Дослідження методів роботи соціального педагога з профілактики віл/сніду з неповнолітніми, які перебувають у притулках

1. Відсутність цінностей,  прийнятих у суспільстві (творчість,  пізнання, активна діяльність); переконання  у своїй непотрібності в суспільстві,  неможливості досягти в житті  чогось своїми силами, своїм розумом  і талантом, зайняти гідне місце  серед однолітків, досягти матеріального  благополуччя.

2. Проектування на себе  сучасного життя власних батьків,  нагадує гонки на виживання. 

3.  Відчуття емоційного  відкидання з боку батьків  і одночасно психологічна автономія. 

4. Серед цінностей на  першому місці - щасливе сімейне  життя, на другому - матеріальне  благополуччя, на третьому - здоров'я. 

5. У той же час, що  здається недоступність цих цінностей  у життя. Висока цінність в  поєднанні з недосяжністю породжує  внутрішній конфлікт - одне з джерел  стресу.

6. Підкріплення втрати  цінності освіти в реальному  житті - приклад тих, хто погано  вчився або не вчився зовсім, а в житті досяг успіху (має  намет, гараж, машину і т.д.) - без знання справжніх шляхів  досягнення таких "цінностей".

7. Підвищений рівень тривожності  і агресивності.

8. Переважання цінності  красивого, легкого життя, прагнення отримувати від життя одні задоволення.

9. Зміна спрямованості  інтересів - вільне проведення  часу (у під'їзді, на вулиці, подалі  від будинку і т.п.), відчуття  повної свободи (втеча з дому, подорожі, ситуації переживання  ризику і т.д.).

10. У відносинах з дорослими  характерні відхилення у спілкуванні,  що призводять до переживання  своєї непотрібності, втрати власної  цінності і цінності іншої  людини. [18]

  Соціальні притулки  для дітей і підлітків. Як  писав В. Даль, «приют — это  пристанище для ребенка.» Він  покликаний його прийняти, призріти, дати дитині крівлю. В наш час в притулок поміщають дитину терміном до року (раніше вони оріентувалися на утримання дітей до 3-6 місяців, проте життя вимагало збільшити час до одного року). В сучасних умовах притулок - це місце тимчасового перебування дитини, який опинився у важкій життєвій ситуації, для того, щоб дати йому притулок, виявити його місце проживання  і визначити можливості його доцільного устрою. [14;183].

 

       1.4 Аналіз політичних дій та правових актів

 

Коли  ми говоримо про ВІЛ та СНІД, то повинні  розуміти, що перш за все ми торкаємося всіх аспектів прав людини, неподільних і невід'ємних: політичних, економічних, культурних, соціальних, репродуктивних і т.д. Епідемія ВІЛ / СНІД - це не проблема окремої групи людей, це проблема всього суспільства в цілому. І держава повинна брати активну участь у забезпеченні та підтримці прав своїх громадян незалежно від їх ВІЛ-статусу, соціального стану, етнічного походження, віросповідання, релігійних, політичних, сексуальних або будь-яких інших переваг. Поліпшення епідеміологічної ситуації в Україні неможливо без політичних рішень.

   Від 12 грудня 1991 року року діє Закон України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», який став першим політичним документом про участь держави у розв’язанні проблем, пов’язаних з поширенням ВІЛ/СНІДу. Законодавство  декларує, з одного боку, права ВІЛ-позитивних людей, які врівноважують їхню вразливу позицію в суспільстві, а з другого – права населення на охорону здоров’я, зокрема на захист від поширення інфекційних захворювань. Цей Закон   відповідно   до   норм   міжнародного   права  та  рекомендацій Всесвітньої  організації  охорони  здоров'я  визначає порядок   правового   регулювання   діяльності,   спрямованої   на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні, та відповідні заходи соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. [8]

   Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки. Метою програми є стабілізація епідемічної ситуації, зниження рівня захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу шляхом реалізації державної політики щодо забезпечення доступу населення до широкомасштабних профілактичних заходів, послуг з лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, включаючи забезпечення стерильними медичними виробами одноразового використання вітчизняного виробництва.[7]

   Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань (Держслужба України соцзахворювань) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра охорони здоров'я України.

Відповідно  до своїх завдань служба:

1) узагальнює практику  застосування законодавства з  питань, що належать до її компетенції,  розробляє пропозиції щодо вдосконалення  законодавчих актів, актів Президента  України, Кабінету Міністрів України,  нормативно-правових актів міністерств  та в установленому порядку  подає їх Міністру для погодження  і внесення їх у встановленому  порядку на розгляд Кабінету  Міністрів України;

2) здійснює державний  нагляд та контроль за додержанням  законодавства у сфері протидії  ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань;

3) розробляє та організовує  виконання загальнодержавних та  інших програм у сфері протидії  ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань;

4) здійснює інформаційно-роз'яснювальну  і консультативну роботу з  попередження та протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань;

5) здійснює координацію  інших державних органів у  сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань;

6) здійснює моніторинг  захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД та інші соціально небезпечні захворювання;

7) затверджує перелік  державних і комунальних закладів  охорони здоров'я, які здійснюють  облік ВІЛ-інфікованих і хворих громадян України, іноземців і осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, а також медичний нагляд за зазначеними особами;

8) затверджує програму  навчання прийомних батьків догляду  за дітьми, ураженими ВІЛ-інфекцією;

9) затверджує перелік  спеціалізованих закладів охорони  здоров'я та структурних підрозділів закладів охорони здоров'я, які здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз;

10) веде облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України;

11) веде статистичний облік захворювань туберкульозом;

12) здійснює контроль за  діяльністю акредитованих спеціальних лабораторій;

13) веде Національний реєстр донорів крові та її компонентів;

14) видає ліцензії на право провадження діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини;

15) веде державні реєстри  ліцензіатів з переробки донорської  крові та її компонентів, виготовлення  з них препаратів, діяльності  банків пуповинної крові, інших  тканин і клітин людини;

16) здійснює контроль за  якістю крові та її компонентів;

17) виконує у межах повноважень  функції з управління об'єктами  державної власності, що належать  до сфери управління Держслужби  України соцзахворювань;

18) здійснює інші повноваження  на основі та на виконання  Конституції та законів України,  актів Президента України, Кабінету Міністрів України.[28]

  Поряд з державними програмами та організаціями діють приватні організації, об’єднання та благодійні фонди,такі,як фонд Олени Пінчук «АнтиСНІД»,Фонд Віктора Пінчука,благодійний фонд «Аванте».Також Україна співпрацює з міжнародними організаціями як то Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, Міжнародний альянс з ВІЛ-СНІДу, ЮНЕЙДС (Об’єднана програма Організації Об’єднаних Націй по ВІЛ/СНІД).

Фінансування  надходить як із держбюджету так  і з закордону.Держава більше фінансує програми лікування, хоча далеко не в такому обсязі, який потрібен. Міжнародні кошти більш спрямовуються на програми профілактики. Сьогодні вони спрямовані на групи ризику, тобто це те, що і потрібно. Разом з тим, деякі приватні фундації, як то Фонд Олени Пінчук, підтримують інформаційні кампанії для загального населення. Разом з тим, є багато прогалин. Якщо говорити про державне фінансування, то в рамках нинішнього бюджету державою виділено менше, ніж 50% від коштів, які закладалися в рамках національної програми. Тобто держава виконує свої зобов’язання менше, ніж на 50%. І це створює проблему, бо, відповідно, держава досягне результатів лише на 50%. [29]

Висновки до першого розділу: проблема ВІЛ/СНІДу в Украіні та світі вивчається, їй приділяють увагу науковці різного спрямування :медики, психологи, соціальні педагоги, соціологи тощо. Хоча всі вони вивчають різні аспекти проблеми, та в одному їх погляди збігаються : такі соціально небезпечні хвороби, як СНІД краще попереджати, ніж лікувати. Особливо завзято та ретельно профілактика має проводитись серед дітей «групи  ризику». Вони, під впливом негативного впливу вулиці, поганих друзів, неблагонадійних батьків, недостатньої уваги держави та закладів освіти до них все частіше стають заручниками цієї хвороби, а молодь – це надія держави і її розвиток залежить від здоров’я нації!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Дослідження методів роботи соціального педагога з профілактики віл/сніду з неповнолітніми, які перебувають у притулках

2.1 Рекомендації соціальному педагогу при роботі з дітьми, які знаходяться в притулку

 

Як засвідчують  опитування неповнолітніх у притулках, багато з них має досвід раннього статевого життя та вживання наркотиків, що, в свою чергу, збільшує ймовірність зараження ВІЛ. Так, за свідченням експертів, кожна п’ята “дитина вулиці” вступає в сексуальні стосунки під примусом. Певна частина дітей, які потрапляють до притулку, розпочинають статеве життя у віці 12-13 років, що на 3-5 років випереджає вік першого вступу в сексуальні стосунки серед підлітків. Сексуальний досвід безпритульних дітей набувається за умови недотримання ними вимог гігієни та невикористання засобів попередження захворювань, що передаються статевим шляхом. Все це підтверджує необхідність роботи з профілактики ВІЛ/СНІДу серед неповнолітніх, які певний час перебувають у притулку.

Варто зазначити, що мова має йти як про первинну, так і вторинну профілактику.

 Первинна  профілактика ВІЛ/СНІДу в більшій мірі носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

-надання підліткам та молоді інформації про безпечну статеву поведінку,

-наслідки асоціальних дій,

-наслідки  вживання різних видів алко , нарко та токсичних речовин;

-роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; -популяризація переваг здорового способу життя.

Вторинна профілактика має на меті:

-обмеження поширення окремих негативних явищ,

-зменшення ризику серед підлітків, які вживають наркотики ін’єкційним      шляхом чи не зовсім розбірливі у виборі сексуальних партнерів.

При організації  профілактичної роботи з неповнолітніми в притулку варто враховувати наступне:

- постійну змінність контингенту дітей;

- різновіковий склад групи;

- різницю в ступені тяжкості соціальної дезадаптації:

- різний рівень інтелектуального та особистісного розвитку дітей;

- стан соматичного здоров’я;

- термін перебування дитини в притулку.

Профілактика  ВІЛ-інфекції серед неповнолітніх у притулку має бути однією з складових формування їх здорового способу життя, тому основними змістовими компонентами такої роботи мають виступати:

- формування у неповнолітніх відповідального ставлення до власного здоров’я як базової життєвої цінності;

- формування сексуальної культури неповнолітніх;

- профілактику вживання наркотиків ін’єкційним шляхом;

- інформування неповнолітніх про служби, в яких вони можуть отримати психологічну та медичну допомогу.

Варто наголосити, що домінантою у профілактичній роботі з неповнолітніми в притулку має стати формування в останніх навичок соціальної компетентності — базису для адаптивної та позитивної поведінки, які дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила,прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя. Тому в процесі профілактичної роботи важливо зробити акцент на формуванні таких життєвих навичок:

1) емоційно-вольових: самоконтролю, гартування волі;

2) інтелектуальних:  самоусвідомлення та самооцінки, аналізу проблем і прийняття  відповідальних рішень, критичного  і творчого мислення, усвідомлення  життєвих цінностей;