Комерційні банки

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що вона дозволяє розібратися з проблемою розвитку комерційних банків як складової фінансової банківської системи України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як комерційні банки.

Мета цієї роботи – дослідити діяльність комерційних  банків в ринковій економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, визначити роль банків в соціально-економічному розвитку країни та окреслення подальших кроків реформування банківської системи для ефективної співпраці з реальним сектором економіки.

Для досягнення поставленої мети слід виконати такі завдання:

• проаналізувати етапи розвитку банків в Україні та у світі;
• співставити  особливості функціонування різних банківських системи;
• визначити основні напрямки впливу на розвиток економіки.

При дослідженні  даної проблеми були використанні статистичні  данні для побудови діаграм, певні  факти та висновки науковців, а також  визначені зв’язки між теоретичними та практичними положеннями. Застосовані індуктивний, дедуктивний методи, наукове абстрагування. Історичний метод розкриває особливості процесу створення банків. Економічний аналіз, проводився на макроекономічному рівні для дослідження впливу розвитку банківської системи на реальний сектор економіки України та соціально-економічний розвиток взагалі. Присутні елементи як позитивної, так і нормативної економічної теорії.

Об’єктом дослідження  є саме комерційні банки, а предметом  – операції, які вони виконують, їх функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.

Комерційні  банки виступають суб’єктами ринкової економіки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління,використовують ринкові категорії – прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий сектор економіки комерційні банки постачають у народне господарство додаткові грошові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією та розміщенням коштів підприємств, організацій та населення. Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо беруть участь у функціонуванні капіталу або здійснюють контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами та галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств у промисловості, транспорту,сільського господарства, банки уможливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

У вітчизняній  економічній науці питання підвищення ролі комерційних банків в економіці країни  на локальному рівні системно не досліджувались. Проте існує ряд наукових робіт, у яких розглядались окремі сторони впливу банківської системи на фінансово-економічну систему. Однак, теоретичні моменти особливо види банків та їх функції широко та з різних сторін розглянуті в працях як українських, так і зарубіжних авторів.

У курсовій роботі були використані метод індукції та дедукції.

Розділ 1. Місце і роль комерційних банків в ринковій економіці

1. Історія виникнення, види комерційних банків.

Процес виникнення та подальшого розвитку банківської  справи всебічно впливає не тільки на торговельно-економічні відносини, а й на релігійні,політичні, соціальні  та інші відносини.

У вітчизняній  економічній літературі питання  виникнення розвитку банку як суб’єкта банківських послуг системно не досліджувалось проте існує кілька наукових робіт, у яких  розглядались певні проблеми виникнення банківської справи.[3, ст 60-62]

За свідченням істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і  деякі церковні установи, що концентрували  значні кошти. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканість яких гарантувалася поважним ставленням до релігії зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефейський) водночас і своєрідними банківськими установами. У храмі Артемиди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполона в Дельфах- вільні кошти всієї європейської Греції.        [16, ст. 154]

На стародавньому  Сході характерним було використання як грошей найважливіших предметів  споживання. Так звані товарні  гроші відігравали роль повсякденного  засобу обігу і мали досить важливі  властивості. Місцем збереження товарних грошей ставали храмові господарства. Функції храмів щодо регулювання грошового обігу зводились до  необхідності оновлення товарних грошей у зв’язку з їх природним псуванням. Храмові господарства одночасно з надаванням позики або відстрочкою платежів виконували такі функції, як купівля-продаж землі, стягнення податків, управління державним майном. Починаючи   з  

ІV ст. до н.е., недоторканність храмів гарантувала безпеку збереження цінностей. Разом уз храмами банківською справою у Греції займались трапезіти (“trapeza” – стіл), які приймали на зберігання цінні документи , договори, спірні грошові суми.

При великій  кількості різних монет грошова  система була досить заплутаною і  розібратись в ній змогли  лише досвідчені особи, які перетворювали свої знання на професію  та ставали міняйлами. До основних їх функцій належали обмінні, вкладні, кредитні операції, експертиза монет та операції з перепису грошей з рахунку одного торговця на рахунок іншого.

Лихварство (від  англ. usury, надання грошової позики під дуже високі відсоток) передувало виникненню банківської справи, хоча від початку діяльності міняйл до появи першого банку пройшло більше десяти століть. Спектр операцій, що здійснювали міняли був вельми широкий. Деякі правочини за участі міняйл мали елементи вексельного кредитування, їх залучали до участі у суді як радників.

В Київській  Русі лихварська діяльність була поширеною  і, як у Римі, виступи проти лихварів також мали місце. Ситуацію з повстаннями  врятував Володимир Мономах, який обмежив розмір відсотків, що стягувались за борговими позиками. У Запорозькій Січі не згадується про існування банківсько-кредитної системи, лихварства. Це можна пояснити демократизмом суспільно-політичного та громадського устрою Січі із суровим напіввійськовим способом життя, а з іншого – недостатнім рівнем розвитку сфери товарно-грошового обміну, опосередкуванням вартісної і певної речової частини вироблюваного і споживаного продукту Московської державою.

Тривалий час  християнам було заборонено надавати гроші у позику з метою отримання прибутку. Ісламська віра до нашого часу продовжує розглядати сплату відсотків як гріх. Віруючі мусульмани в цілому не надають гроші у позику під відсотки і навіть відмовляються від відсотків, що нараховуються на звичайний банківський рахунок.

У середньовіччя  банківська діяльність починає відновлюватись. В Італії міняли, що проводили експертиз  монет, поступово переходять до обслуговування грошового обігу. Приблизно з ХІ ст. їх починають називати banco або banca, що означає лавка, та французького banque – скриня, призначена для зберігання грошей. Виконуючи операцію «переписування», банкіри автоматично фіксували всі правочини. З часом в Італії з’являються різновиди банків, що спеціально створювалися групами купців для здійснення безготівкового обігу. Ці установи називались жиробанками (ввід італ. giro «поворот», «коло»). Наступним кроком банківської діяльності стало її географічне розширення та створення філій у різних містах Європи. У середні віки банки виконували три основні функції: міняли гроші, приймали вклади на збереження, здійснювали розрахунки між своїми клієнтами. Відсутність у середньовіччя кредитування зводило відповідну установу до статусу депозитарія.

У самодержавній  Росії виникнення банків пов’язують з правлінням імператриці Єлизавети. Для зменшення в усій державі відсоткових грошей були засновані дворянські банки в Москві та Петербурзі, а також купецький при Сан-Петербурзькому порті. Вони займались організацією грошового обігу, здійснювали операції по збереження грошей, надавали кредити. Позиками могли користуватись лише російські дворян та іноземні громадяни які присягнули на довічне підданство та які мали нерухомість у Росії. 

Ряд учених вважає, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму та з’явились в окремих італійських містах (Венеції, Генуї) в ХІ-ХІІІ ст. Інші спеціалісти вважають, що банки виникли за феодалізму. Вони зазначають, що вже в античному та феодальному суспільстві з’явилась потреба в банках, як посередниках у платежах.

Банківські білети з’явились у 1661 році в касах Стокгольмського банку, але швидко вийшли з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694 року англійський банк, що увійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк в Європі. Англійський банк вперше використав можливість існування повноцінних грошей у межах банківської системи, створивши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична вартість якого  істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті та інших дорогоцінних металах.. За оцінкою визначних економістів того часу, це нововведення активно сприяло розвитку торгівлі та економіки держави. Емісійні банки і понині часто називають банками для розвитку промисловості.

Досить відомою  історичною особою з династії міжнародних  фінансистів був М. Ротшильд, який у другій половині ХVІІІ ст. у Франкфурт-на-Майні відкрив банківську контору та почав «робити гроші». Одним з перших його правил було: «Не треба давати грошам лежати; як тільки можливо. Пускайте їх в обіг, і чим більшою масою ви їх пустите в обіг, тим краще: 100 талерів не у сто разів сильніше одного талера, а в тисячу». [3, ст. 63-64]

У сучасних умовах дати точне і однозначне визначення такого універсального поняття, як «банк», - не менш складне завдання, ніж визначити універсальне поняття «фінанси». Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатись як джерело корпоративного кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій; як посередник у здійсненні грошових розрахунків.

Банк характеризується набором функцій, які він виконує  в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім. Так  на початку 80-х років у США банком вважалась будь-яка установа, що залучає гроші на депозити та надає кредити, виключаючи з ділової практики одну з двох операцій, у таких установах з’являлась можливість фактично надавати клієнту банківські послуги і не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів. на сьогодні не можна визначити банк  і як місце зустрічі клієнта з банкіром , оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку. В найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управління цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Сучасні банки  пропонують своїм клієнтам широкий  набір послуг , беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Для визначення ролі комерційних банків важливе  значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями. Згідно з банківським правом -  за формою власності розрізняють банки державні, кооперативні, приватні, змішані. За належністю статутного капіталу та способу його формування пайові та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Акціонерні банки створюються у формі акціонерного товариства закритого або відкритого типів.[9.ст 198]

Якщо ж за основу прийняти характер послуг, які  заклади надають своїм клієнтам, то можна виокремити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи:

• Центральний (емісійний) банк
• Комерційні банки
• Спеціалізовані фінансові установи (страхові, іпотечні,ощадні тощо)

Центральний банк – це «банк банків». Він не веде операцій з діловими фірмами або населенням. Його клієнтура – комерційні банки та інші кредитні установи, а також урядові установи. Яким він надає різноманітні  послуги.

Комерційні  банки – багатофункціональні  установи, які оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний обсяг фінансового обслуговування, включаючи кредити, прийом депозитів, розрахунки тощо. Цим вони відрізняються від спеціалізованих фінансових установ, які мають обмежені функції. Комерційні банки традиційно грають роль базової ланки кредитної системи.

Спеціалізовані  фінансові установи оперують у відносно вузьких сферах ринку позичково  капіталу, де є потреба у спеціальних  знаннях та особливі технічні заходи. Історично деякі види установ такого роду виникли  там, де виникли «дірки» у задоволенні попиту на окремі види фінансового обслуговування. Наприклад, комерційні банки у 20-х не займались наданням споживацьких послуг, як наслідок виникла ціла група установ споживацького кредиту, яка має сьогодні міцні позиції на ринку грошей.

Між комерційними банками та іншими видами кредитно-фінансових установ нема чіткої межі. Їх діяльність тісно переплітається і відбивається у співпраці та взаємодії  за одними лініями , і конкуренції – за іншими. Розміри такого суперництва у минулому штучно обмежувались  фінансовим законодавством деяких країн. Відповідно, у ході історичного розвитку виникли сегментовані та універсальні банківські структури.