Лекции по "Региональная єкономика"

Україна належить до країн з невисокою забезпеченіс-тю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн.га, в то-му числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території ста-новить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показ-ник на рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоо-хоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 р., тобто майже на 30%.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових  ресурсів України є: порушення збалансованості  між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природ-них комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення пот-реб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов'язано з розши-реним  відтворенням лісових ресурсів, підвищенням  ефектив-ності їх охорони і використання. Необхідно проводити активні  заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни пе-реважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основ-них екологічних функцій лісу. Поряд з цим принципово важ-ливо підвищити експортні можливості лісового господарства України.

27.Рекреаційні  ресурси України, їх структура  та особливості розміщення.

Рекреаційні ресурси  забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у  процесі трудової діяльності, тобто  слугують для регенерації здоров’я і підтримки працездатності на селення. До рекреаційних ресурсів відносять об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх склду входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщеня практично на всій територій України, однак їх територіальне розміщення є дуже не рівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних  обл. України – на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької обл., а також у АР Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені а Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Мор шин, Східниця), Полтавській(Миргород), Вінницькій (Хмельник) обл. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській обл. та в АР Крим.

Завдяки поєднанню  певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні  комплекси. Територіальна структура  рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, панціонати), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідними інфраструктурами), рекреаційними регіонами (групи рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов’язаних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного й міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв. Разом з  тим за остання роки спостерігається  тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально-повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровлення та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому, збільшення питомної ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

 

 

 

 

 

 

 

28.Ресурсозбереження як головний напрям раціонального використання природних ресурсів.

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям вико-ристання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання  в-ва продукції при тій самій  кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсо-збереження можуть бути зведені до таких: комплексне вико-ристання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впро-вадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефекти-вне регулювання лісокористування, підтримання продуктив-ності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреацій-них ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Одним з вагомих  компонентів ресурсозбереження  є вторинний ресурсний потенціал. Зо-крема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особ-лива увага приділятиметься розширенню напрямів викорис-тання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужуності по переробці картонної, скля-ної, металевї та пластикової тари і упаковки.                                

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозобреження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задово-льняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50

В цілому комплексний  розвиток усіх напрямів ресур-созбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію госпо-дарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні 3первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

29. Господарський комплекс Укр, його суть, галузева структура і трансформація в ринкових умовах.

   Народногосподарський комплекс – система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалися в межах України. Його об’єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і зв’язку. Галузева структура госп-ва безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матервльних і духовних благах у процесі вир-ва, розподілу та споживання матеріальних благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в госп-му комплексі виділяють виробничу невиробничу сфери.

   До виробничої належать  ті види діяльності, які:

1)створюють матеріальні блага (пром-ть, сільське госп-во, буд-во);

2)доставляють створені мат-ні блага споживачам (транспорт і зв’язок);

3)пов’язані з провадженням процесу вир-ва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування).

    Невиробнича сфера – сукупність галузей госп-ва, які здійснюють функції щодо надання послуг немат-ого хар-ру суспільству і населенню. До неї належать:

1)галузі послуг – житлово-комунальне госп-во і побутове обслуг-ня населення, транспорт і зв’язок по обслуг. Населення;

2)галузі соц-ого обсл-ня – освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука;

3)галузі органів упр-ня і оборони;

4)галузі, які включ. Кредитування, фінанси і страхування.                                                                                                                                                                                                                                                 

30.Виробничий і науково-технічний потенціал України, його регіональні особливості.

 Основні виробничі  фонди є частиною виробничого  потенціалу. Одним з основних  показників, що характеризують основні  виробничі фонди є виробнича  потужність – затність засобів  праці виробляти максимальну  кількість продукції.

 Територіальний розподіл виробничого потенціалу – заводів, фабрик, с/г підприємств, транспортних засобів є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин.

 Господарство України  х-ться великими виробничим потенціалом  у структурі основних виробничих  фондів майже 50% припадає на  промисловість, 23% на с/г, 16% на транспорт  і зв’язок, 3,9% на будівництво.

 Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві – найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці.

 Науковий потенціал  х-ся як сукупність ресурсів  і можливостей сфери науки  будь-якої системи (колектива, галузі, міста), що дає змогу при наявних формах організації й управління ефективно вирішувати завдання господарства. Складовими наукового потенціалу є кадри, фінанси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення.

Наукові центри створено майже у всіх регіонах України. Науковий потенціал впливає на розміщення насамперед науко-містких галузей господарства і не виробничої сфери.

 Значного розвитку  в Україні досягли галузевий  і заводські сектори науки.  Останній зосереджений переважно на великих підприємствах і найбільш повно представлений  у великих містах Донбасу, індустріального Придніпров’я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.

 З метою удосконалення  управління наукою в Україні  створено 6 територіальних наукових  центрів у: Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого й заводського секторів, проводять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.

31. Міжгалузеві комплекси, їх суть, структура та об’єктивний характер формування.

   Разом  з галузевою диференціацією, яка  відбув-ся в результаті сусп-го  поділу праці, спостерігається  взаємодія галузей і їх елементів  в складі інтеграц. Структур –  МК.

   МК – система  економ.-взаємопов’язаних галузей  виробничої, або невиробничої сфери. Він формується внаслідок кооперації підпр-в, орг-ій, установ. МК виникають і розвиваються:

1)В середині окремої галузі вир-ва.2)На контактах різних галузей:

    Залежно від теріторіальних маштабів їх поділяють на міждержавні, галузеві та господарські. Господарські комплекси функціонують у структурі госп-ва. Міжгалузеві теріторіальні комплекси поділяються на регіональні та локальні. Функціонування госп-го комплексу зумовлює постійне посилення і розширення виробничих зв’язків між підпр-ми кожної галузі, між окремими галузями. Це свідчить про процеси диверсифікації, спеціалізації й концентрації різноманітних стадій виробництва та обміну продукцією. На основі цих складних економіко-виробничих процесів формуються міжгалузеві комплекси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32. Паливно-енергетичний комплекс, його суть, галузева структура і народногосподарске значення.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо електроенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефективний і прискорений розвиток економіки в цілому. Використання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо. Широке застосування енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галузей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формуються територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці. Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв'язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комплексного підходу до розміщення цих галузей і обґрунтування оптимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподарської загальнодержавної ефективності.

33. Вугільна пр-сть Укр, її значення, особл-ті розм, суч стан та перспективи  розвитку.

Запаси вугілля  на тер Укр зосереджені в основному  в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському  та Дніпровському. Крім того, запаси вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі. Найбільше зниження обсягів видобутку відублося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні – на 84,8%, тоді як у Донецькому – на 51,1%, а Львівсько-Волинському – на 65,7%. Із заг обсягу постачання вугілля на тер Укр до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується гол чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі ек-ки. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується гол чином для потреб енергетики та коксохімічної пр-сті. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (І-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується гол чином для в-ва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області). Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, гол чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Укр здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної пр-сті) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної пр-сті є компенсація вибуваючих потужностей за рах завершення вже початого буд-ів і реконструкції ряду шахт.