Еволюція галузевих нафтових комплексів

Світове господарство  включає  різноманітні  форми співробітництва різних країн, виробничих, комерційних, торгівельних контактів, які виходять за межі окремих держав. Згідно конкретно-історичного підходу виділяють такі форми міжнародної економічної діяльності подані на рис.  

 

Рис. Форми міжнародної  економічної діяльності 

 

Не дивлячись на таке різноманіття форм однією з основних залишається  міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, або це відносини між країнами з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

Країни, які приймають  участь у міжнародному поділі праці  отримують ряд позитивних та негативних впливів на національну економіку. Вигоди та втрати країни від зовнішньої торгівлі систематизовані в таблиці 

Незважаючи на певні негативні  аспекти в цілому вплив міжнародної  торгівлі на світову економіку загалом  та національні господарства зокрема  носить позитивний характер, сприяючи збільшенню виробництва товарів  та послуг в межах всього світового  господарства та зростання добробуту  в межах окремих країн.

 

 

 

 

 

 

 Таблиця

Вигоди та втрати країн  від зовнішньої торгівлі

Вигоди                                                                Втрати
національна економіка взаємодіє  з господарствами інших країн;   визначає техніко-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності національної економіки;  забезпечує раціональне  використання матеріальних та людських ресурсів на усіх рівнях господарювання; ü  дозволяє досягнути вищого рівня задоволення потреб населення та збалансовує виробничі можливості та переваги споживачів, дає змогу отримати продукти, які є дефіцитними або реалізувати надлишок, який не поглинає внутрішній ринок;  через реалізацію додаткової вартості, вміщеної в експортованих  товарах сприяє розвитку підприємництва (бізнесу)	Для усіх країн світу	всі країни світу залежать від міжнародної торгівлі, але  ступінь залежності різна, ступінь  залежності від міжнародної торгівлі для невеликих країн (Бенилюкс) – 40–90%, для розвинутих країн (ФНР, Великобританія) – 25–30%, для США і Японії –  біля 10%, що  робить країни чутливими до коливань зовнішньоекономічної кон’юнктури ринку;   асиметричний розвиток різних країн та регіонів

 

 

 

 

 

 

В основі об'єднання національних господарств у єдине всесвітнє  господарство лежить міжнародний поділ праці(МПП), що представляє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві визначених видів продукції, яким країни обмінюються між собою.

Міжнародний поділ праці  — об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва  між усіма країнами світу незалежно  від їхньої економічної розвиненості і характеру суспільного ладу. Суть МПП полягає в зниженні витрат виробництва і максимальному задоволенні потреб споживачів. Саме МПП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав у масштабах усієї планети. МПП — цементуюча основа світового господарства, що дозволяє йому прогресувати у своєму розвитку, створювати передумови для більш повного прояву загальних (універсальних) економічних законів, що дає підставу говорити про існування світового господарства.

У багатобічній системі МПП  є неминучим участь будь-якої і  кожної держави в світогосподарських зв'язках, безвідносно до рівня їхнього  економічного розвитку. Сутність міжнародного поділу праці виявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва  — його розчленовування й об'єднання. Єдиний виробничий процес не може не розчленовуватися на відносно самостійний, відособлений друг від друга фази, не концентруватися  по окремих стадіях виробництва  на визначеній території, в окремих  країнах. Разом з тим це одночасно  й об'єднання виробництв, що відокремилися, і територіально-виробничих комплексів, установлення взаємодії між країнами, що беруть участь у системі МПП. Необхідність підвищення продуктивності праці, що обумовлює  економічний і соціальний прогрес,—  рушійна сила в розвитку поділу праці, у тому числі і міжнародного.

Міжнародний поділ праці  можна визначити як важливу ступінь  розвитку суспільного територіального  поділу праці між країнами, що спирається на економічно вигідну спеціалізацію  виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції  і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у визначених кількісних і якісних співвідношеннях. МПП відіграє зростаючу роль у  здійсненні процесів розширеного виробництва  в країнах світу, забезпечує взаємозв'язок цих процесів, формує відповідні міжнародні пропорції в галузевому і териториально-державному аспектах. МПП, як і поділ праці  взагалі, не існує без обміну, що займає особливе місце в інтернаціоналізації  суспільного виробництва.

Основним спонукальним мотивом  МПП для всіх країн світу, незалежно  від їх соціальних і економічних  розходжень, є їхнє прагнення до одержання економічних вигод  від участі в МПП. Оскільки в будь-яких соціально-економічних умовах вартість утвориться з витрат на засоби виробництва, оплати необхідної праці і доданої  вартості, то всі товари, що надходять  на ринок, незалежно від їхнього  походження беруть участь у формуванні інтернаціональної вартості, світових цін. Товари обмінюються в пропорціях, що підкоряються законам світового ринку, у тому числі і закону вартості. Реалізація переваг МПП у ході міжнародного обміну товарами і послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціональною і національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмовлення від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту. Під впливом спеціалізації і кооперації народжується «додаткова» сила, що є як би даровою і діє одночасно з матеріально-речовинними й особистісними факторами суспільного виробництва. Результати діяльності кожної ланки виробничої системи, що утворюється, активно використовуються постійно зростаючим числом учасників кооперації, що приводить у кінцевому рахунку до посилення цілісності цієї системи. Остання в усе більшій мірі знаходить специфічні властивості, що виділяють її з загальної орбіти світогосподарських зв'язків, і потенціал, що перевищує суму потенціалів складових її частин.

Відкритість економіки є  передумовою формування глобального  ринкового середовища та, у свою чергу, є наслідком відмови від  автаркічної (замкнутої) економіки. 

 

Рис.. Найважливіші умови  відкритої економіки (А.П.Румянцев, Г.Н. Климко, В.В.Рокоча) 

 

Кожна з цих умов характеризує умови функціонування  окремих ринків, що у своїй сукупності визначає тип відкритої економіки.  Слід враховувати й те, що акцент у міжнародних економічних зв’язках певної країни може припадати як на торгівлю товарами (наприклад, паливно-енергетичними ресурсами – країни ОПЕК, технологічними новинками – ЄС, США, Японія тощо), послугами, так і на фінансово-кредитні операції (Швейцарія). Якщо в країні існують умови відкритості одного ринку, а інші є закритими, то економіка країни не може рахуватись відкритою. Відкриті економічні системи України, інших країн з транзитивною економікою, а також країн, що розвиваються характеризуються відносно слабкими конкурентними позиціями на світових ринках, залежністю від зовнішніх запозичень тощо.

Існування відкритих економік спричиняє існування цілісного  господарського комплексу або світового  господарства. 

Таким чином, сучасний світ стрімко рухається до нової, синтезованої моделі розвитку. Її характеризують не тільки якісне відновлення технологічної  бази виробництва, широке впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, але і принципово важливі зрушення в структурі, змісті і характері  процесів виробництва і споживання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Тенденції розвитку  структури світових галузевих  ринків

 

Як довів Давид Ріккардо, кожна держава в світі має  різного роду порівняльні та абсолютні  переваги над іншими країнами.

 

Саме наявність переваг  у тих чи інших сферах є причиною того, що країни спеціалізуються на виробництві тих чи інших продуктів. Логічно, що в залежності від наявності  або відсутності тих чи інших  переваг (по суті – в залежності від наявності ресурсів) формується галузева структура економіки.

 

Галузева структура господарства світу віддзеркалює розвиток сучасного  суспільного та міжнародного поділу праці в перебігу структурних  перетворень господарства. На сьогодні при аналізі стану господарства не лише економічно розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, вже  недостатньо обмежитися розглядом  тільки галузевих пропорцій. Майже  повсюдним став процес формування міжгалузевих функціонально-господарських систем, зумовлений закономірностями світових технологічних зв'язків, особливостями  інвестиційних процесів та вимогами сучасного менеджменту та маркетингу.

Традиційно галузева структура  світової економіки подається таким  чином: 
1.Промисловість. 
2.Сільське господарство.

3. Будівництво.

4. Виробнича інфраструктура.

5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).

Така класифікація заснована  на міжнародних стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної  стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків.

Кожна з цих базових  галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і  види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють  собою співвідношення питомих ваг  окремих галузей. 
Первинні галузі – сільське господарство і видобувна промисловість. 
Вторинні галузі – обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних галузей.

Третинний сектор – сфера  послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок.

Складаються й інші міжгалузеві  системи: на світовому рівні це, наприклад, міжнародна індустрія туризму, в  якій взаємодія великих туроператорів  та «готельних ланцюгів» поєднується  з роботою глобальних інформаційний  систем та сучасного авіаційного  транспорту.

 

 

В сучасних умовах господарювання чисті економічні категорії практично  не зустрічаються. Характерним  є процес  конвергенції (зближення), що зумовив домінування на ринку недосконалої та монополістичної конкуренції. На світовому ринку переважає саме недосконала конкуренція або олігополія, тобто конкуренція декількох великих фірм  (до 8 учасників), що контролюють основні сегменти виробництва та збуту продукції. За таких умов фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій, рекламної діяльності тощо. Маніпуляції будь-якої фірми цими змінними викликають відповідну поведінку конкуруючих фірм (ламана крива попиту, дискримінація у цінах, цінове лідерство, знімання вершків тощо) та призводять до співпраці з метою розподілу світового ринку на сфери впливу, таємних змов та виникнення міжнародних картелів.

Міжнародна торгівля є  своєрідним проявом світового товарного  ринку. Будь-якій державі для успішного  функціонування на світовому ринку  необхідно мати свою зовнішньоекономічну  інфраструктуру, яка може забезпечити  просування товарів чи послуг від  виробника до споживача в інші країни. У цій системі основною є матеріально-технічна база та спеціалізовані організації для післяпродажного  технічного обслуговування. Країна, яка  не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена нести великі втрати для забезпечення доступу до зовнішньо-економічної інфраструктури інших держав(для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів).

Економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є виявом різностадійності їхнього  розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в  цілому складаються під впливом  науково-технічної та інформаційної  революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення  проблеми (які часто розростаються  до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної  ситуації тощо. В країнах, суспільне  життя і господарство яких перебуває  в стані інформації, а рівень прибутків  усе ще низький (у «нових індустріальних країнах» або в постсоціалістичних країнах) торують собі шлях структурні зміни, пов'язані загалом із вирішенням економічних проблем, що постають у  завершальних циклах індустріальної епохи.