Проблеми та перспективи розвитку вищої освіти в Німеччині сьогодні

ЗМІСТ

ВСТУП

Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає  на всі сфери життя держави, не оминув він і вищої освіти. Відтак, Україна чітко визначила орієнтири  на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і  прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких згодом сформулювали і принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність та вагомість різноманітних освітніх систем і має на меті створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма перевагами і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни -— Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентоспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ЕСТS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди. Так поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України аналогічні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації в повному обсязі мають бути впроваджені у 2010 році, а 2005-й рік визначено як проміжний етап моніторингу досягнутого.

Визначення змістових  модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента має стати основою для вирішення ще однієї, задекларованої в Болоньї, мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників теренами Європи.

Обов'язковою вважається також наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю за якістю освіти.

Сьогодні вища освіта Німеччини, як і інших країн Європи, переживає кризу. Підґрунтям такої  кризи є, безперечно, економічні та соціально-політичні чинники. Принаймні, на них вказують всі аналітики, вчені, громадські діячі. Але, якщо проаналізувати стан сучасної вищої освіти, звернувшись до внутрішніх, зокрема психологічних, факторів, можна розглянути дану проблему під іншим, суттєво новим кутом зору і зробити певні важливі висновки.Для аналізу національних особливостей вищої освіти в Німеччині недостатньо лише опису її сучасного стану, проблем та перспектив розвитку. Для того, щоб чітко зрозуміти різні аспекти даного питання, а зокрема його психологічний аспект, необхідно перш за все розглянути деякі ключові моменти в історії німецької вищої освіти на різних етапах розвитку німецького суспільства.Важливим моментом для з'ясування суттєвих психологічних особливостей німецької освіти є вивчення праць видатних німецьких мислителів, психологів, педагогів та їх впливу на стан вищої освіти в різні періоди становлення і розвитку даної галузі суспільного життя.Працюючи над темою свого дисертаційного дослідження "Німецькі запозичення у російській мові", я намагалася знайти причини такого активного потоку запозичень з німецької мови. Головною з цих причин виявилась саме освіта в Німеччині, яку прагнули здобувати кращі російські студенти і високий авторитет якої був визнаний у всій Європі. Що ж послужило причиною такої популярності німецької вищої освіти, яким саме психологічним чинникам має завдячувати система вищої освіти в Німеччині своєю популярністю? Чи можна вважати причинами кризи сучасної системи вищої освіти лише зовнішні (економічні, соціально-політичні та ін.) чинники? На ці та деякі інші питання ми спробуємо дати відповідь у даній роботі.

РОЗДІЛ 1. СХЕМА ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ НІМЕЧЧИНИ

Німеччина має чотирьохступеневу  систему освіти: початкова, двохступенева  середня освіта та вища освіта. 9-річна  шкільна освіта є обов'язковою, загальною  та безкоштовною.

Система освіти в Німеччині лише у найважливіших питаннях регулюється державою (на федеральному рівні). Найбільші повноваження у розвитку і регулюванні освіти має не держава в цілому, а окремі федеральні землі. Це призводить до розбіжностей та відмінності систем освіти в 16 землях.

Відрізняється від української  шкала оцінювання роботи учнів та студентів: що «менша» оцінка, тим  вона краща, вища. В Німеччині існують  оцінки від «1» (відмінно/sehr gut, ausgezeichnet) до «6» (погано, незадовільно/mangelhaft), причому можливі проміжні оцінки типу 1,1; 2,5; 4,3 і так далі. [5, с.91-92]

Система освіти Німеччини  представляє собою класичну структуру, що складається з початкової, середньої  і вищої школи. На всіх рівнях цієї структури представлені як державні, так і приватні навчальні заклади, хоча кількість останніх незначна. Держава гарантує усім громадянам отримання обов’язкової середньої освіти, тому навчання у державних початкових і середніх школах є безкоштовним. У більшості випадків безкоштовним є і навчання у державних університетах. Керуючими органами системи освіти є Постійна конференція міністрів освіти і культури земель ФРН і Конференція ректорів навчальних закладів Німеччини. На рівні земель керівництво навчальним процесом здійснюють земельні профільні міністерства, які також затверджують підручники для використання у школах даної землі. У кожній із земель діє свій закон про освіту, складений на основі "рамкового" федерального закону. Основні риси сучасної системи освіти у Німеччині сформувались у період Веймарської республіки (1920-ті роки), коли відбувся поділ середньої школи на повну народну школу, реальну школу і гімназію. До початку 1950-х років навчання у реальній школі і гімназії було платним. Мережа дошкільних дитячих закладів у Німеччині розвинена слабко. Дитячі садки в основному знаходяться у приватній власності, їх відвідують діти віком від трьох до п’яти років. Навчання у початковій школі (grundschule) у Німеччині починається у шестирічному віці і триває протягом чотирьох - шести років. У перших двох класах відсутня дисциплінарна структуризація - базові знання з математики, німецької мови, краєзнавству, музики і релігії викладаються комплексно, в рамках одного навчально-виховного курсу. Як правило, початкові класи існують в рамках структури середньої школи (allgemeineschule), де учні, які отримали початкову освіту, продовжують навчальний курс, власне, у середній школі (з 10-12 до 16 років) і середній профільній школі (з 16 до 19 років). Середня профільна школа, що завершує повний курс середньої освіти є, одночасно, і підготовчим етапом до університету. У Німеччині існують також профільні школи, які дозволяють отримати закінчену професійну освіту (аналог нашого поняття "середня спеціальна освіта") і влаштуватись на роботу за спеціальністю. Загальна тривалість повного курсу середньої освіти у Німеччині (початкова і профільна школи включно) складає 13 років. Починаючи зі стадії, власне, середньої школи, вводиться багатоваріантність освіти: учні, окрім вивчення базових предметів, мають право самостійно обирати додаткові навчальні дисципліни. [5, с.91-92]

Середні школи ФРН  поділяються на п’ять основних типів: гімназія, реальна школа, головна  школа, професіональна школа і загальна школа. Найбільш престижним типом середньої  школи є гімназія (gymnasium), диплом якої дозволяє без вступних іспитів вступити на більшість факультетів університету. Як правило, гімназії спеціалізуються на гуманітарній освіті. Реальна школа (realschule) також володіє достатньо високим статусом і дає професійну освіту у галузі обслуговування, торгівлі і державної служби. Високий бал, отриманий за результатами навчання у реальній школі, дозволяє вступити до старшого класу гімназії, а потім - до університету. Головна школа (hauptschule) призначена, в основному, для учнів, які не передбачають продовження своєї освіти в університеті. Професійна школа (professionalschule) також орієнтована переважно на учнів, які прагнуть оволодіти тією чи іншою робочою професією і не планують отримувати вищу освіту. Загальна школа поєднує різні особливості гімназій і реальних шкіл, що дозволяє отримувати одночасно гуманітарну і технічну освіту. Учні загальних шкіл, які склали іспити за програмою гімназії, отримують можливість вступити до університету.

Серед кожного з п’яти  типів середніх шкіл Німеччини, представлені як денні школи, так і школи-інтернати, в яких учні можуть проводити цілий день або цілий навчальний тиждень. В останні роки у ФРН намітилась тенденція до збільшення частки учнів гімназій і реальних шкіл за рахунок зменшення частини учнів середніх навчальних закладів інших типів. [13, с.111-113]

У Німеччині встановлено  загальні стандартні правила вступу до вищих навчальних закладів. Певною мірою, допуском до навчання в університеті є диплом Abitur, який видається за результатами навчання у гімназії або у загальній школі за програмою гімназії. Для отримання цього диплому випускникам шкіл необхідно скласти іспити з чотирьох основних предметів. Відповідність освітньому стандарту, зафіксованому дипломом Abitur, зазвичай дозволяє вступити до університету без іспитів. Кілька років тому деякі престижні університети зробили виключення з цього правила – під час вступу на ряд факультетів (особливо на медичний) абітурієнту все ж таки необхідно скласти вступні іспити і прийняти участь у конкурсі. Реформа вищої освіти у Німеччині, пов’язана з об’єднанням країни у 1991 році і спричиненою цим необхідністю уніфікації освітніх стандартів, призвела до того, що диплом Abitur перестав розглядатися в якості безумовної гарантії якості отриманої його власником середньої освіти. Найближчим часом прогнозується подальше зростання кількості німецьких ВНЗ, що практикують систему конкурсного відбору серед абітурієнтів. Головним принципом вищої освіти у Німеччині є "академічна свобода" - система, що дозволяє будь-якому студенту самостійно визначати перелік дисциплін, які увійдуть до його диплому. Система вищої освіти у ФРН також має на увазі поєднання навчального процесу з науковими дослідженнями. Ці особливості визначають графік навчального процесу в університетах: кожний семестр складається з лекційних періодів (14-20 тижнів) і не лекційних, під час яких студент займається самостійною науковою роботою. Система вищої освіти ФРН об’єднує 326 навчальних закладів, переважна більшість яких є державними (недержавні вузи зобов’язані мати державну ліцензію для викладання). Основу системи складають університети (Universitaet) і прирівняні до них ВНЗ (загальна кількість - 78): класичні університети (факультети медицини, гуманітарних і природничих наук, теології, соціології, економіки, сільського і лісового господарства, інженерії), технічні університети (Technische Universitaet) (інженерія), загальні університети (Gesamthochschulen) (спеціальна професійна освіта і наукові дослідження), педагогічні інститути (Paedagogische Hochschulen), медичні коледжі, філософсько-теологічні і церковні коледжі (Theologische Hochschule), коледж спорту. [13, с.111-113]

Найбільш відомим і  престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельберзький  університет (заснований у 1386 році за зразком  паризької Сорбони). Він розташований у невеликому місті Гейдельберзі у 60 кілометрах від Франкфурта-на-Майні. З XIX сторіччя Гейдельберг користується репутацією найкращої у Європі школи юриспруденції. Серед викладачів цього університету були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймгольц, вісім лауреатів Нобелевської премії. У рамках Гейдельберзького університету існує 15 факультетів - біології, хімії і біохімії, медицини, права, філософії, східних мов, сучасних мов, політичних наук, спорту і здоров’я та ін. При університеті відкрито ряд спеціалізованих дослідних центрів, зокрема, Інститут Південної Азії і Гейдельберзький інститут ядерної фізики імені Макса Планка. Іноземні студенти складають близько 12 відсотків від загальної кількості студентів (25 тисяч) Гейдельберзького університету.

1.1. Дитячий садок і початкова школа

Дитячий садок ─ заклад німецького походження, який перейняли багато країн. Він не належить до державної  шкільної системи. Організаторами дитячих  садків є здебільшого церкви. Діти навчаються здебільшого, граючись і перебувають у садку до обіду.

З січня 1996 року батьки мають юридичне право на місце в дитячому садку. Відвідування дитячого садка є добровільним.

В початкову школу діти йдуть, як правило, у 6 років. Навчання у початковій школі триває 4 роки (в деяких федеральних землях, наприклад, у Берліні — 6 років). У початковій школі дітям переважно не ставлять оцінок, а оцінюють на словах або з допомогою наклейок (сонечко, «смайлик» і т. д.). Такий підхід пояснюється бажанням не перевантажувати дитячу психіку, оскільки в пізнішому перебігу освіти дітей чекають серйозні навантаження. Це є підставою для критики: різкий непідготовлений перехід від «розслабленої» початкової школи до середньої школи, який часто може стати травматичним.

Для освітянської політики ФРН характерна можливість кожному здобути кваліфіковану освіту відповідно до його інтересів. Кожному протягом життя повинен бути наданий шанс розвиватися, вдосконалюватися професійно і політично. До основних напрямків освітянської політики належить: виховання молодих людей повноцінними громадянами, які готові взяти на себе відповідальність у демократичній державі.

Бідна на сировину промислова держава  Федеративна Республіка Німеччина  потребує висококваліфікованих спеціалістів. В освіту інвестуються великі кошти. [10, с.17-21]

Обов’язкове навчання триває від  шостого до вісімнадцятого року життя, тобто дванадцять років. При цьому  дев’ять років слід відвідувати  загальноосвітню школу, а після  цього ─ профучилище, заняття  в якому проводиться неповний навчальний тиждень. Відвідування всіх державних шкіл є безкоштовним.

Навчальні засоби, зокрема підручники, видаються учням частково безкоштовно, частково позичаються.

Основний закон гарантує право  влаштовувати приватні школи на підставі незалежної організації.

Діти йдуть до початкової школи, навчання у якій триває чотири роки, з шестилітнього віку. У більшості федеральних земель діти в перші два роки навчання не отримують оцінок, а лише загальну характеристику успішності, яка дає інформацію про індивідуальні сильні і слабкі сторони у вивченні окремих предметів.

Після чотирьох років у початковій школі учні переходять до іншої форми  навчання загально-освітньої школи  ─ на перший вторинний ступінь. П’ятий і шостий класи, незалежно від  їх організаційної належності за типом  школи, є фазою спостереження та орієнтації з огляду на подальший процес навчання з його основними предметами. Ця фаза орієнтації в більшості земель ФРН організована в межах шкіл різного типу, а в окремих федеральних землях як шкільних ступінь, незалежний від типу школи.

Приблизно чверть учнів  після закінчення початкової школи  переходить до основної школи. Хто залишає  її після 10 чи 9 років навчання, здебільшого  приступає до професійної освіти (і щонайменш до 18 років паралельно вчиться у професійному училищі). [10, с.17-21]

Успішне закінчення основної школи відкриває шлях до багатьох професій у ремеслі і промисловості. Навчання в основній школі дає  грунтовну загальну освіту.

Реальна школа займає проміжне місце між основною школою і гімназією і дає розширену  загальну освіту. Як правило, навчання тут триває шість років від 5 до 10 класу, і закінчується здобуттям середньої освіти.

Дев’ятирічна гімназія (від 5 до 13 року навчання) дає поглиблену загальну освіту.

Замість класів тут існує  система курсів. На курсах учні вивчають крім обов’язкових в основному ті предмети, які їх особливо цікавлять. Існують мовно-літературно-мистецький, соціологічно-суспільствознавчий та математично-природознавчо-технічний напрямки. До закінчення вищого ступеня мусить вивчатися кожен з трьох напрямків, включно з випускними екзаменами. Обов’язковими предметами є релігія і фізкультура.

Вищий гімназіальний  ступінь закінчується випускними іспитами з 4 предметів. склавши екзамени, учень  одержує “Атестат зрілості для вступу до вищого навчального закладу” після 13 років шкільного навчання.

Атестат дає право  на вивчення всіх спеціальностей у  вузах. Проте кількість абітурієнтів настільки зросла, що при прийомі  на деякі спеціальності діють  федеральні або місцеві обмеження. Критерієм центрального і місцевого  відбору є, насамперед, середній бал атестату зрілості та час, який минув від закінчення гімназії до подання заяви на вступ до вузу. При прийомі на медичні спеціальності практикуються співбесіда і вступні тести. [30]