Відносини власності

 

Міністерство освіти і науки України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему: « Відносини власності »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Київ – 2012

 

Зміст

 

Вступ.

 

1. Власність як економічна категорія;

1.1. Суб’єкти і об’єкти власності;

1.2. Еволюція власності;

1.3. Економічний зміст і юридична форма власності;

 

2. Типи, види й форми власності.

2.1 Відносини власності у змішаній економічній системі.

 

3. Новітні тенденції у розвитку власності

3.1. Відносини власності в Україні.

 

Висновки.

 

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Людське суспільство  – категорія змінна, оскільки воно постійно знаходиться у стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку суспільства відрізняються й системами виробничих відносин, які, в свою чергу відрізняються відносинами власності.

Власність –  основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення даного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи. Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті – решт соціальну структуру суспільства.

Власність як економічне відношення формується ще на початку  становлення людського суспільства. На привласненні різноманітних об’єктів власності ґрунтуються всі найважливіші форми примусу до праці. Так, наприклад, за античного засобу виробництва примус засновувався на праві власності на раба – безпосереднього виробника, при азіатському способі виробництва – на праві власності на землю, а в період феодалізму – на праві власності на землю і людину одночасно. Але всі вищенаведені методи примусу до праці мають позаекономічний характер, економічний  же примус до праці ґрунтується на власності на капітал і на умови виробництва. Таким чином в розвиненій системі економічних відносин власність відображає найглибинніші зв’язки та взаємозалежності, тобто складає сутність економічного буття. Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект, зводить поняття власності до її речових об’єктів і визначає власність як відношення людини до  речей. З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого – спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об’єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Ми ж, розглядаючи власність  як об’єктивні відносини між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності й насамперед, засобів виробництва, в її економічного змісті будемо розрізняти два аспекти:

а)матеріально – речовий (відношення людей до об’єктів власності);

б)соціально – економічний (відносини між людьми в зв’язку  з привласненням ними об’єктів власності).

Проблема дослідження  відносин власності як економічної  категорії є центральною проблемою  багатьох економічних наук, зокрема  політекономії та економічної теорії. Вона виступає предметом ретельного вивчення багатьох вчених – економістів .Ці проблеми вже не одне десятиліття є об’єктом теоретичних сперечань і дискусій, що свідчить про актуальність даної теми на будь-якому етапі розвитку людської цивілізації. Так , одне з перших визначень власності з’явилося ще у 5 столітті в Кодексі імператора Юстиніана, де власність розглядається як право володіння, використання та розпорядження майном. Вивченням власності займалися і класики економічної теорії, зокрема Карл Маркс, який при трактуванні власності підкреслював домінування економічної природи власності над її юридичною формою, а також вбачав у них перш за все відносини між людьми на відміну від відношення людини до речі. До вивчення цієї категорії зверталися і неоінституціонилісти. Однією є найбільш видатних теорій цього напрямку є економічна теорія прав власності, розробкою якої займалися такі відомі американські економісти як Р. Коуз та А. Алчіан. У подальшій розробці цієї теорії активну участь приймали І.Баруель, Д.Норт, Р.Познер та інші. Особливість цієї “ універсальної метатеорії ” полягає в тому, що при тлумаченні власності вони оперують не економічним поняттям власності, а використовують термін “право власності ”, тобто власністю є не речі і ресурси самі по собі, а комплекс прав на їх використання (право володіння, використання, управління, право на отримання доходу, відчуження, споживання та знищення блага, а також на передачу його у спадок та захист від пошкодження з боку зовнішнього середовища).

Що ж стосується України, то за умов переходу до ринкової економіки  неможливо не зачепити власності, саме тому радикальна реформа відносин власності є базовою проблемою сучасних перетворень в українській економіці. Це знову таки зумовлено тим, що відносини власності складають підвалини будь-якої економічної системи, тому вже встановлені в Україні відносини власності, що складали основу адміністративно-командної системи господарювання не можуть залишитися без змін, бо в противному випадку становлення системи ринкових відносин буде приречене на невдачу, оскільки головною умовою функціонування ринкової економіки є плюралізм форм власності.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є теоретичні засади економічної науки.

Предмет дослідження  – відносини власності, структура власності  та її історичні типи, види і форми; новітні тенденції відносин власності; відносини власності в перехідній економіці України.

Метою курсової роботи є  дослідження відносин власності, нові тенденції у їх розвитку; особливості відносин власності в перехідній економіці України.

Метою роботи зумовлено  виконання таких завдань:

• узагальнити теоретичні підходи до вивчення власності як економічної категорії;
• визначити передумови процесу формоутворення власності і об'єктивні чинники, що визначають структуру і принципи утворення її окремих функціональних форм та видів;
• визначити новітні тенденції у розвитку відносин власності;
• дослідити ілносини власності в Україні на сучасному етапі.
• дослідити процеси трансформацію форм власності в Україні;

Методи дослідження – аналіз наукової літератури і спеціалізованих публікацій. При написанні роботи було використано матеріал навчальних посібників, періодичної літератури і ресурси Internet.

Структура роботи. Курсова  робота складається з вступу, трьох  розділів з підрозділами, висновків, списку використаних джерел і додатку.

 

 

 

 

1. Власність як економічна категорія

 

В системі економічних відносин поняття власність завжди асоціюється з певними благами, речами або продуктами інтелектуальної діяльності. Але насправді ресурси або речі самі по собі не є власністю. Наприклад, в доісторичну добу земля, рослинний і тваринний світ не перебували у чиїйсь власності. Лише пізніше, коли люди почали привласнювати елементи природи і продукти праці, речі стали власністю, тому що люди почали вступати між собою в економічні відносини з приводу їх привласнення і використання. Тому головним у відносинах власності є не те, що привласнюється, а те, ким і як воно привласнюється.

Суспільне виробництво  формує відповідну спрямованість взаємовідносин, сутність якої полягає у привласненні людиною (колективом людей) предметів  природи і продуктів суспільного виробництва, що дає можливість індивіду ставитися до них «як до своїх, до власних». Цілком логічно, що коли для одного індивіда (суб'єкта) привласнене майно є «своє», то для іншого воно має бути «чуже»¹. Однак привласнення, як правило, не може бути без відчуження. Тому варто погодитись з авторами, які вважають, що «власність одних людей чи їх колективів на майно невіддільно пов'язана з відчуженням даного майна від інших людей»[1, c.317]. Водночас подібне твердження не може бути в такій же мірі прийнятним, коли індивід привласнює результати власної праці. У такому разі привласнення майна одним індивідом не супроводжується відчуженням його від іншого індивіда.

У найбільш узагальненій формі власність можна визначити  як відносини між людьми з приводу  привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, приналежності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його сутністю. Для того, щоб було що привласнювати необхідно насамперед належним чином підготувати предмети природи, створити нові матеріальні блага. Така діяльність людини стає ефективною і набуває для неї адекватної значимості лише в умовах певної самоорганізації суспільства. Для ізольованого індивіда привласнення такого значення не має, оскільки він позбавлений як можливості так і необхідності вступати у відносини з іншими індивідами йому подібними. Отже, поза сумнівами твердження: власність можлива лише в людському суспільстві, яке до того ж знаходиться на певному ступені свого розвитку. Про досягнення суспільством такого ступеню може свідчити здатність людей вступати у виробничий процес з метою привласнювати засоби виробництва, продукти праці та задовольняти свої потреби в кінцевому результаті.

Власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування. [2, с.132]

Проте значення власності  визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб’єкти).

А конкретно вона визначає:

• умови поєднання робітника з засобами виробництва;
• відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;
• умови розпорядження й використання факторів виробництва.

До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі:

• власність — це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі;
• власність — це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (наприклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти;
• власність — це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг;
• оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами;
• за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння;
• у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі;
• на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності. [3, с.79]

Основою ринкової господарської  системи як у певний спосіб упорядкованої  системи зв’язків між виробниками  і споживачами матеріальних благ, є відносини власності. Проблема власності виникає через економічну діяльність, що визначає особливий кут зору, під яким потрібно розглядати відносини власності.

Відносини власності  — це складний комплекс відносин, що виникають і розвиваються між  людьми в процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. Слід розрізняти економічний і юридичний аспекти цього поняття. Особливість аналізу відносин власності полягає в тому, що їх розгляд крізь юридично-правову призму дає змогу зрозуміти місце і роль феномену власності в економічній системі суспільства.  Економічну категорію «відносини власності» нерідко розглядають як відносини щодо привласнення матеріальних і духовних благ; відносини, що складаються між суб’єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці; відносини господарського використання майна; систему економічних відносин між людьми щодо привласнення речей і ін. Цей перелік можна було б продовжити.

У свою чергу економічним  змістом привласнення є процес перетворення предметів і сил природи на умови життєдіяльності людей. Тому цілком логічним і виправданим є висновок, що в економічному розумінні відносини власності є частиною системи економічних відносин. Ці відносини виявляються в багатогранному комплексі явищ господарського процесу, в усіх його вимірах і на всіх рівнях. Тому для розкриття поняття відносин власності як економічної категорії потрібно проаналізувати всю систему економічних відносин між людьми, які використовують обмежені економічні ресурси для задоволення своїх потреб. Аналіз економічної діяльності, яка породжує комплекс відносин між її учасниками, є предметом вивчення економічної теорії.[4]

Вивчення відносин власності, як вважає Дж. Мілль, базується не на констатації доцільності співіснування  різноманітних форм власності, а  на положенні про те, що основою  ринкової економіки, в тому числі й змішаної економічної системи, є приватна власність, яка історично еволюціонує, характеризується якісними зрушеннями в подальшому соціально-економічному розвитку. Виробнича діяльність людей становить сутність економіки. Поняття «економіка» і «виробництво» — не синоніми, економіка існує тоді, коли виробництво засновано на економічних методах координації: коливаннях ринкових цін, конкуренції, динаміці прибутків і збитків тощо.

Відносини власності  визначають форми організації економічного життя. Учасники економічного життя визнають один в одному відокремлених рівноправних власників. Вони обмінюються результатами своєї економічної діяльності на еквівалентно-компенсаційній основі. Адекватними такій формі організації економічного процесу є відносини приватної власності на ресурси і результати їх використання.[4]