Характеристика интелектуальной собственности

 

Вступ

Процес ринкового реформування економіки України на мікро- і  макро- рівнях призвів до появи нових  правовідносин в галузі підприємницького, податкового, інноваційного права  та права інтелектуальної власності.

Створення належної системи  правової охорони інтелектуальної  власності стало важливою складовою  структурної трансформації економіки. Крім того, становлення надійної системи  правової охорони об’єктів інтелектуальної  власності є кроком до інтеграції України у європейський простір. Сучасний економічний цикл світової економіки пов’язано з технологічним  розвитком світової спільності. Розвиток технологій пов’язано зі створенням об’єктів інтелектуальної власності, зокрема винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій та інших, адже однією з гарантій стабільності економіки є надійна правова  охорона інтелектуальної власності.

Виникнення терміна «інтелектуальна  власність» припадає на кінець XVIII ст. Він уперше з’явився у французькому законодавстві. Теоретичне підґрунтя  авторського і патентного права виникло у Франції на засадах теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату є його невід’ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визнання цього права державною владою».

Згідно із Всесвітньою  організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) поняття інтелектуальної власності  включає промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні  знаки і промислові зразки, і авторське  право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.

 

Суб’єкти права інтелектуальної  власності – це особи, яким можуть належати особисті немайнові та майнові  права на об’єкти інтелектуальної  власності. Суб’єктами права інтелектуальної  власності є два види суб’єктів: 
1) автор (творець) об’єкта права інтелектуальної власності; 
2) інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Автор – це особа, в результаті інтелектуальної, творчої діяльності якої створені об’єкти права інтелектуальної  власності. Автори не обмежені вимогами до їх віку, стану здоров’я, дієздатності тощо. Творцями будь-яких результатів  творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.

Слід звернути увагу на те, що «творча правосуб’єктність» не збігається із загальною цивільною  дієздатністю, яка за загальним правом настає з досягненням фізичною особою 18 років. Суб’єктом права інтелектуальної  власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна  особа. Інша річ, що здійснювати майнові  права така особа може лише за допомогою  інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).

Суб’єктом права інтелектуальної  власності може бути держава, яка  в особі своїх державних органів  здійснює такі функції:

1. регулює правовідносини в галузі інтелектуальної власності  (створення нових нормативних актів);
2. охороняє правовідносини інтелектуальної власності (діяльність суду, прокуратури, міліції, створення відповідних нормативних актів і реалізація державної політики);
3. здійснює стимулювання творчої, винахідницької діяльності громадян;
4. вирішує суперечки в галузі правової охорони інтелектуальної власності і захищає права, інтереси суб’єктів через суди;
5. реєструє (веде облік) об’єктів інтелектуальної власності.

Наприклад, в Україні діють  такі державні органи: Міжвідомчий  комітет з проблем захисту  прав на об’єкти інтелектуальної  власності, 
Державна служба інтелектуальної власності (далі ДСІВ), при якій створено консультативну раду представників усіх творчих спілок України, апеляційну палата для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на об’єкти інтелектуальної власності. В Україні функціонують і юридичні особи, створені при державних органах – це підприємства, метою яких є реалізація державних програм: Державне підприємство „Український інститут промислової власності”, Державне підприємство „Інтелзахист”.  
Крім державних інституцій, існують недержавні організації: творчі спілки, Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальна характеристика інтелектуальної власності

Виникнення самого терміна "інтелектуальна власність" припадає на кінець XVIII ст. Він уперше з'явився у французькому законодавстві. Традиції пропріетарного підходу до авторського  і патентного права виникли у  Франції на грунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний  розвиток саме в працях французьких  філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого  творчого результату чи - то літературного твору, чи винаходу, є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та "існує незалежно від визнання цього права державною владою". 
14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Дещо пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію ; про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який називався "Міжнародне бюро". Ці секретаріати в 1893 р. були об'єднані в один, який діяв під різними назвами, останньою з яких була "Об'єднані міжнародні бюро з охорони інтелектуальної власності"- скорочено "БІРПІ". 
        Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) у поняття інтелектуальної власності включає промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів. Безумовно, обидва ці поняття в сучасному розумінні                  мають ширше значення.                                         

Творчість - цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною  унікальністю. Творчість притаманна людині, оскільки передбачає творця - суб'єкт творчої діяльності, яким може бути тільки людина.

Часто творчість визначають як інтелектуальну. Але це акцентування нічого нового не додає до її характеристики, оскільки слово "інтелект" у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум. Інтелект - це є здатність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість - це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки людина, наділена розумом. Проте вислів "інтелектуальна творчість" часто зустрічається в широкому вжитку.

Нині поняття інтелектуальної  власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об'єктів інтелектуальної власності  сьогодні можна поділити на три основні  групи:

перша — це результати наукової, літературної і художньої творчості, які охороняються авторським правом і суміжними правами;

друга — це результати науково-технічної  творчості, що охороняються патентним  правом або, точніше сказати, правом промислової власності;

третю групу складають  засоби індивідуалізації учасників  цивільного обороту, товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної  діяльності. 
         Отже, інтелектуальна власність — це результати творчої діяльності. ЇЇ об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особливість інтелектуальної власності - її об'єктами є нематеріальні речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використати, або вона вже втілена в науковому, літературному чи художньому творі. Це одна із специфічних ознак інтелектуальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і претендують на визнання об'єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними органами.

           При цьому не має значення рівень, цінність тощо самого результату. Яким би він не був — він є об'єктом власності його творця. Перелік результатів інтелектуальної діяльності, які можуть бути об'єктами інтелектуальної власності, наведений у Законі України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. У п. 2 ст. 13 цього Закону, яка так і називається "Об'єкти права приватної власності", проголошується: "Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці". Цей же Закон містить спеціальний розділ VI, який називається "Право інтелектуальної власності", в ст. 41 якого наводиться перелік об'єктів права інтелектуальної власності: "Об'єктами права інтелектуальної власності» є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці". Отже, як бачимо, об'єктами інтелектуальної власності визнаються будь-які результати інтелектуальної праці.

          У проекті нового Цивільного кодексу України наводиться більш повний перелік зазначених об'єктів. Стаття 426 проекту, яка так і називається "Об'єкти права інтелектуальної власності", проголошує: "До об'єктів інтелектуальної власності відносяться: 
1) результати інтелектуальної діяльності: витвори науки, літератури і мистецтва; виконання, фонограми і передачі організацій мовлення; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; селекційні досягнення, топології інтегральних схем; нерозкрита інформація, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау); 
2)    засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів або послуг: фірмові найменування; знаки для товарів і послуг; найменування місць походження (вказівка походження) товарів; 
3)    інші результати інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами".

Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні. 
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності.

Об'єктами права інтелектуальної  власності є результати творчої  діяльності, а первісними суб'єктами цього права є творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальної  власності може належати не лише безпосередньо  творцям, а і їх правонаступникам.

Залежно від характеру  інтелектуальної діяльності право  власності на зазначені результати буває трьох видів. Якщо результатом  творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До авторського права долучаються так звані суміжні права (права виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення). Результати науково-технічної творчості складають групу об'єктів права промислової власності. Позначення і найменування, засобами яких розрізняються учасники цивільного обороту, товари і послуги складають третю групу прав інтелектуальної власності.

Привертає увагу певна  невідповідність назв зазначених видів прав інтелектуальної власності. Найбільш адекватна змісту назва "право промислової власності". У цій групі об'єднані результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані у виробничій діяльності людей у будь-якій галузі народного господарства. Вони мають за мету підвищення технічного рівня виробництва та досягнення певного позитивного ефекту у виробництві.

Що стосується творів науки, літератури і мистецтва, то ця група  об'єктів права інтелектуальної  власності не має своєї назви. Ми просто називаємо ці об'єкти такими, що охороняються авторським правом і суміжними правами. У спеціальній літературі зазначену групу називають інколи літературною власністю.

Підсумовуючи сказане, можна  відзначити, що і сучасне українське законодавство, і міжнародні угоди  розуміють під інтелектуальною  власністю сукупність виключних  прав як особистого, так і майнового  характеру на результати інтелектуальної  і у першу чергу творчої  діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з обліком  прийнятих його міжнародних зобов'язань. В даний час термін «інтелектуальна власність» лише в історичному плані зв'язаний з теорією інтелектуальної власності кінця XVIII - початку XIX століть.

Згідно українського законодавства, об'єктами інтелектуальної власності  вважаються досягнення науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої  діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, ноу-хау, торгові  секрети, товарні знаки, фірмові  найменування і знаки обслуговування. Усі відносини, що виникають у  сферах економічної діяльності, де є або могли б бути задіяні  об'єкти інтелектуальної власності, вимагають правового регулювання, яке б встановлювало порядок  виникнення, використання та продажу  тих же об'єктів.

 

2. Правове регулювання  інтелектуальної власності

Найважливішим інструментом правового регулювання є ліцензування та патентування інтелектуальної власності, тобто реєстрація та видача патентів і ліцензій на право користування товарними знаками, ноу-хау, комерційними таємницями, промисловими зразками різного роду, винаходами і відкриттями, найновішими технологіями виробництва специфічної та стандартизованої продукції та іншим інтелектуальним капіталом, що знаходиться у розпорядженні однієї компанії чи фірми.

Термін "ліцензія" в перекладі з латинської (лат. licentia) означає дозвіл здійснювати яку-небудь діяльність і в зв'язку з цим використовується в найрізноманітніших сферах економіки. Відносно ж технологічного обміну і інтелектуального капіталу цей термін означає дозвіл використовувати на певних умовах предмети ліцензії, якими є запатентовані винаходи, промислові зразки, товарні знаки і ноу-хау, а також цінні конфіденційні відомості, які не користуються правовою охороною. В залежності від об'єкту ліцензії можуть поділятися на патентні та безпатентні. Поряд з патентними і безпатентними ліцензіями виділяють також самостійні ("чисті") та супроводжуючі. Самостійні ліцензії передбачають передачу технології чи технологічних розробок незалежно від їх матеріального носія. Супроводжуючі ліцензії мають залежний характер і надаються одночасно з підписанням контракту на створення підприємства, поставку технологічного обладнання, надання консультаційних послуг.