Витрати підприємства та собівартість продукції

 

 

 

 

Рис. 1.4. Постійні витрати  залежно      Рис. 1.5. Динаміка постійних витрат на одиницю від обсягу продукції                       продукції залежно від обсягу  продукції

     За доцільністю витрачення витрат поділяються на продуктивні та непродуктивні. Продуктивні – витрати, передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні – не обов’язкові витрати, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

     За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду[ 18, c. 25].

     Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

     Витрати періоду – це витрати, що не входять до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати. (Схема 1. Класифікаційні ознаки та види витрат підприємства).

 

2. Включення поточних витрат виробництва до собівартості продукції

 

   Собівартість  продукції – це грошова форма  витрат на підготовку виробництва,  виготовлення та збут продукції.  Відображаючи рівень витрат на  виробництво, собівартість комплексно  характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (раціональніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то  нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним із важливих показників ефективності виробництва, має безпосередній зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість служить базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукцію, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість) [ 19, с. 404].

     Для обчислення  собівартості продукції (послуг) важливе значення має визначення  складу витрат, які в неї включають.  У собівартість продукції (послуг), як правило, включають такі витрати:

1. витрати на дослідження ринку для виявлення потреби в продукції (послугах);
2. витрати на підготовку та освоєння нової продукції (послуг);
3. витрати на виробництво, складаються з:

       а)    вартості сировини;

      б)     матеріалів та енергію;

      в)     амортизації основних фондів і нематеріальних активів;

      г)     оплаті праці персоналу.

4. витрати  на обслуговування та управління виробничими персоналами;
5. витрати на збут продукції (пакування, транспортування, рекламу тощо);
6. витрати на розвідку, використання й охорону природних ресурсів:

       а)     витрати на геологорозвідувальні роботи;

      б)     плата за воду, деревину;

      в)     витрати на рекультивацію земель, охорону земель повітряного та водного басейнів.

7. витрати на набір і підготовку кадрів;
8. витрати на поточну реалізацію виробництва, крім капітальних витрат:

        а)     удосконалення технології;

        б)     організації виробництва, праці;

        в)    підвищення якості продукції. 

    Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг) [ 21, с. 404 ]

     Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може  з тих чи інших практичних  міркувань змінюватись. Та за  всіх умов собівартість має  найповніше відображати витрати  на виробництво продукції (робіт, послуг).

     Залежно  від часу розрахунку розрізняють:  планову собівартість, яку визначають  перед початком планового періоду  на основі прогресивних норм  витрат ресурсів та цін на  ресурси, що склались на момент  складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

     Залежно  від обсягу витрат, що входять  до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

     Технологічна  собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

     За тривалістю  розрахункового періоду розрізняють  собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі [ 3].

     Індивідуальна  собівартість використовується  для планування, аналізу та порівняння  витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева — головним чином для ціноутворення.

     Собівартість  продукції належить до числа  найважливіших показників роботи  підприємства. Вона характеризує  ефективність всього процесу  виробництва на підприємстві, оскільки  в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами і інші витрати на випуск продукції. Вона характеризується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно технічних заходів, встановлення цін на продукцію. Собівартість продукції тісно пов’язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання продукту підприємства. Через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів та ін[ 4, c. 245].

    Таким чином у собівартість продукції включають такі витрати:

      1)  на проведення дослідження ринку для виявлення потреби в певному виді продукції;

      2)    підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;

      3)    організацію  виробництва, включаючи всі витрати на сировину, матеріали, теплову і електроенергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу тощо;

      4)   обслуговування виробничого персоналу та управління ним;

      5) реалізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення, інші витрати);

      6) розвідування, використання й охорону природних ресурсів (геологорозвідувальні роботи, плату за воду, деревину, рекультивацію земель, охорону повітряного і водного басейнів);

      7)   організацію навчання та підготовку кадрів;

      8)   поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, організації праці, якості продукції).

     У практичній діяльності виробництва є витрати, які включаються в собівартість продукції і обсяги, які не завжди можна передбачити, оскільки вони не мають прямого зв’язку з виробництвом. Це, зокрема, оплату часу виконання окремими працівниками підприємства державних обов’язків, депутатських повноважень, оплата скороченого робочого дня підлітків, матерів, які мають малих дітей, згідно з чинним законодавством та ін.

     У собівартість  продукції також включаються  втрати від браку, недостач  і псування матеріалів у межах  встановлених норм, які передбачені  технологічним регламентом. Всі інші витрати, пов’язані з порушенням договірних умов з іншими підприємствами та організаціями, різні штрафні санкції відшкодовуються за рахунок отриманого прибутку.

 

     1.3. Структура поточних витрат за групами первинних елементів

 

     Під структурою поточних  витрат (собівартості) розуміють склад  і співвідношення окремих економічних  елементів витрат (%) до загальних  витрат на виробництво. Витрати,  що становлять собівартість продукції  (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічного складу за такими показниками і середньому становлять (%):

     1)   витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію    – 70 – 75 % ;

     2)   витрати на оплату праці                                             – 15 – 10 % ;

     3)   відрахування на соціальні потреби                            – 2 – 3 % ;

     4)   витрати на амортизацію основних фондів                – 6 – 8 % ;

     5)   інші витрати                                                                 – 3 – 4 % .

     Вони постійно  змінюються і в різних галузях  народного господарства будуть  різними, виходячи зі специфіки  виробництва.

     Залежно  від особливостей структури витрат  на виробництво продукції виділяють:  матеріало-, фондо-, трудо- і енергомісткі  галузі промисловості.

     До матеріаломістких  належать сировинно-переробні галузі (харчова, легка, нафтохімічна  галузі, чорна металургія, хімія,  машинобудування, металообробка  (65 –80 % )).

     Фондомісткі  галузі характеризуються високим  ступенем автоматизації і механізації виробництва: нафтопереробна (близько 35 % ) і електроенергетична (20 –25 % ) та ін.

     Трудомісткі  –вуглевидобувна (близько 47 % ), лісозаготівельна (близько 40 %).

     Енергомісткі  – металургійна, цементна промисловість  та ін.

    За кожним видом виробництва в галузях народного господарства витрати на виготовлення продукції розраховуються за відповідною розробленою методикою, яка має врахувати всі аспекти виробничої діяльності [14, с. 465].

 

 

     1.4. Критичний обсяг виробництва продукції (точка беззбитковості)

 

     З метою  скорочення витрат ц економії  ресурсів на будь-якому виробництві  спеціалістами розробляються норми  витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо. Це сприяє дотриманню технологічних параметрів виробництва та підвищенню якості продукції, а також раціонального використання всіх ресурсів. Установлення нормативів витрат на виробництво продукції дає можливість гранично обмежити їх, не допускаючи перевитрат. Це забезпечує режим жорсткої економії і безпечно конкурентоспроможності підприємства. Таким чином, у процесі розробки планових завдань встановлюються граничнодопустимі загальні витрати в виробничих підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції.

   Як правило,  на кожному виробництві обчислюються  загальні витрати і, зокрема,  на кожний вид продукції, що  випускається. Це дає можливість здійснювати ефективний контроль за витраченням ресурсів. Особливо це важливо для визначення критичного обсягу виробництва точки беззбитковості як всієї продукції, так і її окремих видів та асортименту. ( 14, с. 466)

    Підприємець  має знати, який рівень обсягу  виробництва забезпечує йому  беззбитковість і рентабельність. Розмежування витрат на змінні  та постійні дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, графічно знайти точку беззбитковості й сектори збитків і прибутку.

     Загальні (сукупні)  витрати (С) визначають за певний  період діяльності підприємства  за формулою:

                                                                                               (1.1)