Дослідження методів роботи соціального педагога з профілактики віл/сніду з неповнолітніми, які перебувають у притулках

 

                                                             Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ 1 Теоретичні основи дослідження  профілактики                ВІЛ/СНІДу серед неповнолітніх………………………………………...6

1.1ВІЛ/СНІД як соціальна проблема…………………………………………….6

1.2Профілактика як напрям роботи соціального педагога………………......8

1.3 Особливості дітей-вихованців притулку………...……………………….14

1.4 Аналіз  політичних дій та правових  актів………………………………….19

Висновки до розділу1..…………………………………………………………22

Розділ 2. Дослідження методів роботи соціального педагога з профілактики віл/сніду з неповнолітніми, які перебувають у притулках……………………………………………..24

2.1 Рекомендації  соціальному педагогу при роботі з дітьми,які знаходяться у притулку………………………………………………………………………….24

2.2 Методи  профілактики ВІЛ/СНІДу у роботі соціального педагога з дітьми-вихованцями притулку…………………………………………………………..28

Висновки  до розділу 2…………………………………………………………34

Висновки…………………………………………………………………………36

Перелік використаних джерел…………………………………………………..38

Додатки

 

 

 

 

 

 

                                              

                                                    

 

                                                        Вступ

 

 

Суспільно-небезпечні  хвороби,такі як ВІЛ/СНІД – це суспільні явища, що мають яскраво виявлені соціальні  та поведінкові характеристики, тому, в останнє десятиліття зріс інтерес  наук соціального спрямування  до проблематики здоров'я і хвороби. Проблеми, пов'язані зі здоров'ям сучасної

людини надзвичайно загострилися, зокрема поширення ВІЛ-інфекції у світі набуло масштабу епідемії. Кількість людей, які живуть із ВІЛ, постійно зростає, особливо в Східній  і Центральній Азії, Центральній  Європі. За даними ЮНЕЙДС (об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу) у світі понад 600 тис. дітей щорічно інфікуються  шляхом передачі вірусу від матері до дитини, у результаті пандемії ВІЛ/СНІДу  за останніх десять років 13 млн. дітей  стали сиротами.

Україна входить в п’ятірку країн у світі за темпами поширення цієї хвороби.Сьогодні епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції в Україні характеризується зростанням показників захворюваності та смертності від СНІДу, активізацією статевого шляху передачі ВІЛ, залученням в епідемічний процес жінок репродуктивного віку та неповнолітніх осіб.

Станом на 01.07.2011 р. під  диспансерним наглядом в закладах охорони  здоров'я Україні перебуває 115 275 ВІЛ-інфікованих осіб, з них 16 764 осіб з діагнозом СНІД. За весь період епідеміологічного спостереження  від захворювань, зумовлених СНІДом, померло 22 607 людей.Абсолютна більшість  ВІЛ-позитивних – особи , віком 20-30 років, також існує тенденція до помолодшання хвороби. Причинами різкого поширення епідемії ВІЛ/СНІДу є складне економічне становище держави, низький рівень доходів громадян, недостатньо високий рівень усвідомлення громадянами дбайливого ставлення до власного здоров'я, незначна кількість організацій і установ, чия діяльність пов'язана з профілактикою ВІЛ/СНІДу тощо.

Теоретико-методичні і  науково-практичні основи цієї проблеми були закладені у дослідженнях педагогів (О. Безпалько, Т. Воронцова, І. Звєрєва, А. Капська, В. Оржеховська, І. Пінчук, О. Пилипенко, В. Пономаренко, В. Сановська, Л. Шипіцина та ін.), психологів (Л. Бутузова, Ю. Калашников, Б. Лазоренко, Н. Сирота та ін.), медиків (Б. Ворник, І. Ільїнська, В. Покровський, О. Пурік, А. Щербинська та ін.), соціологів (О. Артюх, О. Балакірєва, М. Варбан, Ю. Галустян та ін.) Вивчення наслідків епідемії ВІЛ / СНІДу в часі виявляє її багатогранну, складну природу і ті соціальні проблеми, які з нею пов'язані. Найголовніше, що ВІЛ / СНІД-інфекція призводить до  соціально-демографічних втрат. Вони в свою чергу  поєднуються з соціально-економічними наслідками й у значній мірі обумовлюються ними. Комплекс соціальних причин, таких як занедбаність проблем виховання і освіти молоді, організації дозвілля, збереження можливості безкоштовної  освіти і гарантії працевлаштування, зниження ролі сім'ї, активне нав'язування моди на вживання наркотиків у молодіжному середовищі та їх широка доступність досягли критичної маси і спровокували вибух соціальної хвороби - ВІЛ-інфекції вразили в першу чергу молодь та значною мірою неповнолітніх. Найшвидшими темпами ВІЛ/СНІД поширюється серед «груп ризику», особливо «дітей вулиці».

Згідно з вище окресленим основною проблемою цього дослідження є профілактика проблеми ВІЛ/СНІДу з раннього віку, зокрема з дітьми, що перебувають у притулках для неповнолітніх.

 Мета дослідження – розглянути основні методи профілактики, як напрям роботи соціального педагога, враховуючи особливості дітей, які перебувають в притулках для неповнолітніх.

Об’єкт дослідження – профілактика ВІЛ/СНІДу серед неповнолітніх.

Предмет дослідження – методи профілактики, які може застосовувати соціальний педагог в притулку для неповнолітніх.

 Гіпотеза: через застосування влучно підібраних методів з профілактики можна зменшити кількість випадків захворювання на ВІЛ/СНІД серед неповнолітніх.

Основні завдання:

1.Розглянути профілактику як напрям роботи соціального педагога.

2.Розкрити особливості дітей-вихованців притулку.

3.Здійснити аналіз законів та програм з профілактики  ВІЛ/СНІДу, які діють в Україні.

4. Розробити методичні рекомендації, які має враховувати соціальний педагог у своїй діяльності.

 

Розділ1 Теоретичні основи дослідження   профілактики ВІЛ/СНІДу серед неповнолітніх

         1.1 ВІЛ/СНІД як соціальна проблема

Хоча  поннятя ВІЛ і СНІД пишуться поруч  їх значення принципово розрізняються.ВІЛ- вірус імунодефіциту людини - це вірус, який пригнічує імунну систему, а СНІД - синдром набутого імунодефіциту -  це комплекс захворювань, який виникає з ВІЛ на фоні ослабленого імунітету.

Виділяють три основні  шляхи передачі ВІЛ – інфекції:

1)Під час статевого акту, через сперму чи чи вагінальні виділення інфікованої людини, які можуть проникати в кров через слизові оболонки статевих органів, ротової порожнини, шлунка та прямої кишки.

2)При порушенні цілісності шкіри та проникнення інфікованої крові безпосередньо до кровоносної системи здорової людини, наприклад використання шприца чи голки із залишками крові.

3)Внутрішньоутробна передача ВІЛ плоду з током крові інфікованої матері або вже після народження через материнське молоко.

Більшість людей, що дізналися  про свій діагноз «ВІЛ-інфекція», одразу ж відчувають важке психологічне навантаження: депресію, тривогу, страх, порушення сну, труднощі з концентрацією  уваги, відчуття вини, безпорадність, у  них нерідко виникають думки  про самогубство. Деякі люди в  такі кризові моменти шукають  полегшення в алкоголі або наркотиках, що тільки погіршує їхній стан, для  інших діагноз стає імпульсом  для переосмислення і зміни свого  життя, переоцінки цінностей.Душевні стани, які виникають у людини в даному випадку, пов'язані з тим, що часто діагноз стає несподіванкою і потрібен час, щоб його прийняти і адаптуватися до життя у новій реальності.

 Епідемія ВІЛ призвела  до виникнення в суспільстві  негативних стереотипів по відношенню  до ВІЛ-інфікованих, необґрунтованих  забобонів і міфів, що породжують  страхи. Багато хто помилково  вважає, що ВІЛ-інфіковані «заразливі»  при побутовому спілкуванні або  що захворювання неодмінно відображається на їхній зовнішності (чорними плямами на обличчі, загниванням ділянок тіла та ін.). Подібні уявлення призводять до утиску прав ВІЛ-інфікованих. Внаслідок цього знижується соціальний статус ВІЛ-інфікованих, нерідко людину звільняють з роботи після розкриття діагнозу. Людина з діагнозом ВІЛ/СНІД потрапляє під подвійний тиск: по-перше, вона переносить надзвичайно важкий стрес від страху смерті, втрати внутрішньої цілісності і свідомості буття, а по-друге, стикається із жорстокою ворожістю, гидливістю, презирством і дискримінацією. До важких переживань з приводу свого діагнозу і здоров'я додаються страждання, викликані розривом відносин з близькими. Страх за своїх близьких, які теж можуть бути дискриміновані, необхідність приховувати діагноз, відчуття безпорадності й безнадійності значною мірою визначають душевний стан людей, інфікованих ВІЛ. Хибні стереотипи щодо ВІЛ і людей, які живуть з цим діагнозом, спричиняють легковажне ставлення інших до питань профілактики, помилкове відчуття заспокоєності щодо можливості власного зараження, небажання оцінити і змінити власну поведінку. Все це приводить до стрімкого зростання захворюваності ВІЛ.[30]

У зв'язку зі збільшенням  кількості інфікованих дорослих і дітей, внаслідок епідемії СНІД зростає навантаження на соціальну  сферу. Підтримка населення потребує додаткових ресурсів.Молодь – це основа та надія країни. Люди, які могли  б виступати як робоча сила, самі виявляються на утриманні передчасно, нічого не виробляють і потребують допомоги. Зростають потреби населення  у соціальних службах, службах психологічної  допомоги та реабілітації.

Проблема  подолання інфікованості ВІЛ/СНІД в Україні визначена як стратегічно  важливий напрям діяльності в інтересах  безпеки держави. Епідемія ВІЛ/СНІД в Україні досягла небезпечних масштабів. За ці роки змінилися не тільки знання про ВІЛ та СНІД, але й відношення суспільства до цієї проблеми. Від недосвідченості та сліпого страху перед невідомою хворобою людство прийшло до часткової перемоги науки над вірусом, а здорового глузду – над історією та снідофобією [27]

 

1.2 Профілактика як напрям роботи соціального педагога

 

Профілактика (у пер. з грецької — попередження) є складовою частиною будьякої діяльності. Вона включає комплекс заходів, які повинні попередити погіршення стану об’єкта діяльності й виникнення проблем. Особливо профілактика є актуальною щодо соціальних проблем та негативних соціальних явищ, запобігти яким часто простіше, ніж подолати їх негативні наслідки.

Соціальна профілактика — діяльність, спрямована на попередження виникнення та розвитку негативних соціальних явищ, соціальних проблем і проблем особистості. Вона передбачає виявлення, усунення або нейтралізацію соціальних і психологічних чинників, що призводять до появи та загострення проблеми. Профілактика є одним з основних напрямів соціальної роботи й здійснюється як складовий елемент роботи з окремим випадком, як самостійна діяльність.

Метою соціальної профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі є створення умов для уникнення чи подолання проблем, для повноцінного розвитку і життєдіяльності молодих людей та задоволення ними своїх потреб у такий спосіб, що не призводить до негативних наслідків.

Об’єктом  (цільовими групами) профілактики виступають як окремі особи, соціальні групи, верстви населення, котрі страждають або можуть постраждати від проблем та негативних явищ, так і ті, що своїми діями, поведінкою, способом життя спричинюють проблеми, а також особи, соціальні групи і організації, від дій яких залежить подолання причин негативних явищ та їх наслідків. Загальна профілактика охоплює широкі верстви не лише дітей та молоді, але й суспільства в цілому. Метою її є подолання загальних,універсальних причин негативних явищ. Спеціальна профілактика спрямовується на ті групи дітей і молоді, які знаходяться в особливих умовах, що збільшують ризик виникнення та загострення проблеми (групи ризику). Індивідуальна профілактика спрямовується на окрему особистість і має на меті подолання специфічних для неї чинників проблем.

Залежно від того, на якому етапі розвитку негативного явища та його впливу на представників цільової групи відбуваються профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

- первинну профілактику — діяльність, спрямовану на попередження виникнення певного негативного явища та проблем, пов’язаних із ним, в середовищі певних груп дітей, підлітків та молоді;

- вторинну профілактику — діяльність, спрямовану на попередження загострення негативних явищ та їх наслідків серед дітей та молоді, які вже зазнали цього негативного впливу (наприклад, серед таких, яким властиві певні захворювання, котрі відрізняються ризикованою, адиктивною чи девіантною поведінкою);

- третинну профілактику — роботу, спрямовану на попередження рецидивів проблеми чи негативного явища в осіб, які постраждали від них і проходять реабілітацію (наприклад, лікуються від наркотичної залежності) .

        Соціальна профілактика негативних явищ може здійснюватись на рівні всього суспільства,окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, установи,організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень). Профілактична робота на макрорівні реалізовується у вигляді комплексних профілактичних програм, компаній у засобах масової інформації, масових заходів, координованої діяльності мережі установ та організацій. На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних програм, заходів і окремих дій в межах установ, організацій та за місцем проживання. Індивідуальний рівень профілактики — робота, що проводиться спеціалістами та волонтерами з окремими особами.

Суб’єктами  профілактики негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі виступають як спеціально створені організації, фахівці, так і будьяка установа, окремі особи, зацікавлені у попередженні й подоланні проблем і наділені необхідними для цього ресурсами. Так, профілактикою негативних явищ у молодіжному середовищі займаються установи освіти, охорони здоров’я, правоохоронні органи, соціальні служби для молоді та громадські організації. Проте профілактика буде ефективною лише тоді, коли об’єкт профілактичного впливу (діти і молодь) сам виступить суб’єктом профілактики. Отже, необхідною умовою соціальної профілактики є комплексність і координованість дій всіх суб’єктів профілактики на всіх рівнях, залучення до попередження проблем представників цільових груп.

Основними формами організації профілактичної діяльності є профілактичні програми та профілактичні заходи. Профілактичний захід — спеціально організована взаємодія виконавців профілактичної роботи (фахівців або волонтерів) і представників цільової групи,спрямована на попередження соціальної проблеми чи подолання окремих її чинників. Профілактична програма — спеціально розроблений комплекс (система) заходів, спрямованих на попередження конкретної соціальної проблеми (або декількох пов’язаних між собою проблем). Профілактичні програми дозволяють у повному обсязі реалізувати технологію комплексної соціальної профілактики. Як правило, програмою передбачаються дії у різних напрямах профілактики та залучення до її реалізації фахівців різних спеціальностей, співпрацю установ та організацій, що зацікавлені у попередженні проблеми. Окремі профілактичні заходи дозволяють вплинути на обмежену кількість чинників проблеми. Здебільшого вони будуть ефективні лише у комплексі з іншими заходами у процесі реалізації профілактичної програми. Організовувати профілактичну роботу лише у формі окремих, не пов’язаних між собою заходів доцільно тоді, коли причини проблеми носять поверховий характер,не пов’язані зі світоглядом і способом життя цільової групи, а їх усунення не потребує значних змін соціального середовища.[25;5-6]