Комерційні банки

Аналіз сутності функціональної взаємодії варто  розширити характеристикою взаємозалежності показників ефективності діяльності суб'єктів реального та банківського секторів.

Студіювання наукових джерел [20, 21] дає підстави стверджувати, що: - зміна кредитної активності банків зумовлює адекватні зміни ділової активності суб'єктів господарювання;

 

 

 

 

 

Рис. 2.1 Взаємодія реального і банківського секторів економіки [20]

• покращення показників виробничої діяльності та рентабельності суб'єктів господарювання стимулюють покращення ефективності банківської діяльності, через зниження кредитних ризиків та зменшення простроченої заборгованості;
• системні позитивні зміни в обох секторах впливають на інтенсивне зростання рівня ВВП (див. мал. 2).

Мета дослідження передбачала  також виявити і дослідити  основні проблеми фінансової взаємодії банківського і реального секторів економіки. Ефективність банківської діяльності визначається на основі таких макроекономічних показників: частки банківських кредитів у ВВП; динаміки обсягів кредитних вкладень; структури кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання, за строками та за видами валют; цільового спрямування кредитів, наданих комерційними банками України суб'єктам господарювання; залишків заборгованості за кредитами, наданими банками суб'єктам малого підприємництва (за видами економічної діяльності).

Рис. 2.2. Залежність показників ефективності діяльності суб'єктів банківського та реального секторів економіки [19, С.320]

Аналіз статистичних даних [22] показує, що упродовж 2000 — 2008 рр. банківський сектор України динамічно зростав: середньозважений темп зростання активів становив 49 %, кредитування - 58 %. Значний приріст активів супроводжувався інвестиційною та купівельною активністю, і, як наслідок, - стрімким зростанням кредитування.

Кредитна криза  на міжнародних ринках 2007 — 2008 рр. незначною мірою вплинула на український банківський сектор.

Доступ до фінансування на міжнародних ринках та стабільний приріст депозитів дозволили вітчизняним банкам значною мірою збільшити кредитування приватних і корпоративних клієнтів. У результаті частка кредитів по відношенню до ВВП зросла: із 60,6 % у 2007 р. до 82,1 % в кінці 2008 р., а їх обсяг склав 792,4 млрд. грн. (див. мал. 3).

 

 Активи       Кредити надані

 Актити, % у ВВП           Кредити надані, % у ВВП

Рис. 2 3. Динаміка активів банків та обсягу наданих кредитів у 2004-2008 рр., у % до ВВП [22]

Однак фінансова  криза 2008 року виявила серйозні диспропорції у взаємодії банківського та реального секторів.

Незважаючи  на суттєвий приріст обсягів банківського кредитування, лише незначна його частка йшла на оновлення основних фондів підприємств. На кінець 2008 р. частка кредитів, що йшли в основний капітал досягла 4,3 % від ВВП, проте питома вага у структурі банківського кредитування навпаки зменшувалася - з 9,4 % у 2005 р. до 5,2 % у 2008 р. Такі результати вважаємо наслідком переорієнтації кредитування на споживчий сектор: його частка сягнула 40 % від сукупного обсягу кредитування (див. табл. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.1

Показники діяльності банківських фінансових установ  та підприємств реального сектору  економіки [22]

Натомість, за даними Міждержавного статистичного комітету СНД [23] у державах близького зарубіжжя частка кредитування в інвестуванні в основний капітал є вищою: у Білорусії - 26,1 %, у Росії - 16,5 %, у Молдові - 9,9 %, в Казахстані - 9,1 %.

В Україні навіть ті незначні фінансові ресурси, що надійшли від банків, інвестувалися переважно  у сферу торгівлі (зростання спостерігалося з 20 % у 2006 р. до 30 % у 2008 р.) і значно меншою мірою - у виробництво і промисловість. Їх частка у залученні кредитів знизилася до 10 % і 7 % відповідно (див. мал. 4).

 

Рис. 2.4. Динаміка зміни сукупності виданих кредитів відносно галузей економіки (2005-2007 рр.), у % [22]

Дослідження, проведені  Л. Гриценко та І. Боярко [24, C.163-172], засвідчують суттєві диспропорції у галузевій структурі наданих банківських кредитів. За наявності потреби у реальної економіки в «довгих» ресурсах в розмірі 199962,8 млн. грн., банківська система забезпечила лише 66,04% від даного обсягу. Потреба в «коротких» ресурсах була профінансована лише на 26,8%. В розрізі окремих видів економічної діяльності рівень фактичного покриття банківськими кредитами нормативної потреби в них суб'єктів господарювання у 2007 році становив для довгострокового і короткострокового кредитування відповідно: в сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві - 93,5% і 27,3%; у промисловості - 43,2% і 39,2%; в будівництві - 114,5% і 18,7%; в торгівлі - 166,3% і 19,2%; в транспорті та зв'язку - 14,4% і 19,4%.

Хоча відсоткові ставки за кредитами знижувалися (див. табл.1), рентабельність операційної діяльності більшості підприємств до 2008 року була значно нижчою (у 2007 р. різниця складала 8,1%, а в 2009 - 16,5%). Лише підприємства фінансової сфери й оптово-роздрібної торгівлі могли дозволити таке кредитування.

Враховуючи  значну зношеність основних фондів, більшість  промислових підприємств України потребували довгострокових фінансових ресурсів. Натомість за період зростання банківського кредитування частка довгострокових кредитів неухильно знижувалася (із 47,9 % у 2004 р. до 30,8% у 2008 р.). Таким чином, реальна частка кредитів, які могли бути використані на переоснащення промислових потужностей, у 2008 р. склала 1,6 % від обсягу кредитування.

Порівняємо  такий стан з досвідом зарубіжних країн, де уряд стимулює банки до видачі довгострокових кредитів. Відомо, що у США поширеною формою довгострокового кредитування є т. зв. інвестиційні кредити, які надаються на створення нових підприємств, розширення і модернізацію діючих. Дані кредити є без заставними, проте мають вищий відсоток та інколи передбачають передачу частки акцій у власність банку.

У Німеччині, переконливо  доводить Ю. Дерев'янко [25, С. 234], застосовують систему пільгового кредитування при освоєнні високотехнологічних виробництв, створенні малих приватних підприємств. У такому разі плата за користування кредитними ресурсами, як правило, не перевищує 6% річних, а термін надання позики - 10-15 років.

І. Буднік наводить цікаві дані по Японії та Італії [26, C. 163-173]. У Японії також надають довгострокові позики на пільгових умовах для розвитку малого бізнесу, стимулювання виробництва нових видів продукції поповнення основного та оборотного капіталів підприємницьких структур під урядові гарантії. В Італії практикують надання пільгових довгострокових позик, наприклад, під 3-5% річних за ринкової процентної ставки близько 15%.

Підприємства  можуть отримати додаткову пільгу у 20-30% компенсації вартості позики при достроковому поверненні кредиту. Досвід зарубіжжя важливо використовувати, враховуючи національні особливості економіки.

Серйозним недоліком  вітчизняної банківської системи, що яскраво проявився під час  фінансової кризи, є значний обсяг (понад 50,2 %) виданих кредитів в іноземній валюті. Унаслідок девальвації національної грошової одиниці на 58% більшість підприємств реального сектору економіки отримали значні збитки. Так як у собівартості виробництва більшості вітчизняної продукції закладені імпортні складові (газ, нафта та ін.) та відсотки по кредитах, то автоматично відпускні ціни в національній валюті різко підскочили, що призвело до зростання інфляції і підсилило наслідки падіння промислового виробництва.

Однак останні дані [27] свідчать про появу деяких ознак стабілізації вітчизняної економіки (промислове виробництво за січень-вересень 2010 зросло на 10 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року), вклади фізичних осіб збільшилися на 22 % до 257,6 млрд. грн., а юридичних - на 17 % до 135, 7 млрд. грн., обсяг кредитного портфелю зріс лише на 0,5 %, проте кредитування юридичних осіб зросло на 5,3 %, а кредитний портфель у валюті скоротився на 2 %. Однак дана стабілізація досить крихка, а вітчизняна економіка, а отже і взаємодія її секторів потребують серйозного реформування.

З метою підвищення ефективності взаємодії реального  і банківського секторів економіки, макроекономічна політика держави має спрямовуватися на: активізацію інвестиційного процесу оновлення основних фондів промисловості; обмеження чи повну заборону валютного кредитування, окрім випадків, коли валютні кредити використовують для імпорту сучасного високотехнологічного обладнання для оновлення виробничих потужностей; зміщення структури банківських кредитів у бік інвестиційного кредитування, підвищення курсу національної грошової одиниці при адекватних заходах стримування споживчого імпорту та заохочення реального сектору до інноваційного інвестування

Отже, аналіз взаємодії  банківського та реального секторів економіки підтвердив їх тісний зв'язок. Незважаючи на позитивні тенденції розвитку взаємовідносин кредитування між банківськими фінансовими установами та реальним сектором економіки протягом останнього десятиріччя, низька частка кредитування капітальних інвестицій промислових підприємств, навіть у порівняні з сусідніми країнами СНД, високі відсоткові ставки, короткотерміновість більшості позик та їх валютна складова свідчать про наявність значної відірваності фінансового сектору від потреб реального та орієнтацію на швидкий високий дохід.

Враховуючи  те, що кількісні зрушення окремих  показників банківського сектору не завжди корелюють зі зрушеннями показників реального сектору економіки державі актуальною стає формування нових засад макроекономічної політики активізації інвестиційного процесу оновлення основних фондів промисловості.

Збільшення  обсягів споживчого кредитування в  Україні підтверджує динаміка його темпів росту, яка має такий вигляд (мал. 5).

Ми бачимо стрімке зростання  споживчого кредитування з 2005 р. і його подальше зростання, яке відбувається навіть в умовах фінансової нестабільності, коли банки змінюють умови кредитування майже щомісяця. Особливу увагу хотілось би зосередити на обсяг проблемних кредитів, який на березень 2009 р. складав близько 22,5 млрд грн, що майже в п'ять разів більше порівняно з 2007 р. (мал. 6).

Мал. 5 Динаміка обсягів кредитування банками України у 2003-2008рр.

Мал. 6 Динаміка обсягів проблемних кредитів за 2001-й-початок 2009р.

Основними проблемними  моментами у сфері споживчого кредитування слід визнати майже повну відсутність законодавчої бази кредитного процесу, недосконалу організацію споживчого кредитування в банках України та високі процентні ставки за кредитами.

Окремі комерційні банки не можуть забезпечити надання тих величезних кредитних ресурсів, які потрібні для модернізації і технічного переозброєння галузей народного господарства, здійснення широкомасштабних заходів у таких сферах, як енергетика, екологія, видобуток сировини,впровадження науково-технічних розробок при значному скороченні традиційного джерела фінансування – коштів державного бюджету. У структурі зобов’язань банківської системи довгострокові зобов’язання становлять 8.6%. Терміни, на які залучаються кошти, унеможливлюють їх для використання для довгострокового кредитування.

До того ж  кредитний потенціал вітчизняних  банків залежить від ступеня довіри до банківської системи з боку населення, адже його кошти є основою довгострокового інвестування. За умов, коли зовнішні джерела фінансування  стають щоразу менш доступними, підвищення довіри громадян до банків, повернення коштів у банківський сектор та спрямування їх на потреби економіки – одне з найважливіших завдань банківської системи України. Однак, деякі банки не дають згоди НБУ на опублікування даних про своїх акціонерів, мотивуючи це банківською тайною.

Агентство фінансових ініціатив (АФІ) разом з рейтинговим  агентством Standard&Poors (S&P) опублікувало «Дослідження інформаційної прозорості банків України в 2007 році». Експерти оцінювали рівень прозорості вітчизняних банків в процентах. За 100% приймався оптимальний рівень розкриття інформації, необхідної для прийняття рішення про співпрацю з фіну становою. Прозорість банків аналізувалась по трьом основним напрямам: структура власності, фінансова інформація та процеси в органах управління (дод. 4). 

 У цьому  зв’язку аналіз транспарентності 30 найбільших банків, проведений АФІ разом з S&P, показав, що самостійно банки публікують 42% всієї інформації, необхідної інвесторам та вкладникам для прийняття рішень. Це значить, що вкладники не знають кому довіряють свої гроші. Жоден з українських банків не розкриває інформацію о нормативних документах, регулюючих роботу внутрішнього аудиту, а також не публікують данні про діяльність спостерігаючих рад. Мало того, що банки дають про себе мало інформації, - навіть регулятор має сумнів в її правдивості. Однак, розкриття реальної інформації може нашкодити. банк може потрапити під посилений контроль з боку держорганів у зв’язку з належністю до тієї чи іншої політичної сили.[7, ст.39-40]

Слід додати, що це питання особливо актуально  для  нормального функціонування банку в часи нестабільності соціально-політичної та фінансово-економічної ситуації в Україні. Політичні (неекономічні) фактори мають непрямий вплив на розвиток ринку, характер конкуренції, погіршення/покращення інвестиційного клімату країни. Тому першочерговим завданням для комерційних банків є формування системи менеджменту, адекватного зовнішньому оточенню. Мова йде про створення прогресивної організаційної структури банків, яка дозволяє якісно реалізовувати основні функції менеджменту: планування, організація, мотивація та контроль.[6, ст 8-9]

Та цього  замало. Доцільним є застосування норми, яка б зобов’язала усі  банки України (включаючи підконтрольні іноземному капіталу) інвестувати певний відсоток свого кредитного портфелю у стратегічно важливі сфери української економіки. До нього мають увійти сфера інформаційних та нанотехнологій, забезпечення енергоресурсами тощо.