Трудовые ресурсы

Критерії оцінювання керівництва: визначення цілей, комунікабельність, мотивація поведінки співробітників, сприяння їм, інформування співробітників.

Оцінювання ділових  якостей працівника здійснюється переважно  у формі атестації. Організаційно її проведення оформляється відповідним наказом  підприємства. Цим атестації надається офіційний статус, її результати використовуються для прийняття організаційних рішень відносно конкретного працівника. Отже, атестація — це документально оформлений результат оцінювання працівника.

Атестація повинна  проводитися планово (раз у 3—5 років). Вона охоплює такі етапи:

• підготовчий;
• саму атестацію;
• використання результатів атестації.

Атестаційна комісія  на основі цих матеріалів, повідомлень  про працівника дає одну з підсумкових оцінок:

• відповідає посаді, яку обіймає;
• відповідає посаді, яку обіймає, за умови поліпшення роботи й 
  виконання рекомендацій атестаційної комісії з повторною атестацією через рік;
• не відповідає посаді, яку обіймає

 

 

3.6. Вартість робочої сили. Рівень життя й доходи населення

Вартість робочої силиявляє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних із використанням робочої сили та її відтворенням. Вона визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

На вартість робочої  сили також впливають результати праці власника робочої сили.

Вартість робочої  сили формується на ринку через порівняння результативності, корисності праці  із затратами на відтворення робочої  сили. Вона встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники, одні збільшують її, інші - зменшують.

До чинників, що підвищують вартість робочої сили, належать:

• розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;
• збільшення витрат на житло, транспортних витрат;
• підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для  відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці й впливає на зниження вартості робочої сили.

До складу вартості робочої сили входять:

• безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадовий оклад, преміальні виплати, надбавки та доплати);
• натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), 
  які надаються працівникам підприємцями;
• витрати роботодавців на соціальне страхування. Установлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку зінвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги);
• добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески 
  в системі соціального забезпечення  й  приватне страхування;
• безпосередні виплати працівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо;
• вартість медичного й санітарного обслуговування;
• вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);
• витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;
• витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);
• податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення  робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості.

Ціна робочої  сили насамперед залежить від кон'юнктури  ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні.

Доходи  населення - це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові  й натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Номінальні доходи - це величина нарахованих виплат і  натуральних видач.

Реальні доходи - це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари й тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення

де Др - доходи реальні;

Дн - доходи номінальні;

Іц - індекс споживчих цін.

Номінальні й  реальні доходи, а також розміри  й динаміка основних доходів окремих груп населення, таких як заробітна плата, пенсії або стипендії, дають перше уявлення щодо рівня життя.

Сукупний дохід  охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства й використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, в сукупний дохід входить вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо) .

Грошові й сукупні  доходи поділяються на загальні й  чисті.

Загальні містять  усі надходження й розраховуються до сплати податків і обов'язкових платежів.

Чисті доходи населення - це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після  здійснення зазначених платежів.

За визначенням МОП, трудовий дохід - це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або в разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи від основної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою надходження від  діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють  доходи, які отримуються:

• до участі в праці (до працездатного віку);
• від участі в трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;
• тимчасово непрацюючими (безробітні, переселенці тощо);
• після завершення трудової діяльності (пенсіонери).

Бюджет  прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов'язкові платежі. Прожитковий мінімум та величина його вартості для громадян працездатного віку є інструментами соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; дляоцінювання матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Більш правомірною  та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет (МСБ), що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.МСБ - це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей.

Рівень життя- це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку й задоволення цих потреб.

Якість життя  характеризується насамперед рівнем споживання товарів та послуг, а також включає соціальні результати економічного й політичного розвитку, а саме: середню тривалість життя, рівень захворюваності, охорону праці, соціальну захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини.

Згідно з рекомендаціями МОП, рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними й соціальними послугами, транспортом, зв'язком; охорона здоров'я, соціальне забезпечення. .У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Національний дохід ділиться на фонд нагромадження й фонд споживання.

Фонд нагромадження - це частина національного доходу, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, а також створення державних резервів і запасів.

За рахунок  другої частини національного доходу створюється фонд споживання, який використовується для задоволення невиробничих потреб (особистих і суспільних), а також на утримання організацій невиробничої сфери. Джерелом є необхідний продукт і частина додаткового продукту.

До складу фонду  споживання входять:

• особисте споживання населенням матеріальних благ і послуг;
• матеріальні витрати в організаціях невиробничої сфери, які 
  обслуговують населення (освіта, охорона здоров'я, фізкультура і 
  спорт, культурне і невиробниче побутове обслуговування, пасажирський транспорт тощо);
• матеріальні витрати в організаціях, які надають допомогу 
  суспільству в цілому (управління, наука, оборона, служба безпеки).

Залежно від формування і використання фонд споживання поділяється на:

• фонд заробітної плати і доходів;
• фонд суспільного споживання;
• фонд утримання суспільних організацій та апарату управління.

1.3. Поняття  та види зайнятості

Зайнятістьнаселення являє собою діяльність частини населення з метою створення суспільного продукту (національного доходу).

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Демографічна  сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

Згідно із Законом України  “Про зайнятість населення”, до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю; члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

- вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

- громадяни, які служать у Збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

- особи, які  проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

- зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами 
та громадянами похилого віку;

- працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Незайняте населення - це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.