Проблеми соціального захисту українців на міжнародному ринку праці

сектор та найщільніше пов’язані з ним види діяльності, а й промислові види діяльності, що становлять основу формування національного ВВП, тобто загрожують перерости у повномасштабну економічну кризу. Тому у будь-якому разі ситуація із зайнятістю і доходами в Україні буде набагато гіршою, ніж у країнах ЄС. При цьому по більшості нових країн ЄС, що є сусідами України, макроекономічні прогнози доволі сприятливі, зокрема щодо збереження відносно високих темпів економічного зростання [21, с.37-40].

Скорочення може відбутися лише в частині легальних трудових міграцій, де заробітчани працювали на підприємствах і у тих видах діяльності, що найбільш постраждали (постраждають) від фінансової кризи, зокрема у будівництві та автомобілебудуванні.

Тобто зменшиться саме частка найблагополучніших у соціальному відношенні трудових міграцій, що здійснювалися з належним оформленням трудових відносин та дають можливість накопичувати страховий стаж. Натомість слід очікувати збільшення масштабів “експорту” неформальної зайнятості, у кращому випадку на полулегальній основі і без жодних соціальних гарантій. Ймовірно зайнятість трудових мігрантів й надалі переміщуватиметься у сектор домашніх господарств та сферу малого бізнесу, де значно слабший контроль за додержанням трудового та податкового законодавства. Фінансові наслідки неучасті трудових мігрантів у системі соціального страхування виявляються, з одного боку, через втрату частини надходжень страхових внесків. Оскільки середня тривалість однієї поїздки за кордон становить близько 6 місяців, припускаючи, що, працюючи цей час в Україні, 1,3 млн. трудових мігрантів сплачували б хоч мінімальний внесок, обсяг таких втрат можна оцінити щонайменше в 1,6 млрд. грн. (у 2010 р.). Хоча, звісно, не можна стверджувати, що, залишаючись в Україні, ці люди були б зайняті або сплачували б внески.

З іншого боку, значно масштабніші втрати (які до того ж постійно зростатимуть, якщо ситуація зі страхуванням трудових мігрантів не поліпшиться) несуть не лише фонди соціального страхування, а й все суспільство. Оскільки переважна більшість мігрантів не набирають необхідної тривалості стажу для одержання страхових виплат (або через нелегальний статус, або через відсутність відповідної міжнародної угоди), вони та їхні сім’ї потребують різних видів соціальної допомоги, дотацій та субсидій, що надаються з коштів державного бюджету.

Громадянство України на громадянство інших країн за минулий рік змінили 18,7 тис. осіб. Шукати кращого життя українці їдуть до країн ЄС, США, Канади, Австралії та Ізраїлю.Водночас, зменшилася кількість людей, які отримали паспорти з українським громадянством, - 41,6 тис, що на 20% менше, ніж у 2012 році.Раніше повідомлялося, що за кількістю емігрантів Україна поступається тільки Мексиці (11,9 млн), Індії (11,4 млн), Росії і Китаю (11,1 і 8,3 млн відповідно).

За даними Світового банку, Україна втрачає не тільки різноробочих, але і дипломованих фахівців. У доповіді говориться, що за кордоном працюють 3,5% від загальної кількості українців, які мають вищу освіту.

Як відзначали у Світовому банку, міграційний коридор Україна - Росія посідає третє місце в світі після Мексика - США і Росія - Україна. Всього з України до Росії виїхало майже 3,6 млн осіб, а у зворотному напрямку - 3,7 млн.

            Після здобуття незалежності  завдяки запровадженню свободи  пересування та під впливом  економічних проблем перехідного  періоду міграція населення України  значно активізувалася, її географія  розширилася, масштаби зросли. На найчисельніший та соціально значущий міграційний потік перетворилася трудова міграція громадян за кордон. До заробітків за межами держави залучено щонайменше 2,5-3 млн осіб. Завдяки трудовій міграції послаблюється напруга на ринку праці, забезпечується добробут багатьох родин. Разом з тим, вона спричиняє зменшення трудового потенціалу країни, посилення інфляційних тенденцій та зростання імпорту, руйнування сімейних відносин тощо. Однією з найгостріших, пов’язаних з трудовою міграцією проблем, є відсутність належного соціального захисту працівників-мігрантів. У зв’язку з цим  захист прав та інтересів громадян за кордоном, вирішення проблем їхнього соціального забезпечення шляхом укладення міждержавних угод з країнами перебування завжди були серед пріоритетів міграційної політики України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Напрямки вдосконалення соціального захисту українців на міжнародному ринку праці

Попри укладення Україною низки міждержавних угод про соціальне та пенсійне забезпечення, наявна договірна база не вирішує всієї повноти проблем. Охоплення соціальним захистом мігрантів-громадян України є вкрай низьким. За даними обстеження з питань трудової міграції, проведеного Держстатом України в 2008 р., лише 35,1 % заробітчан мали дозволи і на перебування, і на роботу. Відповідно, хоча більшість (83,6 %) мігрантів працювали за кордоном за наймом, трудовий контракт мала лише третина з них (34,5 %), решта працювали за усною домовленістю. Найменше трудові відносини були оформлені серед працюючих домашньою прислугою – 16,1 %, в сфері торгівлі – 31,5 %, на будівництві – 32,7 %.

Навіть серед тих, хто працював за контрактом, у 21,4 % жодних соціальних гарантій в умовах договору прописано не було. Лише в половині випадків у трудовій угоді було закріплено право на соціальне страхування (51,5 %), в 9,3 % - на щорічну відпустку, у 3,6 % - на оплату лікарняного. Більшою мірою були охоплені соціальним страхуванням працівники в Іспанії, Угорщині, Чехії, найменше захищеними виявилися працюючі в Російській Федерації.[25, с.103-106]

Звичайно, власник контракту підпадає під дію національного законодавства щодо соціального страхування, навіть якщо в самому контракті немає відповідних пунктів. Проте законодавство деяких країн не передбачає автоматичного соціального страхування всіх категорій мігрантів. Зокрема, в Російській Федерації страхові внески, які забезпечують відповідні права, нараховуються лише на мігрантів, з якими укладено контракт на строк понад 6 місяців. Внаслідок цього значна кількість українських працівників, які використовують можливість безвізового в’їзду в Росію та тримісячного легального перебування на її території, не охоплені соціальним страхуванням.

Серйозна проблема пов’язана із відсутністю в Україні такого виду страхування як медичне. В результаті щодо цього виду соціального забезпечення мігрантів будь-які міжнародні домовленості взагалі не можуть бути досягнуті.

Проте найважливіше, що угоди про соціальне забезпечення укладено далеко не з усіма країнами призначення українських мігрантів. Зокрема, немає угод з Італією, де сформувалася численна українська трудова міграція, Грецією тощо.

На сьогодні найбільш захищеною категорією осіб є ті, які були громадянами СРСР і впродовж життя працювали в різних республіках. Проте територіальний принцип соціального забезпечення, історично виправданий в період розвалу єдиної держави, в умовах все більшої дезінтеграції національних систем соціального страхування та пенсійного забезпечення поступово втрачає свою актуальність, суперечить упровадженню страхових принципів, не може бути ефективним інструментом соціального захисту населення, передовсім трудових мігрантів.[19, с.206 ]

Багато питань виникають у зв’язку з механізмом реалізації угод. До деяких з них додано адміністративні угоди, проте інші такими документами не доповнено. Хоча в угодах визначено органи, відповідальні за їх імплементацію, в структурі цих органів в Україні зазвичай відсутні спеціальні підрозділи, недостатньо людських ресурсів. Наприклад, у Пенсійному фонді України, куди щотижня надходить понад 600 запитів з-за кордону, їх опрацюванням займаються лише 5 осіб, які, крім цього, ведуть усю іншу роботу в галузі міжнародних зв’язків.

Імплементація угод ускладнюється внаслідок браку спеціалістів із знанням іноземних мов. Зокрема, Пенсійний фонд опрацьовує нині матеріали, підготовлені 14 мовами. На проблему перетворилася необхідність перекладу документів, на що бюджетні кошти виділяються недостатньо, а в деяких відомствах, зокрема, Міністерстві охорони здоров’я, взагалі не передбачені. 

 

Оцінку ефективності імплементації угод про соціальне та пенсійне страхування ускладнює недостатність даних щодо їх виконання. Хоча в угодах зазвичай міститься норма про обмін інформацією між відповідальними органами, якщо гроші з-за кордону надходять безпосередньо на рахунок особи, а не на адресу українських офіційних установ, відомості про це відсутні. З другого боку, надсилаючи кошти в зарубіжні держави, українські фонди зазвичай не володіють інформацією, чи живий отримувач, чи все ще проживає у відповідній країні.[20, с.273]

Таким чином, основні причини неналежного соціального забезпечення мігрантів зводяться до такого:

• висока частка працевлаштування без належних дозволів; висока частка циркулярних мігрантів, які виїжджають за кордон на сезонні роботи;
• відсутність міждержавних угод про соціальне та пенсійне забезпечення з низкою країн, де перебуває значна кількість працівників-мігрантів з України;
• недостатня ефективність імплементації існуючих угод, що пов’язано як з їхнім змістом, так і з вадами механізмів реалізації;
• особливості законодавства України та країн-реципієнтів української робочої сили, їхня неузгодженість.

Неохоплення працівників-мігрантів соціальним страхуванням, а також неможливість багатьох навіть застрахованих осіб скористатися із своїх прав, крім неналежного їхнього захисту, має й низку серйозних фінансових наслідків. По-перше, мігранти втрачають внески, зроблені ними під час роботи за кордоном. По-друге, соціальні фонди України недоотримують значні кошти, оскільки працівники-мігранти сплачують їх за кордоном, або не сплачують взагалі. Разом з тим, мігранти, які повертаються, та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, користуються за рахунок держави медичними послугами, отримують інші соціальні виплати, наприклад, у зв’язку з народженням дитини, можуть, хоча й у мінімальному розмірі, отримати допомогу по безробіттю, як і іншим громадянам України їм нараховуються пенсії. Все це лягає додатковим тягарем на фонди соціального страхування та Державний бюджет України. Причому в майбутньому, якщо питання соціального страхування мігрантів не буде належним чином врегульовано, цей тягар ставатиме все помітнішим, як внаслідок збільшення кількості людей, які частину трудового життя провели за кордоном, так і тому, що все більше мігрантів досягатимуть пенсійного віку, повертатимуться в Україну у зв’язку із завершенням трудової кар’єри або проблемами із здоров’ям.[22, с.94]

Додаткові витрати держави можуть бути обумовлені також й тим, що, оскільки значна частина мігрантів не набирають необхідного страхового стажу (і внаслідок відсутності відповідних угод з країнами їхнього працевлаштування, і внаслідок нелегальної роботи багатьох з них), це підвищує загрозу бідності їхніх сімей, вимагатиме додаткових коштів для надання їм різних видів соціальної допомоги, дотацій та субсидій з Державного бюджету.

Пропозиції

Таким чином, основний тягар соціальних виплат щодо трудових мігрантів та членів їхніх сімей несе Україна. Внаслідок цього, а також у зв’язку з економічною кризою, розбалансованістю бюджету соціальних фондів, старінням населення та підвищенням демографічного навантаження на працюючих урегулювання питання соціального захисту мігрантів вимагає посиленої уваги від держави.[23, с.65]

У зв’язку з цим необхідно:

• Продовжити переговорний процес щодо укладання угод про соціальне та пенсійне забезпечення з країнами перебування численних контингентів українських працівників-мігрантів.
• Враховуючи низьку зацікавленість деяких країн-реципієнтів в укладанні подібних угод, порушувати питання щодо соціального захисту мігрантів в ході переговорів з ЄС в цілому, тим більше що Послання Єврокомісії від 30 березня 2012 р. «Зовнішній вимір координації у сфері соціального забезпечення ЄС» націлює країни-члени на підписання двосторонніх угод щодо соціального забезпечення з третіми країнами, зокрема, країнами-сусідами, у т.ч. керуючись принципами, закладеними в угодах про асоціацію.[23, с.65]
• Оцінити результативність міждержавних угод, укладених з країнами СНД на основі принципу територіальності. Вивчити доцільність обмеження дії цього принципу лише щодо осіб, які працювали в період СРСР, а також застосування принципу пропорційності щодо тих, які розпочали трудову діяльність уже після розпаду СРСР.
• Шукати шляхи вирішення питання соціального страхування тимчасових працівників-мігрантів з України, які працюють за контрактом тривалістю до 6 місяців, з Російською Федерацією.
• Зосередитися на реалізації уже підписаних угод, врегулювати необхідні питання з зарубіжними партнерами, внести відповідні зміни в законодавство України.
• Посилити співпрацю в частині обміну даними і між українськими відомствами, і між виконавцями угод в Україні та в зарубіжних державах.
• Забезпечити технічні умови виконання угод, зокрема, посилити спроможність інституцій, відповідальних за їх реалізацію.
• У консульських представництвах України в державах, де перебуває значна кількість працівників-мігрантів, запровадити посаду дипломата, до компетенції якого віднести вивчення ситуації, в якій перебувають мігранти, надання їм допомоги, відряджати на цю посаду працівників органів влади, спеціально уповноважених з питань трудової міграції та соціального захисту населення.
• Серед українських працівників, що перебувають в країнах, з якими підписано угоди про працевлаштування та про соціальне забезпечення, поширювати інформацію щодо прав мігрантів, які з них випливають.
• Українських працівників, що перебувають в країнах, з якими відповідних угод немає, заохочувати до участі у системі добровільного пенсійного страхування, поширювати інформацію про її можливості та вигоди.