Національна економіка

- ініціювання корпоратизації державних підприємств,формування об’єднань та інтегрованих (насамперед вертикально – за технологічними ланцюгами) корпоративних структур як важливої передумови здійснення дієвого управління;

 - забезпечення розробки для провідних підприємств держсектору стратегічних планів розвитку та інвестиційних проектів, які мали б стати основою для визначення їх перспектив, обґрунтування та прийняття рішень щодо зміни організаційно-правової форми;

 - забезпечення ефективного менеджменту (за рахунок перепідготовки

 держслужбовців та залучення консалтингових фірм), підвищення рівня               стратегічного управління з орієнтацією на активізацію інноваційно-інвестиційної діяльності²⁶.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Приватний сектор національної економіки

3.1. Основні риси приватного сектору

Приватний сектор посідає  важливе місце у структурі  національної економіки будь-якої країни; його підвалинами є приватна власність  та ринковий механізм. Поняття „приватний сектор” доцільно тлумачити у  вузькому розумінні як ту частину  національної економіки, яка не є  державною, а у широкому – як сукупність домогосподарств та ділових підприємств  приватної форми власності. При  цьому підприємницький сектор та сектор домогосподарств розглядаються  як складові частини приватного сектора  економіки. Сектор домогосподарств  об’єднує фізичних осіб як споживачів та виробників продукції. Підприємницький  сектор – це сектор малих, середніх та великих приватних підприємств. У перехідних економіках приватний  сектор формується у процесі приватизації та у результаті створення нових  приватних підприємств²⁷.

До приватної власності  можна віднести:

 - домашні господарства як економічні одиниці, що здійснюють виробництво продукції і надають послуги для власних потреб;

 - легальні приватні підприємства, що діють відповідно до законодавства. Сюди належать підприємства будь-якого розміру — від індивідуального кустарного виробництва до великих підприємств;

- нелегальні приватні підприємства в складі «тіньової економіки». Сюди належить уся діяльність у сфері виробництва товарів і надання послуг, яку приватні особи здійснюють без спеціального дозволу влади;

- будь-який вид використання приватного майна або особистих заощаджень — від здачі в оренду квартири до грошових лихварницьких операцій — між приватними особами. Приватний сектор розвивається спонтанно, без існування будь-яких інструкцій з центру, що свідчить про життєздатність приватної власності. Однією з основних умов розвитку приватного сектора є повна свобода заснування підприємства і початку будь-якої виробничої діяльності. Приватний сектор не повинен наштовхуватися на жодні заборони²⁸.

Важливою складовою приватного сектора є сектор домогосподарств. Домогосподарства виконують низку  важливих функцій, а саме: відтворення  людського капіталу, володіння виробничими  ресурсами та виробництво життєвих благ, формування споживчого попиту, заощадження, інвестування, Internet-комерція.

Другою складовою приватного сектора є сектор ділових підприємств, або підприємницький сектор. У  ділових одиницях поєднуються економічні ресурси – земля, капітал, праця  і підприємницький хист, які трансформуються  у готову продукцію, що постачається на ринки.

Наявність розвинутого і  сильного приватного сектору є важливою і невід'ємною складовою багатоукладної економіки будь-якої держави світу. При цьому, розвинутий малий та середній бізнес відіграє принципово важливу  роль у формуванні як приватного сектору  економіки, так і змішаної економіки  загалом.

У розвинутих країнах саме підприємництво відіграє фундаментальну роль у соціально-економічних перетвореннях  та політичному житті країни, формує соціально-політичну базу демократії та стабільності у суспільстві. Світовий досвід свідчить, що розвиток економіки, підвищення добробуту народу не можуть бути повною мірою досягнуті, якщо не заохочувати і не розвивати підприємництво²⁹.

 

 

3.2. Розвиток приватного сектору національної економіки

Розвиток приватного сектора  перехідної економіки зазвичай аналізують з позиції збільшення кількості  об’єктів, які змінили державну та комунальну форми власності на приватну. Однак слід враховувати  і те, що значна кількість ділових  одиниць виникла так би мовити „з нуля”, внаслідок інвестування приватних інвесторів. Виходячи з цих двох обставин,  можна виокремити сегмент приватної економіки, який складається з фірм, утворених у процесі приватизації державних та комунальних підприємств. У роботі його названо приватизованим сегментом приватного сектора. До приватизованих підприємств віднесено колишні державні підприємства, в яких частка держави є менша ніж 50%.

Аналіз становлення приватного сектора економіки України показав, що його розширення за роки незалежності відбувалося за рахунок приватизації (до приватного сектора перейшло більше 96 тис. об’єктів) та за рахунок швидкого збільшення кількості новостворених  приватних підприємств. Підприємства новоствореного сегмента приватного сектора  демонструють дещо кращі результати господарської діяльності, ніж приватизовані  і державні³⁰.

На підставі проведеного  аналізу інституційних чинників розвитку приватного сектора в Україні  та проблем його функціонування, пропонує такі стратегічні напрями розв’язання цих проблем: удосконалення регуляторного середовища (законодавства); реформування системи податків і соціальних платежів, удосконалення системи державного управління та регулювання діяльності суб’єктів приватного сектора, створення дієвого механізму захисту прав власності, стимулювання з боку держави формування сучасної системи неформальних інститутів³¹.

Аналіз становлення приватного сектора економіки України показав, що його розширення за роки незалежності відбувалося за рахунок приватизації (до приватного сектора перейшло більше 96 тис. об’єктів) та створення нових  приватних фірм. Новостворений сегмент  у складі приватного сектора у 2004 р. охоплював у два рази більше фірм, ніж їх було створено внаслідок  приватизації державних підприємств. Нові приватні фірми демонструють кращі  результати, ніж приватизовані і  державні³².

Приватний сектор в економіці  України розвивається доволі швидко. Уже сьогодні понад 70% ВВП створюється  приватними фірмами. Обчислені інтегровані  коефіцієнти масштабу приватного сектора  у промисловості та у сільському господарстві засвідчили, що за останні  роки практично вся промисловість (87,7%) і значною мірою сільське господарство (58,5%) перебувають у  приватній власності. Проте, економіка  України ще не забезпечує усталеного економічного зростання та суттєвого  підвищення рівня життя населення. Приватний сектор економіки України  у своєму розвитку постійно наштовхується  на численні перешкоди. Їх породжують відсутність чітких і справедливих „правил гри”; недосконала система  оподаткування; правові, організаційні  та адміністративні бар’єри, створювані непродуманими діями уряду; ускладнений  доступ до ресурсів та інфраструктури; відсутність достатніх гарантій захисту прав власності тощо. Отож перспективи підвищення ефективності функціонування приватного сектора економіки України залежать від того, наскільки швидко вона наближатиметься до інституційної рівноваги і чи буде сформовано дієву інституційну матрицю. Тобто, ефективне функціонування приватного сектора є можливим за умови, що удосконалення формальних правил буде враховувати дію наявних неформальних інститутів.

 

Відтак при створені дієвих формальних правил в Україні необхідно  враховувати етнічну структуру  української нації, національну  культуру.

Важливими умовами зростання  зайнятості в малих підприємствах, обсягів їх виробництва та інвестиційної діяльності повинна стати активна і виважена державна політика стосовно малого бізнесу, що враховує галузеві й регіональні особливості розвитку цього сектора економіки, супроводжується реалізацією ефективних заходів державної підтримки на національному, регіональному та місцевому рівнях.

Згідно з чинним законодавством США «збереження і поширення  вільної конкуренції є підґрунтям не тільки для економічного добробуту, а й для національної безпеки». Така безпека і добробут не можуть бути реалізовані, якщо не заохочувати і не розвивати реальні та потенційні можливості малого бізнесу.

Як показує світовий досвід, основними чинниками, від яких насамперед  залежить  повноцінне  входження  малого  підприємництва в систему ринкових відносин, є:

1.простота   та   прозорість    адміністративних    правил,    які регулюють започаткування підприємницької діяльності;

2.доступність   та   дешевизна   кредитів,   система   кредитних гарантій, передусім державних, для малого бізнесу;

3.економічно обґрунтовані розміри податкового навантаження, стабільність та простота системи адміністрування податків;

4.ефективна цільова державна політика з підтримки малого підприємництва відповідно до чітко визначених пріоритетів;

5.стабільність створюваного державою бізнес-середовища та «правил гри», розвинутість ринкової інфраструктури тощо³³.

Основні напрями державної  політики та актуальні заходи щодо розвитку малого підприємництва відомі. Вони досить повно відображені у  відповідних нормативно-правових документах та публікаціях. Суть справи полягає  в переході від декларацій про  наміри до реальних практичних дій. Разом  з тим, існує низка принципових  питань, яким слід приділити особливу увагу.

По-перше, це формування адекватного  законодавчого поля. Необхідно максимально  повно закріпити на законодавчому  рівні відносини між державою і підприємцями та максимально спростити  ці відносини.

 По-друге, перевести  акцент в оподаткуванні малого  підприємництва з фіскальної (наповнення доходної частини бюджету) складової на виробничо-стимулюючу, спрямовану на те, щоб надмірне   фіскальне   навантаження   не   підривало   стимули   до підприємницької діяльності.

По-третє, слід відмовитися  від надання необґрунтованих  податкових і кредитних пільг  великим підприємствам. Подібна  структурна політика реально загрожує у недалекому майбутньому посиленням неконтрольованого впливу незначної  кількості підприємств на загальну економічну ситуацію в державі.

По-четверте, у підприємницькому середовищі акценти повинні зміститися у бік активізації діяльності саморегулівних бізнесових об'єднань, оскільки від консолідації самих  підприємців безпосередньо залежить реалізація потенціалу малого підприємництва. Необхідно делегувати окремі державні регуляторні функції підприємцям, їх асоціаціям і об'єднанням³⁴.

Водночас, за словами В.Януковича, пріоритетним завданням органів  державної влади на всіх рівнях є  створення належних умов для ведення  бізнесу та усунення бар`єрів на шляху  його розвитку.

 «Сьогодні приватний сектор національної економіки залишається важливим чинником підвищення конкурентоспроможності виробництва, зміцнення позицій українського товаровиробника на внутрішньому і світовому ринках», - зазначив глава держави у привітанні, обнародуваному на його офіційному сайті³⁵.

Активна державна політика у сфері малого і середнього підприємництва  сприятиме   формуванню   когорти   ефективних власників, зміцненню ринкових інституцій, підвищенню соціальної захищеності  і врешті-решт економічній стабільності, послідовності у здійсненні ринкових реформ.

Успішне проведення ринкових перетворень в Україні, її інтеграція у світовий та європейський економічний  простір великою мірою залежать від розвитку підприємництва³⁶.

Важлива роль в розвитку приватного сектору дісталась Проекту “Розвиток приватного сектору” - це одна  з найбільш комплексних програм, що здійснюється Урядом України за підтримкою МБРР з метою економічного розвитку підприємств та регіонів України. У грудні 2003 року після здійснення всіх підготовчих процедур офіційно розпочалась реалізація Проекту. Сума позики – 30 млн. доларів США.

Проект реалізовується Українським  центром реструктуризації підприємств  та розвитку приватного сектору (УЦРП РПС), що був створений Постановою КМУ № 1736 від 3 листопада 1998 року. Учасниками Проекту є також Державний  комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерство фінансів України, Світовий Банк. У  проектних регіонах активну підтримку з боку держави здійснюють обласні державні адміністрації.

Місія УЦРП РПС – це підвищення конкурентоспроможності українських  підприємств, розвиток малого та середнього бізнесу і сприяння загальному економічному зростанню в Україні.

Стратегічною метою Проекту “Розвиток приватного сектору” є становлення сильного і конкурентоспроможного приватного сектору шляхом створення сприятливого клімату для:

• росту підприємницької активності;

• відновлення виробництва;

• розвитку перспективних напрямів бізнесу;

• створення нових робочих місць та

• підвищення ефективності роботи реструктуризованих підприємств³⁷.

Основними напрямами (компонентами) реалізації Проекту “Розвиток приватного сектору” є:

- реструктуризація підприємств  – проведення заходів, спрямованих  на покращення фінансово-економічного  стану та підвищення конкурентоспроможності  українських приватизованих підприємств,  через вжиття менеджментом комплексу  заходів для адаптації системи  управління бізнесом до постійно  мінливих ринкових умов;