Лекции по "Региональная єкономика"

За період 1929-1959 Укр не долічилася 14,6 млн осіб. Сер. трив. життя в Україні станов 70-71 рік (66 років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і поступово  зменш. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу.

Скорочення насел  України – наслідок мутагенних впли-вів, у тому числі негативних змін навкол. сер-ща, що призво-дять до різкого пошкодження генофонду, глибока соц-екон криза, складна криміногенна сит. в Україні.

Забруднення навкол сер-ща призвело до того, що у 1990 р. вся  Україна проголошена її парламентом зоною екологічного лиха.

Вже у 1998 році за чисельністю населення Україна  скоти-лася на 7-ме місце після Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Туреччини, Франції.

19. Трудові ресурси, їх суть та види зайнятості

Трудові ресурси – наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 60 років, і жінки від 16 до 54 років, а також працюю-чі пенсіонери та підлітки). Заг.  кіл-ть працездатного населен-ня України в 1993 р. превищувала 29 млн. чоловік. В працез-датному віці знаходиться 55,8 % населення. Найб. питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6), Харківській (57,2), Запорізькій (57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий показник в Че-рнігівській області (51,3). У сфері матеріального в-ва зайнято 64% працівників. В пром- ті – 29%, більше 20% – с/г, понад 11% – в освіті, галузяях науки та культури. Значна частка при-падала на буд-во (7,4%), торгівлю, гром. харчування (7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).

Нині переважаючою формою зайнятості є держ сектор економіки, проте частка недержавних форм власності пос-тупово зростає. У н/г країни жінки переважають над чолові-ками, вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну.

20. Ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятосьі населення України, регіональні особливості безробіття.

Новим явищ у  соціальному житті України є  вивільнення працівників (тобто  їх скорочення з ініціативи адміністрації  підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки що-річно вивільнялося з різних галузей народного господарсва близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших га-лузей економіки значне вивільнення відбувається на  тран-спорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будів-ництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасне з  вивільненням працівників має місце  і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайня-тості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість тру-дових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій обл. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чер-нігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окре-мих  регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний  для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківсь-кої, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській облі, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при ниніш-ньому рівні створення нових робочих місць у західних обл. і природному прирості населення рівень безробіття в майбут-ньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження  ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайня-тості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної непо-вної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі не-повного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

21. Природно-ресурсний потенціал, його суть та структура.

Природно–ресурсний  потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів запасів, джерел, щоє і можуть бути мобілізовані і використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливосьі, засоби. Відбиває споживчу варітість ресурсів, їх кориснсть для сус-ва. ПРП є одним з важливих факторів РПС і включає вже вивчені елементи природного середовища:

= Природні ресурси, тобто ті елементи природного середови-ща, які безпосередньо беруть участь у матеріальному в-ві і в невиробничій діяльності, тіла і сили природи ,кяі на певному рівні розвитку ПС і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського сус-ва у формі безпосередньої участі у матеріальній діяльності;

= Природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в сусп. в-ві, тіла і сили природи,які при певному рівні розвитку ПС і вивченості мо-жуть бути використані для задоволення потреб людського су-ва у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Природні ресурси  поділяються:1 Промислові (ті, які вже розвідані на глибині до 1300 м і достовірно вивчені); 1 Балансові ( всі проимслові  запаси+ті, які розвідані на глибині до 1800м і менш конкретні); 1 Геологічні ( промилові+балансові+ті, які приблизно оцінені); 1 Прогнозні запаси (ті, які визначені в залежності від гео-логічної будови земної кори).

Економічна оцінка визначається тими сукупностями, які  несе людина в зв’язку з використанням  цих ресурсів при анлізі та оцінці враховуються:

загальні запаси; якість; глибина залягання; необхідні затрати для збагачення; транспортні витрати для поставки до; споживача.

22.Вплив природно- ресурсного потенціалу на розвиток і розміщення виробництва та спеціалізацію ек. р-нівДля розміщення галузей н/г велике зн-ня мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За н/г-м значенням запаси кросиних копалин под-ть на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології вид-ть такі категорії запасів корисних копалин: А – докладно розвідані та вивчені; В і С1 – розвідані менш докладно; С2 – оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1 і С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність в-ва.

23.Мінеральні ресурси, їх структура та народногосподрське значення.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: пали-вно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольоро-ва металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені  в Донецькому і Львівсько-Волинському  басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басе-йні. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосеред-жені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд.т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Ук-раїні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території  України розміщено понад 1.5 тис  родовищ торфу, що зосереджені переважно  у Волинській, Рівнен-ській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Xмельницькій, Сумській та Львівській областях.                         

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А+В+С₁ оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному ра-йоні та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має  певні запаси руд кольорових металів. За-паси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській  та Дніпропетровській областях; ртуті —у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київськії, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чор-ного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів – у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.    

Україна багата на металічні корисні копалини, серед  яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, висо-коякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.                             

 

 

 

24. Земельний фонд та його структура. Проблеми охорони і раціонального використання земельних ресурсів.

Земельні  ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розсе-лення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства).

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається  із земель різного функціона-льного призначення, якісного стану та правового  статусу. Вла-сне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57.9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%. розораність — 57.1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України  охоплює: сільського-сподарські угіддя (41,9 млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісопокриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%): забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га. або 3,8%); землі, що покриті по-верхневими водами, — (2,4 млн. га. або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

На сучасному  етапі економічного розвитку основними  проблемами в сфері земельних  ресурсів виступають: підви-щення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації грунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвід-ношення угідь у зональних системах землекористування; фор-мування продуктивної та високоефективної системи землеко-ристування як надійної основи розв'язання продовольчої про-блеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25. Водні ресурси, їх народногосподарське значення та проблеми раціонального використання.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєді-яльності населення.    

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є  недостатнім і визначається формуванням  річкового стоку, на-явністю підземних  і морських вод. Потенційні ресурси  річко-вого стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, при-ток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з по-верхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господа-рстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місце-вий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень во-дозабезпечення жителів — у західних і північних областях України. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких гос-подарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основними споживачами води є промисло-вість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господа-рство. Для пом'якшення територіальних відмінностей у забе-зпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо. Використання водних ресурсів поділяється на: водос-поживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сіль-ське господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенер-гетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм). Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України поля-гають у: забрудненні водних об'єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побуто-вими стічними водами; інтенсивному старінні основних фон-дів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низь-кій продуктивності очисних споруд; недостатній самовіднов-люваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансо-ваній за водним фактором системі господарювання, що харак-теризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

26. Лісові ресурси, їх народногосподарське значення та проблеми раціонального використання.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності лю-дей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.