Соціальне партнерство та ринок праці

 

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний  технічний університет

Факультет економіки  та менеджменту

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

на тему “СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО  ТА РИНОК ПРАЦІ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецький національний технічний університет

Кафедра Управління персоналом і економіки праці

Дисципліна «Економіка праці і соціально-трудові відносини»

Спеціальність_________________________________

Курс_______Група___________Семестр___________

 

 

ЗАВДАННЯ

на курсову роботу студента

 

_______________________________________________________________

(прізвище, ім'я, по  батькові)

1. Тема роботи ______________________________________________

Термін здачі студентом  закінченої роботи __________________________

2. Вихідні дані до роботи ____________________________________

3. Зміст пояснювальної записки (перелік питань, що підлягають розробці)________________________________________________________

4. Дата видачі завдання______________________________________

 

Студент_________________________

                              (підпис)

Керівник________________________                                

                              (підпис)                              

«___»_________________200___р.

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

Курсова робота містить 58 сторінок, 1 малюнка, 17 джерел, 3 додаток.

Об'єкт дослідження  –соціальне партнерство на ринку праці в Україні.

Предмет дослідження  – даної курсової роботи є  ринок праці.

Мета дослідження –є грунтовне дослідження та аналіз системи соціального партнерства на ринку праці України, а також розробка заходів щодо вдосконалення функціонування даної системи.

Методи дослідження: вивчити сутність, напрями та механізми соціального партнерства  на ринку праці;визначити особливості соціального партнерства ринку праці України; розглянути державне регулювання ринку праці в Україні;

дослідити сучасний стан ринку праці України; запропонувати напрямки удосконалення функціонуванні ринку праці

В курсовій роботі проаналізовано особливості соціального партнерства на ринку праці України, проаналізовано регулювання державою ринка праці,розкрит сучасний стан соціально-трудових відносин,визначені проблеми розвитку ринка праці.Запаропоновані шляхи вдосконалення функціонування ринку праці: можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідної роботи; створення адаптованої до умов ринкової економіки системи соціального захисту населення від безробіття;удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції; створення умов для розширення та постійного оновлення банку вакансій; можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників; надання робочих місць молоді, розвиток співпраці між навчальними закладами та підприємствами.

 

 

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО,РИНОК  ПРАЦІ,ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ,МІГРАЦІЯ,ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ,ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ.

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………5

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА І РИНОК ПРАЦІ…………………………………………………………………………….7

1.1. СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА…………………...7

1.2  ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ…… 13

1.3 ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ………………………………………………………………………….21

2.ФАКТИЧНИЙ СТАН,ПРОБЛЕМИ  РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ І ЙОГО  РЕГУЛЮВАННЯ…………………………………………………………………36

2.1 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  РИНКУ ПРУЦІ В УКРАЇНІ…………….36

2.2 СУЧАСНИЙ СТАН РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ………………………….40

3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………..45

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..53

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………………55

Додаток А…………………………………………………………………………..57

Додаток Б……………………………………………………………………………58

Додаток В……………………………………………………………………………59

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику керування  господарством, але і вимоги до робочої  сили, формує нову політику господарської  мотивації. Процес переходу до нових цінностей у житті суспільства йде гладко. Постійно дає про себе знати гостре протиріччя між необхідністю проведення жорсткої економічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального партнерства між  людьми.

У сучасному світі соціальне  партнерство є одним з найважливіших  аспектів організації соціального  ринкового господарства і одним  із суттєвих аспектів партнерства між  людьми в процесі виробництва  і суспільного життя.

Методом вирішення соціальних конфліктів у межах соціального партнерства є компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на засоби виробництва.

Іншими словами, соціальне партнерство  передбачає вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.

У реальному житті соціальне  партнерство є альтернативою  будь-якій диктатурі класу і цивілізованим  методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях, тобто за нормами, які захищають інтереси обох сторін.

На мою думку, в сучасних умовах розвитку конкуренції й підприємництва, нагально постала проблема соціального  партнерства  населення. Створення  ринкової економіки супроводжується  стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність цієї теми в тому, що формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування досконалої системи соціального партнерства на ринку праці вУкраїні.

Отже, предметом дослідження  даної курсової роботи є  ринок  праці, об’єктом –  соціальне партнерство  на ринку праці в Україні.

Теоретико-методологічні  аспекти, проблемні питання сфери праці, передусім формування і функціонування ринку праці в Україні та її регіонах і управління зайнятістю висвітлені в працях багатьох  вітчизняних економістів.

Метою даної роботи є  грунтовне дослідження та аналіз системи соціального партнерства на ринку праці України, а також розробка заходів щодо вдосконалення функціонування даної системи.

Відповідно до мети були поставлені завдання:

- вивчити сутність, напрями та механізми соціального партнерства на ринку праці;

-визначити особливості  соціального партнерства ринку праці України

- розглянути державне  регулювання ринку праці в  Україні;

- дослідити сучасний стан ринку праці України

- запропонувати напрямки  удосконалення функціонуванні ринку праці

Основними джерелами  при написанні даної роботи були: законодавчі акти з питань соціального партнерства населення України, підручники та навчальні посібники відомих вітчизняних та закордонних вчених, наукові праці, статті, періодичні видання, статистичні щорічники, статистичні дані офіційних сайтів всесвітньо відомої мережі Інтернет.

 

 

 

 

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА І РИНОК ПРАЦІ

1.1 СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

 

Ідея соціального партнерства і розвитку її в Україні звертають все більше уваги представників самих різних суспільних прошарків. Про це все частіше говорять державні діячі, підприємці, профсоюзні лідери, лідери політичних об’єднань. Річ в тім, що в основі соціального партнерства лежить не лише ідея розподілу відповідальності між представниками трудящих, роботодавців і урядом за результати рішень, але й механізм послаблення монополії державних органів влади на управління економікою, їх піклування над усіма верствами населення. Тому соціальне партнерство для країн перехідного періоду являється надзвичайно важливим і необхідним компонентом становлення ринкової економіки.

В практику регулювання  соціально-трудових відносин в Україні  з кінця 1991 року ввійшов термін „соціальне партнерство”. Що означає це поняття  і яка його сутність? Вітчизняна та світова практика показує, що є  два способи формування соціально-трудових відносин і вирішення трудових конфліктів – насильницький і мирний. Соціальне партнерство представляє собою такий тип і систему відношень між роботодавцями і робітниками, при яких в рамках соціального світу забезпечується погодження їх важливіших соціально-трудових інтересів. В реальному житті соціальне партнерство виступає в якості альтернативи всілякій диктатурі класу чи особистості і являється цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях.

Що означає словосполучення „соціальне партнерство”? „Соціальне” – значить суспільне, яке відноситься до життя людей і їх відносин в суспільстві. „Партнер” – учасник спільної діяльності. Отже, сенсові значення словосполучення „соціальне партнерство” більше відносяться і використовуються в сфері регулювання соціально-трудових відносин в загальному плані. Це спільна діяльність влади, підприємців і профсоюзів, направлена на урегулювання інтересів і вирішення проблем, перш за все, в соціальній і виробничій діяльності людей.

Звісно ж, дослівний переклад слова „партнери” як „товариші по спільній меті”  не зовсім точно характеризує істинні  відносини між всіма членами  трудового „гуртожитку”, так як їх інтереси не завжди однакові. Але  в даному випадку їх інтереси сходяться  на вирішенні соціально-трудових проблем. Суть цих проблем в тому, що існує ринок праці. На цьому ринку є і продавець, і покупець. Вони самі повинні домовлятись про ціну та умови купівлі-продажу робочої сили, точніше, здібностей до праці і можливості індивідуума. Але проводитися цей торг повинен в певних рамках, цивілізовано, за правилами і нормами, які захищають інтереси обох сторін, тобто на основі партнерських взаємовідносин.

По мірі розвитку децентралізації в управлінні, відношення до компетенції колективів підприємств рішення більшості питань, які регулюють соціально-трудові відносини, по мірі розширення прав областей і міст, об’єктивно виникали умови і передумови для розвитку і по формі, і по сутності всього механізму соціального партнерства на всіх рівнях виробітку та прийняття рішень. В умовах роздержавлення і нових форм власності необхідність в управлінні зростає ще більше, так як з’являються особисті і колективні економічні інтереси сторін, кожна з яких хоче примножити свої доходи та прибуток.

Роботодавець хоче подешевше купити повноцінну робочу силу і підтримувати її діяльність на рівні і в інтересах свого виробництва, а робітник хоче отримати за свою працю стільки, скільки потрібно для нормального життя і праці йому самому та його сім’ї. Соціальні партнери повинні навчитися співробітничати в змінних умовах: роботодавці (адміністрація державних підприємств, керівники акціонерних товариств, підприємці та власники приватних виробництв і компаній) повинні добровільно „допустити” до монопольного володіння управлінськими функціями їх здійсненню другого партнера від трудового колективу – профсоюз.

Природа виробничих відносин між найманими працівниками та роботодавцями протягом століть  пройшла значну еволюцію. У ній  можна відокремити умовно два періоди:класичного капіталізму, який базувався на мануфактурній та індустріальній стадіях;сучасного капіталізму, який базується на високо індустріальній та постіндустріальній стадіях розвитку.[1,с. 15].

Першому періоду  відповідала трудова теорія вартості (А.Смітт, Д.Рікардо, К.Маркс), відповідно до якої єдиним джерелом вартості та доходу була жива праця людини. Для нього характерним є експлуататорський спосіб виробництва, в якому відокремлюються клас капіталістів і клас найманих працівників, що протистоять один одному. Протистояння інтересів капіталістів і найманих працівників проявляється при розподілі знов створюваної вартості. Згідно з положеннями марксизму клас капіталістів розглядався виключно як експлуататорський. При цьому не враховувались витрати капіталіста на управління виробництвом та інші витрати.

Ці положення  були правильними для капіталізму  на його початковій стадії та на стадії розвиненого капіталізму. Ці положення  знаходять також своє підтвердження  і в сучасних умовах у країнах, які стоять на порозі індустріального розвитку. Але для сучасного стану зрілого капіталізму індустріально розвинених країн вони вже дещо застаріли.

Більш прийнятною на постіндустріальній стадії треба  вважати теорію Ж.Б.Сея, яка називається  „теорією трьох факторів виробництва”, згідно з якою власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, а капіталіст – прибуток. На цій стадії збільшення багатства й вартості все більше залежить не лише від кількості робочого часу та праці, які використовуються у виробництві, а й від стану основного капіталу, в якому втілено науково-технічні досягнення. У сучасних умовах з поглибленням відокремлення функції власності від функції управління, зі збільшенням інженерного та управлінського прошарку, роль якого почала зростати ще в епоху тейлоризму та фордизму, зросло також значення четвертого фактора – підприємницького таланту.

Досвід індустріально  розвинених країн свідчить про необхідність співробітництва найманих працівників  і роботодавців через розвиток системи  найманої праці з надійним соціальним страхуванням, охороною здоров’я, гарантіями зайнятості. Останнє потребує вдосконалення відносин власності та зближення інтересів капіталіста та найманого працівника на основі соціального партнерства.[4,с.45]

У сучасному  світі соціальне партнерство  є одним з найважливіших аспектів організації соціального ринкового господарства і одним із суттєвих аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва і суспільного життя. Так, привертає увагу партнерство між колегами в процесі виконання виробничих завдань, між керівниками та підлеглими, між поколіннями людей при організації пенсійного забезпечення, між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Останнє постає у вигляді партнерства між двома соціальними групами людей – роботодавцями і найманими працівниками й тому називається соціальним, яке можна визначити як ідеологію, форму та методи узгодження їхніх соціально-трудових інтересів. Ідеологія соціального партнерства полягає в тому, що соціальні конфлікти між обома сторонами вирішуються не через протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням соціального миру, не через „конфліктне суперництва”, а „конфліктним співробітництвом”. Методом вирішення соціальних конфліктів у межах соціального партнерства є компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Іншими словами, соціальне партнерство передбачає вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних поступок. У реальному житті соціальне партнерство є альтернативою будь-якій диктатурі класі або особи і цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях, тобто за нормами, які захищають інтереси обох сторін.