ТНК в системі міжнародного інвестування: особливості та новітні тенденції для України

   Як правило, ТНК реінвестують велику частину отриманого прибутку в дочірні компанії і меншу частину прибутку вивозять за кордон. Тобто, на відміну від місцевих фірм, вони більше зацікавлені в тому, щоб залишати отримані прибутки для реінвестування в приймаючій країні.[6. c .36-38]

  Це також сприяє вищому рівню формування капітальних фондів у національній економіці. Навіть коли ТНК використовують національні джерела фінансування капіталовкладень, їхня експансія може здійснюватися на основі формування капіталу, якщо вона не веде до витиснення місцевих виробників.

  Водночас, особливістю портфеля міжнародних інвестицій є валютний ризик інвестора. У досить добре диверсифікованому портфелі, однак, цей ризик, як показує практика, значно менший від ризиків національних ринків, оскільки падіння одних валют означає посилення інших.

Падіння ж валюти інвестора  означає зростання курсів іноземних валют і, отже, підвищення прибутковості портфеля міжнародних інвестицій. Крім того, валютний ризик може бути істотно зменшений за рахунок використання спеціальних методів захисту від його несприятливої зміни (методів хеджирування).

Варто також враховувати, що міжнародний інвестор, згодний на ризик заради високої прибутковості, може одержати її не тільки від швидко зростаючих національних економік і (чи) окремих іноземних компаній, але й від зростання курсу іноземних валют.

Таким чином, важливою складовою економічної політики приймаючої держави щодо іноземних інвестицій є здійснення належного регулювання процесів їх залучення та використання. В разі неефективного регулювання державою вказаних процесів позитивний ефект від іноземних інвестицій може стати незначним, а іноді - й нівелюватися.

Також слід згадати так  званий кумулятивний ефект масштабу інвестицій, оскільки рівень та масштаб  іноземних інвестицій мають здатність  самопідтримуватися та ланцюгово зростати після досягнення певного технологічного рівня і розміру.

Показовою є така статистика  [таб. 2.1.] У світовій економіці майже дві третини валових ПІІ припадає на розвинені країни, із них більша частина концентрується у високотехнологічних галузях.

Світовий досвід виходить з того, що правове регулювання іноземних інвестицій включає в себе два аспекти: національно-правовий (внутрішньодержавний) і міжнародно-правовий. Правовий статус іноземних інвестицій у приймаючих країнах характеризується великою різноманітністю, що визначається відмінностями у політиці приймаючих країн до іноземного капіталу.

Створюючи сприятливі умови  для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим  для нього, практично в усіх країнах  світу процес залучення іноземних  інвестицій в тій чи іншій формі  регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші.

Вочевидь, що для кожної з країн - донорів, які є основними  імпортерами капіталів в економіку  країни-отримувача, держава повинна  напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику щодо залучення іноземних інвестицій, яка має базуватися на принципах загальнодержавних пріоритетів щодо іноземного інвестування та на концептуальному визначенні галузей економіки держави, їх ведучих підприємств, набуття контролю над якими з боку іноземного капіталу загрожуватиме економічній безпеці державі.

Таке визначення дає  можливість країні-отримувачу побудувати свої системи захисту - від дій  недобросовісних іноземних інвесторів та впливу негативних явищ, що супроводжують  процес будь-якого іноземного інвестування, та заохочення - з метою залучення іноземних інвесторів до інвестування економіки за пріоритетними напрямами.

Ці системи повинні  включати відповідні заходи на рівні  законодавчої та виконавчої влад. На законодавчому  рівні мають бути вирішені питання щодо заборон та обмежень, які стосуються діяльності будь-якого іноземного інвестора на території країни, на рівні виконавчої влади - прийняті конкретні рішення щодо умов діяльності на ринку капіталів кожного з іноземних інвесторів з урахуванням визначених для кожного з них пріоритетів інвестування та діючих міжурядових і міжгалузевих угод тощо.

Потенційні інвестори  з-за кордону в усіх розвинених індустріальних країнах (окрім США, ФРН, Італії і  Швейцарії) повинні отримати спеціальний  урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень.Та навіть якщо для трансферту капіталу не треба попереднього дозволу, іноземний інвестор має повідомити про нього компетентний державний орган (ФРН, Італія). У багатьох країнах існує механізм контролю за поглинанням національних фірм зарубіжними інвесторами. Скажімо, у Німеччині при захопленні 25% акціонерного капіталу компанії інвестор зобов'язаний інформувати її про це.

В Японії для встановлення закордонного контролю необхідне одностайне схвалення ради директорів корпорації. У Великобританії скупка іноземцями контрольного пакету акцій великих підприємств обробної промисловості може бути заборонена у випадку, коли вона вступає у протиріччя з національними інтересами. При цьому для запобігання небажаній скупці уряд може викупити акції об'єкта, що передбачається для поглинання.[ 8. c.82-88 ]

Конкуренція за залучення  ПІІ на міжнародних ринках капіталів  вимагає від національних урядів запровадження спеціальних сприятливих  умов для діяльності іноземних інвесторів. зокрема, особливий режим стосовно іноземних інвестицій запровадили більшість розвинутих країн та країни, що розвиваються.

Також більшість країн, що розвиваються та постсоціалістичних країн для заохочення надходжень прямих інвестицій широко використовують приватизацію державних підприємств.

Використання спеціальних  пільгових умов таїть в собі небезпеку  залучення до країни спекулятивних  капіталів. Відтак воно має поєднуватися з активним регулюванням форм і напрямів діяльності іноземних інвесторів у  країні.      

Прямі іноземні інвестиції країн станом на  01.02.2011р .     Таблиця 2.1.

Вкладення капіталу для  пошуку робочої сили зазвичай здійснюють транснаціональні компанії (ТНК), які  мають власне виробництво або  працюють у сфері послуг. Такі інвестиції походять з країн, де реальна вартість робочої сили є високою. У країні з низькою реальною вартістю робочої сили ТНК створюють чи купують компанію для постачання проміжних або кінцевих продуктів, виробництво яких вимагає менш інтенсивного використання праці. Задля заохочення таких виробництв країни — реципієнти інвестицій часто вдаються до створення вільних економічних зон.

До іншої дуже важливої групи економічних чинників надходження  ПП належать ринкові фактори —  місткість ринку (в абсолютному  виразі та у відношенні до кількості  населення і його доходів) і темпи  зростання ринку. Для ТНК нові ринки дають можливість залишатися конкурентоспроможними і розширювати діяльність у певній галузі, а також економити за рахунок масштабів виробництва. Традиційно такі чинники, як місткість ринку та темпи його зростання, були важливими для інвестицій у національні ринки промислових товарів, "закриті" для міжнародної торгівлі товарів, "закриті" для міжнародної конкуренції через високі тарифи або квоти. Адже в такому разі стимулом для здійснення ПП ставала можливість обходження високих тарифів. Саме доступ до нових ринків був основним мотивом повоєнної інвестиційної хвилі зі США до Європи, особливо до Великобританії, а також припливу японських інвестицій до США наприкінці 80-х років XX ст., що став наслідком добровільних експортних обмежень та ризику подальших протекціоністських заходів в автомобільній промисловості.

Національний ринок  країни-реципієнта відігравав важливу  роль і для багатьох ТНК, що здійснювали  діяльність у сфері послуг. Втім, основним стимулом до входження на ринок була не наявність тарифів, а та обставина, що більшість послуг не можна експортувати, і єдиним способом їх постачання за кордон стало відкриття дочірніх підприємств.                              Транснаціональні компанії здійснюють інвестиції для пошуку ринків також у тому разі, коли їхні основні постачальники або споживачі вже розпочали свою діяльність в іншій країні: тоді, щоб зберегти свій бізнес, доводиться переносити його за кордон. Проте найважливішим чинником залучення інвестицій, спрямованих на пошук ринків, без сумніву, є діяльність урядів щодо сприяння таким інвестиціям. До традиційних заходів, що їх вживають уряди, належать запровадження тарифів та інші способи обмеження імпорту. Історія свідчить, що більшість початкових інвестицій у промисловість та сферу послуг було здійснено саме для того, щоб обійти такі торговельні бар'єри.

2.2. Стан  та проблемні аспекти  залучення  іноземних інвестицій в Україну

Залучення іноземних  інвестиційних капіталів в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось в центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції стосуються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. Питання залучення інвестицій стало останнім часом найбільш актуальним для економіки України. Держава не в змозі забезпечити зараз надходження обсягу коштів, необхідного для зростання валового внутрішнього продукту. 
          Основною проблемою залучення інвестицій на даний час виступає заурегульованість господарської діяльності, в області інвестиційного руху, нормами права. Причина наявності цих факторів – відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема . Однак проблема ефективності законодавства про інвестиційну діяльність є комплексною і не може бути обмежена тільки аспектами державного регулювання. 
Іноземні інвестори відчувають деяку невпевненість і з причини постійних змін підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, які могли користуватися ними ще щонайменше декілька років, такої впевненості не додало. Зрозуміло, що бажано залучити до державного бюджету України додаткові кошти від оподаткування таких підприємств, що такі пільги ставлять у дещо нерівні умови хазяйнування іноземних і вітчизняних підприємців. Проте, про це потрібно розмірковувати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Фірми, які прийняли рішення про вхід в Україну, базуючись на розрахунках, які були зроблені на основі діючого законодавства, сподіваються, що вже нічого не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони отримали і державні гарантії. Зараз, прийняття законів, які суттєво погіршують стан інвесторів, підтверджує сумну репутацію України, як країни з одним з найвищих рівнів ризику для інвесторів [9.c.61-65] 
         В Україні існують ще й об’єктивні та суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес залучення іноземного інвестування, а саме: 
- залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві; 
- нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів; 
- повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінан-сові організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам; 
- невирішеність питання щодо надання у приватну власність земель них ділянок під об’єкти, що приватизуються; 
- темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США; 
- невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечи ти швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами. 
Очевидно, що низька інвестиційна привабливість України, небажання вкладати кошти в її економіку, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій. 
Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клі мат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій. 
Стосовно залучення інвестицій, то вони можуть здійснюватись різними способами, в залежності від відносин між інвестором та об`єктом приватизації, загальним економічним середовищем. Головними способами є створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій та проведення конкурсів, які б передбачали зобов`язання щодо розвитку підприємств. 
Досить привабливою є перспектива залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій. Щоправда, це може стосуватися лише стабільно працюючих виробництв. Такі підприємства можуть емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних обігових коштів. Такий спосіб залучення інвестицій ще не досить поширений в Україні  
          Що стосується перспектив, то зусилля держави зі створення режиму сприяння іноземним інвестиціям мають бути постійними, розрахованими на довгострокову стратегію розвитку та враховувати зростання конкуренції при залученні іноземного капіталу. Стратегічним напрямком інвестиційної діяльності варто вважати реформування податкової системи – для того, щоб вона забезпечувала достатній обсяг надходжень у бюджети всіх рівнів. 
Важливим стратегічним напрямком інвестиційної діяльності можна вважати також розвиток фондового ринку, який певним чином також збільшить приплив іноземних інвестицій  
         Таким чином, на сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, відсутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземного інвестування. Тому необхідно переглянути та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки залучення іноземних інвесторів з метою вкладення грошей в економіку держави є основною органічною частиною інвестиційної політики будь-якої країни[10.c.6-12].