Ідейне та організаційне оформлення християнства

  

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  Авіаційний Університет

Інститут заочного та дистанційного навчання

 

Контрольна  робота

                                                     з дисципліни:

 « Історія релігії»

 

Виконала:

Студентка 3 курсу ІЗДН

Грабовська Олена Василівна

Напрям 6.020303 « Філологія»

Група ФЛ-301з

№ зал. Книжки 18.11.0164

Варіант 11

 

                                                м. Київ 2013

 

 

 

                                 

                                      План

 

 

1. Виникнення християнства: історичні та ідейні джерела.
2. Ідейне та організаційне оформлення християнства.
3. Біблія як священна книга християн і культурно-історичний феномен.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Християнство  – друга за часом виникнення світова  релігія.

Другою за часом виникнення світовою релігією, але найбільш поширеною у світі - є християнство.

Християнство відіграло  величезну роль в історії багатьох народів світу. Під його впливом склалась сучасна цивілізація в Європі. Прихильників християнства в сучасному світі понад 1 млд. осіб, головним чином у Європі та Америці.

Церковна точка зору на походження християнства випливає з  самого змісту богослов'я, яке ґрунтується на євангеліях. Християнство як вчення засновано боголюдиною Ісусом Христом, яке він проповідував у Палестині в часи римських імператорів Августа i Тиберія, був страчений i воскрес, i передав своє вчення апостолам, які проповідували його i поширили серед людей. 

Виникнення нової релігії  пояснювали i пояснюють тим, що людство відступившись від бога захопившись ілюзією панування над силами природи за допомогою магії, все ж таки шукало шлях до бога. Цей шлях був довготривалим i складним, але все ж таки духовні пошуки поступово привели духовних провідників до ідеї єдиного бога. Тобто людство, пройшовши тяжкий шлях "дозріло" до визнання єдиного творця — "Коли прийшла повнота часу, послав Бог сина свого" (апостол Павло).

Інша точка зору на походження християнства виходить з традиції яка  була закладена в епоху Просвітництва i мала антиклерикальне (антицерковне) спрямування. Прибічники міфологічної школи розглядали християнство як неоригінальну, синкретичну релігію, яка увібрала у себе риси всіх впливових культів Передньої Азії i Середземномор'я. Історичну особу Христа вони заперечували, вбачали в ньому поєднання рис культів Осірiса, Діонiса, Мітри, інших сонячних божеств, відтак євангельське життя Христа розглядали як астральні алегорії.

Представники історичної та соціологічної шкіл та прихильники  матеріалістичної філософії (зокрема  марксизму) пояснювали причини виникнення християнства через аналіз політичних та соціально-економічних процесів у Римській імперії І ст. Вбачали  у ньому своєрідний синтез східних (іудейських) та західних (еліно-римських) релігійно-філософських ідей, що став наслідком певних причин і обставин.

Суть християнства.

Християнство цілком вписується в  одне слово - Христос. Але що це означає? Це жертва, яку зробив Христос заради роду людського? Це сприйняття на себе всього єства людського, всього нашого ушкодження, всього викривлення, яке спіткало Адама, а потім і всіх його нащадків через відпадання від Бога? Так, Христос за нас став і прокляттям і гріхом . Мабуть у цьому і полягає найістотніша відмінність християнства.

Розглянувши аспекти, що становлять істоту християнства, в першу чергу можемо відзначити - правильне духовне улаштування людини. І тут християнство пропонує те, що принципово відрізняє його від всіх інших вчень. По-перше, вчення про Бога, по-друге, розуміння сутності і цілі духовного життя людини, далі - вчення про Воскресіння і багато іншого.

Також, можливо, найважливішим, про що говорить християнство і що відрізняє його від інших релігій і без чого християнство не може існувати, є його найбільший догмат, виражений у найбільшому християнському святі, Великодні, - догмат Воскресіння. Християнство говорить не просто про те, що християнська душа з'єднується з Богом, що душа буде відчувати той чи інший стану. Ні, воно стверджує, що людина - це душа і тіло, це єдина духовно-тілесна істота, і обоження притаманне не тільки душі, але душі і тілу. В оновленій людині все змінюється, не тільки душа, розум, почуття, а й саме тіло.

Християнство є релігія, яка  не ззовні нас і яку ми можемо споглядати як якийсь умоглядний об'єкт, розглядаючи схожість і відмінності  між ним та іншими об'єктами. Християнство за природою притаманне людині. Але християнином людина стає тільки тоді, коли побачить, що не може позбутися від мук його пристрастей, гріхів. Пам'ятаєте, у Данте в «Аді»: «Так заздрістю палала кров моя, що, якщо було добре іншому, ти бачив би, яким зеленим був я». Ось вона, мука. Будь-яка пристрасть приносить людині страждання. І лише коли вона приступає до християнського життя, тоді починає бачити, що таке гріх, що таке пристрасть, який це жах, починає бачити необхідність Бога Спасителя.

У людській свідомості постійно йде боротьба між старою та новою людиною. Якого Бога вибере людина: Бога Христа чи бога антихриста? Один Бог врятує й вилікує мене, дасть можливість стати справжнім сином Божим у єднанні з Сином Словом втіленим. Інший брехливо обіцяє мені всі блага земні на мить часу. А що вибереш ти, людино?

Поділ християнства на три конфесії у ході розвитку.

Ще від свого зародження християнство не було ідеологічно та організаційно монолітним. Певні  культові особливості в різних общинах були зумовлені передусім їх дохристиянськими традиціями. І все-таки тривалий час воно зберігало цілісність завдяки тому, що існувало й розвивалося в межах жорстко централізованої Римської імперії.

Головною причиною розколу  були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувалася гостра богословська полеміка між західним та східним духівництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським папою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церковного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.

 

 

1. Виникнення християнства: історичні та ідейні джерела.

Суспільно-історичні  передумови виникнення християнства в  Палестині у І ст. н.е.

Зародилося християнство в середині І ст. н.е. у східних  провінціях Римської імперії серед  єврейського населення Палестини  у процесі злиття іудаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське  утворення в межах іудаїзму. Різні  чинники прислужилися до його виникнення. Одним із найвпливовіших серед них  був соціально-політичний, що виявився у глибокій кризі Римської імперії, супроводжуваній невдоволенням  населення існуючими порядками, повстаннями і навіть громадянськими війнами.

Особливо глибокою була криза  в Палестинській провінції Іудеї, яка гостро переживала втрату незалежності. Однак серед іудейського народу не було єдності в оцінках свого соціально-політичного становища і в поглядах на майбутнє, що засвідчувало спрямування різних суспільно-політичних рухів. Активну непримиренність, що передбачала необхідність збройної боротьби, виявляв рух зелотів, який об'єднував соціальні низи суспільства. Значно консервативнішу позицію займали саддукеї, до яких належала іудейська знать, а також фарисеї, до яких входили торгівці, лихварі, середні землевласники, середні та нижчі служителі культу. Осібною була позиція есеїв — здебільшого знедолених людей, які жили общинами, вели спільне господарство, мали спільне майно. Багато представників цієї течії дотримувалися аскетизму, безшлюбності, ритуальної чистоти (перед спільними трапезами здійснювали обмивання, носили білий одяг), дотримувалися суботи. Вони вірили у всевладність Бога, безсмертя душі, потойбічне життя, обов'язковим вважали вивчення священних книг. Саме в річищі ортодоксального іудаїзму були започатковані витоки християнства.

Тоді палестинськими землями  бродило немало проповідників, які  віщували наближення приходу месії, що, ставши царем іудейським, врятує народ. Довкола них формувалися сектантські утворення.

У формуванні християнства відіграла помітну роль і централізація  державної влади, що потребувала  відповідної релігійної опори, якою було уявлення про єдиного Бога. Економічне, політичне спілкування  народів Римської імперії живило у їх свідомості уявлення про наднаціонального Бога-спасителя всіх людей незалежно від національності.

Антична доба розвитку християнства охоплює три етапи: первісне християнство (середина І ст. — середина II ст.), раннє античне християнство (середина II ст. — початок IV ст.) та пізнє античне християнство (початок IV ст. — кінець V ст.). До общин етапу первісного християнства належали соціальні низи. Представників заможних верств було мало, і вони не відігравали помітної ролі в общинах. Тому первісне християнство вважають релігією пригноблених. Церква тільки формувалася.

На етапі раннього античного  християнства в общини активніше  почали вливатися заможні люди, прибравши  згодом до своїх рук керівництво  ними. А самі общини, які стали  називати парафіями, об'єдналися у єпископії  на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква стала  на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства до нього в основному приєдналися рабовласники. За імператора Костянтина християнство було урівняне з усіма іншими релігіями, а в 324 р. стало державною релігією, користуючись економічною, політичною та ідеологічною підтримкою Римської держави. Почалася централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території Римської імперії діяли три патріархії — Римська, Александрійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася Константинопольська, у V ст. — Єрусалимська.

З II ст. керівництво справами християнських общин здійснювали єпископи, з III ст. вищим органом влади в християнстві стали з'їзди єпископів — собори. Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор у 325 р. в м. Нікеї (Мала Азія). Вселенським він був названий тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Собор зафіксував створення єдиної християнської церкви. Тоді ж було скріплено союз держави і церкви. Хоча Вселенські собори скликали порівняно рідко (з IV по VIII ст. — всього 7), вони об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалася священна книга християн — Біблія.

Головними ідейними джерелами  християнства були іудаїзм, релігійно-філософські  вчення Філона та Сенеки (стоїцизм), ідеологія  кумранської общини есеїв, релігії  східних народів Римської імперії.

 

Спорідненість з  іудаїзмом.

Християнство тісно пов'язане  з іудаїзмом, від якого воно успадкувало  найдавнішу частину Біблії — Старий Завіт (в іудеїв він називається  Танах), вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу  за шість днів, кінець світу, а також  багато сюжетів та образів для  створення життєпису Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені  — Христос — є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного  терміна «месія» (букв, помазаник, у  перекладі — посланець Божий, рятівник людей).

Іудео-елліністичний філософ  Філон (прибл. 25 до НіЄ. _ прибл. 50 н.е.) висунув  ідеї про вроджену гріховність людини, необхідність спасіння душі за допомогою  аскетизму та страждання, розробив учення про логос («Боже слово»), «Сина Божого» як посередника  між Богом і людьми, що розвивало  погляд іудейської релігії на месію. Він твердив, що месія є Богом. Християни теж визнали свого месію Богом. У Сенеки (4 до н.е. — 65 н.е.) християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.