Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Октября 2013 в 00:00, дипломная работа
У XVII – XVIII ст. починається процес формування та розвитку культури Слобожанщини, як важливого історично-географічного регіону України. Після скасування автономного строю Гетьманщини (кінець XVIII ст.), назва “Україна” належала власне до Слобідської України, через те що ця країна більш, ніж останні частини української землі, повинна була так називатися в територіальному значенні цього слова, так як це була “україна”, тобто окраїна, русько – української землі [Багалій, Історія Слоб. України, С. 15]. Слобідська Україна займала територію теперішніх Харківської, східні частини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей, південно-східні частини Воронезької, південно-західні частини Белгородської та південні частини Курської областей.
Значну роль у становленні музично-хорового професіоналізму на Слобожанщині відігравали інструментальні та вокальні кріпацькі капели. Для керування кріпосними капелами і оркестрами поміщики запрошували музикантів із столиці чи з-за границі. Кріпацькі хорові колективи були дуже різноманітними як за кількістю хористів, так і за професіональною майстерністю. Серед них були хори, спроможні майстерно виконувати складні твори світового репертуару. Поряд з першорядними колективами існували менші оркестри й хори і навіть зовсім невеличкі ансамблі для суто домашніх потреб. У їхньому репертуарі чільне місце займали пісенні й танцювальні народні мелодії, а також духовна музика [Гордійчук т. 1, С. 347].
Але з розвитком професіональної діяльності в місті, значення кріпацьких хорів, оркестрів і театрів поступово звужується (особливо у 30-х – 40-х рр. XIX ст.). На зміну кріпосним музикантам з’являються “вільні” артисти. Поміщикам вигідніше було платити вільно найманим музикантам, ніж утримувати постійний оркестр чи капелу. Склад “двірської музики” здрібнюється, багато колективів розпадається, найбільш кваліфіковані виконавці йдуть у міста і стають після скасування кріпацтва “вільними” професіоналами [там же, С. 349].
Розглядаючи розвиток православної духовної музики на Слобожанщині, вважаємо доцільним розглянути діяльність диригента Юрія Михайловича Голіцина (1823–1872)5. Завдяки яскравому даруванню музиканта-педагога, диригента й організатора, Ю.М. Голіцин придбав свою популярність не тільки на Україні, але і у всій тодішній Росії, а також у ряді європейських країн [Ильин, Очерки истории, С. 96].
У 1862 р. Голіцин повертається до Росії і продовжує концертувати в столичних містах та в провінції, сприяючи активізації її музичного життя. Перебуваючи у різних містах з концертами, Голіцин у кожнім з них збирав хори (іноді до 150 осіб), в яких брали участь церковні і полкові півчі, хористи місцевих театрів і аматори. Він в короткий термін з’єднував різнорідних співаків в одне ціле і виступав зі складною в технічному відношенні програмі, вражаючи слухачів злагодженістю звучання.
Безсумнівно музична освіченість митця уплинула на розвиток хорової культури не тільки Харкова, але і всієї Слобідської України.
Петровські реформи, що поділили суспільство на прихильників західноєвропейської та слов’янської ліній розвитку, не обійшли духовну хорову культуру Слобідської України, а це позначилося на подальшому процесі секуляризації духовного хорового мистецтва цього регіону.
Набуваючи все більше нових рис, музична мова духовних концертів наближала їх до світських жанрів (продовження процесу секуляризації), призначених для виконання поза церковними стінами. Частково цим і пояснюється незмінна популярність духовного хорового мистецтва у Слобідській Україні.
Разом з розквітом музичного співочого мистецтва Слобожанщини продовжується рух збіднення вокальних кадрів – до Росії відсилають талановитих співаків.
Діяльність музичних класів мала багатогранний вплив на розвиток культури і мистецтва, що давало можливість кращим кадрам вихованців Харківського колегіуму поповнювати ряди придворних музикантів. Чимало півчих, регентів, які регулярно вчилися в цих класах, або відвідували їх факультативно, залишилися на Харківщині, очолювали парафіяльні і приватні хори, сприяли вдосконаленню та розвитку музично-хорового мистецтва регіону. Музичні класи підготували необхідний грунт для подальшого розвитку хорового мистецтва в Харкові і всієї Слобідської України, сприяючи вихованню художнього смаку населення, формуванню його естетичних запитів, створюючи необхідні передумови для розвитку нової регіональної музично-хорової культури XIX ст.
Процес розвитку духовної хорової культури Харківщини кінця XVIII – першої половини XIX ст. набував широкого регіонального значення. Рух просвітництва стимулював виникнення учбових закладів: колегіум, університет, приватні пансіони, інститут шляхетних дівчат тощо.
Внесок колегіуму і університету в розвиток музичної освіти, композиторської творчості, виконавського хорового мистецтва в перші десятиріччя XIX ст. визначив подальший розвиток музично-хорової освіти в Харкові на шляху його професіоналізації.
Глибокі традиції музично-хорової культури Харківщини та високий рівень музичної педагогіки становили міцні передумови утвердження її в ряд професіональних творчих українських національних шкіл.
В духовному хоровому співі Харківщини поступово виробляються класичні традиції академічної хорової культури. Спів a’cappella у церковних службах і навчальних закладах стимулював засвоєння особливої манери хорового співу – постановку голосу, вироблене дихання, високу культуру інтонування, плавне голосоведення тощо.
Як бачимо, духовна музика все більше виходить за стіни храмів, органічно поєднуючись зі світською музично-хоровою культурою, мистецтвом, освітою, концертною діяльністю. Вплив італійського концертного стилю, що був характерним для Лівобережної і Правобережної України, знайшов вираження і в духовному мистецтві Харківщини цього періоду. Продовжується процес секуляризації богослужбового сакрального співочого мистецтва.
1 З листування Віленського пастора з І. Гізелем можна дізнатися про його враження від українського церковного співу: “Греко-українці набагато святіше і величніше прославляють Бога за римлян. Псальми та інші пісні Отців щоденно лунають у храмах з приспівом народу рідною мовою, за правилами музичного мистецтва. В найприємнішій і милозвучній гармонії чути окремо дискант, альт, тенор і бас. У них простий народ розуміє, що клір співає або читає природною слов’янською мовою. Тому всі миряни співають у поєднанні з кліром і до того ж так гармонійно і побожно, що мені в захопленні від почутого здавалось, ніби я в Єрусалимі і бачу там образ і дух первісної християнської церкви” [Сумцов, Культурн. уголок, С.43].
2 Цей період охарактеризований активністю творчої діяльності А.Веделя. Приїзд композитора значно збагатив вокальні сили міста, оскільки разом з ним приїхали з Києва кілька кваліфікованих півчих. Його педагогічна діяльність була пов’язана з роботою у намісницькому та учнівському хорі Казенного училища. Регентську діяльність А. Ведель органічно поєднував з композиторською творчістю. У цей період А.Л. Веделем були написані хорові концерти, що увійшли до складу 12 відомих хорових концертів, та інші духовні твори. Його учень, композитор і диригент П.І. Турчанінов в “Автобіографії” писав, що концерт “Воскресни, Боже, суди земли” був написаний Веделем по дорозі до Харкова для зустрічі там А. Леванідова, щойно призначеного генерал-губернатором. Твори композитора вивчалися в нотному класі колегіуму, вони лунали під керівництвом самого автора, а також виконувались у міських церквах, де за свідченням очевидців, їх можна було почути і наприкінці XIX ст.
3 В березні 1796 р. за указом Катерини II генералу Леванідову призначено виконувати обов’язки “генерал-губернатора Харківського й Воронізького” [Кук, Нові дані]. Не пізніше червня 1796 р. Леванідов покидає Київ і разом з собою забирає диригента капели А.Л. Веделя та кращих співаків та музик. До Харкова А.Л. Ведель прибув раніше за А.Я. Леванідова, щоб підготувати хор для урочистої зустрічі новопризначеного генерал-губернатора. Прибувши до Харкова, він починає працювати з місцевим губернаторським хором, щоб підготувати його до виступу на урочистій зустрічі нового намісника краю. Після того він почав реорганізовувати намісницький хор, – вводить до його складу найкращих співаків київського військового хору, які прибули з ним до Харкова [там же]. Завдяки невідступній праці композитора, мистецький рівень хору значно піднявся за досить короткий час.
4 14 червня 1796 р. А.Я. Леванідов подає рапорт до Державної військової колегії у Петербурзі про призначення А.Л. Веделя на посаду старшого ад’ютанта, де відмічав його спроможність зайняти цю посаду. 24 вересня 1796 р. наказом Колегії композитор був призначений старшим ад’ютантом капітанського рангу [там же]. Служба при штабі генерал-поручника А.Я. Леванідова відкрила А.Л. Веделю перспективи на майбутнє, а також, давала великі можливості для творчої композиторської праці.
5 Навчаючись у Пажеському корпусі під керівництвом талановитого композитора і регента Г.Я. Ломакіна (1812 – 1885), Ю. М. Голіцин диригував хором пажів. Пізніше свої музичні пізнання він поповнював у спілкуванні з А.М. Сєровим, коли подорожував до Дрездена брав уроки в А. Рейхеля, у Лейпцизі – у М. Гаупмана, перебуваючи у Веймарі, був у Ф. Ліста, але в основному займався самоосвітою. Після закінчення пажеського корпусу Ю.М. Голіцин служить в Харкові, де й утворив власний хор, який згодом став утіленням професіоналізму і високої співочої культури. Ю.М. Голіцин був одним з диригентів, що активно популяризували національну класичну і духовну хорову музику по всій Росії і за кордоном. За два роки Ю.М. Голіцин дав 260 концертів в Англії, Шотландії й Ірландії.