Малий бізнес: суть і характерні риси, зарубіжний досвід і проблеми становлення в Україні

Повне товариство. Кожен із учасників товариства, яких не може бути менше двох, вправі здійснювати підприємницьку діяльність від імені товариства, тобто така діяльність товариства визнається діяльністю найповнішого товариства. Саме тому фірмова назва повного товариства повинна містити імена.

Як мовилося раніше, учасники повного товариства несуть повну відповідальність за борги товариства. Це означає, що з нестачі майна при погашенні боргів кредитори мають право вимагати компенсації від будь-кого з учасників, всіх разом чи кожного  окремо. Причому співвласники відповідають часткою не більшою свого особистого майна. Будь-які угоди про обмеження або усунення від відповідальності учасників повного товариства є незаконними.

Для управління діяльністю повного товариства необхідно мати згоду всіх учасників. Учасника повного товариства можна виключити з його складу не інакше, як за рішенням суду, виходячи з одноголосного рішення інших його учасників і лише за наявності серйозних для того підстав.

Повне товариство створюється і діє підставі установчого договору, який підписується усіма учасниками товариства.

Товариство на вірі (командне товариство) вважається різновидом повного товариства, у якому допускається залучення додаткового капіталу з допомогою сторонніх осіб (участників-вкладчиків ). Ці особи беруть участь у діяльності товариства лише шляхом внесення вкладів у статутний капітал та несуть ризик збитків в межах внесених ними вкладів. Вони усунуті як від підприємницької діяльності,так і від керівництва. До учасників товариств на вірі застосовуються всі правила, що до учасників повних товариств.

Єдиним установчим документом товариства на вірі є установчий договір, який підписується лише співзасновниками.

Товариство з обмеженою відповідальністю. Така назва носить організація, статутний капітал якої розділений частками учасників, не відповідальних за борги товариства. Вони несуть лише ризик збитків, що пов'язаний з діяльністю товариства,але не більше вартості внесених ними вкладів. Учасники товариства, що зробили внески в повному обсязі, несуть солідарну відповідальність з зобов'язаннями не більше вартості неоплаченої частини вкладу кожного з участників.

Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю є установчий договір і статут, затверджений засновниками лише після підписання ними установчого договору. Якщо товариство створюється однією особою, єдиним установчим документом є устав.

ТОвариство з додатковою відповідальністю. Це – різновид товариства з обмеженою відповідальністю, що відрізняється тільки тим, що учасники несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями в однаковому всім кратному розмірі до вартісті, їх вкладів у статутному капиталі. Отже, товариство з додатковою відповідальністю займає проміжне становище між товариствами.

Акціонерні товариства. Даним терміном позначають комерційні організації, статутний капітал яких розділений на певну кількість однакових часток, причому кожна частка виражена цінним папером (акцией).

За юридичним статусом акціонерні товариства схожі з товариствами з обмеженою відповідальністю. Проте з-поміж них існує одна принципова відмінність: повне право акціонерів, і навіть передача і припинення прав пов'язаних з володінням і передачею акциі.

Усі акціонерні товариства поділяються на закриті, акції яких перебувають, поширюються лише з боку заздалегідь обумовленого кола осіб, і відкриті, учасники яких можуть відчужувати свої акції без згоди інших акционерів.

Мінімальна величина статутного капіталу акціонерного товариства в відповідності чинним законодавством становить 1000 МРОТ.

Єдиним установчим документом є статут, у якому фіксуються інформація про розмір статутного капіталу, категоріях випущених акцій і порядок їх розміщення, структурі органів управління та його компетенції, і навіть інші відомості, передбачені Законом України «Про акціонерні товариства».

Акціонерне товариство, подібно товариствам з обмеженою відповідальністю, може бути створене однією особою, що стане єдиним акціонером у разі одноосібного придбання ним всіх акцій товариства.

Виробничі кооперативи. Цей різновид комерційних організацій, відмінний від товариств, полягає в добровільному об'єднанні фізичних осіб – громадян, які є індивідуальними підприємцями, але співпрацюють у діяльності кооперативу передусім особистісним трудом.

Кожен із членів виробничого кооперативу має одностайне управління його справами незалежно від розміру його майнового вкладу, й отриманий прибуток розподіляється насамперед із урахуванням трудового, але не майнового вкладу. Саме у Цивільному Кодексі виробничий кооператив охарактеризований як «артіль».

Членами кооперативу можуть бути юридичні особи і особи, не які беруть участь у діяльності, але здійснюють майнові внески, й відповідно отримують доходи.

Члени кооперативу відповідають з його борги, але з усім своїм майном, в розмірі заздалегідь вказаним в статуті.

Єдиним установчим документом є статут, який приймають і затверджують загальні збори членів кооперативу.

Філії й представництва. Філії вправі здійснювати всі функції юридичної особи чи його частини, зокрема і функції представництва. Вони діють на правах юридичних осіб виходячи з положення, яке дозатверджується статутом. У зв'язку з цим філії і представництва не підлягають державної реєстрації речових. Однак для запобігання непорозумінь з декотрими органами структури державної влади рекомендується реєструвати в місцевій реєстраційній палаті.

Слід зазначити, що Цивільний Кодекс вимагає обов'язково відзначати наявність філій в установчих документах.

Державні і муніципальні унітарні підприємства. Унітарним підприємством визнається комерційна організація, не наділена правом власності на закріплене за цим власником майно. Майно є неподільним і не може бути розподілено за депозитними вкладами (частках, паях), зокрема між працівниками підприємства. Ця організаційно-правова форма застосовується виключно під час створення державних і муніципальних підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Малий бізнес: риси, економічні переваги та недоліки.

В Україні  на сучасний період переходу від планової економіки до ринкового господарства особливе значення набуває розвиток середнього та малого підприємництва, бізнесу. Саме малі підприємства, які не потребують великих стартових інвестицій і гарантують високу швидкість обороту ресурсів, здатні найшвидше й економно розв'язувати проблеми реструктуризації економіки, формування та насичення ринку споживчими товарами в умовах дестабілізації української економіки та обмеженості ресурсів. Малі компанії здатні оперативно реагувати на зміну споживчого попиту й за рахунок цього забезпечувати необхідну рівновагу на споживчому ринку. Мале підприємництво сприяє створенню нових робочих місць, пом'якшуючи проблему наростаючою безробіття. Малий бізнес вносить значний внесок у формування конкурентного середовища, що з нашої високо монополізованої економіки має першорядне значение.

Мале підприємництво — це сукупність незалежних малих акціонерів та середніх підприємств, виступаючих як економічні суб'єкти ринку. Ці підприємства не входять до складу монополістичних об'єднань і не займають по відношенню до них підлегле чи залежне становище. Для малого і середнього підприємства характерно: 1) юридична незалежність; 2) управління підприємством власником капіталу чи партнерами- власниками для одержання підприємницького доходу; 3) невеликі розміри за основним показниками діяльності суб'єкта господарювання; 4) статутний капітал, величина активів, обсяг обороту (прибутку, доходу); 5) чисельність персоналу.

Дрібні і середні підприємства не є зменшеною моделлю чи проміжним етапом у розвитку великої фірми, а є особливою моделлю зі специфічними рисами і законами розвитку. Вони мають характерні особливості в управлінні і використовуваних економічних методах. Їх можна звести до наступних:

 • високий рівень централізації  і персоналізації управління. Керівник- власник зосереджує в руках  фінансові, економічні, соціальні функції  і відповідні повноваження, що ставить підприємство у залежність від його ділових та особистих якостей;

 • відсутність системи стратегічного  управління. Керівник підприємства  зайнятий вирішенням поточних завдань  і не в стані займатися довгостроковими планами розвитку підприємства;

 • висока залежність від  довкілля: банків, великих підприємств, державної адміністрації, наукових  лабораторій, консультаційних фірм;

 • дефіцит фінансових ресурсів  — як власних, і заємних.

Проте малому бізнесу притаманні: швидка реакція на вимоги ринку; високий рівень спеціалізації; можливість мобілізації ресурсів на перспективних напрямках.

Аналізуючи закордонний та вітчизняний досвід розвитку малого підприємництва, можна зазначити такі переваги малого підприємництва: а) збільшення кількості власників, отже, формування середнього класу – головного гаранта політичної стабільності суспільства; б) зростання частки економічно активного населення, що підвищує доходи громадян, і вирівнює диспропорції у добробуті різних соціальних груп; в) селекція найбільш енергійних, дієздатних індивідуальностей, котрим малий бізнес стає первинною школою самореалізації; г) створення нових робочих місць із невисокими капітальними витратами, особливо у сфері обслуговування; д) працевлаштування працівників, котрі вивільняються у держсекторі, і навіть представників соціально уразливих груп населення (біженців із «гарячих точок», інвалідів, молоді, жінок); е) підготовка кадрів з допомогою використання працівників з освітою; є) розробка і впровадження технологічних, технічних і організаційних нововведень (прагнучи вижити в конкурентній боротьбі, малі фірми частіше схильні до ризику та здійснювати нові проекти); ж) непряма стимуляція ефективності виробництва великих компаній шляхом освоєння нових ринків, які солідні фірми вважають недостатньо ємкими(у надрах бізнесу виростають не тільки великі компанії, а й найбільш сучасні наукомісткі галузі й виробництва); з) ліквідація монополії виробників, створення конкурентного середовища: з) мобілізація матеріальних, фінансових і природних ресурсів, які інакше залишилася незатребуваними, і навіть ефективніше їх використання; и) зниження капіталомісткості під час випуску більш трудомісткої продукції, швидка окупність вкладень; наприклад, США у компаніях із числом зайнятих менше 100 чол. продажу на долар активів більше, ніж в великих компаніях, не тільки у таких галузях, як сервіс, фінансове страхування, оптової торгівлі, а й у транспорті, соціальній та обробній промисловості; і) поліпшення взаємозв'язку між різними секторами економіки.

З іншого боку, власники підприємств більш схильні до заощадження та інвестування, вони завжди мають високий рівень особистої мотивації в досягненні успіху, що позитивно відбилося в цілому на діяльності підприємства.

Проте, як свідчить практика діяльності підприємств, малому підприємництву властиві й певні недоліки, серед яких можна виділити найістотніші: 1) вищий рівень ризику, тому високий рівень нестійкості становища перед ринком; 2) залежність від великих компаній; 3) недоліки в управлінні власною справою; 4) слабка компетентність керівників; 5) підвищена чутливість до змін; 6) складнощі у запозиченні додаткових фінансових засобів і отриманні кредитів; 7) непевність і необережність господарюючих партнерів під час укладання договорів (контрактів) і ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Сучасне підприємництво: синтез малого й великого виробництва; зарубіжний досвід.

Мале підприємництво грає винятково важливу роль в економічному та соціальному житті промислово розвинутих країн, де на його кількісну частку  припадає до70% валового національного продукту.

Однією із перших західноєвропейських країн, що звернула увагу на роль бізнесу, була Великобританія. Дослідження, проведені там, показали, що найбільш ефективні фірми із кількістю зайнятих 1–19 осіб. Такі фірми становили 96% від загальної кількості дрібних фірм Великобританії (2,4 млн.). На початку 1990-х років на частку бізнесу доводилося 21% загального товарообігу, у ньому працювали 36% всіх найманих робітників. Нині у Великобританії кожен восьмий дорослий переймається власним бізнесом.

У США функціонує понад п'ятнадцять млн. підприємств, що виробляють близько 40% ВВП і національний валовий продукт приватного сектору та забезпечують зайнятість майже половини працездатного населення. Малий бізнес США освоює ще більше нововведень, ніж великі корпорації.

У Німеччині налічується близько двох млн. малих і середніх підприємств (більш 99% всіх підприємств країни), що виробляють до 50% ВВП. У сфері малого й середнього бізнесу задіяно 2/3 всього економічно активного населення. Впродовж останнього десятиліття на малих підприємствах (з чисельністю менш 20 осіб) число зайнятих зросло 600 тис. осіб, тоді як у більших (з чисельністю 21–100 працюючих) – тільки 90 тис.

У Японії на початку 90-х рр. малі і середні підприємства в галузях виробничої й невиробничої сфери становили 99,1%, а чисельність зайнятих ними осіб – 79,2%. На подібні фірми доводиться 78% річної виручки у торгівлі і 62,1% - в оптовій торгівлі.

Малі підприємства відіграють істотне значення у механізмі саморегулювання ринкової економіки розвинутих країн. Це пов'язано з їх тісними зв'язками з великим бізнесом, як у лінії субпоставок,так і лінією розробки нововведень. Серійне виробництво і організація збуту нового продукту, потребують великих капіталовкладень, відповідних виробничих потужностей та ресурсів, несила малого бізнесу. Тому малі підприємства передають їх задля впровадження великим фірмам. Підраховано, що бізнес США дав близько 50% всіх нововведень більшість технологій, які визначають обличчя сучасного науково-технічного прогресу. З 61 великого відкриття XX ст. 48 зроблено малими та середніми фірмами. Малі підприємства вперше розробили та впровадили: персональний комп'ютер, копіювальну техніку, тріщання нафти, кулькову ручку. За даними Національного наукового фонду США за 1 долар, вкладений в науково-дослідні роботи, малі підприємства дали учетверо більше новинок, ніж середні, й у 24 рази більше, ніж великі корпорації. На одного співробітника малого підприємства за статистикою доводиться в 2,5 рази більше інновацій, ніж працівника великого підприємства.