Дослідження методів роботи соціального педагога з профілактики віл/сніду з неповнолітніми, які перебувають у притулках

Історично склалися кілька стратегій і моделей  профілактики негативних явищ. Стратегії профілактики — це загальні підходи до визначення основних цілей профілактики певної проблеми і шляхів їх досягнення. Стосовно негативних явищ у молодіжному середовищі можна виділити такі стратегії:

1. Стратегія  боротьби (усунення негативного явища, проблеми, їх ризиків та наслідків).

Проблема  чи явище визнаються однозначно негативними і неприпустимими; профілактика спрямована на їх недопущення.

2. Стратегія  нормалізації (обмеження ризику, негативного впливу проблеми чи явища).

Негативне явище, проблема визнаються небажаними, але припустимими (принаймні частково, за певних обставин); профілактика спрямовується на недопущення (обмеження) їх негативних наслідків.[14;6-7]

 Моделі профілактики на основі певних наукових чи побутових уявлень щодо природи проблеми (негативного явища) визначають мету, зміст і методи її профілактики. У межах стратегії боротьби можна виділити такі моделі профілактики негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі:

 1. Модель стримування (репресивна модель). Вона базується на уявленні про схильність дітей, підлітків та молоді до всього поганого. Профілактика зводиться до заборони певних дій і видів поведінки дітей та молоді, обмеження їх особистої свободи(заборона відвідувати певні місця, займатися “шкідливою” діяльністю, читати певні книги чи дивитися телепрограми тощо). Основні методи — вимоги, розпорядження,вказівки, контроль і покарання. Ефективність стримування обмежена: неможливо досягнути повного контролю. Починаючи з підліткового віку, заборони можуть спровокувати певну частину дітей на їх порушення.

        2. Модель залякування. Як і попередня, базується на уявленні про схильність дітей та молодих людей до негативної, ризикованої поведінки, яка надає особливе задоволення. Зупинити їх прагнуть, викликавши страх перед прямими і непрямими негативними наслідками ризикованих дій (можливістю потрапити у наркотичну залежність, захворіти, опинитись у стані соціальної ізоляції, страждати фізично і морально, навіть втратити життя). Інформація про наслідки подається в емоційно-забарвленому вигляді, небезпека перебільшується. Робота проводиться у формі лекцій, бесід, кіно і відео лекторіїв, демонстрації документальних і художніх фільмів, соціальної реклами.

Модель ефективна  при роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Підлітки і молодь,особливо ті, хто вже має досвід негативної поведінки, таку інформацію часто сприймають як тенденційну і не довіряють їй. До того ж в емоційно чутливих осіб залякування може викликати невротичний розлад.

        3. Модель ствердження моральних принципів. Причини негативних явищ прибічники моделі вбачають у розбещеності певної частини молодих людей, їхньої орієнтації на негативні цінності. Профілактика за цією моделлю будується на спробі переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки (статевого життя поза шлюбом, вживання алкоголю чи наркотиків, насилля тощо) та навернути їх на інші, альтернативні цінності (релігійні, ідеологічні). При цьому використовуються прийоми наведення прикладів (свідоцтв), переконання, навіювання, груповий психологічний вплив. Профілактика проводиться у формі масових акцій, зібрань, компаній у ЗМІ(серії статей, теле і радіопрограми). Модель ефективна стосовно молодих людей,орієнтованих на цінності добра, а також тих, хто легко піддається навіюванню. Але у надмірно чутливих може спровокувати внутрішньоособистісні конфлікти, невротичні розлади.

  4. Модель поширення фактичних знань. Побудована на уявленні про те, що поширенню негативних явищ сприяє відсутність у підлітків і молоді повної адекватної інформації. Профілактична робота полягає в наданні підліткам і молодим людям об’єктивної, коректної, емоційно нейтральної інформації щодо ризикованої поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого вибору свого способу життя. Профілактика проводиться за допомогою лекцій, бесід, дискусій, ігор, конкурсів, розповсюдження друкованих матеріалів (буклети, брошури), розміщення матеріалів у ЗМІ, навчання на рівних. Модель ефективна при роботі з молоддю і підлітками, проте в останніх може провокувати інтерес до негативних явищ і бажання до експериментування.

 5.Модель навчання позитивній поведінці (“афективного” навчання). Основні причини поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі вбачаються у невмінні молодої людини задовольняти потреби без шкоди здоров’ю, протидіяти обставинам, зовнішньому тиску, вирішувати особистісні проблеми. Профілактична робота спрямована на розвиток у людини вмінння задовольняти свої потреби і вирішувати проблеми за будь-яких обставин позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення теле% і радіопрограм, навчання на рівних.

6. Модель  формування здорового способу життя. Причина поширеності негативних явищ — несформованість у молодих людей цінності власного здоров’я, орієнтація на задоволення інших потреб (самоствердження, трудова діяльність, особисті стосунки) за рахунок фізичного і психічного здоров’я. Профілактична робота за цією моделлю спрямована на формування у дітей і молоді цінностей повноцінного життя і здоров’я, розвиток вмінь і навичок, на створення умов для ведення здорового способу життя. Основними методами профілактики виступають соціальна,реклама,тренінги,робота спортивних, туристичних клубів та секцій, творчих гуртків.

7. Радикальна  модель (модель соціального впливу). Побудована на уявленні про те, що саме суспільство провокує і посилює негативні явища у молодіжному середовищі.

Основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої  реклами (наприклад, тютюнових і  алкогольних виробів), демонстрації викривлених сексуальних стосунків та насильства в ЗМІ, впровадження законодавства, яке захищало би права громадян на ведення здорового способу життя тощо. При цьому використовуються лобіювання, масові акції, компанії у ЗМІ, соціальна реклама.[14;7-9]

Отже, переважна  більшість стратегій і моделей  ефективні для роботи з окремими категоріями дітей та молоді і  для вирішення окремих завдань  профілактики. Вони доповнюють одна одну, і тому можливе використання їх елементів у межах комплексної профілактичної програми.

 

1.3 Особливості дітей-вихованців притулку

 

 В сучасних умовах значна частина дітей є продуктами вулиці, її вихованцями. Їх називають «дітьми вулиці», безпритульними та бездоглядними.

«Діти (дитина) вулиці» - це діти (дитина), які не досягли 18 років, результат виховання яких визначено вулицею; діти (дитина), живуть (живе) на вулиці і для яких (якого) вона є рідним домом. Основними причинами формування таких особистостей є:

- якщо дитина кинута батьками;

- батьки, позбавлені або знаходяться в процесі позбавлення батьківських прав;

- жорстоке поводження з дитиною в сім'ї;

- позбавлення їх батьківських прав;

- визнання їх безвісно відсутніми;

-визнання їх недієздатними (обмежено дієздатністними);

- знаходження їх в лікувальних установах;

- оголошення їх померлими;

- відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі в установах, перебуванням під вартою як підозрюваних і обвинувачених у скоєнні злочинів;

- ухилення від виховання дітей або від захисту їхніх прав та інтересів;

- відмова взяти своїх дітей із виховних, лікувальних установ, установ соціального захисту населення та ін;

- інші випадках в установленому законом порядку.

Існують класифікації «дітей вулиці»:

а) в залежності від часу перебування дитини на вулиці:

- діти, вихованням яких не займаються батьки або особи, їх заміщають, а лише ті, хто оточує їх на вулиці.

- діти, періодично йдуть із сім'ї на короткий час

- діти, які пішли з сім'ї, але перебувають на вулиці  недовгий час (від кількох тижнів до півроку);

- діти, які живуть на вулиці довгий термін (рік і більше);

- діти - вихованці сирітських установ, позбавлені опіки батьків і виховуються середовищем життєдіяльності;

б) в залежності від соціального стану дитини:

- бездомні - діти, які не мають постійного місця проживання  або проживають в умовах, абсолютно не відповідають соціальним нормам, іншими словами, ті, яким з будь-яких причин ніде жити;

-бездоглядні - неповнолітні діти, контроль за поведінкою яких відсутня внаслідок невиконання або неналежне виконання обов'язків по їх вихованню, навчанню і (або) змісту з боку батьків або законних представників, або посадових осіб. Суть цього суспільного явища полягають

у відсутності належного  спостереження за дітьми (дитиною) зі сторони батьків або осіб, які їх замінюють.

До них відносять і тих, батьки (або особи, їх заміщають) яких (які) використовують їх в інтересах самозбагачення: спонукають до жебрацтва, проституції, розкраданню та ін. Нагляд у цьому випадку використовується в інтересах самозбагачення. Крайній прояв бездоглядності - безпритульність;

- безпритульні - бездоглядні, не мають місця проживання і (або) місця перебування. На відміну від бездомних безпритульні можуть мати житло, але не жити в ньому з яких-небудь причин. Їх нерідко називають бомжами - це неповнолітні, що залишилися без піклування батьків і не маючі місця проживання (реєстрації). Така категорія дітей може бути як при живих

батьках або особах, які їх заміщають, так і без них. [26; 165-167]

Всі безпритульні та бездоглядні  діти належать до «групи ризику»

 Діти «групи ризику» - це ті діти, які перебувають у критичній ситуації під впливом деяких небажаних факторів. До ризику зазвичай піддаються діти через відсутність нормальних умов їх повноцінного розвитку. Небажаними факторами, які впливають на дітей з особливостями розвитку і обумовлюють велику ймовірність їх несприятливої ​​соціалізації, є фізичні недоліки, соціальна та педагогічна занедбаність, і т. п. [23;59-66]

 Ситуація розвитку соціально-педагогічної занедбаності складається з поєднань характеристик виховного мікросоціуму, виховно-освітнього процесу та внутрішньої позиції дитини.

У таких дітей несформована провідний вид діяльності, порушено спілкування з дорослими і  однолітками, внаслідок чого їх психічний  розвиток має особливості розвитку як в особистісній, так і в інтелектуальній  сферах.У дітей виникають значні відхилення, як у поведінці, так і в особистісному розвитку. Їм властива одна характерна риса - порушення соціалізації в широкому сенсі слова.

 Сімейне неблагополуччя або перебування на вулиці породжує масу проблем у поведінці дітей, їх розвитку, способі життя і призводить до порушення ціннісних орієнтації.

У труднощах поведінки  дітей та підлітків дуже часто відгукуються проблеми самих батьків, корінням, що йдуть в їхнє власне дитинство.

 Проживання в асоціальних  сім'ях призводить до зниження у дітей емпатії - здатності розуміти інших і співчувати їм, а деяких випадках до емоційної «глухоти». Все це ускладнює надалі вплив педагогів та інших фахівців на дитину, приводить до активного опору з його боку.

Такі діти виростають в  страху перед життям, вони відрізняються від інших, перш за все агресивністю, невпевненістю в собі. Нерідко у дітей, які виросли в таких умовах, на все життя зберігається низька самооцінка, вони не вірять у себе, у свої можливості.

        Сенс життя і ціннісні орієнтації у дітей групи ризику відрізняються за багатьма проявам від сенсу життя і ціннісних орієнтації у дітей, які виховуються в нормальних умовах. Реалізація цінностей у групи ризику здійснюється шляхом самоствердження у тому, що здається особливо важливим, прояви незалежності і сміливості межує з порушенням закону, а також шляхом прийняття особливої ​​життєвої позиції в суспільстві; для входять до цієї групи підлітків характерна пасивність у їх досягненні. У ціннісний ряд підлітків і старших юнаків групи ризику не входять такі якості, як чесність, відповідальність, толерантність, чуйність. Вони впевнені в тому, що від них нічого не залежить, і тому завжди шукають собі покровителів, їх цікавить не суспільне визнання діяльності, а лише власний статус у суспільстві. Схильність до свободи, незалежності призводить до пошуку такої діяльності, яка приносить тільки матеріальне задоволення, і в способах "добування" коштів вони проявляють нерозбірливість. Особливо чутливими до зміни цінностей і сенсу життя серед групи ризику опиняються юнаки, вік яких коливається від 16 до 23 років.  Особливістю підлітків групи ризику є переживання самотності і безпорадність. Поняття «безпорадність» розглядається нами як такий стан підлітка, коли він не може впоратися зі своєю проблемою сам, не отримує і не може попросити допомоги в інших або знаходиться в дискомфортному стані. У підлітків групи ризику цей стан пов'язаний з конкретними життєвими ситуаціями життя: неможливістю змінити стосунки з батьками, дорослими, педагогами, однолітками; з важкими положеннями, в яких вони виявляються; з неможливістю приймати самостійні рішення або робити вибір, при знаходженні в притулку.

 Для більшості вихованців притулків характерні специфічні особливості особистості і життя. За даними соціально-педагогічних, соціологічних та психологічних досліджень, підлітки групи ризику мають такі особливості: