Міжнародні товарні біржі: організаційна структура і функції

Процес щоденного клірингу означає, що зміни цін на ф’ючерсні контракти  реалізуються одразу, а враховуючи той факт, що розмір операційної  маржі не перевищує 2-10% вартості контрактів, втрати та виграші можуть бути значними, причому за умови падіння цін  виграє той, хто зайняв “коротку (“short”)” позицію продавця за рахунок того, хто зайняв «довгу (“long”)» позицію покупця.

Нами уже неодноразово підкреслювалося, що на ф’ючерних ринках розрізняють два види учасників – спекулянти та хеджери, доходи яких від здійснення цієї торгівлі на зарубіжних ринках оподатковують за різними ставками. Хеджерів – за нижчою, оскільки вони використовують ф’ючерсний ринок з метою захисту своїх спотових позицій на товарному або фінансовому ринку, бо вони, як правило, виробляють або використовують базисний актив в реальному бізнесі (наприклад, фермер, власник елеватора, банк, фірми, які здійснюють експорто-імпортну діяльність тощо). Спекулянтів – за вищою, оскільки вони відкривають та закривають свої позиції на ф’ючерсному ринку з метою отримання доходу у вигляді різниці в цінах. Спекулянти на ф’ючерсному ринку — це інвестори, які здійснюють особливо ризикові інвестиції. Виграші на цих ринках можна отримати вищі, ніж при інвестуванні в будь-які ризикові активи, але ризик втрат також нічим не обмежений.

Спекулянти можуть спекулювати  на базисі, який в свою чергу може звужуватися або розширюватися, тобто на різниці між спотовими та ф’ючерсними цінами, які можуть зменшуватися або збільшуватися, та на спреді (spred), намагаючись отримати різницю в цінах на самі ф’ючерсні контракти з різними термінами поставки, на різних ринках, на товар та його похідні тощо. Тобто необхідно особливо підкреслити той факт, що до спекулянтів, які отримують дохід від прогнозування цін, долучилися спекулянти, які намагаються отримувати дохід від різниці в цінах. Один із ранніх дослідників ф’ючерсних ринків Н. Калдор вперше назвав їхарбітражерами, а в цілому учасників ф’ючерсного ринку поділив на спекулянтів-трейдерів, арбітражерів та хеджерів. Обидві ці групи спекулянтів зменшують або виключають ризик, пов’язаний із загальним рухом цін та курсів. Саме вони беруть на себе ціновий ризик в надії отримання доходів від своєї кращої, ніж у інших учасників ринку обізнаності щодо майбутньої кон’юнктури ринків. Стаття Н. Калдора мала промовисту назву – “Біржова спекуляція та стабілізація економіки”, що свідчить про спроби дослідження цього феномена ще у 40-х роках ХХ-го століття.

Крім взаємозв’язку між поточними ф’ючерсними та спотовими цінами на момент поставки, велике значення має також взаємозв’язок між поточними ф’ючерсними та поточними спотовими цінами. Поточна ф’ючерсна ціна повинна, згідно з висновками Н.Калдора, формуватися через однакові початкові раціональні сподівання всіх учасників. До речі, за умови визначеності ф’ючерсна ціна повинна відрізнятися від спотової на величину позичкового процента та ціну доставки. Ціна доставки в свою чергу включає витрати на зберігання, знецінення товару впродовж часу за мінусом доходності:

S _f - S = I + c – g + r,

Де S _f - сподівана ціна спот;

S - ціна спот;

і - позичковий процент;

с - ціна доставки;

g - гранична доходність від володіння запасами реальних товарів;

r - гранична премія за ризик.

Тобто, сподівана спотова ціна відрізняється  від поточної на величину премії за ризик, яка в свою чергу є зростаючою функцією від спекулятивних запасів. Н. Калдором також було визначено межі, в яких має знаходитися ф’ючерсна ціна. Для цього він використовує запропоновані Дж.М.Кейнсом можливі ринкові ситуації, контанго та беквордейшн. Нижній рівень ф’ючерсної ціни визначається сподіваннями спекулянтів, верхній — арбітражерами, причому розглядаються ситуації ринкової рівноваги та такі, коли на ринку є в наявності значні за обсягами запаси або їх відсутність. За умови однакових сподівань учасників ф’ючерсної торгівлі ф’ючерсна ціна повинна бути нижчою від спотової при ситуації беквордейшн, при контанго — навпаки.

Проте, сам Н. Калдор вважав, що робити припущення про однакові сподівання учасників ф’ючерсної торгівлі не реалістично, вони можуть суттєво відрізнятися. В реальній ринковій ситуації кожного конкретного дня ці сподівання можуть призвести до того, що операції укладатимуться не лише між хеджерами та спекулянтами або хеджерами між собою, а й між самими спекулянтами, одні з яких сподіваються на підвищення цін, інші – на їх падіння.

Саме різні за напрямами сподівання лежать в основі поділу біржових спекулянтів на “биків” та “ведмедів”. На ринку, де переважають “бики”, ф’ючерсна ціна буде перевищувати сподівану спотову, на ринку “ведмедів” – навпаки, і чим більшою буде розбіжність в поглядах цих спекулянтів, тим з меншою точністю буде визначатися ф’ючерсна ціна.

Підсумовуючи погляди Н. Калдора, можна зробити такі висновки:

• учасниками ф’ючерсних (строкових) ринків є хеджери, спекулянти та арбітражери;
• на товарних ринках хеджери переважно виступають продавцями ф’ючерсних контрактів, на фінансовому – продавцями та покупцями;
• спекулянти виступають протилежною стороною до хеджерів та інших спекулянтів, в результаті чого вони перебирають на себе цінові та курсові ризики від учасників реальних ринків, розраховуючи отримати премію за ризик;
• арбітражери укладають строкові контракти тоді, коли різниця в цінах спотового та ф’ючерсного ринку є незначною.

Погляди вказаних авторів наводить названий вище російський професор Московського інституту міжнародних відносин А.Буренін, який вперше серед економістів  країн колишнього СРСР досліджував  проблеми функціонування строкових  ринків зарубіжжя. Проте об’єктами його досліджень були в основному похідні фінансові інструменти, а до теорій строкових ринків він звертається для обґрунтування необхідності запровадження таких ринків для Росії.

4. Сучасні концепції ціноутворення на ф’ючерсних ринках.

Розглянемо сучасні концепції  ціноутворення на зарубіжних ф’ючерсних ринках, які активно використовуються, хоча і не без дискусій між науковцями та учасниками торгівлі.

Перша концепція базується на поглядах описаних вище, і є класичною. Суть її полягає в тому, що ф’ючерсна ціна активу визначається раціональними сподіваннями учасників відносно майбутньої ціни спот. Сподівання трьох видів учасників (хеджерів, арбітражерів та спекулянтів) не завжди однакові, прийняття рішень щодо відкриття позицій на ф’ючерсному ринку залежить від повноти інформації та вміння на основі її аналізу робити вірні висновки.

Друга концепція базується на арбітражній  теорії визначення ціни. Дві названих концепції доповнюються теорією ефективності ринку щодо інформаційної та операційної ефективності ринку цінних паперів, яку вперше запропонував Є.Фама.

Інформація для процесу ціноутворення  є основним джерелом, її поділяють  на минулу й поточну, або теперішню та внутрішню. Для строкових ринків минула інформація, наприклад про торішні врожаї, політику уряду щодо закупівель сільськогосподарської сировини, погодні умови тощо носить інформативний характер, такої інформації явно недостатньо для прогнозування ціни майбутнього врожаю.

Інформаційно насиченішими є теперішня  й внутрішня інформації. Саме вони і служать основою прогнозування ф’ючерсних цін. Учасники ф’ючерсної торгівлі використовують два види аналізу:

фундаментальний і технічний. Представники фундаментального аналізу розглядають величезний масив даних на макро- та мікро-рівнях, вони, як правило, відповідають на питання “Що?” купувати або продавати, представники технічного аналізу відповідають на питання “Коли?”. Останній вид аналізу в Україні лише започатковують на фондовому ринку, він грунтується на твердженні, що ринкові ціни вмістили уже всю інформацію і відповідно прореагували на неї. “Техніки” аналізують лише ф’ючерсні ціни та обсяги торгівлі і на основі аналізу минулої інформації та припущення щодо однакової поведінки торговців за певних ринкових станів роблять висновки щодо відкриття відповідних позицій. Оскільки ці види аналізу в Україні майже не вивчаються, розглянемо їх суть у наступних розділах, тим більше, що без оволодіння їхніми прийомами та методами прогнозувати ціни практично неможливо.

Є.Фама вперше запропонував класифікацію ринків щодо ефективності. Він виділив три форми ефективності: сильну, середню та слабку. Ринок з сильною ефективністю має ціни, які повністю відображають всі три види інформації, середня ефективність дає ціни, в яких відображається минула та поточна інформація; слабка – враховує лише минулу інформацію. Ця теорія на Заході досі сприймається неоднозначне, має багато критиків, не кажучи вже про обмеженість її застосування в Україні через малий обсяг та недостовірність інформації. Однак на ф’ючерсних ринках, які є найефективнішими щодо інформації, у неї є багато послідовників. До них можна віднести Дж.Барнса, Б.Ямейя, X.Воркінга.

Так Дж. Барнс вважає, що ринок передбачає способи проведення ділових операцій (трансакцій) та деякі засоби збирання та розповсюдження інформації щодо умов здійснення цих операцій. Обидва аспекти ринку, трансакції та інформація достатньо взаємопов’язані. Економічному попиту на операції передує попит на інформацію, в той же час попит на операції сприяє зростанню попиту на інформацію.

Характеризуючи ефективність ринку, Барнс виділяє трансакційні витрати, ліквідність, цінову ефективність. Цінова ефективність характеризується через два елементи:

1) рівень, до якого ціна активу  визначається конкурентними силами, та

2) швидкість, з якою ціна активу або цінове котирування реагує на інформацію про зміни попиту і пропозиції. Покращення цінової ефективності викликає підвищення ринкової ліквідності. Окремо виділяються ефективність діяльності суб’єктів ринку, в т. ч. уряду, умови торгівлі та організація ринку.

Робота Дж.Барнса є актуальною для  України. При становленні строкових  ринків необхідно враховувати всі  названі ним аспекти, тобто створити умови для функціонування конкурентних ринків сільськогосподарської сировини та енергоносіїв, відсоткових ставок, іноземної валюти тощо, а також  проводити державну політику щодо обов’язкового  розкриття інформації, потрібної  для ринкового ціноутворення  спотових та ф’ючерсних цін.

Для української економіки гострою  необхідністю є встановлення прозорих, зрозумілих для учасників правил гри на всіх ринках. Ф’ючерсний ринок  дає можливість створити умови для  прогнозування майбутніх спотових цін, без яких не може функціонувати великий бізнес ні в сфері торгівлі, ні в сфері виробництва. Поряд з іншими відомими причинами, відсутність строкового сегменту на товарних сировинних та фінансових ринках призвела до того, що у нас в жодній сфері бізнесу не з’явилося власних Соросів, Гейтсів тощо, а натомість основні державні багатства в процесі приватизації присвоїли так звані “олігархи”, які абсолютно не зацікавлені в розкритті інформації про свою діяльність та становленні чесного підприємництва та конкуренції.

Саме вони чинять шалений опір становленню  спотових ринків на основні активи. На сільськогосподарських сировинних та енергетичному ринках відсутня конкуренція між крупними торговцями (грейдерами). Останні змогли би частину коштів використати на організацію строкових (ф’ючерсних) ринків, тобто створити попит на ці контракти (як хеджери з метою захисту своїх запасів від небажаних змін цін в майбутньому або спекулятивний попит в надії отримати премію за ризик) і таким чином дали би всім учасникам реальних ринків прогноз щодо майбутніх спотових цін і курсів. На цих ринках в Україні взагалі відсутні крупні трейдери, тобто відсутні реальні кошти, за допомогою яких і можна створити власне ф’ючерсні ринки.

Основні ф’ючерсні ринки в країнах  ринкової економіки розвивалися на основі базових спотових з певним часовим проміжком, починаючи від ринків сільськогосподарських товарів, промислової сировини, в основному нафти та продуктів її переробки, кольорових і коштовних металів. Цей процес відбувався впродовж 150-ти років. Але, як уже зазначалося, в останні п’ятнадцять років спостерігався вибуховий розвиток строкового сегменту фінансового ринку. Там з’явилося багато форвардних, ф’ючерсних та опціонних контрактів на фондові інструменти, відсоткові ставки, депозитні сертифікати, казначейські векселі й облігації, іноземну валюту та різних гібридних і синтетичних комбінацій з названих фінансових інновацій та свопів. Цей процес відбувався у відповідь на запити учасників ринку щодо мінімізації або нівелювання підвищених цінових та курсових ризиків після краху Бреттон-Вудської системи утворення валютних курсів.

Через свою багатогранність ф’ючерсні ринки містять досліджені та недосліджені сторони. Об’єктом дослідження зарубіжних економістів є ф’ючерсні ціни, на основі аналізу яких робляться різні висновки щодо розвитку кон’юнктури ринку в минулому та на поточний момент. Однак найважче вивчати процес прогнозування (очікування) майбутніх спотових цін або стану спотового ринку в майбутньому.

Дискусійним є досі сам термін “раціональні” сподівання, які можуть бути різними для окремих суб’єктів ринку. Окремі суб’єкти можуть вважати для себе ефективними такі рішення, які для інших учасників будуть не раціональними. Кожен учасник має свої джерела інформації і, аналізуючи цю інформацію робить власні припущення щодо прогнозування майбутньої ситуації на ринку. Прийняття рішення щодо купівлі або продажу в умовах невизначеності буде залежати у т.ч. і від особистих якостей, ставлення до ризику тощо. Отже, процес прогнозування майбутніх цін не може не включати елементів упередженості, яка може проявлятися у сподіваннях учасників ринку.

На цю обставину звертає увагу  Дж. Сорос, критикуючи теорію ринкової рівноваги та ефективності ринку. Пропонуючи власну теорію рефлексивності, він зауважує, що упередженість учасників ринків не є пасивною, вона впливає на хід подій і повинна обов’язково враховуватися економістами.

Можна, на наш погляд, погодитися з  цими твердженнями, оскільки застосування теорій раціональних сподівань та ефективності ринку, не врятувало потужні фінансові інститути від краху під час російської фінансової кризи у 1998 р. Тут маємо на увазі уже згадуваний вище хеджфонд “Long-Term Capital Managament”, який консультували лауреати Нобелівської премії 1997 р., отриманої за роботу з ціноутворення опціонів. Р. Мертон та М. Шоулс, сповідуючи вказані теорії, застосовували відповідні торговельні стратегії у практиці діяльності страхового фонду двох потужних банків Німеччини та Швейцарії, який при наявності власного капіталу $4,8 млрд. втратив $85 млрд. До процесу рятування його від банкрутства вперше за всю новітню історію долучилася Резервна Федеральна система США, намагаючись не допустити втрати довіри вкладників до банківської системи.