Лекции по "Региональная єкономика"

1. Предмет, основні завдання РПС,  зв’язок з інш. науками

Предметом курсу РПС є просто-рова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністратив-ний р-он; область чи автономна республіка; економічний р-он; країна в цілому. Такі еле-менти просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природноресурсний, людський і трудоресурсний поте-нціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструк-тура, територіальні системи господарювання  є об’єктами вивчення РПС. Поня-ття РПС охоплює вивчення 3-х основних великих складових: ро-зміщення населення і трудових ресурсів; розміщення природ-них ресурсів; розміщення в-ва і сфери обслуговування. Особ-ливе місце займають такі складові як розміщення промислово-сті, с/г, транспорту та групи галузей сфери обслуговування. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципів територіальної організації в-ва, ефективність розміщення галузей народно-го господарства в різних країнах і регіонах.

 Завдання РПС:

1)наукове обгрунтування  планомірного і пропорційного  розм.-ня галузей народн. госп.-ва  по території кр.-ни; 2)розробка  наук. основ і удосконалення регіонування;3)вивчення  всіх екон. р-нів; 4)вивчення окремих  міст;5)вивчення промисл. центрів, вузлів, АПК, окремих пром. і с/г підпр.-в;6)вивчення населення;7)вивчення впливу міжн. поділу праці;8)вивчення проблеми перетворення природи, охорони навк. сер.-ща, рац. природокор.-ня.

РПС віднос.-ся до сис.-ми екон. наук. Економ. Теорія, яка вивчає і визначає економ закони і категорії для

РПС, як і для  всіх інш. економ. наук, виступає головною наукою. В той же час техн. і  природознавчим наукам корисні відомості, які є в курсі РПС, про особливості  розміщення галузей, населення, про напрямки розв. регіонів, про економ. оцінку природи, труд. ресурсів та наук. обгрунтув. і проектув. техніки і технологій в промисловості, буд-ві, на транспортних, зональних сист-ах с/г і інш.

2. Регіональна економіка, її суть  і предмет дослідження.

    З поняттям “регіон”  пов‘язаний термін регіональна економіка – науковий напрямок, що вивчає закономірність розміщення ПС та районів. Понятяя “регіональна економіка”та “розміщення ПС” близькі за змістом; усе-таки регіональна економіка більше прив‘язана до поняття “регіон”, у той часяк наука про РПС займається й загальнорегіональними проблемами. У сучасній літературі регіональну економіку прийнято вважати, перш за все, ужитковою наукою.

    Для регіональної  економіки характерні такі засади  функціонування :

• Комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку ;
• Єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;
• Територіальна спільність виробництва ;
• Відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщення виробництва ;
• Цілісність системи соціальної інфраструктури ;
• Поєднання територіального та галузевого управління об’єктами.

3. Загальні закономірності розміщення  продуктивних сил, їх суть та  значення.

Розміщення продуктивних сил складається під дією певних за-кономірностей — багаторазової повторюваності внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв'язків, що вик-ликаються впливом факторів розвитку виробництва. Вони по-діляються на загальні і специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві взагалі. Це, перш за все, закономірні-сть територіального поділу праці; концентрації і спеціалізації виробництва; регіональних відмінностей у продуктивності праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним суспі-льноекиномічним формаціям і типам господарської діяльно-сті. Їх дія проявляється в різних способах виробництва, що ві-дрізняються своїм базисом. Розміщення продуктивних сил — це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а та-кож суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяль-ності людини. Закономірність — об'єктивно існуючий повто-рюваний, суттєий зв'язок явищ природи і суспільного життя. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємо-зв'язок. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів. Всі закони і закономірності — відношення об'єктивні, вони проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявля-ються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить.

Загальні  закономірності:

1)Екон. ефективн. розміщення і теріторіальної  організації госп-ва:2)Планомірного  і пропорційного розм. вир-ва;3)комплексний  взаємно-обумовлений розвиток госп-ва:4) сталий розвиток ПС;5)зближення  рівня розв. р.-нів; 6)розвиток територ. поділу праці;7)розв. міжнар. поділу праці і міжнар. екон. інтеграції;8)орієнтація в процесі вирішення конкретних питань.

4. Основні критерії РПС.

Критерії  РПС – орієнтири практичної спрямованості, якими керуються при виборі оптимального варіанту їх територіального розташування.

Основні критерії:

Дотримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просторовоїцілістностіприродних сис-м у процесі їх госп-го викор-ня;освоєння та застосування природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; вир-во екологічно чистих видів продукції.

Соціальні кр-рії передбачають врахування потреб та інтересів населення в соціально-економічному розв. тер-рії,еколого безпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мереж соц-культ-них закладів та сфери послуг, достатній забезпеченостіробочими місцями, ств-ні терит. центрів.

5.Вплив  глобалізації і регіоналізації  економіки на РПС.

Світове господарство являє собою глобальну систему  економ. взаємозалежності, яка охоплює  всі національні гос-ва, зв‘язані один зодним міжнародним поділом праці і різноман-ми формами взаємодії на рівні ПС, вир-их відносин і політ.-прав структур.

Інтернаціоналізація  світової економіки проявл-ся у 2-ох її основних напрямках: глобалізації і  регіоналізації. Глобалізація здобуває різні модифікації в залежності від того чи то окрема кампанія, галузь, кр-на чи все світове вир-во. Головними показниками глобалізації компаній є міжнародне розсередження надходжень від продажу і основних активів, внутрішньо-фірмова торгівля полуфабрикатами, заготівлями, продуктами і внутрішньо-фірмовами потоками. Глобалізація на рівні окремих галузей визначається тим, вякій мірі конкурентна здатність компаній внутрі галузі в данній країні взаємозв‘язана з її конкурентною здатністю в іншій кр-ні. Глобалізація на рівні окремої кр-ні характ-ся ступіню взаємозв‘язку її економіки з світовою економікою вцілому. Не дивлячись на зростання глобалізації світової економіки, далеко не всі кр-ни в різній ступені до неї інтегровані.

Регіоналізація  – це інтеграція національних господарств на регіональному рівні. Створенняі функціонування торгових таекономічних регіональних об‘єднань переслідує різноманітні цілі. Регіональні ініціативи ставлять не тільки господарські цілі, але і цілий спектр неекономічних, починаючи від регіонального політичного об‘єднання до сприяння регіональної безпеки. Першим представником регіоналізації нового типу стало виникнення Європейського співтов-ва, яке з 1993 року отримало назву Європейського Союзу.      

 

 

 

 

 

 

6. Основні принципи розміщення продуктивних сил, їх суть та значення.

Розміщення і  розвиток ПС здійсн.-ся на основі певних принципів. Принципи – це науково-обгрунтовані їдеї і положення якими керуються в практичній діяльності.

Основні принципи:

1)принцип раціонального  розміщення в-ва передбачає наближення вир-ва до джерел сировини, палава чи р-нів споживання;2)принцип забезпечення еколог. рівноваги – це бережливе і комплексне використання прир. ресурсів, охорони природи,забезпечення здоров’я, гігієнічних умов;3)рац. спеціалізація в поєднанні з комплексним розвитком госп-ва екон. р.-нів;4)обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах;5)більш рівномірне розм. індустрії і вирівнювання рівня екон. розвитку р-нів;6)реалізація переваг міжнар. поділу праці.

7. Основні фактори розміщення продуктивних сил, їх суть.

Фактори РПС – сукупність різних умов та ресурсів, що зумовлюють вибір місця для рац. і еф. розміщ окремих підпр-в, або цілих груп підпр-в.

Основні фактори:

1) Природні передумови. Аналіз кількісних запасів і якісний склад ресурсів, умови їх експлуатації і використ, а також кліматичні, гідреологічні та ін природні ресурси: земельні , лісові, водні, мінеральні, агрокліматичні;

2) Економічні фактори. Строки буд-ва, вартість капіталовкл, призначеність та якість продукції, що буде виробл, рівень розвитку виробн та соц інфраструктури, транспорту, буд. індустрії, можливість здійсн виробн зв’язків;

3) Технічний фактор. Аналіз на даній території розвитку технологій, наявність наук-дослідної бази, що може сприяти розвитку наук-місткого вир-ва;

4) Соц-демогра фактор. Аналіз балансово-трудових ресурсів на даній тер. (аналіз загальних запасів, віковий, статевий, фаховий, аналіз кількості незанятих труд. ресурсів, рівню розв. тут соц інфраструктури, аналіз місцевого ринку збуту продукції;

5) Екологічний чинник. Природо-охоронні і конструктивні заходи з метою рац. викор. місцевих прир. ресурсів, можливість їх повної і безвідходної переробки.

6) Фактори розміщення. Пов’язані з техніко-економ. вимогами вир-ва до вибору місця з їх водо- енерго-

трудоємкістю.

7) Фактори взаємодії. Визначають економ ефективність тер-ого зближ. вир-в, які використовують спільну тер-ію, сировину, транспорт, тобто вплив. на хар-ер і інтенсивн. зв’язків між елементами госп-ва.

8) Геополітичний фактор розвитку і РПС. Охоплюють географ. положення територ., конкур.-ні переваги вітчизн. товаровиробників в сис-мі світового госп-ва.

8. Поняття економічний р-он, його  суть. Об’єктивний ха-рактер формування  економ р-ів, типи ек р-нів.

Екон  район – географічно цілісна терит. країни, яка має свою визначену спец., комплекс-й розвиток гос-ва, тісні внутрішньорайонні зв’язки і нерозривно зв’язана з іншими регіонами країни сусп. ТПП. Формув-ня екон. районів має об’єктив-ний хар-р: виникн-я екон. р-нів розпоч-ся з виникн тов. вир-ва і розвитком терит. поділу праці (ТПП), який сприяв концентрації вир-ва високоефективної продукції у межах відповідних регіонів. Така концентрація спричинила спец. цих районів на вир-ві відповідної високотоварної продукції, яка вивозиться за межі даного регіону і визначає його місце в сусп. ТПП, в ме-жах світ. госп. і в країні.

Типи економ. р-нів:

+ Великі (інтегральні) економ р-ни – це поділ території краї-ни на найбільші територіальні частини, які об”єднують кілька адміністративних обл., або адміністративні обл. з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними обл

+ Середні (інтегральні) економічні райони, як правило, є підрайонами великих економічних районів. Це територія од-нієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, авто-номної республіки, тобто це територіальні одиниці економ р-нування.

+ Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтег-ральних економ р-нів. Вони органічно пов'язані з низевим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія 
відповідає території внутріобласних адміністративних районів

+ Низові адміністративно-господарські райони в умовах пла-нової системи розвитку господарства і навіть в умовах перехі-дного до ринкової економіки періоду використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком в-ва.

9. Структура економіки регіону і особливості її трансформації в умовах ринкових відносин.

В великому економічному р-н можна виділити такі групи  галузей:

• Головні, які визначають місце району в системі територіального поділу праці всередині країни і форм виробництва профіль району, приймає участь у всесвітньому міжнародному поділі праці . Економічні пункти з головними виробництвами визначають контур економічного району і форми його меж .
• Базові які постачають сировину та паливо головним виробництвам району  деякі базисні виробництва в окремих районах можуть значням наближатись до головних .
• Супутні які утворені як бокові гілки головних підприємств на основі спільного використання джерел сировини чи переробки відходів виробництва .
• Допоміжні вони вивозять свою продукцію з району в інші райони чи країни, являючись галузями спеціалізації , але не зв’язані головними чи супутними виробництвами.
• Внутрішні районні виробництва, які з-адовольняють своєю продукцією потреби самого району і існують незалежно від його спеціалізації в масштабі всієї країни. Притаманна активна участь в підвищенні рівня життя населення району.
• Обслуговуючі виробництва (інфраструктура), які постачають електроенергію, тепло, водубудівельні матеріали , загальні ресурсні бази в усі виробництва району та транспорт.

Специфіка економічних  районів визначається по їх головних виробництвах, район визначає своє місце в територіальному поділі праців .

10. Основні принципи економічного районування, їх суть.

Принципи економ-го районування – науково обгрунто-вані полож, виділення границь економ. районів.

Основні принципи:

1) Економічний.  Кожний екон-й район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного нар. госп-го комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних вир-цтв. Спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких вит-рати  праці та засобів на вир-во продукції та її транспортув до споживача порівняно з іншими районами будуть найменши-ми. Отже, територіальна організація гос-ва у виділених райо-нах повинна сприяти досяненню найвищого еконо-го ефекту в усьому нар гос-ві країни та в кожн. екон районі;