Проблеми соціального захисту українців на міжнародному ринку праці

 

 

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Управління персоналом»

на тему: « Проблеми соціального захисту українців на міжнародному ринку праці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОДЕСА - 2014 рік

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….....3

Розділ 1. Теоретичні аспекти соціального захисту населення

1.1.Сутність,напрямки соціального захисту на міжнародному ринку праці.………………………...……….……………………………………...5

1.2. Державне регулювання системи соціального захисту на міжнародному ринку праці …………………............................................17

Розділ 2. Аналіз стану сучасного міжнародного ринку праці

          2.1.Сутність та структура міжнародного ринку     праці……………….23

2.2. Переваги та недоліки виходу України на міжнародний ринок праці

……………………………………………………………………………...33

2.3. Проблеми соціального захисту українців на міжнародному ринку праці………………………………………………...……………………...37

Розділ 3. Напрямки вдосконалення соціального захисту українців на міжнародному ринку праці……………………………………………………...45

Висновок………………………………………………………………...………..51

Список використаної літератури………………………………………………..54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Вступ

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику керування господарством, але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до нових цінностей у житті суспільства йде гладко. Постійно дає про себе знати гостре протиріччя між необхідністю проведення жорсткої економічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей.

На мою думку, сучасних умовах розвитку конкуренції й підприємництва, нагально постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність цієї теми в тому, що формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування досконалої системи соціального захисту на міжнародному ринку праці.

Отже, предметом дослідження даної курсової роботи є система соціального захисту незахищених категорій населення, об’єктом – система соціального захисту на міжнародному ринку праці .

Теоретико-методологічні аспекти, проблемні питання сфери праці, передусім формування і функціонування міжнародного ринку праці і управління зайнятістю висвітлені в працях С.І. Бандури, Т. Зайця, Д.П. Богині, В.М. Гріньової, В.В. Самойленка, О.А. Грішнової, В.С. Васильченка, М.І. Долішного, І.Я. Садової, Л.К. Семів, С.П. Калініна, М.Н. Кіма, А.М. Колота, О.Є. Кузьміна, О.Г. Мельника, Е.М. Лібанової, Н.Д. Лук'янченка, О. Мамедова, Г.В. Осовської, О.В. Крушельницької, В.М. Летюха, В.В. Васильченка, П.М. Василенка, Г.М. Скупаря, В.А. Панкова, А.Л. Єськова, В.А. Скуратівського, О.М. Палія, А.М. Уманського, В.Г. Сумцова, О.В. Стефанидин, А.У. Хомри, М.В. Шаленка, В.С. Литвиненка.

Важливу роль у дослідженні питання соціального захисту відіграють такі українські вчені, як О. Куценко, Ю. Саєнко, Л. Страхолєс, О. Яременко, канадський вчений Т.М. Гаслі, австрійський вчений К. Грільбергер та інші.

Метою даної роботи є грунтовне дослідження та аналіз системи соціального захисту на міжнародному ринку праці , а також розробка заходів щодо вдосконалення функціонування даної системи.

Відповідно до мети були поставлені завдання:

- вивчити  сутність, напрями та механізми  соціального захисту на ринку  праці;

- розглянути  державне регулювання системи  соціального захисту на міжнародному ринку праці;

- запропонувати  напрямки удосконалення системи  соціального захисту найбільш  уразливих категорій населення.

Основними джерелами при написанні даної роботи були: законодавчі акти з питань соціального захисту населення України, підручники та навчальні посібники відомих вітчизняних та закордонних вчених, наукові праці, статті, періодичні видання,статистичні дані офіційних сайтів всесвітньо відомої мережі Інтернет.

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти соціального захисту населення

1. Сутність ,напрямки соціального захисту на міжнародному ринку праці

Поняття "соціальний захист" досить нове, почало використовуватись у міжнародних актах в середині XX століття, що було викликане кардинальними змінами в соціальній політиці у багатьох країнах світу, які зумовили необхідність систематизації та координації різноманітних інститутів соціальної сфери з позиції характеристики її захисних функцій. У вітчизняній літературі та національному законодавстві поява і застосування цього поняття пов'язане з трансформацією суспільного ладу країни у 90-х роках. Сьогодні термін "соціальний захист" широко вживається в економічній та юридичній літературі.

Так, автори української юридичної енциклопедії поняття "соціальний захист" визначають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення реалізації пріоритетних завдань соціальної політики, найважливіших соціальних прав кожного члена суспільства [1, с.272]. Деякі науковці під соціальним захистом розуміють діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних факторів, що впливають на особистість, створення умов для самовизначення й утвердження в житті [2, с. 3-8]. Крім того, соціальний захист визначається як одна із найважливіших функцій держави (соціальної): це система економічних, організаційних, юридичних заходів, спрямованих на забезпечення основних соціальних прав людини та громадянина в державі [3, с.79 ].

Такий підхід до визначення соціального захисту відображається і навчальному посібнику "Економіка праці й соціально-трудові відносини"[10], де наводиться таке визначення: "соціальний захист— це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціальне уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування)".

Процес створення ефективної системи соціального захисту в Україні залежить від багатьох чинників. Одним із них є використання досвіду зарубіжних країн, де ця система працює тривалий час і має позитивні результати. Значний інтерес являє собою система соціального захисту, яка формується в рамках Європейського Союзу, зважаючи на прагнення України увійти до ЄС. Розглянемо принципи, правові засади та форми соціального захисту в європейських державах-членах ЄС (далі — країни—члени).

Відповідно до положень «Договору про заснування Європейського Співтовариства» кожен громадянин країни — члена Союзу є громадянином Союзу. Працівникам, самозайнятим особам та членам їх сімей надана свобода пересування в межах ЄС (ст. 18). Але така свобода пересування може призвести до втрати багатьох можливостей у галузі соціального захисту порівняно з тими, які вони мають у своїй країні. Для забезпечення високого рівня соціального захисту, виконання положень, які визначені Європейською соціальною хартією та Хартією Співтовариства про фундаментальні соціальні права робітників, Співтовариство здійснює за­ходи, які сприяють координації дій у соціальному захисті та враховують відмінності національних законодавств щодо соціаль­ного захисту.

Відповідно до законодавства країн—членів ЄС наявність права на певний вид соціального захисту і його надання залежить від розміру та кількості внесків, зроблених до відповідних інститутів соціального захисту. Право на соціальний захист (на пенсії або допомоги) може пов’язуватися також із фактом проживання в одній із країн—членів ЄС. Але ж кожна країна має власне законодавство щодо соціального захисту.

Ця проблема знайшла своє відображення у ст. 42 Договору про ЄС [16, с.406 ]. У вказаній статті йдеться про адаптацію соціаль­ного захисту до захисту працівників—мігрантів та його відповідність двом основним принципам: створення можливостей для набуття та збереження права на соціальні виплати шляхом врахування всіх періодів, передбачених в законах окремих країн та надання виплат особам, які є резидентами на території країн—членів ЄС.

Положення ст. 42 Договору про заснування Європейського Співтовариства знайшли своє відображення у Регламенті 1408/71 [4, с.20 ]. Цей акт визначає, що метою створення європейського законодавства щодо соціального захисту є не гармонізація законодавства країн-членів до європейського, а координація порядку забезпечення осіб, визначених ст. 51, та гарантування того, що внески до фондів соціального страхування, зроблені особою в одній із країн- членів ЄС, даватимуть право на соціальний захист в будь-якій країні- члені ЄС. Також необхідно усунути мож­ливі територіальні обмеження під час використання різноманітних схем соціального захисту. При цьому схеми можуть модифікуватися. Якщо країна не покращує свого законодавства порівняно із законодавством ЄС , то має застосовуватися принцип верхо­венства права ЄС, коли певні національні норми не використовуються.

У той же час Регламент 1408/ 71 не поширюється на конвенції щодо соціального захисту, укладені між країною- членом ЄС і країною, яка не входить до ЄС, за винятком випадків, коли конвенція стала складовою національного законодавства. Так, наприклад, між Німеччиною і Свазілендом укладена конвенція, за якою певна група прав на соціальний захист, отримана у Свазілен­ді, прирівнюється до прав, отриманих у Німеччині. Так, громадянин Іспанії, який ніколи не працював у своїй країні, але працював певний період у Свазіленді, а потім певний період у Німеч­чині, отримав право на пенсію за віком у Німеччині. Якщо він повертається до Іспанії, то для виплати пенсії будуть включені періоди роботи як у Німеччині, так і у Свазіленді.

Регламент 1408/ 71 є комплексним актом, який визначає поняття особи у сфері соціального захисту, суть виплат та принципи, на яких базується соціальний захист. Положення охоплює такі групи осіб, як наймані працівники, самозайняті особи (особи, які забезпечують себе роботою самостійно), члени сім’ї та один із подружжя, який пережив іншого. Працівники та самозайняті особи повинні бути громадянами країни — члена ЄС. Один із подружжя вважається громадянином ЄС, незалежно від національності іншого.

Однак існують різні визначення понять найманий робітник, самозайнятий та члени сім’ї.

Названий Регламент визначає найманих працівників та самозай­нятих як осіб «які застраховані примусово або приєдналися до схеми соціального страхування добровільно». Соціальний захист у ме­жах ЄС враховує будь-які схеми (національні) соціального страхування. Схема може бути примусовою і добровільною, із внесками з боку працівників і без таких внесків. Може включати різні види виплат. Ці фактори не є визначальними. Важливий сам факт страхування. Так, працівник—громадянин Великобританії, який знаходиться за межами своєї країни в будь-якій із країн ЄС, не втрачає права на допомогу по тимчасовій непрацездатності [6, с.34-39 ]. Відповідно до європейського законодавства, якщо особа довгий час підлягала страхуванню в одній із країн—членів ЄС, то вона повин­на мати право на соціальні виплати, навіть працюючи поза ЄС.

На відміну від інших законів, що стосуються робітників, законодавство ЄС про соціальний захист не обмежує права тих, хто пересувається в межах ЄС з метою працевлаштування. Але є різниця у праві на виплати частково і повно зайнятих працівників. Частково зайняті працівники мають право на отримання виплат відповідно до законодавства ЄС тільки в тому випадку, якщо вони підлягали соціальному страхуванню за національною схемою. Так, відповідно до Соціального кодексу Німеччини особи, які зайняті у незначних розмірах, не підлягають обов’язковому страхуванню. Якщо вони не застраховані у системі добровільного страхування, то не будуть забезпечуватися за європейським законо­давством [4, с.20 ].

Члени сім’ї — це визначені в законі або визнані такими особи, також це особи, які ведуть спільне господарство за умови проживання під одним дахом із працівником. Також до членів сім’ї належать утриманці працівника. Визначення члена сім’ї різне у різних країнах і, відповідно, різні підстави отримання соціальних виплат. Підстави і види виплат членам сім’ї можна було б уніфікувати, застосовуючи єдине визначення, але це суперечило б основним принципам соціального захисту та обмежило б свободу пересування. Тому використовуються ті поняття, які є у законодавстві кожної країни—члена ЄС.

Виплати сім’ям та одному з подружжя, який пережив іншого, здійснюються за рахунок коштів соціального страхування. При цьому діє обов’язкове правило, суть якого полягає в тому, що названі особи та/або їх годувальники повинні бути застрахованими у системі соціального страхування. Це правило не передбачає винятків. У даному випадку європейське законодавство визначає різницю між виплатами, які гарантуються особі як природне право, і виплатами, право на які виникає виходячи із статусу члена сім’ї робітника чи одного із подружжя. Наприклад, якщо французька сім’я жила у Нідерландах, чоловік працював, підлягав соціальному страхуванню, а дружина перебувала на його утриманні. Чоловік, який отримав право на пенсію в Нідерландах, помирає, а дружина повертається до Франції. В даній ситуації дружина має право на пенсію відповідно до свого статусу, оскільки її чоловік робив внески до пенсійного фонду.

Розмежування природних і набутих прав порушує фундаментальну правову вимогу про єдиний підхід і ставить надання соціальних виплат у залежність від внутрішніх схем соціального захисту.

Усупереч спробам ЄС врегулювати всі питання щодо соціального захисту мігрантів та їх сімей, залишається невирішеною проблема із громадянами, які неспроможні сплачувати страхові внески, та ніяк не регулюється становище громадян із країн «третього світу», які легально проживають в країнах—членах ЄС і осіб, які не входять до членів сім’ї робітників-мігрантів, що є громадянами країни—члена ЄС.