Витрати підприємства та собівартість продукції

де  – змінні витрати на одиницю продукції;

N – обсяг виробництва продукції у натуральному вираженні;

– постійні витрати за певний період.

     За цією  формулою загальні витрати на одиницю продукції ( ) становитимуть:

                                                                                                               (1.2)

     Із цієї формули  видно, що зі зростанням обсягу  виробництва продукції собівартість  її знижується за рахунок зниження  постійних витрат на одиницю  продукції. Отже, збільшення виробництва  обсягу продукції є важливим чинником зниження собівартості продукції. Цю закономірність зображено на рис. 1.6.

 

                               

 

Рис. 1.6. Залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва продукції:

1 – обсяг збитковості виробництва; 2 – сектор зростання прибутку; Ц  – ціна одиниці продукції

 

     Критичний  обсяг випуску певної продукції  ( ) в натуральному вираженні, починаючи з якого виробництво є рентабельним, обчислюють і аналітичним методом [ 13, c. 47].

     На  рис. 1.6. видно, що за критичної програми виробництва витрати і виторг від продажу продукції однакові.

     Точку беззбитковості  визначають і в грошовому вираженні,  що є необхідним для багато  продуктового виробництва. У цьому  випадку:

 

                                                                                                         (1.3)

 

    Якщо зміну  величини ( ) зобразити над його критичну величину (точку беззбитковості), тим вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідними коефіцієнтами, що обчислюються за формулою:

 

                                                                                                        (1.4)

     

де  – коефіцієнт безпеки виробництва;

     N – фактичний або плановий обсяг виробництва продукції.

 

     Відомо, що собівартість продукції великою мірою залежить від структури затрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. У свою чергу збільшення вартості окремих первинних елементів в структурі затрат на виготовлення одиниці продукції впливатиме на рівень критичного обсягу виробництва продукції. Отже, на зміну критичного обсягу виробництва продукції може впливати багато факторів.

     Головним фактором, який впливає на критичний обсяг виробництва продукції, обсяг випуску продукції, про що вже йшла мова. Серед інших факторів можна виділити ті види ресурсів, які мають найбільшу питому вагу. До них можна віднести: вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, витрати на енергоресурси, трудові витрати і заробітну плату тощо [ 9,  с. 468].

     З метою  відповідного впливу на управління  цим процесом на виробництві  встановлюються норми витрат, тобто  граничні витрати окремих видів  ресурсів на одиницю продукції, що випускається. Граничні норми витрат є важливим чинником забезпечення режиму жорстокої економії відповідних ресурсів та зниження рівня критичного обсягу виробництва продукції і підвищення його ефективності. У процесі планування встановлюються допустимі загальні витрати за окремими підрозділами і в цілому по підприємству на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

     Порівняння  фактичних витрат із плановими  (нормативними) дає змогу в процесі  аналізу оцінити роботу підрозділів із використання ресурсів.

     Отже, з’ясувати  причини відхилення фактичних витрат від планових і за необхідності вжити відповідних заходів щодо їхнього зниження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

КОШТОРИС ВИРОБНИЦТВА  І СОБІВАРТІСТЬ ТОВАРНОЇ ПРОДУКЦІЇ

 

            2.1. Кошторис виробництва

 

     Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати, кошторис виробництва, собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, зараховують їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість продукції, як правило, не збігаються.

     Обчислення кошторису виробництва зводиться до обчислення всіх витрат, пов'язаних із виробництвом продукції аж до її реалізації. Головною метою кошторису є пошуки резервів зниження собівартості продукції, збільшення прибутку і рентабельності.

     Зміст і методика обчислення кошторису пов'язані з планово-економічними розрахунками, з обґрунтуванням величини витрат, що необхідні для виробництва і реалізації кожного виду всієї промислової продукції підприємства. При цьому має враховуватись найкраще використання всіх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів як в інтересах підприємства, так і держави. У кошторисі також мають бути враховані наявні й можливі резерви виробництва, скорочення витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, підвищенням продуктивності праці [ 6, с. 469].

     Кошторис виробництва складається переважно для підприємств, які вводяться в дію, і в його основу за методологією беруться нормативні показники витрат ресурсів (з урахуванням найновіших технологічних і технічних досягнень) на ідентичну продукцію. Він складається за економічними елементами.

     Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси. Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат.

     Основні економічні елементи витрат, що входять до розрахунку кошторису виробництва, становлять п'ять основних статей [ 12, c. 453]:

     1)     Стаття «Сировина і матеріали» як елемент кошторису складається з витрат на сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції; вироби, що їх потрібно закупити для укомплектування продукції (двигуни, прилади, вузли, деталі тощо); покупні напівфабрикати (штампових, відливки, 
поковки ін.); виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні 
для виготовлення продукції; допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент та ін.), або потрібні 
для його обслуговування (ремонту і експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримання будівель, канцелярські товари тощо); паливо та енергію зі сторони (електроенергію, тепло, пар, газ тощо).

     Витрати на власне виробництво енергоресурсів включаються в кошторис за окремими елементами: пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі в вироблених кар'єрах, плату за деревину та ін.) [ 15, c. 289].

     Як уже було сказано, витрати на матеріали обчислюються на підставі науково обґрунтованих норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажо-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). При розрахунку кошторису на матеріальні витрати від їх вартості віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

     2)  Стаття «Паливо і енергія  на технологічні цілі» включає  витрати на паливо, електроенергію, пару та ін., які безпосередньо  використовуються в технологічному  процесі, за нормами витрат, тарифами і цінами.

     3)     Стаття «Заробітна плата виробничих працівників». Вона включає всі види і форми оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства. Сюди входить персонал основного виробництва продукції, обслуговуючий і допоміжний персонал, служба управління. У кошторис собівартості не включаються виплати працівникам, що фінансуються з прибутку або інших джерел спеціального призначення.

     4)   Стаття «Відрахування на соціальні потреби». Відповідно до законодавчих актів України здійснюється відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд та інші подібні доходи. Величина відрахування визначається законом, який приймається парламентом, або за його дорученням урядом держави. Відрахування обчислюються в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

     5) Стаття «Витрати на утримання і експлуатацію обладнання». Відповідно до балансової вартості встановлюються нормативи амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних фондів. Нормативи відрахувань встановлюються окремо на кожний вид активної і пасивної частини основних фондів. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років [ 16, c. 324].

    6)  Стаття «Загально виробничі витрати» містить виробничі накладні витрати на організацію виробництва і управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування; обчислюються шляхом складання кошторису цих витрат на певний період і розподілу їх на одиницю продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

     7) Стаття «Загально-господарські витрати» до них належать витрати, які за змістом можна віднести до обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, оплати ліцензії і робіт із сертифікації продукції, витратила гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів, інформаційні й рекламні послуги та інші.

    

Кошторис  виробництва дає можливість аналізувати  поелементну ресурсну структуру, що дуже важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції [ 14, с.471].

     Порядок розробки кошторису виробництва  може бути різним залежно від  стадії планування, стану інформаційної  бази та розміру підприємства.

     На стадії прогнозних оцінок  кошторис виробництва можна складати, коригуючи фактичні витрати за минулий період. Елементи тактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності персоналу та  вартості основних фондів з урахуванням очікуваної динаміки витрат, імовірності зміни норм і цін (тарифів).

     Точніший (обгрунтованіший) кошторис виробництва складається поелементно на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). На малих підприємствах таке обчислення кошторису виробництва є узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах  виробництва складається підсумовуванням кошторисів місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

     Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних, за рівень витрат. Це здійснюється порівнянням фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах. Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї. Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і заохочення в їх зниженні.

     Розглянемо  операційні витрати з реалізованої продукції (робіт, послуг) за видами економічної діяльності за 9 місяців 2010 року, які показані за статтями калькуляції, що подано у таблиці 2.2 [ http://www.ukrstat.gov.ua/] :

 

    

 

	Операційні витрати  з реалізованої продукції (робіт, послуг)		матеріальні витрати		амортизація		витрати на оплату праці		відрахування на соціальні  заходи		інші операційні витрати
	млн.грн.	%	млн.грн.	%	млн.грн.	%	млн.грн.	%	млн.грн.	%	млн.грн.	%
Усього2	1779556	100	514524,1	28,9	57948,1	3,2	115093,7	6,5	42311,4	2,4	147550,5	8,3
у тому числі
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	250,3	100	116,9	46,7	26	10,4	55,9	22,3	21,1	8,4	30,4	12,2
Промисловість	667098,3	100	429093,8	64,3	26775,2	4	57795	8,7	22535	3,4	47916	7,2
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів  особистого вжитку	748962,7	100	7858,8	1	4299,9	0,6	13143,1	1,8	4203,8	0,6	40090,5	5,3
оптова торгівля і  посередництво в оптовій торгівлі	581662,9	100	4665,5	0,8	2148,6	0,4	7506,9	1,3	2249,5	0,4	27461,4	4,7
роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів  особистого вжитку	101721,2	100	2144,9	2,1	1453,5	1,4	4124,6	4,1	1460	1,4	8917,5	8,8
Фінансова діяльність	78263,4	100	334,9	0,4	238,2	0,3	1416,2	1,8	420,8	0,6	7213,5	9,2