Комерційні банки

Сегментована  структура – припускає чітке  законодавче розподілення сфер операційної діяльності та функцій окремих видів фінансових установ. Такі структури склались , наприклад у США та Японії, де банківські операції прийому депозитів та видачі короткострокових кредитів були законодавчо відділені від операцій по випуску та розміщенню цінних паперів промислових компаній та деяких інших спеціальних видів послуг (страхування, угоди з нерухомістю тощо).

За універсальної  структури закон не містить обмежень щодо окремих видів операцій та сфер фінансового обслуговування. Усі  кредитно-фінансові інститути мають право здійснювати будь-які види угод та надавати клієнтам повний обсяг операцій. Такий тип універсальних банків склався у ряді західноєвропейських країн – Німеччині, Франції, Швейцарії, Великобританії та інших. Велику роль у функціонуванні банківського сектору в цих країнах відіграє висока ступінь самоконтролю фінансових інститутів, суворе дотримання традицій, вироблене банківською спільнотою. (див. додаток1)

Розглянемо будову кредитних установ  деяких країн.

В американській фінансовій системі діє приблизно 7800 комерційних банків. Це приватні банки, які отримали дозвіл від окремих штатів діяти на їх території. Одна чверть приватних отримує дозвіл від федеральної влади виконувати свої операції в загальнонаціональних масштабах; ці банки є національними. Діяльність 11800 ощадних установ, 10300 з яких – це кредитні спілки контролюється іншими, відмінними від Ради керуючих та федеральних резервних банків, органами. Зараз на ощадні установи розповсюджуються ті ж резервні вимоги, що й на комерційні банки. Тому рішення Федеральної резервної системи о кредитно-грошовій політиці разом з ощадними установами стосуються і комерційних банків.

[10. ст 288]

В банківській  системі Німеччини послідовно застосований принцип універсалізації як основа взаємовідносин різноманітних ланок кредитної системи. Функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані. За існуючою класифікацією з точки зору правового статусу комерційні банки Німеччини поділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові. Приватні комерційні банки Німеччини представлені приблизно 350 універсальними установами, що мають 7000 філій. З них виділяють 200 регіональних банків, близько 80 банків-банкірів, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філій іноземних банків. Комерційні банки Німеччини функціонують у трьох організаційних формах: акціонерне товариство, акціонерне командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю. Більшість німецьких регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати повний обсяг послуг.

Банківська  система Великобританії поділяється  на банківський сектор та небанківські фінансові установи. Своєрідним стрижнем  банківського сектору  та головною діючою особою Лондонського ринку грошей є група комерційних банків («роздрібні банки» , «high-street banks», клірингові банки). До цієї групи відноситься «велика четвірка», найбільші банки країни, що належать до топових фінансових установ світу – Lloyd’s, Midland, Barklaze, National Westminster. Вони виникли у результаті багато численних зливань та мають велику філіальну мережу.

Як ми бачимо, фінансово-банківські системи різних країн мають багатий «набір» універсальних та спеціалізованих установ,які  дозволяють задовольнити потреби різноманітних позичальників та заощаджувачів на ринку грошей.

2. Функції комерційних банків  і їх вплив на розвиток реального сектору економіки

Комерційні  банки – головна ланка дворівневої банківської системи.

Характеризуючи  сутність  комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх важливу  роль в механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки  їх зв’язкам зі всіма секторами  економіки, важлива роль комерційних  банків в ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують а саме:

1. Акумуляція та мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;
2. Кредитування підприємств, держави і населення;
3. Здійснення розрахунків і платежів у господарстві;
4. Організація випуску і розміщення цінних паперів;
5. Створення платіжних засобів;
6. Довірче керування майном клієнтів (трастові операції);
7. Консультування та обслуговування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації.

Свої функції  банк виконує через операції, котрі поділяються на активні та пасивні.

Пасивні банківські операції пов’язані з акумуляцією  ресурсів, необхідних для проведення кредитних та інших активних операцій. Структура банківських ресурсів:

• Власний капітал банку (первинний акціонерний капітал, нагромаджений за рахунок капіталізації частини банківського прибутку, резерви)
• Депозити клієнтів (строкові, поточні)
• Заощаджувальні внески (повільно нагромаджуються, використовуються через декілька років)
• Залучені засоби (міжбанківський кредит)
• Засоби, отримані від емісії та розміщення цінних паперів банку

Активні операції пов’язані з розміщенням ресурсів з метою одержання прибутку. Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за наданий кредит, і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва. Тобто, є частиною додаткової вартості, створеної робітниками в процесі виробництва й перерозподіленою на користь грошових підприємців за те, що вони здійснюють грошове обслуговування функціонування економічної системи.[2. ст. 320]

Однією  з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яке здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані і отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин. Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані у позику, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних  банків – стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках. Поряд із страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про надані ними гарантії.

Третя функція банків – посередництво в платежах між окремими самостійними суб‘єктами. Платіжний механізм – структура економіки, що здійснює „обмін речовин” у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові та безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика різноманітність видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська трата, простий вексель, чек. Комп‘ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. [11. ст 24]

Розвиток одержали дві системи автоматизованих  розрахунків; „роздрібні” системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів. У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції:

- зняття грошей  з поточного чи ощадного рахунків  в банку; 

- одержання  позики в межах відкритого  ліміту;

- депонування  грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;

- одержання  інформації про стан рахунку  клієнта в банку; 

- переказ коштів  з одного рахунку на інший; 

- обмін іноземних  банкнот на місцеву валюту;

- термінали  в торгових точках, щоб здійснювати  оплату повсякденних покупок;

- банківське  обслуговування вдома – перспективний  елемент розрахунків - комплекс  послуг по наданню клієнтам  банку фінансової інформації, а  також здійснення з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації за наявності персонального комп‘ютера.

Також банки  володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, через систему обов‘язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв‘язку з  формуванням фондового ринку  добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта. Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша – часток підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агенствами зв‘язаного з ними ризику. Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери „ ціни продавця” і „ціни покупця”, по яких він зобов‘язується їх продавати і купувати.

Лізинг і  факторинг – форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізингу розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків. Факторинг . Банк-фактор купує вимоги якої-небудь  компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов‘язки про попередження боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов‘язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові  операції.

Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

• розпорядження майном після смерті власника;
• керування майном на довірчій основі і піклування;
• агентські функції.

Вирішальну  роль в функціонуванні системи відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Вона включає декілька напрямків:

• трансформацію ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладників та акціонерів до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцій; створення резервів; диверсифікації % ставок в залежності від ризиковості кредитів; страхування депозитів, тощо;
• трансформацію строків: мобілізація значних обсягів короткострокових коштів і їх поповнення, з чого одержують можливість їх частину спрямувати в довгострокові позики та інші довготривалі активи;
• трансформацію капіталу: мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів;
• просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регіонів і з інших країн, спрямовуючи на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об‘єкту, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку у будь-якому місці світового ринку.