Проблеми соціального захисту українців на міжнародному ринку праці

Розглянемо основні принципи, на яких ґрунтується законодавство ЄС щодо соціального захисту

  Визначальним є принцип недопущення дискримінації за національною ознакою. Тобто громадяни будь-якої із країн-членів ЄС мають рівні права на соціальний захист у межах ЄС. Даний принцип не поширюється на громадян інших країн.

Здійснення соціальних виплат незалежно від місця проживання особи. Відповідно до вказаного принципу надаються пенсії внаслідок втрати працездатності або смерті від нещасного випадку або професійного захворювання; пенсії за віком; виплати інвалідам. При цьому використовується законодавство однієї чи кількох країн—членів. Особа не може позбавлятися цих виплат із тієї підстави, що вона не громадянин цієї країни за законодавством якої має право на виплати. Але цей принцип поширюється не на всі види виплат. Спеціальні норми застосовуються для визначення права на сімейні допомоги та виплати у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Недопустимість надання особі однакових виплат у різних країнах—членах. Під такими виплатами слід розуміти ті, які мають спільну мету, об’єкт і підставу виплати. Інші критерії є формальними і тому вони не відіграють визначальної ролі. Якщо працівник підлягав соціальному страхуванню у кількох країнах—членах, то, по суті, він може отримувати виплати у різних країнах. Таке право обмежується названим принципом, який деталізується і реалізується у країнах—членах відповідно до їх національного законодавства.

Відповідно до національних законів розмір виплат є різним. Інформація про розміри виплат має бути прозорою, щоб працівники могли вибирати те, що їм вигідніше. Жоден працівник не може бути позбавлений права на такий вибір.

Цей принцип вимагає від країн—членів вироблення спільної концепції щодо класифікації виплат та порядку їх надання. Зокрема, створені спеціальні фонди для перерозподілу коштів на соціальний захист між державами-членами.

Принцип взаємозаліку страхових періодів. Даний принцип поширюється на такі виплати: допомоги у зв’язку з материнством, сімейні, з тимчасової непрацездатності, з інвалідності, на по­ховання та пенсії за віком. Відповідний орган країни—члена, законодавство якої регулює набуття, збереження чи поновлення права на виплати, пов’язує це право із періодом страхування, зайнятості чи проживання. При цьому допомоги призначаються особі так, ніби вона працювала за законодавством цієї країни. Якщо компетентний орган встановить, що особа не може продов­жувати працювати, то до страхового стажу може бути зарахований період страхування в іншій країні—члені. Моментом початку страхування є перший страховий внесок. Якщо особа певний період не працювала або подала неправдиві відомості, то цей період не зараховується до страхового стажу, який дає право на виплату.

Принцип належності до однієї країни. Кожна особа може бути суб’єктом системи соціального захисту тільки в одній країні.

Недопущення погіршення становища. Працівник не повинен відчувати незручності у результаті запровадження загальних правил. ЄС запроваджує норми, які надають певні гарантії мігрантам. Вони можуть вибирати більш вигідні допомоги, якщо мають право на однаковий вид допомоги у кількох країнах. Працівник, який скористався правом на свободу пересування, не може знаходитися у гіршому становищі порівняно з тим, хто цим правом не скористався. Так, у Німеччині досить високий рівень соціальних виплат. Якщо особа отримала право на пенсію у зв’язку з інвалідністю у Німеччині, то після повернення до своєї країни вона отримуватиме пенсію на рівні виплат у Німеччині, відповідно до зроблених нею внесків. Але поряд з цим така особа має право звернутися за місцем проживання за допомогою на утриманців.

Відповідно до Хартії основних прав Європейського Союзу «кожен, хто проживає та легально пересувається в межах ЄС, має право на соціальне страхування та соціальні блага відповідно до правил, визначених правом Співтовариства та національними законами і практикою» [5, с.111].

Розглянемо докладніше особливості схем соціального захисту в європейських країнах.

ФРН і Франція — це країни, де соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних класичних форм. У цих країнах передбачені такі види соціального страхування: пенсійне; медичне; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання.

Порядок соціального страхування у Німеччині закріплений у Соціальному кодексі та окремих законах (наприклад, «Про соціаль­не страхування самостійних художників»). Великий інтерес являє собою пенсійне страхування. Відповідно до соціального кодексу є особи, які виключені із системи обов’язкового пенсійного страхування (які застраховані за іншою системою та які отримали пен­сію у зв’язку зі старістю у повному розмірі) та звільнені (застраховані у системі страхування професійних груп). Пенсії за віком є чотирьох видів: звичайна пенсія; пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею.

До страхового стажу зараховуються періоди сплати внесків, вільні від сплати внесків та які враховуються при обчисленні пен­сії. Формула обчислення пенсії складається із трьох показників. Це — сума особистих коефіцієнтів (сума винагороди за трудову діяльність); фактор виду пенсії (для пенсії за віком — 1, для пенсії при частковому зниженні працездатності — 0,5); актуальна вартість пенсії (для переведення пенсії, вираженої у сумі особистих коефіцієнтів у суму грошей) [7, с.41-46 ].

Страхові фонди управляються соціальними партнерами — працівниками й роботодавцями.

У більшості країн основний тягар внесків припадає на роботодавців (в Італії та Іспанії — 4/5). Виняток становлять Нідерланди, де працівники сплачують 2/3 загальної суми внесків.

У Нідерландах система соціального страхування не підпадає під класичну континентальну схему, але є однією із найрозвиненіших у Європі за масштабами виплат і має багато своєрідних рис. Соціальне страхування здійснюється у двох організаційно-фінансових формах: система державного страхування; система страхування найманих працівників. Також існує система страхування самозайнятих осіб на випадок інвалідності.

Державному страхуванню підлягає все населення країни (пенсійне забезпечення, втрата годувальника, інвалідність). Внески сплачує безпосередньо застрахована особа. Пенсії виплачуються всім особам, які досягли пенсійного віку, — 65 років. Розмір пенсії розраховується з мінімальної зарплати і складає 70 % для одиноких пенсіонерів і 100 % — сімейним.

Допомога з державного страхування може надаватись як у грошовій, так і в натуральній формі (путівки, проживання в інтернатах). Система соціального захисту в Нідерландах передбачає: страхування службовців, державне страхування, соціальну допомогу. У разі страхування найманих працівників внески сплачують роботодавці і наймані працівники з фонду заробітної плати. Збір внесків здійснюють промислові страхові асоціації, яких в Нідерландах 17. Керують ними представники роботодавців та найманих працівників [8, с. 263]. До соціальної допомоги вдаються у двох випадках: у разі крайньої необхідності — як до останнього засобу (її надають муніципалітети); коли допомога по соціальному страхуванню менша гарантованого доходу (надають промислові страхові компанії).

Державне страхування включає пенсії за віком, у разі втрати годувальника. Пенсійний вік становить 65 років.

Пенсія в разі втрати годувальника виплачується залежно від доходу сім’ї. Якщо він перевищує певний рівень, то допомога не виплачується.

Передбачена соціальна допомога дітям до 18 років. Її розмір залежить від: доходу дитини; розміру допомоги батькам; віку дитини; місця проживання дитини (удома чи ні).

Законодавством Нідерландів визначені такі види соціальної допомоги:

• допомога дітям;
• додаткова допомога безробітним і непрацездатним;
• допомога за віком і частковою непрацездатністю;
• допомога безробітним;
• допомога тим, хто працює за наймом.

Закон про державну допомогу забезпечує мінімальний дохід для кожного громадянина, котрий не має достатніх фінансових засобів.

У Бельгії запроваджені такі види загальнообов’язкового страхування: у зв’язку з інвалідністю; за медичне обслуговування; до­помога на дітей; на випадок безробіття; пенсійне (за віком; удів­цям, удовам); грошові виплати за щорічні відпустки [11, с. 40- 45].

Фонд соціального забезпечення Бельгії наповнюється за рахунок відрахувань працюючих (13,7 %), роботодавців (24,7 %), держави. Кошти надходять на рахунок Національної служби соціального захисту. В Україні лише йдеться про формування соціального бюджету в межах державного бюджету.

В Бельгії державний бюджет становить 1 трлн 635 млрд бельгійських франків. З них 1 трлн 195 млрд — соціальний бюджет. Тобто 73 % бюджету — це страхові фонди соціального бюджету [9, с. 138]. Найбільше коштів витрачається на виплату пенсій і допомоги у зв’язку з інвалідністю.

Вартість найманої праці в Бельгії дуже висока. Мінімальна зар­плата складає 46 000 тис. бельгійських франків (або 4,6 тис. грн). У цій країні найнижчий показник бідності у Європі. Прожитковий мінімум — 21 тис. франків, а мінімальна пенсія — 30 тис. франків на одну особу і 38 тис. на двох (якщо один із подружжя не працював) [13, с. 4].

Але у Бельгії дуже високі ставки податків, що викликає незадоволення певних верств населення.

У країні прийнятий закон «Про нещасні випадки на виробництві», який передбачає відшкодування непрацездатності; грошову допомогу за часткову втрату працездатності; ренту.Система соціального страхування ЄС орієнтована на забезпечення соціальних гарантій.

Поряд із досягненнями у сфері соціального захисту, в європейських країнах є ряд проблем:

• значне збільшення видатків пенсійного страхування (у зв’яз-ку з несприятливою демографічною ситуацією);
• складність забезпечення своєчасного та повного внесення страхових внесків (Португалія, Греція);
• неефективність контролю при управлінні фондами соціального страхування через механізм соціального партнерства. Проб­лема загострилась у зв’язку зі значним зростанням оформлень інвалідності (в Нідерландах — 15 % осіб працездатного віку із загального числа відповідної вікової категорії). Це пояснюється недостатньою зацікавленістю органів управління фондів, які не несуть фінансової відповідальності, в обґрунтованому визначенні підстав для надання допомоги у зв’язку з інвалідністю. Тому Данія й Нідерланди реформують даний вид страхування.

Основні заходи щодо вирішення проблем у сфері соціального страхування: боротьба з шахрайством, обмеження видатків, посилення контролю (в адміністративній сфері); передача функцій соціального страхування приватним некомерційним і комерційним організаціям; використання нових фінансових механізмів.

Одним із шляхів реформування системи соціального захисту також є врахування матеріального стану особи з метою надання її безпосередньо тому, хто потребує допомоги, а не тому, хто може забезпечити себе сам. Цією методикою найбільше користується Великобританія. Матеріальний стан особи враховується при виплаті 34 % усіх видів допомоги.

В Україні формується система соціального страхування континентального типу, перш за все за зразком ФРН. Соціальне страхування здійснюють недержавні некомерційні організації, які керуються соціальними партнерами. Звичайно, неможливо перенести систему соціального захисту розвинених країн на правове поле України. Але, безумовно, позитивний досвід слід використовувати, вибудовуючи власну систему.

1.2. Державне регулювання  переміщення трудових ресурсів  та міграційна політика України

Трудова міграція – глобальне світове явище, вона позначається як на країнах-донорах, так і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як в країні-донорові значно гірше, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частина трудових мігрантів з України в процентному відношенні до кількості населення – найбільша в порівнянні з іншими країнами. По-друге, в Україні неухильно скорочується чисельність населення із-за різкого скорочення народжуваності і зростання смертності. Демографічний вакуум, що утворився в нашому суспільстві, неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн із стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили в світі. Але вони – носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, і із-за них можуть відбуватися необоротні процеси в нашій культурі, в світогляді, у всьому суспільному єстві.

Але роль держави у сфері трудової міграції на сьогодні слід визнати недостатньою. Ще нещодавно влада і політики взагалі не помічали праці за кордоном. Так, в ході проведеного у 2002 році опитування працівників-мігрантів майже половина респондентів (49,2%) на запитання, як ставляться до них органи влади в Україні, відповіли, що абсолютно байдуже, а ще 18,4% вважали, що влада цікавиться ними лише як джерелом можливих додаткових доходів. Наміри держави допомогти працівникам-мігрантам відзначили менше від 1% (!) опитаних. На сьогоднішній день практика майже не змінилася, ми так і не маємо чіткої зваженої міграційної політики.