Витрати підприємства та собівартість продукції

ВСТУП

 

     Метою написання курсової було детальне вивчення поняття, видів, структури та правил складання кошторису виробництва, зрозуміти, що таке собівартість та методи її калькуляції. Основним завданням було повне теоретичне ознайомлення з цією темою та здобуття певних практичних знань, що є ще більш важливим. Актуальність вивчення полягає у тому , що підрахунок собівартості та складання кошторису витрат на виробництва є однією з основних частин діяльності кожного підприємства, а теоретичні і практичні знання по цій темі дадуть змогу ближче ознайомитись студенту із порядком діяльності підприємств у цілому та добре орієнтуватись у порядку створення та підрахунку собівартості.

     Мета обліку  затрат, складання кошторису і  калькулювання собівартості продукції заключається в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних затрат, зв’язаних з виробництвом і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і грошових коштів. Неперевершений поточний облік витрат в місцях виникнення затрат, виявлення можливих відхилень від встановлених норм, причин, винуватців цих відхилень повинен задовольнити потреби оперативного управління виробництвом.

     В якості об'єкту дослідження взято класифікацію витрат виробництва і собівартість продукції , а вже предметом дослідження є сам кошторис витрат виробництва.

     Завдання, які вирішуються для досягнення визначеної мети такі:

     1) вдосконалення методики визначення виробничих витрат і собівартості;

             2) облік витрат виробництва кожного виду продукції по господарству;

            3) аналіз структури витрат виробництва та собівартості;

     4) встановлення впливу різних факторів на рівень виробничих витрат і собівартості;

     Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників. Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

     Собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств.

     Під собівартістю  продукції, робіт і послуг розуміються  виражені в грошовій формі  витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань.

     Без знання загального рівня витрат і їх складових елементів не можливе планомірне ведення господарства, впровадження господарського розрахунку, здійснення прибуткового розподілу і пов'язаного з ним ціноутворення, а також забезпечення ефективних заходів по різному зниженню витрат.

     У першому  розділі роботи викладені теоретичні основи витрат, те яким чином витрати підприємства впливають на розмір прибутку і яка різниця між витратами з погляду економіста та бухгалтера. По черзі розглянуто сам кошторис виробництва, сутність складання кошторисів підрозділів, собівартість продукції, сутність і методи калькулювання собівартості. А у практичній частині характеристику підприємства та калькулювання собівартості як окремих видів продукції так і складання зведеного кошторису підрозділу.

 

РОЗДІЛ 1

 ВИТРАТИ І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

 

1.1.  Витрати та собівартість продукції

 

     Витрати формуються в процесі використання матеріальних і фінансових (грошових) ресурсів для досягнення певної мети діяльності підприємства (організації). Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є їх поділ на такі групи:

     1. Поточні витрати – витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво та реалізацію продукції, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

     2. Інвестиційні витрати – витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто направляються на розширення та оновлення виробництва. Це витрати на просте та розширене відтворення основних засобів, приріст оборотних коштів та формування додаткової виробничої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат  є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

     3. Витрати на соціальний розвиток – витрати на соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби. Ці витрати не пов’язані з процесом виробництва, а тому джерелом фінансування є прибуток.[ 17, с. 335]

     Найбільшу  питому вагу в загальному обсязі  витрат підприємства мають  поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Їх класифікація, за функціональним призначення, згідно з Положенням( стандартом) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» подана на рис. 1.1 у працях [ 1; 2].

 

 

 

 

        Рис. 1.1 Класифікація витрат підприємства згідно з П(С)БО № 16 «Витрати»

        Витрати підприємства – це показник у грошовому виразі, який характеризує кількість ресурсів, використаних для здійснення господарської діяльності підприємства. Згідно з П(С)БО № 16 витрати –це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

     Витрати  майже завжди здійснюються в  натуральній та грошовій формах. Характеристика цих витрат показана на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Види поточних витрат в залежності від їх форми

     Планування й облік витрат чинників виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки лише вона виражає вартість продукції (послуг) [ 10, с. 265].

     Заведено відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції (послуг) у певному періоді, тобто списуються на неї (них), і реальні грошові виплати. Перші витрати пов’язані з виготовленням продукції (надання послуг) незалежно від того, коли придбано відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі – це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

     Для характеристики  витрат їх необхідно згрупувати  в певні групи за відповідними  ознаками.

     Види витрат  і ознаки їх класифікації надані  у таблиці 1.1.[ 20, с. 420]

                                                                                                                            Таблиця 1.1

 

 

 

     Охарактеризуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

     За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами. Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне.[ 20, с. 419]

     До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовлені продукції. Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

     Усі  витрати на виробництво входять до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

     За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з кількох економічних елементів.

     За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції. Під економічними елементами витрат слід розуміти сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дає змогу відповісти на питання, що витрачено на даний об’єкт). Статті калькуляції “ показують ” як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент може бути присутнім у кількох статтях калькуляції. [ 22, с. 421]

     За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

     Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

     Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що входять до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

     За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на змінні та постійні.[ 8, c. 157].

     До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. Змінні витрати включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати. Вони можуть бути пропорційними та непропорційними. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт > 1). Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Дегресуючі витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності < 1).

     Рис. 1.3. Динаміка  витрат (С) залежно від обсягу  виробництва (V): а) постійних;  б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих

 

 

  

    

На рис. 1.3 графічно показано динаміку загальних постійних і змінних витрат.

     Постійні – це витрати, абсолютна величина яких  із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До постійних належать витрат, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.[ 17, с. 407]

     Для характеристики  постійних витрат наведемо такі умовні дані:

 

Кількість продукції	Загальні постійні витрати, грн	Постійні витрати на одиницю продукції, грн
1	1500	1500
10	1500	150
20	1500	75
30	1500	50

 

     З наведеного приклада видно, що постійні витрати зменшуються на одиницю продукції зі зростанням обсягу виробництва.

    Графічно зв'язок  між постійними витратами та  обсягом продукції проілюстровано на рис. 1.4 і на рис. 1.5.