Малий бізнес: суть і характерні риси, зарубіжний досвід і проблеми становлення в Україні

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДПУ

 імені  Григорія Сковороди»

Кафедра економіки підприємства та економічної теорії

 

КУРСОВА РОБОТА

__________з  політичної  економії__________

на тему: «Малий бізнес: суть і характерні риси, зарубіжний досвід і проблеми становлення в Україні»

Слухача __ курсу, групи________________

напряму підготовки__________________

спеціальності____________________________________________________________

(прізвище  та ініціали)

Керівник к.е.н., доцент Кучеренко С.Ю.

____________________________________

(посада, вчене  звання, науковий ступінь, прізвище  та ініціали)

                                                                   Національна шкала ________________

Кількість балів: ___Оцінка: ECTS _____

                                                                     Члени комісії      ________  _______________________

                                                                                                      (підпис)      (прізвище  та ініціали)

                                                                                                   __________  _____________________

                                                                                                       (підпис)      (прізвище  та ініціали)

                                                                                     _________  ______________________

                                                                                        (підпис)     (прізвище та ініціали)

 

м. Переяслав-Хмельниьцкий – 2014 рік

Зміст роботи

Вступ.

Розділ 1. Мале підприємництво. Організаційно-правові форми підприємництва.

Розділ 2. Малий бізнес: риси, економічні переваги та недоліки.

Розділ 3. Сучасне підприємництво: зарубіжний досвід.

Розділ 4. Малий бізнес в Україні: розвиток виробництва і проблеми становлення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Мале підприємництво – один з головних секторів економіки, що багато в чому визначає темпи економічного зростання, стан зайнятості населення, структуру і якість валового національного продукту. Розвиток малого бізнесу відповідає загальносвітовим тенденціям до формування гнучкої змішаної економіки, поєднання різних форм власності і формування адекватної їм моделі господарства, у якій реалізується складний синтез конкурентного ринкового механізму, і державного регулювання великого, середнього та малого виробництва. А якщо ж великий бізнес – це скелет, вісь сучасної економіки, то все розмаїття малого й середнього підприємництва – м'язи, жива тканина господарського організму. Саме цей факт спонукав автора вибрати для курсової роботи тему «Малий бізнес», тому що це одне з найактуальніших питань на сьогоднішній день.

Вивчення цієї теми також істотне у розвитку малого підприємництва України, бо воно відродилося в нашій країні порівняно недавно – наприкінці 1987 року, коли держава , у особі законодавчої влади, благословила приватну ініціативу, чи підприємництво. Саме 1987 року у СРСР з'явилися і стали активно розвиватися кооперативи. Україна зробила вибір на користь демократичного суспільства, заснованого на ринкових відносинах, і місцевої влади, законом і покликаної забезпечити особисту свободу громадян, існування без насильства, можливість кожному трудитися. Проте нові економічні структури і в цей день переживають етап становлення, дещо тривалий, якщо чесно кажучи.

Отже, метою роботи є розкриття основних теоретичних понять малого підприємництва та його характеристик, роль малих фірм в економіці та його розвиток за кордоном, включаючи Україну.

У першому питанні курсової роботи даються визначення бізнесу і критерії віднесення підприємств до цього суб'єкту ринкової економіки розвинених країн світу, зокрема в України, і навіть містить огляд організаційно-правових форм, жодну з яких мале підприємство може мати.

Друге питання розглядає риси й економічні переваги малого підприємництва нашої країни й за рубежом.

Третє питання розглядає роль бізнесу в економічному зростанні країн, його особливості, і навіть досвід розвитку малого підприємництва промислово розвинутих країн. Автор рекомендує особливо звернути увагу на зарубіжний досвід підтримки бізнесу, що необхідно враховувати під час розвитку малого підприємництва нашій країні, природно не забуваючи про специфіку її політичної та економічної ситуації.

Четверте питання курсової роботи є основним, оскільки саме у ньому зроблено докладний аналіз проблем, що стоять на шляху становлення малого бізнесу в Україні і гальмують його розвиток, і навіть наведені показники частки малого підприємництва країни. Можливі шляхи виходу із цієї проблеми намічені у висновках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Мале підприємництво. Організаційно-правові форми підприємства.

Мале підприємництво.

Як випливає із самого визначення, «мале підприємництво» – це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки за певних, встановлених законами, державними органами чи іншими представницькими організаціями критеріях (показниках), розкриває сутність цього поняття.

Західні економісти визначають підприємництво як процес пошуку нових можливостей, запровадження нових засобів виробництва, відкритість новим перспективам, подолання старих обмежень. Підприємництво, вважають вони, є четвертим чинником виробництва, який, проте, необмежений.

Вітчизняні психологи бачать у підприємництві особливий, пов'язаний з ризиком, вид діяльності з організації нового потенціалу, прибуткової справи, і навіть творчу активність економіки, що потребує специфічних особистісних якостей.

Як свідчить світова й вітчизняна практика, основним критеріальним показником, з урахуванням якого, підприємства (організації) різних організаційно-правових форм ставляться до суб'єктів малого підприємництва, в першу чергу є середня чисельність працівників, зайнятих за звітний період для підприємства (організації). У багатьох наукових роботах під малим підприємництвом розуміється діяльність, здійснювана відносно невеликою групою осіб, чи підприємство, кероване одним власником.

Зазвичай, найбільш загальними критеріальними показниками, з урахуванням яких суб'єкти господарської діяльності відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є кількість персоналу (зайнятих працівників), величина статутного капіталу, величина активів, обсяг обороту (прибутку, доходу). За даними Світового банку, загальна кількість показників, за якими підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Проте особливо часто застосовуваними критеріями є такі: середня чисельність зайнятих для підприємства працівників, щорічний оборот, отриманий підприємством, зазвичай, протягом року, й розмір активів.

Однак у всіх розвинених країн першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва є кількість працюючих. Наведемо критерії віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва, що застосовують країни з розвиненою ринковою економікою. Отже, у Європейському співтоваристві з початку 1995 р. до малих підприємств відносяться підприємства що не перевищують наступних показників:

а) Кількість зайнятих працівників до 50 осіб;

б) Річний оборот до 3,6 млн. ЄВРО;

в) Сума балансу менше двох млн. ЄВРО.

При визначенні заходів підтримки суб'єктів підприємництва лише на рівні ЄС можна застосовувати й інші показники, а країни, що не входять до ЄС, можуть використовувати  свої показники при віднесенні підприємств до малих. Запропоновані Комісією ЄС критерії віднесення фірм до малих підприємств є такі: число зайнятих працівників не повинен перевищувати 100 осіб, розмір власних основних засобів може бути менш 75 млн. ЄВРО при умові, що частка  статутного капіталу компанії не перевищує одну третину.

Як уже відзначалося вище, в  окремих розвинених країнах кількісний розмір показників віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва може відрізнятиметься від узвичаєного в ЕС:

 

 

 

 

 

Таблиця 1.

Країна	Чисельність працівників	Річний офіційний обіг
Великобританія	24-99(до 200 чоловік в промисловості)	400 тис.фунтів
Франція	Не більше 200(до 500 в промисловості)	Менше 200 млн. франків
ФРН	До 500 чол.	Менше 1 млн.марок
Швеція	До 200 чол.	Не більше 500 млн. ЄВРО
Японія	До 100( не більше 300 в промисловості)	До 30 млн. ЙЕН(до 100 млн. у промисловості)
США	Не більше 500чол.	Не більше 5 млн.дол.

Принцип віднесення підприємства до малого за чисельністю працівників зберігся і в українському законодавстві. Відповідно до організацій, в статутному капіталі яких частка участі держави, суспільних, соціальних і релігійних організацій (об'єднань), благодійних і інших фондів охоплює 25%, частка що належить одній або кільком юридичним особам, які є суб'єктами малого підприємництва, не перевищує 25% і де середня кількість працівників за звітний період не перевищує граничних рівнів:

У промисловості – 100 чол.;

У транспорті – 100 чол.;

У сільському господарстіо – 60 чол.;

У науково-технічній сфері – 60 чол.;

У оптовій торгівлі – 50 чол.;

У роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення – 30 чол.;

У більшості інших галузях, і під час здійснення інших напрямів діяльності – 50 чол.

У Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва України» встановлено, під суб'єктами малого підприємництва вважаються також фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

Організаційно-правові форми підприємства.

Мале підприємство повинне мати одну з організаційно-правових форм, встановлених Цивільним Кодексом України, і мати статус юридичної особи. Як засновниками можуть виступати: громадяни України, члени іх сім'ї, інші особи, що спільно господарюють; органи управління України , уповноважені управляти державним майном; органи місцевого самоврядування;  громадські об'єднання (організації); іноземні юридичні особи та різні іноземні організації (з урахуванням чинного законодавства); трудові колективи державних підприємств і муніципальних підприємств.  Перша частина Цивільного України надає законні підстави існувати наступним организаційно-правовим формам комерційних організацій, заснованих на виключно приватній власності: Повне товариство;  Товариство на вірі; Товавиство з обмеженою відповідальністю; Товариство з додатковою відповідальністю;  Виробничий кооператив; Акціонерне товариство;

Розглянемо вищевказані форми детальніше.

У цілому нині слід зазначити, що господарськими товариствами і організаціями визнаються комерційні організації з розділеним на вклади учасників статутним капіталом, використаний ними для досягнення основної мети - одержання прибутку шляхом здійснення будь-яких не заборонених законом видів діяльності.

Учасники товариств та організацій мають право на отримання інформації про діяльність цих організацій і несуть зобов'язання на внесення вкладів у статутний капітал та нерозголошення інформації, що складає комерційну таємницю.

Основна різниця між організаціями та товариствами у тому, що перші є об'єднанням капіталів, тобто участь засновників виражається насамперед у майнових внесках і необов'язково – у власній праці, а другі є об'єднанням осіб, оскільки засновники, як правило, не лише беруть участь у діяльності товариства своїм майном, а й безпосередньо займаються підприємництвом.

Інша істотна різниця полягає лише у цьому, що учасники товариств несуть лише ризик збитків в межах свого внеску у статутний капітал, а учасники товариств – обмежену відповідальність за борги свого майна (це правило не поширюється на вкладників товариств на вірі).

Нарешті, господарське товариство, на відміну товариства, що, можливо створено одним засновником, стає його єдиним участником.

Майно, створене з допомогою вкладів учасників, і навіть вироблене і придбане господарським товариством чи організацією, у ході діяльності, належить їй на правах власності.

Державні органи влади й органи місцевого самоврядування немають права виступати учасниками господарських товариств та вкладниками в товариствах на вірі, якщо інше не встановлено законом.

Фінансовані власниками установи можуть бути учасниками господарських товариств та вкладниками в товариствах із дозволу власника, якщо інше не встановлено законом.

Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих категорій громадян, у господарських товариствах чи організаціях, крім відкритих акціонерних товариств.

Господарські товариства  можуть бути засновниками (учасниками) інших господарських товариств та наукових товариств, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом України та іншими законами.

Внеском в майно господарського товариства і оргінізації можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові права, чи інші права, що мають грошову оцінку.

Господарські товариства, і навіть товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю немають права випускати акції.