Характеристика интелектуальной собственности

Наступні форми технологічного обміну не є надто розповсюдженими, але їх варто відмітити заради прослідкування механізму передачі технології (чи ноу-хау) в них. Ці форми  в спеціальній літературі часто  називають новими формами інвестицій, або неакціонерними формами транснаціонального капіталу.

Найбільш простою з  таких форм є укладення субконтракту (subcontracts), суть яких полягає в тому, що крупні іноземні фірми дають замовлення невеликим місцевим фірмам (переважно  в країнах, що розвиваються) на виробництво  деталей чи кінцевої продукції. В  обмін на гарантований місцевому  виробнику збут його продукції по узгодженим цінам іноземна компанія встановлює виробничі стандарти  через передачу ноу-хау. Модернізацію обладнання та інше, а надалі жорстко  контролює якість продукції. Якщо випускається готова продукція. То вона реалізується під товарним знаком іноземної фірми.

Контракти "продакшн шерінг" (production-sharing) застосовуються в основному  в нафтовій промисловості. Відповідно до такого контракту іноземна компанія здійснює, наприклад, в країні, що розвивається розвідку запасів нафти. Якщо запаси достатні для комерційної експлуатації, компанія надає обладнання, ноу-хау, необхідний персонал, отримуючи за це фіксовану частину продукції. Частина добутої нафти (20-40%) призначена для відшкодування витрат іноземної  компанії на геологічно-розвідувальні  роботи і організацію добування  нафти, інша частина являє собою  фактичний прибуток, який пропорційно  розподіляється між іноземною компанією  та державою.

Можливий також варіант  контракту "на обслуговування" (service contract). За яким іноземна компанія займається тільки розвідувальними роботами і виконує свої обов'язки до моменту знаходження нафти. Існує два типи таких контрактів. До перших відносяться ті, в за умовами яких експлуатаційний ризик несе іноземна компанія, а всі витрати на експлуатацію - держава. Контракти другого типу поширені в країнах зі значними запасами нафти і необхідними фінансовими ресурсами. В цих випадках за експлуатаційний ризик відповідає правління держави, а іноземна компанія за свої послуги отримує фіксовану винагороду, а також право закупки визначеної долі нафти, але без скидки.

Відповідно до контрактів на управління (management contracts) оперативний  контроль за діяльністю підприємства, який здійснювався представником власника підприємства, передається іншому підприємству. Іноземна фірма визначає найважливіші напрямки діяльності підприємства. Контракти  на управління заключається, в основному, до будівництва підприємства. В такому випадку фірма-менеджер здійснює загальний  нагляд за будівництвом, вибирає підрядників  і субпідрядників. Найчастіше контракти  на управління укладаються одночасно  з ліцензійними угодами. Оплата за управлінські послуги може приймати найрізноманітніші  форми, наприклад, виплата визначеного  проценту від об'ємів продажі продукції  чи прибутку.

Самостійною і дуже розповсюдженою формою міжнародного обміну технологіями є інжиніринг, котрий представляє сукупність видів діяльності, направлених на оптимізацію інвестицій або ж мінімізацію затрат, пов'язаних з реалізацією проектів різного призначення. Інжиніринг - це послуги по використанню технологічних та інших науково-технічних розробок. В цьому заключається його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія. Ціни на експортні інжинірингові послуги переважно вищі від внутрішніх на 40-50% для імпортерів в промислово розвинутих країнах і вдвічі для імпортерів в країнах, що розвиваються. Така цінова політика пояснюється, з однієї сторони, підвищеним попитом на інжинірингові послуги в країнах, що розвиваються, а з іншої - фактичною монополією на представлення цих послуг зі сторони промислово розвинутих країн. Серед експортерів інжинірингових послуг домінуюче положення займають американські компанії, а їхніми основними суперниками вважаються фірми Великобританії, Німеччини, Японії, Франції і деяких інших розвинутих країн.

Охорона прав на винаходи, промислові зразки і товарні знаки - це предмет  активного міжнародного регулювання. Основною міжнародною угодою в цій  галузі є Паризька конвенція по охороні  промислової власності. Перша редакція цієї конвенції була підписана одинадцятьма країнами в Парижі в 1883 році. Надалі Конвенція неодноразово переглядалась  і доповнювалась. В країнах-учасниках  Паризька конвенція діє під різними  редакціями в залежності від того, який з її текстів був ратифікований  країною. Учасники Конвенції утворюють  так званий Міжнародний союз по охороні  промислової власності (також відомий  як Паризький союз).

На даний момент найбільший вклад у регулювання патентного права у Європі внесла Європейська  патентна організація (ЄПО). Європейська  патентна організація (European Patent Organization, EPO) була створена на основі Конвенції  по видачу європейських патентів, підписаній в 1973 році і ратифікованій в 1977 році. Штаб-квартира ЄПО знаходиться в Мюнхені (Німеччина), в Гаазі (Нідерланди) - місцеве відділення, в Відні (Австрія) і в Берліні (Німеччина) - бюро. Європейська патентна система основана на активному співробітництві Європейського патентного відомства з національними відомствами країн-контрагентів і передбачає узгодження національного патентного права з Конвенцією про видачу європейських патентів.

Європейський патент надає  його власнику патентний захист протягом двадцяти років, так, як і національний патент в деяких або ж у всіх країнах, між якими проводиться  до мовлення. Європейські патенти  можуть видаватися згідно міжнародної  заявки, поданої у відповідності  з Договором про патентну кооперацію. Підписана в 1989 році дванадцятьма країнами-членами Європейського союзу угода про патенти ЄС не ратифікована ще й по сьогоднішній день.

Європейська патентна організація  з 1993 року заключає з державами-не членами  ЄПО договори про розповсюдження дії європейських патентів на їх території  за умови, що ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон  про охорону інтелектуальної  власності. Видані за таких умов патенти  представляють в цих країнах  такий же захист, як і європейські  патенти ЄПО. Основні цілі діяльності Європейської патентної організації - видача європейських патентів, поширення  співробітництва між європейськими  державами в галузі охорони інтелектуальної  власності та посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі  видачі патентів.

Всесвітня організація інтелектуальної  власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO) була заснована в 1970 році в ході реалізації Конвенції про створення  ВОІВ, підписаної в Стокгольмі в 1967 році. Створення ВОІВ завдячує Паризькій  конвенції про охорону промислової  власності (1883 рік) і Бернській конвенції  про охорону літературних та художніх витворів (1886 рік). ВОІВ входить в  систему Організації Об'єднаних  Націй в якості спеціалізованої  установи. Членом ВОІВ може стати будь-яка  держава, яка є членом одного з  двох (Паризького чи Бернського) союзів, а також будь-яка держава, яка  є членом ООН, однієї з спеціалізованих  установ ООН, МАГАТЕ чи учасником  Статуту Міжнародного суду або ж  запрошена Генеральною Асамблеєю  ВОІВ приєднатися до Конвенції про  створення ВОІВ.

Основними цілями діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної  власності є охорона інтелектуальної  власності в цілому світі за допомогою  співробітництва між державами  і міжнародними організаціями та розширення адміністративного співробітництва  між союзами в області інтелектуальної  власності. Відповідно до поставлених  цілей, ВОІВ виконує такі функції:

- укладення нових міжнародних  договорів робото по вдосконаленню  національного законодавства в  сфері підтримання охорони інтелектуальної  власності в цілому світі; 

- надання технічної допомоги  країнам, що розвиваються;

- збір розповсюдження  інформації;

- підтримка при одночасному  отриманні прав на винаходи, торгові  марки, промислові зразки чи  моделі в декількох країнах. 

Україна завжди мала великий  науково-технічний потенціал (науково-дослідну базу, висококваліфіковані наукові  кадри) та розвинуту промисловість, у тому числі у таких наукомістких галузях, як космічна техніка і технології, будування літаків та суден, ядерна техніка, виробництво синтетичних  матеріалів, тощо. В ряді галузевих  напрямів науковці України традиційно мають заслужене світове визнання. Про творчий потенціал вчених, технологів, конструкторів нашої  країни свідчить те, що із загального числа  заявок на винаходи, що подавалися до Держкомвинаходів колишнього СРСР майже кожна четверта заявка надходила з України.

Охорона та належний захист інтелектуальної власності сприяє розвитку заснованого на науково-технічних  досягненнях інноваційного підприємництва, стимулює інноваційний процес шляхом надання її власнику монополії на використання об'єкта охорони протягом певного терміну, внаслідок чого власник об'єкта інтелектуальної  власності отримує вигоду у вигляді  доходу, а суспільство - можливість повніше задовольнити свої потреби  за рахунок впровадження цього об'єкта у виробництво. Світовий досвід свідчить, що питома вага інтелектуальної власності  може становити до 35% капіталу виробничих фірм та підприємств, а у деяких галузях  суспільного виробництва вона за своєю вартістю значно випереджає класичні майнові об'єкти. Внаслідок цього  кожний інноваційний проект має починатися з формування портфеля об'єктів інтелектуальної  власності. Отже, для збереження та збагачення науково-технічного потенціалу держави, розвитку зовнішньої торгівлі, міжнародного обміну сучасними технологіями, залучення в економіку країни іноземних інвестицій держава має надійно гарантувати охорону та захист інтелектуальної власності.

Незважаючи на існуючі  труднощі, національна система охорони  інтелектуальної власності в  Україні вже давно створена і  розвивається у таких напрямках:

- проводиться постійна  робота щодо розвитку міжнародного  співробітництва у сфері охорони  промислової власності. Україна  є членом Всесвітньої організації  інтелектуальної власності та  учасницею дев'яти важливих міжнародних  угод і договорів у цій сфері.  Підписано міждержавні угоди  про співробітництво у сфері  промислової власності з Російською  Федерацією, республіками Бєларусь, Узбекистан, Киргизстан. Здійснюється  обмін патентною інформацією  з 42 країнами світу; 

- для підготовки та  перепідготовки кадрів у сфері  охорони інтелектуальної власності  створені Міжгалузевий Інститут  підвищення кваліфікації кадрів  при Харківському політехнічному  університеті (в 1993 році) та Інститут  інтелектуальної власності і  права (у 1997 році) в місті Києві; 

- запроваджено нову для  України інституцію - представників  у справах інтелектуальної власності  (патентних повірених), яких на  даний час зареєстровано біля 200;

- створено законодавчу  базу охорони інтелектуальної  власності, яка в цілому забезпечує  нагальні потреби суспільства  у цих питаннях. Для їх правового  регулювання прийнято Закони  України "Про авторське право  і суміжні права", "Про охорону  прав на винаходи і корисні  моделі", "Про охорону прав  на помислові зразки", "Про  охорону прав на знаки для  товарів та послуг", "Про  охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на топографії  інтегральних мікросхем", "Про  охорону фірмового найменування" та близько 45 підзаконних нормативних  актів. В цю групу можна віднести  законодавчі акти, які стосуються  видачі ліцензій та патентування. З 1 січня 1997 року набрав чинності закон "Про захист від недобросовісної конкуренції". Прийнято закон "Про охорону прав на зазначення географічного походження товарів та послуг", що сприятиме ефективному захисту та популяризації унікальних українських товарів, репутація яких породжена національною майстерністю, традиціями виготовлення та природними ресурсами України. Діє також Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій і нормативно-правовий акт, що регулює питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності, які містять державну таємницю.

Право власності і право  інтелектуальної власності —  це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно полягає в тому, що їх суб'єктам  належать однакові права на об'єкти власності. Суб'єкти права інтелектуальної  власності мають стосовно результатів  творчої діяльності такі само правомочності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це - право володіння, користування і розпоряджання об'єктом своєї власності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України). Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на їх різноманітність. Право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само виникає й інтелектуальна власність. 
Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1.Право власності (крім  права власності, що встановлюється  договором позики) не обмежене  будь-яким строком. Цей строк  може бути перерваний тільки  у випадках, передбачених законом.  Право інтелектуальної власності  встановлюється лише на певний  строк, наприклад, патент на  винахід видається строком лише  на 20 років. Після чого винахід  стає надбанням суспільства.

2.    На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).

3.Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти - предмети навколишнього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об'єкти - речі, які в римському приватному праві називались безтілесними. Як уже зазначалось вище, об'єктами інтелектуальної власності ідеї, образи, символи, думки, гіпотези тощо. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації, об'єктом права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

4. Суттєвою відмінністю  права інтелектуальної власності  від звичайного права власності  є вдатність об'єкта інтелектуальної власності до тиражування, чого не можна сказати про матеріальні об'єкти власності