Характеристика интелектуальной собственности

Продаж ліцензій дозволяє суттєво прискорити процес освоєння нового ринку і хоча б частково відшкодувати власні витрати на дослідження  і розробки винаходів. Інколи буває  вигідніше замість поставок готової  продукції продати ліцензію на право  її виробництва, наприклад, в тих  випадках, коли можуть виникнути проблеми, пов'язані зі збутом готової продукції  через недостатній об'єм власного виробництва чи вихід на зовнішній  ринок. Перешкодою для розвитку власного виробництва може стати дуже багато причин - від дефіциту сировини до відсутності висококваліфікованого персоналу та виробничого простору. Щодо експорту товарів, то тут перешкодою часто є протекціоністська політика уряду країн, в які намагаються здійснювати постачання продукції: високі митні тарифи, імпортні квоти, підтримання ввезення продукції в розібраному вигляді (з метою розвитку національної промисловості).

У всіх цих випадках продаж ліцензій є одним з шляхів виходу на місцеві ринки, так як і створення  в даній країні філіалу фірми-експортера. Варто відзначити, що при продажі  ліцензії зазвичай передбачається поставка матеріалів, вузлів і деталей для  випуску продукції. Таким чином, торгівля ліцензіями є дієвим стимулом для збуту власної продукції. Продаж ліцензії може бути способом виходу фірми-продавця на ноу-хау і інші досягнення фірми-покупця, оскільки в  угодах зазвичай вказується пункт про  взаємний обмін вдосконаленнями, які  будуть зроблені в товарі чи технології протягом терміну дії ліцензійного контракту.

Об'єктом патентування в  межах однієї країни найчастіше є винаходи. Винаходом визнається технічне вирішення, котре володіє новизною і суттєвими відмінностями. Під технічним вирішенням розуміють практичний засіб задоволення певних визначених потреб. Наприклад, окремі способи лікування хвороб не відносяться до техніки у загальноприйнятому розумінні, але оскільки вони передбачають застосування деяких лікувальних засобів в строго встановлених дозах, протягом конкретного часу і з дотриманням визначеного порядку, то має місце техніка лікування, яка в даному випадку і розглядається як технічне вирішення. Технічне вирішення не обов'язково повинне бути засноване на технічній основі. Воно вважається новим при умові, що його сутність не була раніше розкрита в даній країні чи за кордоном настільки, що б стало можливим його здійснити. Розкриття суті вирішення може здійснюватися за допомогою чи опублікування, чи демонстрації, чи в результаті відкритого застосування. У всіх цих випадках стає доступним копіювання вирішення, що тягне за собою втрату його новизни. Технічне вирішення признається як таке, що володіє суттєвими перевагами або ж відмінностями тоді, коли воно володіє новою сукупністю ознак, які дають позитивний ефект. Схожі однорідні винаходи називаються аналогами, на найбільш близький з них до запропонованого нового технічного вирішення - прототипом. Несуттєві відмінності в новому технічному вирішенні не дозволяють вважати його винаходом, наприклад, використання еквівалентних засобів (заміна електрозварки спаюванням).

Охорона прав винахідника  здійснюється за допомогою патентів. Патент (від латинського patens - свідоцтво, грамота) - це документ, який засвідчує визнання державою технічного вирішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий (патентовласником), виключні права на його винахід. Патент видається державним патентним відомством винахіднику чи ж його правонаступнику (право на службовий винахід звичайно належить підприємцю) по його заяві, розглянутій у відповідності з процедурою, встановленою законодавством даної країни. Строк дії патенту також встановлюється національним законодавством (переважно 15 - 20 років). Виключне право патентовласника заключається в наданні йому монопольного права на застосування винаходу (це також називається штучною монополією).

Якщо винахід використовується без дозволу власника, останній може звернутися до суду з позовом про  відшкодування збитків і заборону дій, пов'язаних з порушенням патенту. Патентовласник має право забороняти права на винахід і видавати дозвіл (ліцензію) іншим особам на використання запатентованого винаходу. Патент охороняє права власника, як правило, тільки в країні, де він виданий. Але останнім часом, наприклад, в Західній Європі, вважається дійсним європейський патент.

За видачу патенту стягується патентне мито. Так, при видачі європейського  патенту воно стягується за подачу заявки, проведення пошуку, визначення держави, по відношенню до якої діятиме  заявка, підтримання заявки в силі, проведення експертизи, видачу патенту, подачу заперечення і апеляції та за поновлення розгляду заявки у випадку пропуску заявите лем встановлених строків. Стягнення мита при подачі заявки характерне для усіх розвинутих країн, а в багатьох країнах до того ж стягуються річні мита протягом строку дії патенту. В більшості країн сума річного мита зростає по мірі приближення до кінця терміну дії патенту.

Фірми переважно не обмежуються  одним патентом на даний винахід, а формують блок патентів - "зонтик", який не дозволяє конкурентам проникати  в технічну область, де дана фірма  являється піонером.

В сучасних умовах загостреної  конкуренції, коли новизна продукції  має суттєве значення для успішного  її збуту, патентний захист нововведень  дуже важливий наряду з природними ринковими перевагами, котрі існують  завдяки застосування винаходу у  виробництві. Власник патенту обмежує  свободу діяльності своїх конкурентів, тому він може завойовувати і утримувати більш вигідні позиції як на вітчизняному, так і на Міжнародному ринку. Окрім  того, наявність патенту стимулює попит, оскільки посилання на патент є більш ефективним, ніж простий  опис.

Патенти не тільки виконують  функцію захисту винаходів від  використання їх іншими фірмами та країнами, але є і джерелом неперервної  інформації про найновіші науково-технічні досягнення. За допомогою патентних  фондів можна легально збирати конкретний матеріал на об'єкти ліцензій, систематично слідкувати за новими винаходами і  аналізувати науково-технічні дослідження. Практично усі крупні фірми мають  патентні фонди або ж користуються послугами відповідних організацій. За оцінками спеціалістів, біля 80% інформації, яка знаходиться в патентах, неможливо  знайти в будь-яких інших джерелах. Патентування, як правило, на 2-3 роки випереджує впровадження нової технології у  виробництво, а патент - це потенційна ліцензія, тому постійне вивчення відповідної  інформації дозволяє фірмам виробляти  стратегію і прогнозувати розвиток ліцензійної торгівлі. Найпоширенішими  об'єктами ліцензійної та патентної  діяльності є торгові марки (товарні  знаки), промислові зразки, авторські  права, ноу-хау та інші.

Торгова марка (trademark) - зареєстроване у встановленому порядку і оригінально оформлене художнє позначення, котре служить для розпізнавання товарів одних підприємств від однорідних товарів інших підприємств. Це оригінальні назви і слова, окремі види упаковок, художні композиції і малюнки в поєднанні з буквами, цифрами, словами чи без них. Для ідентифікації послуг застосовуються знаки обслуговування. Торгова марка повинна бути простою, виразною, легко запам'ятовуватися для того, щоб ця марка асоціювалась у споживача з одним визначеним виробником, з якістю, властивостями товарів чи надаваних послуг. Торгова марка не повинна бути схожою на марки інших підприємств і вводити в оману споживача товарів.

Промисловий зразок (industrial design) - нове художньо-конструкторське вирішення виробу, котре визначає його зовнішній вигляд, відповідає вимогам технічної естетики і дає позитивний ефект. За допомогою промислового зразка встановлюється монополія на форму (орнамент) продуктів праці. На промислові зразки, так як і на винаходи, видаються патенти. Розробка і правова охорона промислових зразків сприяє підвищення якості виробів, покращенню їх споживчих властивостей. Розробка художньо-конструкторського вирішення виробу це не тимчасове явище, а потреба і необхідність для задоволення постійно зростаючого попиту споживачів. Патенти на винаходи і промислові зразки, сертифікати, котрі підтверджують реєстрацію товарних знаків і знаків обслуговування відносяться до промислової власності. Промислова власність разом з авторськими правами являє собою важливе поняття інтелектуальної власності.

Авторські права (copyright) поширюються на будь-які творчі витвори незалежно від форми, призначення і переваг витвору (лекції, доклади, статті, брошури, книги, технічні описи, інструкції по експлуатації, ілюстрації довільного вигляду, малюнки, плакати, фотографії і т.п.). Ці права означають, що без згоди автора чи його правонаступників ніхто не може ні в якому вигляді відтворювати або тим чи іншим способом використовувати охоронювані правом об'єкти. Авторські права охороняються національними законами, а на міжнародному рівні - Бернською конференцією 1886 року і Всесвітньою конвенцією 1952 року.

Наряду з патентними ліцензіями існують і безпатентні ліцензії на ноу-хау (know-how) - непатентовані науково-технічні досягнення і виробничий досвід конфіденційного характеру - власник яких володіє природною монополією на відміну від власника запатентованого об'єкту. Вперше цей термін був вжитий в США. В буквальному перекладі з англійської мови він означає "знати як" або "знати, як це зробити". Першопочатково в ліцензійні угоди включались умови, що передбачали передачу покупцю технічних знань і досвіду як виробничих секретів продавця, необхідних для реалізації права на використання винаходу. Однак з розвитком техніки значення передачі цієї інформації стало таки великим, що ноу-хау перетворилось в самостійний об'єкт ліцензійних угод. В одних випадках ноу-хау - це фактичний винахід, який навмисно зберігається в таємниці і не патентується, чи являється елементом винаходу, не включеним в описання, в інших - воно безпосередньо пов'язане з винаходом, але саме по собі не патентоспроможне, оскільки не відповідає вимогам, встановленим законодавством. Наприклад, програмно-математичне забезпечення для персональних комп'ютерів було і залишається не патентоспроможним, як і будь-які математичні формули, алгоритми і т.п. На відміну від запатентованого винаходу ноу-хау не користується особливою правовою охороною, тому найкращою формою захисту подібних знань є комерційна таємниця.

Ноу-хау можуть включати в себе: предмети - зразки виробів, незапатентовані  промислові зразки, машини, прилади, запасні  частини, інструменти, приспособлення і т.д.; технічну документацію - формули, розрахунки, креслення, схеми, незапатентовані  винаходи і т.д.; інструкції - пояснення, що стосуються конструкції виробництва  чи застосування виробів, процесу виробництва, виробничих навиків, практичних порад, а також дані про організацію  роботи та допомога у вирішенні економічних  питань. Таким чином, поняття ноу-хау  є достатньо широким, воно охоплює  все можливу технічну та іншу інформацію, необхідну насамперед для виробництва  будь-якого виробу і представляє  собою визначену економічну цінність.

В міжнародній практиці найбільш часто зустрічаються патентні ліцензії з одночасною передачею ноу-хау  і наданням технічної допомоги в  налагодженні виробництва. Друге місце  займають ліцензії на ноу-хау і тільки третє - чисто патентні ліцензії, що не передбачають передачі ноу-хау. Частково це пояснюється тим, що за сучасного  рівня розвитку техніки освоєння більшої частини винаходів без  представлення ноу-хау, тобто досвіду  і знань, які має у своєму розпорядженні  фірма-продавець, або взагалі неможливе, або веде до непотрібних затрат засобів і часу, тому ноу-хау являються основним об'єктом не тільки ліцензій, але і інших форм передачі технології.

Самостійною формою ліцензійних  угод є контракти на використання товарних знаків - франчайзинг (franchising), які передбачають представлення прав на використання торгової марки чи фірмової назви, а також надання послуг по технічній допомозі, підвищенні кваліфікації робочої сили, організації торгівлі і управління. Розміри платежів по цих контрактах коливаються від 1, 5 до 12% сумарних річних продаж. Відмінною рисою франчайзингу є сегментування ринку задля запобігання конкуренції між його окремими отримувачами. Операції по франчайзингу проводяться, як правило, між крупними компаніями і дрібними фірмами або приватними особами, переважно тільки новачками в бізнесі. На сьогоднішній день франчайзинг широко застосовується в міжнародних економічних відносинах. В США, де франчайзинг з'явився вперше і отримав широке розповсюдження, ці угоди поділяють на три види:

- франчайзинг продукту  і торгової марки (product and trademark franchising), який передбачає реалізації  товарів головної компанії дилером  виключно під її товарним знаком. В цьому випадку дилер спеціалізується  на продукції даної компанії, що характерно для продажу  бензину, автомобілів, безалкогольних  напоїв;

- комплексний франчайзинг  (business format franchising), який передбачає  представлення дилеру головною  компанією права на використання  товарного знаку, розробку маркетингової  стратегії і технології бізнесу,  підготовку інструкцій по експлуатації, контроль якості продукції. Такий  вид угод поширений в сфері  ресторанного бізнесу, рейтингу  та ін.;

- роздрібний франчайзинг  (retail franchising), який практикується  при продажі будівельних матеріалів, умеблювання, побутової апаратури  і ін.

В міжнародній практиці використовуються два перших види угод. Особливо широко використовують франчайзинг американські фірми. Приймаючі країни отримують чималу вигоду від франчайзингу, так як вони мають змогу надбати управлінського досвіду і технічних знань. В той же час вигоду отримує і франчайзер, оскільки у нього виникає можливість контролювати ринок даних країн з мінімальними капітальними затратами.