Малий бізнес: суть і характерні риси, зарубіжний досвід і проблеми становлення в Україні

У ринковій економіці розвинутих країн підприємництво побудовано на принципі кооперування великих малих і підприємств, причому великі підприємства орієнтуються не на придушення бізнесу, а навпаки, на взаємовигідній співпраці з ним. Тому великі і маленькі підприємства взаємодоповнюють одне одного, особливо у сфері спеціалізації окремих виробництв й  інноваційних розробок. Якщо велике виробництво орієнтується на масовий дещо однорідний попит, випуск великих партій стандартної продукції, то малі підприємства функціонують на невеликих сегментах ринку, обрані ними ніші з обмеженою номенклатурою виробів. Ринкові ніші є ринки готової продукції, передусім високі технології, утворювані у його випадках, коли попит певного світового ринку може бути задоволений великим виробництвом через малі ємності самого ринку тому, що виробництво неспроможне досягти таких масштабів, у якому воно покрило б весь попит цього ринку. Тенденції сучасного виробництва та міжнародної торгівлі сприяють виникненню подібних ніш.

Наростає диференціація і індивідуалізація попиту. У сфері особистого споживання дедалі більшу роль грають специфічні потреби порівняно невеликих груп покупців. Задовольняти такий попит можуть лише невеликі фірми, оскільки для компаній-гігантів під час випуску багатосерійної і навіть замовленої продукції , може бути малорентабельним. Якщо йдеться про розширення ринку нового продукту, мала фірма може перетворитися на велику. Якщо попит щодо товару стабільний, вони можуть контролювати свою нішу протягом досить довгого часу, наприклад, стосується виробництва медичного устаткування фірмами Данії.

Для великих підприємств необхідні зміни і вигідні: ємний ринок із стабільним і тривалим попитом; продукція виробництва, відповідна вимогам ринку; акумулювання значних фінансових коштів; дешева робоча сила. Малі підприємства мають можливість швидше пристосовуватися до вимог ринку нафтопродуктів та конкретних споживачів завдяки простоті управлінської структури, які забезпечують швидке прийняття рішень, зокрема і коригування цілей. З іншого боку, собівартість продукції малих підприємствах нижче, ніж у великих, за більш високий рівень готової продукції і послуг.

Малі підприємства міста і їхнє технічне оснащення великою мірою залежать від великих виробничо-господарських комплексів. Відносно них малі підприємства виступають постачальниками комплектуючих виробів, що дозволяє їм використовувати спеціалізацію і кооперування не тільки у області виробництва, а й у сфері збуту і його технічного обслуговування. Дрібні і середні підприємства — субпідрядники великих компаній працюють з урахуванням подетальної, повузловоїх, модульної чи іншого спеціалізації, де досягають результатів з допомогою ефекту технологічного поділу праці. Вони часто беруть на себе виконання однієї - двох операцій на складному технологічному процесі, що у комплексі здійснюється великої компанією. У межах технічного співробітництва великі фірми-замовники, випускають дорогу готову продукцію на базі комплектуючих виробів, надають своїм субпостачальникам-виконавцям у найм приміщення, початкові засоби виробництва, постачають їм  на пільгових умовах сировину й матеріали, забезпечують реалізацію більшої частини комплектуюих своєї продукції, свої  заводи по збірці, дають дозвіл на використання своєї торгової марки.

Широке поширення співробітництва великих і малих підприємств отримало у сучасних умовах систему контрактних відносин з урахуванням франчайзингу. Його суть у тому, що велика фірма надає малій фірмі прерогативу використовувати свій технологічний досвід минулого і знання, і навіть торгову марку. Велика фірма зазвичай надає також позику пільгових умов, надає різноманітні консультаційні послуги і здає у найм устаткування. Франчайзинг сприяє освоєння малими фірмами нових технологій, розширенню сфери малого бизнесу.

Особливістю бізнесу в розвинених країнах у сучасних умовах є його інтеграція в виробничі мережі великих промислових структур. Організаційними формами такої інтеграції є фінансований лізинг, франчайзинг, довгострокові контракти на поставки комплектуючих виробів під певні фінансові гарантії. Кількість малих і середніх підприємств, охоплених такий формою господарських відносин, становило в США наприкінці 80х років 50 тис. з обсягом продажів 632 млрд дол. За оцінками оборот фірм з урахуванням франчайзингу може підвищитися до 2015 р. до 1 трлн долл.

Малі підприємства, освоївшись в технологічному і у фінансовому відношенні, зазвичай переходять до розряду середніх підприємств. Саме субпідрядні зв'язки підприємств служать неодмінною умовою їх наступного виходу арену самостійної конкурентної діяльності. Малі підприємства, будучи мобільними, легко переміщаються в перспективні ніші економіки. Вони відіграють істотне значення для проблем зайнятості і безробіття. Малі підприємства відіграють істотне значення у регіональній політиці розвинутих країн, сприяючи розвитку промислово відсталих регіонів. Вони організуються з єдиною метою розробки місцевих ресурсів, освоєння яких великими підприємствами є нерентабельним. Малі підприємства створюються з урахуванням місцевих традицій, з допомогою технологій і розвиненою інформаційною сіткою.

В усіх країнах з розвиненою ринковою економікою здійснюється регулювання й підтримка малого підприємництва. Для цього є спеціальні державні організації, які виражають і які захищають інтереси малого підприємництва, стежать над втіленням намічених урядових програм. Державна підтримка малого підприємництва спирається на законодавчу, правову і фінансовий базу, і навіть на організаційно-методичну систему і системи різних досліджень. Особливу увагу держава виявляє до тієї частини бізнесу, яка веде інтенсивну науково-виробничу діяльність. Із середини 70-х років однією з найважливіших завдань державного регулювання і сприяння розвитку бізнесу постало завдання виведення новітніх технологій, які вимагають великомасштабних, міждисциплінарних досліджень, і отже, великих витрат фінансових коштів, які малі підприємства самостійно здійснювати неспроможні. Самі технології і процес їх виникнення стали у сучасних умовах щонайменше важливим об'єктом промислової політики, ніж галузі й товарні ринки. Державне регулювання і сприяння розвитку малого підприємництва має своєю метою:

1. Створення правових і соціальних організаційних умов зростання ділової активності підприємств;

2. Реалізацію економічної політики, включаючи науково-технічну, інноваційну, інвестиційну, цінову;

3. Реалізацію податкової і кредитно-фінансової політики задля забезпечення розвитку бізнесу;

4. Надання малим підприємствам можливість здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

5. Застосування щодо малих підприємств спеціальних заходів підтримки з урахуванням особливостей кожної галузі й регіону, окремих груп підприємців та видів діяльності: заохочення ремесел, сезонних робіт, артільних і сімейних форм організації діяльності;

6. Спрощення порядку реєстрації ЗМІ й форм звітності, скорочення переліку лицензуючих видів діяльності. Наприклад, в США для відкриття одноосібної фірми достатньо лише мати дозвіл (сертифікат) від місцевої влади чи влади штату і зареєструвати торгове ім'я;

7. Зниження витрат за соціальне страхування. Сприяння розвитку малого підприємництва покликане забезпечити реалізацію цілей державної політики регулювання:

8. Підтримку зайнятості, соціально-економічної стабільності, зростання загального добробуту населення;

9. Інтенсифікацію інвестиційних процесів;

10. Стимулювання інновацій через фінансування розробок нової продукції.

У країнах із розвиненою ринковою економікою державна підтримка підприємництва спирається відповідним законодавством. В усіх розвинених країнах створено спеціальні державні організації, які виражають і які захищають інтереси малого підприємництва, стежать над втіленням намічених урядових програм. Отримали поширення дві форми державної політики: 1. законодавче встановлення довгострокових програм розвитку бізнесу; 2. включення бізнесу складовою частиною у державних економічних та соціальних програмах. Малий бізнес інституційно організований і інтегрований в державних структурах через спеціальні комітети Конгресу, Адміністрації у справі бізнесу, систему регіональних асоціацій, інкубаторів бізнесу. У Японії регулююча роль держави відбита в законах основи політики щодо відношення до малих та середніх підприємств, сприянні їх модернізації, керівництві діяльністю цих структур; до закону про Центральний кооперативний банк з торгівлі і в промисловості й ряду інших. У Великобританії законодавчо ухвалено кілька програм, зокрема, програма бізнесу, що передбачає заходи для податкової підтримки малого підприємництва, і Програма гарантованого проекту, яка полегшує малим фірмам доступ до банківських кредитів. Державне сприяння розвитку малого підприємництва здійснюється за наступними основними напрямками:

1. Створення стабільних державних та недержавних джерел асигнувань на підтримку малого бизнесу;

2. Використання раціональних механізмів контролю над витрачанням виділених звсобів;

3. Забезпечення діяльності контрольних і судових установ захисту інтересів малих підприємств;

4. Створити мережу спеціалізованих інститутів, які забезпечують реалізацію державної політики сприяння малого підприємництва, що включає: державні органи виконавчої влади; неурядові об'єднання та молодіжні організації; спеціалізовані організації інфраструктури; фонди, кредитні, страхові і гарантійні установи, технологічні парки, бізнес-інкубатори, промислові зони і полігони, навчальні, консультаційні, інформаційні та ті що обслуговують структури;

5. Здійснення прямого фінансування діяльності підприємств з урахуванням спеціальних законів шляхом надання субсидій, дотацій, податкових і інвестиційних пільг, компенсацій, виплат із підтримки підприємництва, розміщення державних замовлень;

6. Розробка цільових програм державного бізнесу на довгострокову перспективу;

7. Надання консультаційної допомоги підприємцям; організація системи підготовки й перепідготовки підприємців;

8. Надання малим підприємствам у найм на пільгових умовах приміщень, устаткування, земельних наділів;

9. сприяння зовнішньоекономічної діяльності малих підприємств.

       Розділ 4. Малий бізнес в Україні: розвиток виробництва і проблеми становлення.

 Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

• відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

• неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва зійти в тіньову економіку;

• низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

• відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

• обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів. Багато малих підприємств розпочали свою діяльність через відсутність достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

• недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо.

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Зокрема, спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести, передусім, обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств, зниженням реальних доходів населення, незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість кредитів.

З огляду на проведене опитування та аналіз спеціалісти міжнародної фінансової корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого обґрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно збільшився б. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії. Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткування створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування.