Витрати підприємства та собівартість продукції

                                                                                                          Таблиця 2.2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   2.2 Собівартість валової, товарної, реалізованої продукції

 

     Собівартість товарної продукції обчислюється на основі елементів витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку), зміну залишків витрат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собівартість товарної продукції. Саме вона разом із сумою по-завиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартість реалізованої продукції обчислюється   коригуванням  собівартості  товарної  продукції  на зміну залишків нереалізованої продукції [ 7, с. 307].

     Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

     Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

     Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

     Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю [ 5, c. 156].

     За тривалістю  розрахункового періоду розрізняють  собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

     Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств з нестабільною величиною залишків незавершеного виробництва. Вона визначається на підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни залишків витрат майбутніх періодів і резервів майбутніх платежів [ 17, c. 350].

     Методи (способи) обчислення собівартості товарної продукції. На практиці можуть застосовуватися кілька методів (способів) визначення собівартості товарної продукції, котра є одним з основних показників для оцінки результативності діяльності підприємства.

     Перший метод—синтетичний, що базується на кошторисі виробництва.

     1)   Кошторис виробництва коригується в такий спосіб:

           а) із кошторису виключають витрати, які з різних причин не 
     ввійшли у виробничу собівартість продукції;

     б) додають приріст, виключають зменшення залишків майбутніх      періодів;

         в)   додають приріст, виключають зменшення залишків майбутніх платежів    (відпускних сум, винагороди за стаж роботи тощо).

     2)  Одержана сума відображає собівартість валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва визначають виробничу вартість товарної продукції.

     3)  Додавши до останньої позавиробничі (комерційні) витрати, одержимо показник повної собівартості товарної продукції.

     Другий метод (спосіб) — підсумовування попередньо визначеної собівартості окремих виробів за допомогою такої розрахункової формули [ 17, c. 351]:

                                    

                                                                                               (2.1)

 

де —собівартість товарної продукції;

—собівартість одиниці і-ої продукції;

— кількість планової (виготовленої) і-ої продукції в натуральному вимірі;

 n— кількість найменувань виробів або послуг. 

        Третій метод — чинниковий, котрий може застосовуватися як допоміжний. Загальна розрахункова формула в цьому разі має вигляд:

                                                    

                                                                                               (2.2)

 

де  — собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового періоду (розрахункова собівартість);

— зміна собівартості в плановому (прогнозованому) періоді під впливом j-го чинника;

т — кількість чинників впливу на собівартість продукції в розрахунковому періоді.

     Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до та після впровадження заходу, тобто:

                                                         

                                                                                                (2.3)

 

де    — витрати на одиницю продукції до та після здійснення заходу;

N₂ — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому (розрахунковому) періоді.

     У розрахунковій собівартості С_т умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому (розрахунковому) періоді обсяг виробництва найімовірніше зазнає змін, що відповідно вплине на собівартість продукції. Це потрібно враховувати як окремий чинник, використовуючи формулу[ 17, c. 352]:

 

                                                                                                           (2.4)

 

де  — відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому (розрахунковому) періоді;

— абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

— зміна в плановому (розрахунковому) періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат у відсотках.

     Умовний приклад розрахунку собівартості товарної продукції з використанням чинникового методу. Обсяг товарної продукції минулого року становив 10 200 тис. грн., а витрати на одну грошову одиницю такої продукції— 0,91 грн. У плановому (розрахунковому) році передбачено збільшити обсяг виробництва на 10%. Унаслідок впровадження нової техніки має бути зекономлено 260 тис. грн. Умовно-постійні витрати минулого року були на рівні 2 500 тис. грн., а у зв'язку зі зростанням обсягу виробництва вони збільшаться на 4%. Послідовність розрахунків шуканого показника така [ 17, c. 353]:

     1)    плановий (розрахунковий) обсяг товарної продукції:

                                У_т = 10200 1,1= 11220 тис. грн.

     2)   собівартість товарної продукції за рівнем витрат року, що минув:

                             С_тр= 11200 0,91 =10210тис.грн.;

     3) економія умовно-постійних витрат внаслідок зростання обсягу виробництва:  
                   =2500 150 тис. грн.;

    4)   собівартість товарної продукції у розрахунковому році:

                               С_тп = 10210 - (260 +10) = 9800 тис. грн.;

     Достатньо поширеним показником  витратного типу є рівень витрат на одиницю обсягу товарної продукції, що об'єктивно характеризує динаміку витрат за умови незмінних цін і структури випуску продукції. У нашому прикладі планові витрати становитимуть 0,87грн. (9800/11220) і зменшаться проти минулорічних на 4,4% [(0,87-0,91)/0,91].

     Собівартість реалізованої продукції обчислюється з допомогою коригування собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції. Для цього користуються формулою [ 17, c. 353]:

 

                                                                                            (2.5)

 

де  —собівартість реалізованої продукції;

 — собівартості залишків товарної продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець  розрахункового періоду.

 

 

      2.3 Витрати на одиницю обсягу  товарної продукції і шляхи  їх зменшення

 

     Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

     Показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є:

1. Затрати на 1 грн. товарної продукції ( ) [ 7, с. 301]:

 

                                                 коп./грн.,

 

де  - собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;

- обсяг товарної продукції  підприємства, грн.

     2)  Собівартість  окремих видів  продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

     3) Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

     Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

     1) затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок поліпшення використання засобів і предметів праці;

     2) затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

     3)  адміністративно-управлінські витрати.

     Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

     Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

     План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

    1)   планування зниження собівартості товарної продукції;

    2)   складання кошторису витрат на виробництво;

    3)   складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

     Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі чинники, що впливають на зміну Цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

      Розрахунок зниження собівартості продукції за відповідними чинниками виконують у такій послідовності:

1. Визначають затрати на 1 грн. ТП в базовому році:

 

                                               коп./грн.,                                           (2.6)

 

2.  Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році ( ) [ 7, с. 304]:

                                              грн.,                                      (2.7)

де  - плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

     3)   Визначають економію затрат за техніко-економічними чинниками методом прямого розрахунку:

              а)  підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів (Е_м):

                                   Е_М=( ,грн.,                                 (2.8)