Характеристика интелектуальной собственности

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Не буде перебільшенням твердження, що однією із найпотужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людей. Людина за своєю природою схильна до будь-якої творчості, вона завжди знаходиться у процесі пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо. Але в силу тих або інших причин рівень інтелектуальної діяльності в різних країнах неоднаковий. Він у першу чергу визначається рівнем усвідомлення значення цієї діяльності для розвитку суспільства, створенням сприятливих умов для цього виду творчості та іншими чинниками, які певною мірою їй сприяють. 
У сучасних умовах будь-який вид доцільної діяльності людини - виробництво, оборона, охорона здоров'я тощо — без належного науково-технічного забезпечення просто неможливий

Виробництво завжди буде вимагати від науки і науково-технічних  досліджень усе: нових і нових  рішень, тобто винаходів та інших  досягнень, які б невпинно підвищували  ефективність суспільного виробництва. Цього вимагають закони ринкової економіки, здорова конкуренція виробників, коли постає питання: як виробити товар, що мав би попит, знайшов свого споживача.

Раціональне і доцільне використання зазначеного товару забезпечує його власникові досить солідні прибутки. Його можна використовувати багатьма різноманітними способами, але в  межах, визначених законом. 
Найбільш поширеним способом використання результатів інтелектуальної діяльності є використання їх для задоволення власних потреб у різноманітних речах, знаряддях праці, устаткуванні, естетичних і духовних потреб суспільства тощо. Запровадження науково-технічних досягнень у виробництво підвищує його технічний рівень, продуктивність, ефективність, поліпшує безпеку праці. Значний прибуток об'єкти інтелектуальної власності можуть давати як товар. Вони є предметом ліцензійних угод на право використання іншими, у тому числі зарубіжними фірмами. Торгівля ліцензіями — досить вигідний бізнес, який забезпечує власникам патентів солідну вигоду. Предметом торгівлі можуть бути і самі об'єкти інтелектуальної власності.

Тож очевидно, що значення і  роль об'єктів інтелектуальної власності  для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Там, де належним чином  сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу, зміцнюються морально-етичні засади суспільства. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують її здобутки. Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це часто-густо не легше, ніж їх створити.

Україна мала і поки що має досить потужний інтелектуальний потенціал. На її рахунку багато досягнень світового рівня, але здебільшого ці досягнення не були раціональноспрямовані на користь нашого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Законодавство  України про інтелектуальну власність

Це законодавство перебуває  в стані становлення. Воно лише створюється  в Україні. До прийняття відповідних  законів Україна свого власного законодавства про інтелектуальну власність не мала. Чинний Цивільний кодекс Української РСР містить лише розділ IV "Авторське право", який був майже точним відбитком авторського права РРФСР. Законодавство про винаходи та інші результати науково-технічної творчості було в компетенції колишнього СРСР.

Становлення національного  законодавства про інтелекту¬альну  власність стало можливим лише з  набуттям Україною незалежності. Цьому  сприяло прийняття Верховною  Радою Декларації про державний  суверенітет України, якою було проголошено, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, проголошується власністю народу, матеріальною основою суверенітету України і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України. Декларацію було прийнято Верховною Радою 16 липня 1990 р.

З серпня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про економічну самостійність  Української РСР". У ньому було задекларовано, що весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території України, складає влас¬ність народу України і є основою  її економічної самостійності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила  Акт проголошення незалежності України  та створення самостійної держави  — України. 
Основні засади інтелектуальної діяльності закладені в чинній Конституції України. Стаття 54 Конституції гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава створює матеріальні умови, надає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам. Право автора на свій витвір закріплено цією ж статтею Конституції України: "Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встанов-леними законом".

Правові засади інтелектуальної  діяльності певною мірою визначаються також чинним Цивільним кодексом України

Початком становлення  законодавства України про інтелек¬туальну  власність варто визнати день прийняття Закону України "Про  власність" — 7 лютого 1991 р. Як уже зазначалося, цим Законом результати інтелектуальної діяльності були вперше визнані об'єктами права власності.

Першим нормативним актом, який започаткував створення законодавства  про промислову власність, було затверджене  Указом Президента України Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 18 вересня 1992 р. Цим Положенням закладені правові засади охорони результатів науково-технічної творчості. Із прийняттям законів України про промислову власність зазначене положення втратило чинність, проте не повністю — у частині, що стосується раці¬налізаторських пропозицій, воно є чинним й понині.

13 грудня 1991 р. прийнято  Закон України "Про основи  державної політики у сфері  науки і науково-технічної діяльності" У цьому Законі, до речі, також  було проголошено, що результати  науково-технічної діяльності є  об'єктами власності творців (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором (п. 2 ст. 26 Закону). Цей Закон визначає загальні правові засади науково-технічної діяльності в Україні. 25 червня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про науково-технічну інформацію". Він встановив правові засади створення і користування науково-технічною інформацією, а також визнав науково-технічну інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної власності. 21 квітня 1993 р. прийнято Закон України "Про охорону прав на сорти рослин", який регулює відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права щодо сортів рослин в Україні. 
Але основним джерелом права інтелектуальної власності є пакет законів, прийнятих у грудні 1993 р.: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про племінне тваринництво". Трохи пізніше був прийнятий Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. Верховна Рада України постановою від 19 січня 1995 р. затвердила Положення про порядок оформлення та використання прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що становлять державну таємницю. Це група спеціальних законів, які стосуються безпосередньо інтелектуальної власності.

Водночас ряд нормативних  актів України певною мірою торкаються питання інтелектуальної власності. До таких варто віднести Закони України "Про підприємства", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про охорону атмосферного повітря", "Про телебачення і радіомовлення", декрети Кабінету Міністрів "Про державне мито", "Про режим іноземного інвестування", постанови Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва", "Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва".

Важливим джерелом права  інтелектуальної власності є  міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась Україна. Передусім  Україна вступила до Всесвітньої організації інтелектуальної власності, членами якої за станом на 9 квітня 1995 р. були 152 країни. Законом України від 31 травня 1995 р. Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). Законом України від 27 січня 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав країн СНД. Україна також приєдналась до Всесвітньої конвенції про авторське право.

26 серпня 1992 р. Кабінет  Міністрів України зробив Заяву,  якою оголосив чинними на території України Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, прийняту 20 березня 1883 р., в такому вигляді, в якому вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р.; Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків, прийняту 14 квітня 1891 р., в такому вигляді, як вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р.; Договір про патентну кооперацію (РСТ), прийнятий 19 червня 1970 р., в тому вигляді, як він доповнений 2 жовтня 1979 р. і модифікований 3 лютого 1984 р. 
Уряд України заявив, що бере на себе обов'язки, які випливають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору по відношенню до території України. 
У жовтні 1994 р. Україна підписала Договір про законодав¬ство по товарних знаках, який ратифікований Верховною Радою у жовтні 1995 р.

Створена нормативно-правова  база у сфері охорони інтелектуальної  власності в цілому задовольняє  суспільство на сьогоднішній день, вирішуючи питання, пов'язані з  наданням прав на об'єкти інтелектуальної  власності та їх використанням. Розроблено проект Концепції розвитку державної  системи охорони промислової  власності, яка передбачає програму удосконалення нормативно-правової бази в цій сфері, а також формування і розвитку виконавчої інфраструктури, необхідної для реалізації законодавства. Необхідно також розробити законодавчий акт, який би регулював питання, пов'язані  з діяльністю представників у  справах інтелектуальної власності (патентних повірених). Керуючись  Конституцією України, яка гарантує захист інтелектуальної власності, Держпатент працює в напрямі подальшого розширення і удосконалення законодавчої бази щодо охорони інтелектуальної  власності. За час діяльності Держпатенту  заявниками було подано понад 100 тис. заявок на видачу охоронних документів та надано правову охорону біля 60 тис. об'єктам промислової власності, в тому числі видано понад 25 тис. патентів на винаходи. Частка України у такому показнику, як видача патентів на винаходи, складає 15% від загальної кількості патентів на винаходи, виданих у країнах СНД, тобто удвоє більше, ніж загальна кількість патентів, виданих іншими державами СНД (за винятком Російської Федерації).

 

 

 
 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Інтелектуальна власність  у широкому розумінні означає  закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузі.

Загальні засади охорони  права громадян на творчу діяльність містяться в ст. 41 Конституції  України, яка передбачає, що кожен  має право володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою  здійснення і захисту інтелектуальної  власності в Україні є низка  спеціальних законів: «Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»,. «Про охорону прав на знаки для  товарів і послуг», «Про авторське  право і суміжні права», «Про охорону  прав на топографії інтегральних мікросхем» та ін. 
Відповідно до українського законодавства інтелектуальна власність – це підгалузь цивільного права, яка складаеться з  чотирьох інститутів:

1. Авторське право та суміжні права.
2. Патентне право.
3. Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.
4. Правова охорона нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності.

Авторське право надає  авторам та іншим творцям інтелектуальних  творів у галузі літератури, музики або мистецтва певні права, що дозволяють або забороняють протягом певного обмеженого у часі періоду  ті або інші види використання власних  творів. У широкому сенсі авторське  право включає в себе положення про охорону авторського права в точному змісті цього слова, а також охорону так званих «суміжних прав». 
Промислова власність передбачає охорону винаходів за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і торгову назву, а також законодавства з охорони промислових зразків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.

Для інтелектуальної власності  характерна двоїста природа: