Емпіричне вивчення адаптації молодших підлітків до шкільного середовища

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. Соціально-психологічна адаптація в дослідженнях психологів…...5

1. Поняття, рівні та критерії адаптації…………………………………………5
2. Науковий підхід до проблеми шкільної дезадаптації……………………...9
3. Психологічна характеристика підліткового віку………………………….15

РОЗДІЛ ІІ. Емпіричне вивчення адаптації молодших підлітків до шкільного середовища……………………………………………………………………….23

2.1. Організація і методи дослідження…………………………………………23

2.2. Аналіз результатів дослідження…………………………………………...34

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..38

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………40

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Молодший підлітковий вік –  це кінець дитинства, період, коли діти ще в основному врівноважені, спокійні, вони відкрито і довірливо ставляться до дорослих, визнають їхній авторитет, чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги. В цей період у середній школі докорінно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник – вчителі-предметники», часто до кабінетної системи. Те, що цей період співпадає із кінцем дитинства, є достатньо стабільним періодом розвитку, сприятливим для адаптації школяра до нових умов.

Як показує практика, більшість дітей переживає цей період переходу як важливий крок у їхньому житті. Центральне місце посідає сам факт закінчення молодшої школи, який так підкреслюється вчителями і батьками. Але інтенсивна навчальна програма, хронічна втомлюваність від перевантажень часто викликають у дітей страх перед школою, вчителями. Ці фактори підсилюються при переході учнів до 5 класу і призводять до шкільної дезадаптації, яка у свою чергу підвищує ймовірність виникнення психоматичних захворювань. Тому профілактика шкільної дезадаптації – одне із найактуальніших питань, що об’єднує вчителів та психологів.

Об’єктом дослідження є адаптація. Предмет дослідження – адаптація молодших підлітків до навчання.

Мета дослідження – охарактеризувати процес адаптації до навчання у молодшому підлітковому віці.

Завдання дослідження:

• визначити поняття, рівні та критерії адаптації;
• охарактеризувати науковий підхід до проблеми шкільної дезадаптації;
• дати психологічну характеристика підліткового віку;
• провести емпіричне дослідження адаптації молодших підлітків до шкільного середовища.

Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулювати наступним чином: рівень самооцінки  та емоційної комфортності особистості впливає на соціально-психологічну адаптацію/дезадаптацію та успішність у навчанні молодших підлітків.

Під час написання  роботи виявлено значну кількість матеріалів з розглядуваної теми. Розробці основних аспектів цієї проблеми приділено належну увагу, насамперед у працях К. Абульханової-Славської [1],                       О. Бєляєвої [2, 3], Л. Божович [4], О. Венгера [7], С. Жук [11],                                        А. Запорожець [12], С. Ломакіної [15], С. Лупаніної [16]. Матеріали опубліковано у фахових періодичних виданнях «Практична психологія та соціальна робота», «Педагогіка і психологія», «Психолог» тощо.

Основою методології дослідження є комплексний підхід до аналізу питань соціально-психологічної адаптації молодших підлітків. Науковий пошук базувався на принципах об’єктивності, конкретності, істинності. Методика дослідження поєднує загальнонаукові та спеціальнонаукові методи: індукція – умовивід від окремого до загального; дедукція – умовивід від загального до окремого; аналіз – поділ предмета дослідження на складові з метою всебічного його вивчення; синтез – об’єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле; аргументація – раціональний спосіб переконання шляхом обґрунтування та оцінювання доводів на захист певної тези; абстрагування – відокремлення істотного від неістотного; системний підхід – об’єкт дослідження розглядається як система, що об’єднує певну множину взаємодіючих елементів в єдине ціле інтерпретація – розкриття змісту явища, тексту чи знакової форми, що сприяє їх розумінню.

Робота складається  з двох логічно пов’язаних між  собою розділів. У першому розділі  висвітлено теоретичні аспекти процесу соціально-психологічної адаптації підлітків до навчання. У другому розділі висвітлено результати емпіричного дослідження цього явища.

Практичне значення. Положення та висновки роботи сприятимуть подальшому вивченню питань розвитку соціального захисту європейських країн. Робота може використовуватися з навчальною метою.

 

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ПСИХОЛОГІВ

1. . Поняття, рівні та критерії адаптації

Упродовж усього життя  нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі [7, с. 22].

Перехід із молодшої школи до основної пов’язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п’ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат – завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів

Адаптація – процес взаємодії живих організмів та оточуючого середовища, який призводить до їх оптимальної пристосованості до життя та діяльності [3, с. 17].

Соціально-психологічна адаптація – пристосування до суспільства, в якому ми живемо, процес придбання людиною визначеного соціально-психологічного статусу, оволодіння соціально-психологічними функціями [3, с. 17].

Соціально-психологічна адаптація – це:

• процес і результат активного пристосування індивіда до видозміненого середовища за допомогою найрізноманітніших соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності);
• компонент дієвого ставлення індивіда до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні ним відносно стабільними умовами та обставинами свого буття;
• складова осмислення і розв’язання типових, переважно репродуктивних, проблем шляхом соціально прийнятих чи ситуативно можливих способів поведінки особистості, що конкретно виявляється в наявності таких психологічних феноменів, як оцінка, озуміння та пийняття нею навколишнього середовища і самої себе [19, с. 10].

Проблема психологічної  адаптації як процесу індивідуального  саморозвитку людини виразно заявлена в психологічній літературі(К. Абульханова-Славська [1], Б. Ананьев [18], Л. Анциферова [18] та інші.)

Аналіз літературних джерел показує, що найбільш широко висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами. а саме: рівень тривожності у всіх сферах спілкування, вища диференціація за силою емоційної реакції. Більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, розвиток психічної саморегуляції (Л. Божович [4], М. Боришевський [6], О. Запорожець [12].

Успішна адаптація залежить від  сприятливих умов і змісту навчання, діяльності і спілкування дитини в сім’ї, школі. Сформованість пізнавальних процесів, оволодіння значущою для даного віку діяльністю, достатній рівень соціально-психологічного розвитку дитини, стимулювання її як суб’єкта розвитку з боку педагогів і батьків позитивно впливають на научуваність дитини, зумовлюють її шкільну зрілість [19, с. 12].

Російський вчений О. Венгер [7], дитячий психолог, доктор психологічних наук, так визначає рівні та критерії адаптації.

Високий. Учень позитивно ставиться до школи; вимоги сприймає адекватно; навчальних матеріал засвоює легко, глибоко, повністю; розв’язує ускладнені задачі; старанний, уважно слухає вказівки, роз’яснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; виявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній. Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює головний зміст навчальних програм; самостійно розв’язує типові задачі; буває зосереджений тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; товаришує з багатьма однолітками;

Низький. Учень негативно або індиферентно ставиться до школи; бувають скарги на погане самопочуття; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником ускладнена; при виконанні самостійних навчальних завдань не виявляє зацікавленості; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичного нагадування і спонукання з боку вчителів і батьків; зберігає працездатність і увагу за умови тривалих пауз для відпочинку; близьких друзів не має [7, с. 56].

Одним з аспектів соціально-психологічної  адаптації варто вважати рівень самооцінки школяра. Для підтримки нормальної життєдіяльності  велике значення має його ставлення до себе, адекватна оцінка здібностей, знань, умінь. Неабиякий сенс набуває ця властивість особистості при її спілкуванні з учителями, товаришами, батьками, у системі внутрішньоколективних стосунків однолітків.

У психології прийнято розрізняти три основних рівні самооцінки.

Адекватна самооцінка. Припускає вміння зрозуміти та справедливо оцінити себе, помітивши свої достоїнства й недоліки. Особистісні якості дітей з адекватною самооцінкою включають уміння добре спілкуватися з іншими дітьми, доброзичливість, чуйність. Таким дітям властиве радісне, оптимістичне ставлення до життя.

Завищена самооцінка. Учні із завищеним рівнем самооцінки страждають від самовпевненості, переоцінки своїх здібностей, зарозумілості. Будучи зосередженими на собі, вони не зауважують труднощів та успіхів своїх товаришів. У своїх домаганнях завищують труднощі задачі, піднімають свою роль. Такі діти виявляють нестриманість, часто створюють конфліктні ситуації. Виходячи з цього, варто сказати: неадекватна самооцінка, будь вона завищеною чи заниженої, є гальмом у взаєминах з іншими дітьми.

Занижена самооцінка. Дітей із заниженою самооцінкою відрізняють недооцінка своїх можливостей, невисока вимогливість до себе, притуплене почуття власного достоїнства. Рівень домагань цих дітей невисокий. Вони часто пасивні або, навпаки, агресивні, важко вступають у контакт з однокласниками [11, с. 57].

Соціально-психологічна адаптація завжди спрямовується  полярними тенденціями – процесами  адаптованості-неадаптованості, тобто тими психорегулятивними механізмами, які реально представлені у внутрішньому світі особистості.

Слід зауважити, що неадаптованість  може відігравати не тільки негативну, а й позитивну роль. Вона означає  існування суперечливих відношень  між цілями і результатами. Ця суперечність природна і непереборна, проте в самій ній –  джерело динаміки діяльності, її реалізації й розвитку. Водночас, неадаптованість є також ще й особливим мотивом, який спрямовує розвиток особистості і який виявляється в надситуативній активності, тобто специфічній привабливості дій із наперед невизначеним розв’язком.

Неадаптивність небажана, мабуть, тільки в тому випадку, коли вона виступає як дезадаптивність у  ситуації постійної неуспішності спроб  індивіда реалізувати мету або в ситуації утворення двох і більше рівнозначних цілей, що може засвідчувати про незрілість особистості, невротичні відхилення або результати експерементальної ситуації.

Для діагностики особливостей адаптованості підлітків було виділено три види соціально-психологічної адаптації: адаптованість, неадаптованість, дезадаптованість [8, с. 9].

2. Науковий підхід до проблеми шкільної дезадаптації

Педагогічні працівники нарікають на те, що у школах збільшується кількість дітей, які не можуть упоратися  з навчальною програмою. Медичні працівники стурбовані здоров’ям учнів, що погіршується. Обидва ці факти з’єднуються сьогодні в явище, яке називається шкільною дезадаптацією.

О. Запорожець [12] вважає, що дезадаптація школярів – найгостріша проблема психології та педагогіки, викликана багатьма причинами, у тому числі соціальними: складна, нестабільна ситуація в суспільстві, мікроклімат у родині й атмосфера у школі [12, с. 42].