Форми і методи роботи з обдарованими дітьми

Недостатньо зрозуміти безпосереднє значення повідомлення. Необхідно визначити той внутрішній зміст, який стоїть за цими значеннями, тобто необхідним є перехід від  тексту до підтексту, до визначення того, в чому полягає центральний внутрішній зміст повідомлення. Неправильною є  думка, що ціле повідомлення складається  лише з ланцюжка окремих фраз і  що для розуміння тексту досить зрозуміти  значення кожної фрази. Людина здійснює орієнтовну діяльність у процесі об’єднання елементів висловлювання, розташованих далеко один від одного, визначаючи в складному повідомленні «смислові ядра». Ця орієнтовна діяльність виявляється під час запису руху очей під час читання тексту. Виявилося, що рух очей – це не лінійне переміщення від одного слова до іншого і від однієї фрази до іншої, а складний маршрут з багатьма поверненнями назад, зіставленням частин тексту, розташованих далеко одна від одної.

Умови успішності розуміння тексту. Найбільш загальною умовою успішності розуміння тексту є високий ступінь виразності суб’єктно-предикативних відношень, а саме: а) ознак новизни суб’єкта та віднесення його до вже відомої загальної думки та б) «роз’яснювальної функції» предиката.

Нове  положення необхідно викладати  так, щоб воно мало не просто якийсь зміст, а такий зміст, який потребує подальшого роз’яснення, доказів тощо. Ця особливість викладу створює в учня враження відомої незакінченої думки, незрозумілості, бажання дізнатися, у чому ж річ, чому, що це означає тощо. У результаті учень усвідомлює й відмінність текстового суб’єкта від його предиката.

Навпаки, завершеність, замкнутість у викладі  суб’єкта маскує приховані запитання, які містяться в ньому, приховує його проблемність, викликає враження вдаваної зрозумілості, не спонукає до розкриття, пояснення думки. До формулювання текстових предикатів доречно вводити  підсумкове положення, яке б розкривало його текстовий суб’єкт в узагальненому  вигляді.

Велике  значення для успішного розуміння  текстів має також яскраве  вираження зв’язку між паралельними суб’єктами в тестових предикатах.

У підсумку розуміння наукового та навчального  текстів підвищується, якщо проблемні  ситуації викладати так, що приховані  в них питання можуть легко  відшукати і вирішити самі читачі. [2, с.1 - 42]

Підсумовуючи  вище сказане, можна наголосити на тому, що розуміння – це складна аналітико – синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої суті об’єктів, на усвідомлення зв’язків, відносин, залежностей, які в ній відображено. Розуміння може виявлятися в співвіднесенні нового об’єкта з відомим як таким, що має з ним спільні ознаки, у з’ясуванні причини явища, визначенні вихідних принципів і логічних засад розуміння факту, в розумінні підтексту мовного висловлювання, мотивів, змісту та значення вчинку. Необхідна умова розуміння будь - яких фактів – достатні знання та життєвий досвід людини, які є ключовими компонентами цього процесу.

2.  Творчість у світлі бачення сучасних дослідників

Останнім  часом в психологічній науці  та освітянській практиці значна увага  приділяється проблемі творчих та інтелектуальних  здібностей. Доведено, що зв'язок між  цими здібностями нелінійний, тобто  високий інтелект далеко не завжди пов'язаний із високим рівнем розвитку творчих здібностей, і, навпаки, творчі здібності можуть бути притаманні людині з невисоким інтелектом.

Дитина, яка має досить високий інтелект, може бути творчою, а може і не виявити  яскраво розвинених здібностей. Такою  самою мірою творчо обдарована дитина може мати й не досить високий загальний  рівень інтелекту.

Пагієнко  Т.В. розкриваючи зміст поняття «творчість», зауважує, що життя доводить, що в складних, мінливих умовах найкраще орієнтується, приймає рішення, працює творча людина, гнучка, креативна, здатна до генерування й використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виростає на новому місці, творчість – як правило, риса професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні, уяві та інтелекті.

Готовність  до творчості, творчого розв’язання  проблеми, креативність є одним із механізмів психологічного захисту  людини в складних умовах – як у  трудовій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях.

Творча  самореалізація в широкому розумінні  становить основну рису, невід’ємну характеристику психічно здорової людини. Так, психічно здорова людина – це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, однак першою не нападає, любить навколишній світ, людей і  творчо працює, реалізуючи свої здібності  та обдарованість.

Важливим  для суспільства є не тільки генерація  нових ідей і технічних рішень, а й уміння сприймати і розуміти нове, поважати свіжі, навіть незрозумілі  ідеї, впроваджувати їх і не протидіяти новому.

Під творчістю  слід розуміти передусім процес створення  нового, корисного продукту. За обсягом  принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості:

• перший найвищий рівень характеризує процес творчості, який призводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може й нового в космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи й відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах. Зрозуміло, що творчість такого рівня, властива досить вузькому колу творців – геніїв, є прерогативою еліти людства;
• другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, для певної країни світу. Деякі винаходи з’являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий;
• третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, реалізована, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства, в найкращому випадку – галузі.
• четвертий рівень стосується творчості, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, котра творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.[10, с. 43]

Авторка також наголошує, що психологи визначають три зони потужності механізму творчості:

1. гармонійний механізм працює творчо, і людина здатна до творчої роботи;
2. дисгармонійний – механізм творчості втратив здатність, властиву від природи, і людина (дилетант і ерудит) спрямовує свої сили на збереження свого комфорту;
3. порушена пропорція здатностей – складових механізму творчості, що спричинює в ньому вторинні зміни, а людина стає виконавцем, здатним до механічної роботи або руйнування довкілля, – вона стає «аварійною», бо перебуває на межі норми і патології душі.

Отже, творчість  – це процес народження нового, що об’єктивно здійснюється в природі – зародження, зростання, визрівання; в людській роботі – створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій. І тому творчий процес є результатом продукту оригінального, об’єктивного цінного й самодостатнього. Продуктами творчості бувають: відкриття, винаходи, нові художні твори. Суть у них одна, вони різняться лише засобами проникнення в природу.

Аніскіна  Н. визначає також чинники, які руйнують потенціал творчості. Це:

1. Сповивання в ранньому дитинстві.
2. Стереотип «шагреневої шкіри» (треба уникати сильних почуттів, потужних дій, кардинальних змін; чим менше контактів, тим врівноважені ший внутрішній світ). [1, с. 28]

Волощук І., проаналізувавши дослідження  психологів, зауважує, що у сучасній психології з’явились експериментальні дані, які свідчать про відсутність зв’язку між показниками інтелекту та творчих здібностей.

Автор приводить  зразки характеристик школярів із різним рівнем інтелекту та творчих здібностей. Далі розглядається поняття «креативність».

Діти з високим рівнем інтелекту  і креативності. Вони впевнені у своїх здібностях, мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль. При цьому такі діти здаються маленькими, але, якщо потребує ситуація, поводяться як дорослі. Виявляють інтерес до всього нового і незвичайного, характеризуються великою ініціативністю, але водночас успішно пристосовуються до вимог соціального оточення, зберігаючи внутрішню незалежність думок і дій.

 Діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності. Їх вирізняє прагнення до шкільних успіхів у вигляді відмінної оцінки. Вони надзвичайно важко сприймають невдачу, замість надії на успіх у них найчастіше переважає страх перед невдачею. Ці діти не люблять ризику, не люблять висловлювати публічно своїх думок. Вони стримані, замкнуті й дистанціюються від своїх однокласників. У них дуже мало близьких друзів. Вони не люблять бути самостійними і страждають без зовнішньої адекватної оцінки своїх вчинків, результатів навчання або іншої діяльності.

Діти з низьким рівнем інтелекту  і високим рівнем креативності. Ці діти часто потрапляють у розряд «знехтуваних». Вони важко пристосовуються до шкільних вимог, часто мають захоплення поза школою (хобі, гуртки тощо), де можуть виявити свої творчі схильності. Вони найбільш тривожні, страждають від зневіри в собі. Вчителі часто характеризують їх як тупих, неуважних, оскільки вони не бажають виконувати рутинні завдання й не можуть зосередитися.

Діти з низьким рівнем інтелекту  і креативності. Такі діти зазвичай зовнішньо добре адаптуються, тримаються в «середняках» і задоволені своїм становищем. Вони мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсують розвитком соціального інтелекту, товариськістю, пасивністю в навчанні. [4, с. 51]

Отже, після детального аналізу згаданих вище літературних джерел можна зробити висновки про те, що під час роботи з дітьми важливо розвивати не лише інтелект, а й творчі здібності. І навпаки, під час розвитку творчих здібностей не слід забувати про інтелект. Адже, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина буде краще адаптованою до середовища, активною, емоційно врівноваженою, незалежною тощо. А в поєднанні креативності з невисоким інтелектом бачимо невротичну тривожну людину з поганою адаптованістю до вимог соціального оточення й складною долею.

3.  Обдарована дитина в сучасному навчальному закладі

Кожна обдарована дитина - індивідуальність, яка потребує особливого підходу. Сприяння реалізації обдарування вимагає організації  особливого середовища, зокрема, спеціальної освіти, яка виходить за межі навчання у звичайній школі.

Сидоренко І., Панченко С. дають визначення поняття: здібності, задатки, обдарованість. Автори виділяють три ознаки здібностей:

1. здібності – це індивідуально-психологічні особливості, відмінні у різних людей;
2. тільки ті особливості, які стосуються успішного виконання діяльності чи декількох діяльностей;
3. здібності не можна зводити до знань, умінь та навичок, які вже вироблені у людини, хоча вони зумовлюють легкість та швидкість навчання. [13, с. 4 - 6]

Із терміном «задатки» спеціалісти пов’язують два компоненти – спадковість  та вродженість. Під поняттям «спадковість»  розглядаються фактори, які існують  та розвиваються у певної людини на основі генного фонду її предків. Під поняттям «уродженість» - умови  внутрішньоутробного життя цієї людини, умови проходження пологів  у її матері.

Задатки – це вроджені, обумовлені іноді  генним фондом, а іноді пренатальними  умовами потенційні можливості розвитку більшості анатомічних, фізіологічних та деяких психічних рис людини.

Розглядаючи та вивчаючи своєрідність набору особистісних рис кожної людини, психологи говорять про «індивідуальність». Індивідуальність людини формується на основі задатків, у процесі виховання та навчання. Тобто не залежить від біологічних  факторів, а формується під впливом  соціальних умов, у процесі самовиховання.

За визначенням  Сидоренко І., Панченко С. обдарованість  – системна риса психіки, яка розвивається протягом життя і визначає можливості досягнень людиною винятково  високих результатів в одній  чи кількох видах діяльності.

Обдарована  дитина – дитина, яка вирізняється яскравими, іноді видатними досягненнями у тому чи іншому виді діяльності. Тобто, обдарованість визначається вищими показниками розвитку здібностей дитини, вони випереджають темп розвитку здібностей її однолітків. При цьому умови  життя і навчання ровесників повинні  бути рівні.

Доречно поставити запитання: поняття обдарованості  – загальне чи спеціальне? Виявляється, що розрізняють і загальну (інтелектуальну) обдарованість, і різні види спеціальної обдарованості (психомоторну, художню, математичну, творчу, соціальну тощо). Під обдарованістю традиційно розуміють сукупність загальних та спеціальних здібностей дитини, завдяки чому вона досягає того рівня, який дозволяє їй легко впоратися з діяльністю і відрізнятися від загальної маси інших дітей.

Наявні  в психології матеріали дозволяють виокремити три категорії обдарованих  дітей.

Перша категорія  – діти з надзвичайно високим  загальним рівнем розумового розвитку за інших рівних умов. Таких дітей  відносно більше серед дошкільнят та молодших школярів.

Друга категорія  – діти з ознаками спеціальної  розумової обдарованості, наприклад, із нахилами до математики або іншої  галузі науки. Таких учнів більше серед підлітків.

Третя категорія  – діти, які хоча і не досягли  з якихось причин успіхів у  навчанні, але дуже активні у пізнанні, оригінальні за психічним складом, непересічними розумовими резервами. Це випадки, коли можна говорити про  потенційну, або «приховану» обдарованість. Розумові здібності таких учнів  нерідко розкриваються вже у  старшому шкільному віці. [13, с. 6 -10]

Сидоренко І., Панченко С. відзначають, що у сфері швидкого розвитку пізнання в обдарованих дітей зазвичай привертають увагу такі моменти: