Використання музичного фольклору на уроках музичного мистецтва

В українському традиційному народному побуті як суттєвій частині загальнонаціональної народної творчості з глибини віків, від народних обрядів і вірувань бере початок дитячий музичний фольклор. Продовжуючи певною мірою існувати в різних жанрах і в наш час він відбиває динаміку життя дитини від колиски до юності та загальне людське життя у всьому розмаїтті його форм.

     Дослідники  та збирачі фольклору давно  спостерегли, що усі фольклорні  жанри діляться на дві великі  групи: 1) твори, які виконуються  і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед  дітей. Між цими групами є  суттєва різниця: усна словесність  дорослих не завжди доступна  дітям, вони починають її розуміти  і сприймати лише в підлітковому  віці. У свою чергу, дитяча творчість  не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися  розумом, і їм важко осягнути  тексти, витворені дитячою фантазією,  уявою, проте діти їх підхоплюють,  і вони поширюються у дитячому  середовищі.                                                                                                     

     Термін  "дитячий  фольклор" з'явився у фольклористиці  у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато  текстів цього специфічного виду  творчості. Однак до цього часу  теорія дитячого фольклору не  сформована. Першим складним питанням  виявилось, які саме жанри варто  вважати власне "дитячими". Так,  Г.С. Виноградов, як один зі  знавців народної педагогіки, що  першим почав широко вживати  термін "дитячий фольклор", наголошував,  що ним доцільно позначити  твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі  ліричні твори, які примовляють  дорослі, пестячи дітей). Дещо  пізніше до цього виду словесності   долучили колискові пісні (хоч  дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення,у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основними критеріями відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей  дорослих у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а  й за призначенням, способом і часом  виконання. Кожен жанр має своє джерело  походження — усі вони виникли  в різні історичні періоди  і проникли в дитячу словесність  різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли  у дитячий фольклор із загального  фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

Особлива мова українського дитячого музичного фольклору, зокрема українських народних музичних казок та казок з музичним вставками, багата на світ почуттів, переживань, настроїв, думок людини допомагає дітям емоційно проявлятися, вивчати рідну мову, культуру та звичаї свого народу, активно спілкуватися батькам і дітям.

Найважливішим жанром дитячого музичного фольклору є колискова музична поезія. Колискові пісні - найбільший здобуток народної педагогіки за всю історію людства. Вони неподільно з'єднані з практикою виховання і водночас закладають передумови формування музичних здібностей у дитини з самого раннього віку, створюють сприятливі умови для наступних виховних впливів. Саме з колискових пісень походить музичність всієї української нації, яку неодноразово підкреслювали в своїх спостереженнях дослідники. Зокрема, М.Грінченко писав: "Усім відомо, як багато обдарований самою природою український народ, скільки в ньому тонкого музичного почуття, здібності до співу, естетичного смаку, скільки в ньому любові, закохання в свою рідну пісню, найціннішу, найдорожчу перлину з його культурних багатств" [10, 74]/

Найпоширенішим жанром дитячого фольклору є заклички та приказки (примовки). Українці віддавна вважали, що дитяча безвинність і чистота здатні впливати на силу природи. Заклички - це віршоване звертання дітей до різних явищ природи: сонця, дощу, а приказки - до тварин і рослин. Характерним для цього жанру є пряме звернення, в наспівах переважають інтонації заклику, кличу; а також утворення певної сформованої мелодійної структури, характерної лише для цього жанру. Заклички особливо повно розкривають можливості дитячого голосу: його силу і дзвінкість, емоційну темпераментність. Використовуючи у своїй мові прислів'я і приказки, діти наймаються ясно, лаконічно, виразно виражати свої думки і почуття, їх мова набуває інтонаційного забарвлення, розвивається уміння творчо використовувати слово, уміння образно описати предмет, дати йому яскраву характеристику.

Дитячі пісні, як правило, синкретично зв'язані з іграми, хороводами. Тут має місце синтез слова, руху й музики, які сприяють трудовому, розумовому, моральному і фізичному вихованню підростаючою покоління. Це своєрідні ігри-змагання з танцювальними рухами, імпровізацією, драматизацією. У них найбільше яскраво відбиті національні риси і комплексність вираження національного характеру: слово, музика, дія.

Своєрідною формою вітчизняного музичного дитячого фольклору виступають дражнилки, лічилки, гуморески. У цьому жанрі діти критикують ледачих, брудних і жадібних дітей. Це специфічна форма дитячої сатири, у якій висміюються кривдники чи примхливі діти, що підкорюються правилам гри.

Важливими складовими українського дитячого музичного фольклору є музичні загадки, музичні казки, пісні з казок, пісні-казки. Зокрема, загадки, являють собою малі форми усної народної творчості, в яких у гранично стиснутій, образній формі викладаються найбільш яскраві й характерні ознаки предметів чи явищ". Відгадування й створення музичних загадок впливає на всебічне формування музичних здібностей дітей. Вживання для створення в загадці метафоричного образа різних засобів виразності (прийому уособлення, використання багатозначності слова і музичної інтонації, визначень, епітетів, порівнянь) сприяють формуванню образності мислення дітей молодшого шкільного віку.

Велику дію на перцептивне сприймання дітей молодшого шкільного віку мають розповіді-байки. У творах цього жанру, в яких у співі розповідається про нереальні події, діти втілюють гумор, запал, жвавість, ритмічний характер музичного тексту, творчу уяву. Дуже важливо навчити дітей слухати, вслухуватися у фольклорний сюжет музичного твору і розуміти його зміст. З цією метою можна обігравати малі форми фольклору, вводити елементи музичної драматизації, використовуючи барвисту наочність, дитячі музичні інструменти, що глибоко впливає на емоційні почуття дитини, сприяє концентрації її уваги, природному запам'ятовуванню нею музичного тексту та формуванню музичних здібностей школярів.

Отже, все вищезазначене  дає нам можливість визначити "український дитячий музичний фольклор" як особливу, феноменологічну художню реальність, яка завдяки синкретичності та збереженій у генетичному коді інтонаційній основі музичного мовлення створює підґрунтя для формування основ музичної культури дітей, поєднує світ дітей і дорослих та включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів фольклору. Звернення до широкого кола вітчизняних фольклорних здобутків дає можливість збільшити обсяг природної та музичної пам'яті на важливому етапі шкільного дитинства, інтелекту, виховувати в дитині духовність, формувати національну ідентичність особистості. Виступаючи засобом, що дозволяє встановити двосторонній контакт з дитиною, музично-ігровий фольклор допомагає оволодіти вихованцям необхідними для здійснення музичної діяльності вміннями і навичками, сприяючи формуванню музичних здібностей.

1.2 Музичний фольклор як невід'ємна частина навчально-виховного процесу молодших школярів на уроках музики

Теоретико-методологічні  аспекти застосування народних музичних традицій для формування основ музичної культури дітей, у тому числі молодшого шкільного віку, широко розроблялись у XX столітті зарубіжними дослідниками Б.Бартоком, З.Кодаєм, К.Орфом, Б.Трічковим. Використовуючи в музичній освіті дітей творче музикування, формуючи в них музичний слух, як основу музичної освіти, на класичній, сучасній та народній музиці різних країн і континентів, вони прагнули включити музику до загальної системи гармонійного розвитку особистості людини.

Зокрема, К. Орф, видатний німецький композитор і педагог, вважав, що в молодшому шкільному віці найкраще звертатися до найдавніших мовних форм, які духовно відповідають раннім ступеням розвитку свідомості дитини. На його думку, не можна виховати особистість на випадковому матеріалі. Найкращим для виховання дітей цього віку є народна словесна творчість: колискові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки, заклички, приказки, колядки, щедрівки, веснянки тощо. При їх виконанні діти можуть легко ставати творцями найпростішої мелодії, що активізує музичне мислення, а обрядові тексти фольклорного матеріалу викликають посилену роботу уяви учнів. "Це був світ, доступний усім дітям. Я не думав про виховання особливо обдарованих дітей, а мав на увазі виховання на ширшій основі, яка б дала змогу охопити й малообдарованих дітей".

Аналізуючи музично-виховну  систему К.Орфа, О.Ростовський зазначає, що вона "закладає хороші передумови для участі дітей у різноманітній музичній діяльності, оскільки ґрунтується не лише на інструментальному, а на ритмопластичному, танцювальному, співацькому музикуванні. Вона акумулює передові гуманістичні ідеї гармонійного розвитку особистості, пробудження її творчого потенціалу. Орієнтація на природні сили особистості, на елементарне музикування, на фольклор як першооснову музичної культури, визначають прогресивність і плодотворність педагогічних пошуків  К.Орфа" [2, 171].

Золтан Кодай, видатний угорський  композитор, фольклорист, педагог і  просвітитель, писав: "Музика - могутнє  джерело душевного збагачення. Наша справа - відкрити його усім людям". 3.Кодай був переконаний, що відкриті ним і Б.Бартоком, який також підкреслював значення фольклору, народних ладів  і ритмів у дитячому музичному вихованні, народні пісні мають стати надбанням усього народу. О.Ростовський зазначає, що вихідна позиція педагогічної концепції З.Кодая полягає в тому, що основою музичної культури нації і основою музичної освіти, є народна музика і пісня, які через доступність мови та простоту форми передають дітям високі культурні та мистецькі цінності. На думку педагога, тільки спів може розвинути ладовий слух, що є фундаментом музикальності. "Глибока музична освіченість розвивалась завжди тільки там, де основою був спів... Коріння музики у співі" - декларував 3.Кодай .

В основі його методичної системи  знаходиться спів, оскільки, на думку  З.Кодая, співацький голос є найдоступнішим музичним інструментом. Тому основними складовими навчальних програм з музики для загальноосвітніх шкіл Угорщини став пісенний матеріал, підібраний у так званому "кодаївському дусі" (угорські народні та ігрові дитячі пісні), який сприяє розвитку навичок музичного читання-писання, хоровий спів, слухання музики, виховання на уроках музики.

На думку С. Русової, для музичного виховання "треба насамперед привчити дитину слухати". Для системного розвитку природного і музичного слуху, С. Русова пропонувала використовувати елементи з методики М.Монтессорі, в якій спочатку діти вчаться розрізняти шумові й музичні звуки. Наприклад, брати закриті з усіх боків скриньки, в які засипати в одну - горох, в інші - мак, шматки скла, шматки заліза. Діти по звуку мають вгадати, що в них торохтить. Також діти розпізнавали голоси птахів, голоси своїх товаришів. А ще цікавим моментом було те, що хтось з дітей виходив в іншу кімнату для виконання доручення вихователя, жодним своїм рухом не порушивши пануючої тиші.

Цікавими є педагогічні  ідеї відомого болгарського педагога XX століття Бориса Трічкова. В основі його методики був метод "свідомого нотного співу" ("Східці"), в якому беруть участь не тільки розум і свідомість, а й "слухняне горло", тобто голосовий апарат. Найважливішим педагог вважав встановлення координації між слухом і голосом. Диференціюючи форми і методи роботи, завданням музичного виховання дітей дошкільного віку було досягти повної музичної координації дитячого голосу і слуху; розвинути тональне почуття щодо болгарської народної пісні та західноєвропейської музики; розвинути живе відчуття ритму; культивувати любов до музики та активне бажання співати. Б.Трічков вважав: якщо дошкільне музичне виховання проводиться методично правильно і цілеспрямовано, "свідомий спів" у школі буде здійснюватись на міцній основі. Як зазначає О.Ростовський, ця думка Б.Трічкова не втратила свого науково-практичного значення до цього часу.

Інтерес наукової спільноти  до розробки системи виховання, заснованої на народних традиціях спостерігався, ще наприкінці XIX століття. Відомо, що Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський неодноразово відзначали, що виховання дитини повинно ґрунтуватися на культурно-історичних цінностях нації. Зокрема, Г.Сковорода одним з перших пропонував застосовувати народні традиції у виховному процесі. Вчений надавав виняткового значення фольклору і пісенним музичним традиціям. Свої знання народних звичаїв та їх ключової ролі у вихованні Г.Сковорода виклав у трактатах і поетичних творах ("Благодатний Еродій", "Убогий жайворонок").