює  їх для реалізації цілей членами  і іншими, що мають свої інтереси. Таким чином, організація визначається  межами, які набувають специфічне  значення з урахуванням фінансових, владних і територіальних обмежень;

- Відкритість: межі організації  вимагають виходу в навколишнє  середовище, від якої вона залежить  як щодо джерел поставок і  компетенції, так і щодо споживачів  результатів своєї діяльності;

- Власність: облік надходжень  матеріальних, фінансових і інших  потоків і їх виходу формує  власність підприємства, його ресурси,  що, власне, і відрізняє його від  інших підприємств.

Визначення організації  має значення для розуміння того, чим відрізняються підприємства один від одного - призначенням (прибуткові чи ні), фінансовими джерелами (приватні, державні, комунальні), ієрархія (централізовані або децентралізовані), географією (міжнародні, національні, регіональні), природою діяльності (виробничі, сервісні), рівнем ринкової влади.

Ці елементи, трансформуючись  і набуваючи нових характеристик  протягом тривалого часу складають структуру економіки, яка являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва.

 

 

Галузева структура економіки  – це склад і співвідношення основних видів економічної активності, які  здійснюються всередині країни. В залежності від того, які види діяльності переважають, формується внутрішній економічний устрій держави, а також його позиції на світовому ринку. По суті, галузева структура економіки є основним чинником формування загального профілю держави як учасника світової економіки, тобто певних світових галузевих ринків. Можна вивести логічний ланцюжок з трьох ланок: наявність природних ресурсів – галузева структура – позиції на світовому ринку. Розглянемо, як впливає економічна структура держави на його позиції. Наприклад, галузева структура економіки Росії побудована таким чином, що в ній переважає видобувна і важка промисловість. Природно, такого стану справ сприяє рясне і логістично вигідне розміщення природних ресурсів – природного газу, нафти, алмазів, родовищ металевих руд і так далі. У свою чергу, структура економіки Росії  обумовлює її позиції на світовому ринку як експортера нафти, газу, металів і продукції важкої промисловості. У свою чергу, знаходиться поруч Україна володіє значними сільськогосподарськими ресурсами – великими площами високоякісних земель, в результаті в галузевій структурі української економіки значне місце відведено сільському господарству і виробництву продуктів харчування. В результаті цього, Україна виступає експортером продуктів харчування і імпортером енергоресурсів, а Росія, навпаки, імпортує українські продукти і експортує енергоносії.

 

 

 

 

Загальною тенденцією цивілізаційного  переходу є трансформація господарства та суспільного життя усіх країн  світу, їх рух до нового якісного стану, нового типу цивілізації, риси якої проступають  на рубежі третього тисячоліття. Сутність сучасних зрушень у світовому  господарстві та суспільному житті  можна інтерпретувати як інформаційну революцію (логічне продовження  науково-технічної революції), або  перехід від індустріальної до ноосферної цивілізації. До цього людство вже пройшло аграрний та індустріальний етапи розвитку.

Процеси, які йшли в світовому  господарстві протягом другої половини XX ст. в рамках індустріальної цивілізації, підготували ті якісні зміни, що відбуваються нині:

значно зросла наукоємність праці, наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу;

розширилася номенклатура виробленої промислової продукції за істотного  зниження її вартості та підвищення якості;

дедалі динамічніше відбувалися  зміни в технології, перебіг інноваційного  процесу став визначати тенденції  змін як в економіці, так і в  суспільному житті;

зросли значення й обсяги роботи обслуговувальних галузей діяльності, які спираються на досягнення сучасного  маркетингу;

• технічний прогрес на транспорті дав змогу «стиснути  простір» у світових комунікаціях;

• посилилося значення інформаційної  складової в економічних і  суспільних процесах, розпочалося формування галузевих, регіональних, зрештою світових інформаційних систем;

 господарська діяльність  дедалі більше стала виходити  за межі національних економік  і набувати глобальних рис.  Зазначене спонукає до висновку, що при розгляді структури  світового господарства та його  виробничих систем маємо враховувати  як вплив на його формування  доволі різних суспільно-економічних  процесів, так і умови в середовищах,  які динамічно змінюються.

Географічне середовище репрезентує для потреб господарства землю (і як засіб праці, і як технологічно-операційну базу) і все розмаїття мінеральних та природно-кліматичних ресурсів. Функціонування техніко-економічнеї інфраструктури (втім, як і військової інфраструктури) неодмінно пов'язане з використанням можливостей ресурсів планети. Для світової економіки особливо важливим є функціонування в цьому середовищі підсистеми транспорту — матеріальної бази реалізації міжнародного поділу праці.

В суспільно-економічному середовищі важливе врахування особливостей співвідношення укладів та систем власності, характеру взаємодії держави та приватного капіталу (в тому числі національного капіталу та транснаціональних. корпорацій), платежі, співвідношення політичних (геополітичних) та економічних (геоекономічних) сил, за якими стоять політичні, економічні й стратегічні інтереси тих чи інших держав та їхніх правлячих еліт.

Дедалі вагомішого значення у світогосподарських процесах набуває  інформаційне середовище, що є проявом наступу ноосферної цивілізації. Суть не тільки в глобалізації потоків різноманітної інформації — формується єдине поле ідей, наукового знання, відбувається взаємопроникнення системи цінностей, стереотипів поведінки, духовних досягнень людства. Зростання виробництва і розвиток світових ринків на планеті значною мірою пов'язані з активізацією інформаційного поля: завдяки кіно, телебаченню, рекламі широко розповсюджуються стереотипи суспільства споживачів економічно розвинутих країн.

Фахівці з проблем сучасного  світового господарства погоджуються на тому, що сучасній глобальній системі  світового господарства притаманна різностадійність: у країнах і регіонах світу одночасно спостерігаємо наявність господарських систем, які перебувають на різних стадіях розвитку — постіндустріальній, індустріальній або доіндустріальній і в стані різних економічних циклів.

Попереду невелика група  економічно розвинутих країн, господарство яких можна визначити як постіндустріальне. їх виробництво, наука, індустрія інформації є піонерами науково-технічного прогресу й інформаційно-технологічної  революції. На протилежному полюсі світової спільноти — півсотні (якщо не сотня) держав, які або ще не мають промисловості, або тільки приступили до розбудови  її сировинно-орієнтованих ланок. Принагідно зауважимо, що в сучасних умовах їх «доіндустріальність» аж ніяк не тотожна  доіндустріальній стадії розвитку економіки  попередніх епох: при створенні сприятливого інвестиційного клімату сюди можуть надійти найсучасніші техніка та технології, зв'язок зі світом забезпечать  ефективні засоби транспорту та електронного зв'язку, а потрібна на світових ринках продукція буде реалізована завдяки  налагодженій зовнішньоекономічній інфраструктурі світових ринків. Ще більше це стосується динаміки розвитку країн з перехідною економікою (як середньорозвинутих капіталістичних  країн, так і постсоціалістичних країн з перехідною економікою), які перебувають на різних стадіях  розвитку господарства індустріальної епохи.

Чим більше економічні системи  переростають  національні межі, тим активніше відбувається процес когезії (злиття) та утворення цілісного світового господарства. Однак, спостерігається певний дуалізм відкритості економіки або інтегрованості країни у світове господарство, з одного боку це є показником  залежності країни від світових ринків, а з іншого – її впливу на ці ринки. Формування глобальної економіки апріорі не означає втрату автентичності національної економіки для якої і надалі залишається характерним спільність традиційних галузей виробництва, ментальних та культурних рис, національного правового поля та державного управління.