Корекція і компенсація порушень зору у дітей в умовах спецшколи

Важливою є розроблена Л.І.Плаксіною модель корекційної роботи з дітьми, що мають амбліопію і косоокість, до структури якої автор внесла психолого-педагогічну і медичну корекцію, спрямовані на нівелювання вторинних відхилень і на забезпечення лікування як первинної хвороби очей, так і побічних впливів з метою посилення лікувального впливу. Однак, як відомо, в теорії тифлопедагогіки корекційна робота розглядається в трьох аспектах: у структурному, що характеризує систему змісту корекційного процесу, що його реалізує; у функціональному, що висвітлює схему керування ним, представлену спеціальними принципами, методами і засобами; в інформаційному, що визначає певні умови для ефективного застосування отриманих знань, навичок і умінь у конкретних видах діяльності. Л.І.Плаксіна, проте, висвітлила лише один аспект корекційної роботи – функціональний [19], хоча у системі, яку визначає автор, має бути відображена взаємодія всіх учасників корекційно-реабілітаційної роботи.

В останнє десятиріччя науковці (Вавіна Л.С., Плаксіна Л.І., Ремажевська В.М.) неодноразово акцентували увагу на недостатній розробці проблем взаємозв'язку між медичними, психологічними, педагогічними заходами корекції та реабілітації, недостатньому використанні інноваційних підходів у корекційно-реабілітаційній роботі в спеціальних закладах для дітей з порушеннями зору. Так, Л.І.Плаксіна відзначала: "...дотепер проблема взаємодії охорони здоров'я й освіти не одержала досить повного розвитку. Незважаючи на існуючу мережу дитячих закладів, де спільно працюють педагогічні і медичні працівники, у літературі дуже мало даних, де б комплексно були представлені матеріали, що відбивають тісний взаємозв'язок, взаємозалежність і обумовленість медичної, психологічної і педагогічної корекції. У кращому випадку є матеріали, що даються в літературі паралельно, але комплексних, обґрунтованих і системно представлених розробок не здійснювалося" [19]. Л.С.Вавіна вважає, що розв'язати складні інноваційні проблеми комплексної реабілітації дитини та підготовки її до інтеграції в соціум у рамках традиційної системи дошкільної освіти надзвичайно складно. "З огляду на це педагогічні колективи шукають принципово нових підходів до організації освітньо-виховного та корекційно-реабілітаційного процесу. Особливої науково-практичної значущості набувають питання комплексної медичної, психолого-педагогічної, соціальної реабілітації дітей" [2]. У цьому зв'язку низкою авторів зроблено висновок про те, що на сучасному етапі з'явилася необхідність у розробці такої моделі допомоги, яка б об'єднала всі аспекти роботи (В.І.Бондар, Л.С.Вавіна, Л.І.Плаксіна, В.М.Синьов, В.В.Тарасун та ін.). На важливості конвергенції всіх зазначених напрямів допомоги дітям з особливими потребами наголошує в своїх дослідженнях А.Г.Шевцов.

На підставі результатів проведеного аналізу стану роботи у спеціальних закладів для дітей з порушеннями зору були ранжировані актуальні питання щодо корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з патологією зору. Анкетування у 2004 р. практичних працівників спеціальних закладів Сумської області (дитячий заклад № 11 м.Шостка, НВК №37 (дошкільне відділення м. Суми) Конотопської школи-інтернату № 2, НВК № 37 (шкільне відділення м. Суми), дозволило визначити та узагальнити вторинні відхилення у дітей, які викликають труднощі в практичної роботі з ними, а саме:

• порушення у сфері особистісної мотивації, небажання працювати, несамостійність, невміння планувати роботу і доводити її до кінця (відповіді 36% опитаних);
• девіантна поведінка, агресивність, постійно підвищена нервова збудженість, перемінний настрій, психологічна неврівноваженість (69%);
• нестійка увага, незосередженість;
• порушення перебігу психічних процесів (57%);
• недорозвиток фізичних якостей, порушення координації рухів, дрібної моторики (61%);
• порушення просторової орієнтації (60%);
• слабка мовленнєва активність, неналежний рівень мовлення (46 %);
• недорозвиток сенсорних функцій (29 %).

Наведені дані коливалися в залежності від віку, наприклад, розвиток сенсорних функцій: у дітей шкільного віку ці складнощі викликали в роботі 4,8 % респондентів, у дітей дошкільного віку – у 52,3%). Вищезазначені особливості мали як офтальмологічний, так і соціально-психолого-педагогічний характер і їх врахування є актуальним в практичній роботі з дітьми з порушеннями зору. Саме ці напрями допомоги потребують комплексних, обґрунтованих і системно представлених превентивних і корекційних розробок, спрямованих на запобігання або подолання виявлених проблем з метою їх подальшого впровадження в роботу практичних працівників.

Як зазначав В.М.Синьов, на сучасному етапі потребують подальшого вирішення питання: "об'єднання зусиль представників різних наук – медицини, психології, педагогіки, соціології тощо – для надання комплексно-системної освітньо-реабілітаційної допомоги" дітям з психофізичними порушеннями та їх родинам; недостатньої скоординованості діяльності "різних міністерств і відомств та інституцій громадського суспільства у кадровому, інформаційному, науково-методичному, організаційному" її забезпеченні. М.К.Шеремет [30] зазначила, що "думаючи про реформу спеціальної освіти, насамперед необхідно розробити і науково обґрунтувати механізми стійкого розвитку цієї системи".

1.2. Особливості  розвитку людини з порушеннями  зору

Зір (від лат. – зір) – це здатність організму сприймати і диференціювати світлові подразнення за допомогою зорового аналізатора, який реалізується через зорову систему або аналізатор людини та представляє собою сукупність нервових структур, які сприймають і диференціюють світлові подразнення і визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленість, тобто проводять складну зорову орієнтацію в просторі. Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Він складається з рецепторної частини (сітківки), зорових шляхів (зорових нервів, хіазми, зорових трактів), зорових центрів (підкіркових і кіркових). Периферійна частина зорового аналізатора – це очне яблуко із захисним (повіки, зіниця) і допоміжним (сльозові органи, м'язи очей, кон'юнктива) апаратом ока. Найбільшу кількість інформації про навколишній світ людина отримує через зір. Саме зір виступає тією аналізаторною системою, яка дозволяє отримати найбільше вражень про навколишні предмети і явища. Такі ознаки предметів, як світло, колір, форма, відстань, протяжність, розмір ми отримуємо завдяки зору. Розвиток орієнтування в просторі також значною мірою залежить від зорового сприймання. Гострота зору – це здатність ока розрізняти дві точки, які світяться, як окремі ігри на мінімальній відстані між ними. Гострота зору перевіряється за допомогою спеціальних таблиць, що містять 10-12 рядків букв, малюнків або спеціальних знаків. Наприклад, у дітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зображені різні предмети. Співвідношення знаків кожного наступного рядка порівняно з попереднім відповідає різниці гостроти зору 0,1. Гострота зору, яка зустрічається у більшості людей і характеризується здатністю бачити деталі предмета під певним кутом зору, розглядається як нормальна. Вона дорівнює 1,0. Зір відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності людини. За його допомогою сприймаються предмети: розрізняються форми, величини, розміри, відстані, кольори та світлотіні. Через візуальний канал людина здобуває уявлення по себе і світ. Зоровий контроль має велике значення для розвитку рухів людини. Візуальне сприймання людьми одне одного дуже важливе для встановлення міжособистісних стосунків і визначається функціонуванням зорового аналізатора. При порушенні діяльності у дитини виникають значні труднощі у пізнанні світу та орієнтуванні в ньому, у здійсненні контактів із навколишніми людьми, у різних видах діяльності. Порушення зорових функцій здійснює серйозний вплив на розвиток психіки у зв'язку з тією величезною роллю, яку відіграє зір у житті людини. У осіб з глибокими порушеннями зору скорочуються або повністю відсутні зорові відчуття і сприйняття, що призводить до зменшення кількості уявлень, знижує можливості розвитку мислення, мови, уяви. Спостерігається зниження психічної активності (особливо в дошкільному і переддошкільному віці), виникають зміни в емоційно-вольовий сфері і орієнтовній діяльності. Причому, найбільшою мірою дані особливості виявляються у незрячих з народження дітей і дітей, що втратили зір в період формування мови, і найменш вони виражені тих, які в погано бачать. Необхідно зазначити, що до сьогоднішнього часу у світовій літературі, присвяченій дослідженням порушень зору, не сформувалось єдиного погляду на те, чи близька психіка сліпої дитини і психіка дитини з нормальним психофізичним розвитком [4].

Щодо основних поглядів на проблему відмінностей зрячих і незрячих дітей, то перший з них приймає за вихідне положення у психічному розвитку дефект зору, його функціональне значення і вплив на весь хід розвитку, який призводить до недооцінки можливостей компенсації дефекту за рахунок інших сенсорних систем. Наявність особливостей психічного розвитку дітей з порушеннями зору відмічали ще у XX столітті. Перебільшення цієї специфіки призвело до того, що пропагувалось твердження про необхідність створення особливого мовлення сліпих, яке б відрізнялось від мовлення людей, які бачать, а в деяких випадках робились неправомірні висновки про те, що в результаті ізольованого життя сліпих створюється особливий тип людей. Ці автори стоять на позиції створення специфічного стандарту психічного розвитку, як правило значно нижчого порівняно зі стандартом для людей, які бачать (Хайес, Тиллмен, Уліз) [4].

Інша група науковців (Т. Катсфорт, Максфілд, В. Уільямс, М.І. Земцова, В.М. Коган, А.Г. Литвак, Л.І. Солнцева), прослідковуючи динаміку психічного розвитку дітей молодшого віку, дійшли висновку, що помітна відмінність в загальному психічному статусі між дітьми з нормальним психофізичним розвитком і дітьми з порушеннями зору поступово згладжується внаслідок покращення динаміки психічного розвитку дітей з відхиленнями. М. Тобін (1972) вказує, що у кожній віковій групі краща дитина з групи незрячих може випередити у своєму розвитку дітей з нормальним зором. Позиція зближення на сучасному етапі дітей з нормальним зором і з його порушеннями поступово переважає, чому сприяє теорія і практика компенсації зорового дефекту. Часткова або повна втрата зору відображається на розвитку психічної діяльності, викликаючи кількісні і якісні її особливості. Кількісні особливості проявляються головним чином у сфері чуттєвого пізнання: у дитини порушуються зорові відчуття та сприймання, що впливає на формування кількості зорових уявлень, образів уяви тощо. Якісні особливості проявляються практично у всіх сферах діяльності. Зокрема, змінюється система взаємодії аналізаторів, виникають особливості у формуванні образів уявлень, понять. Порушення зору відображається і на фізичному розвитку особистості через зниження її активності, невмінні виконувати частину рухів, наявності загальмованості, зниження через відсутність тренування м'язової сили тощо [4].

Причини виникнення якісних особливостей психічного розвитку у дітей з порушеннями зорового аналізатора полягають в тому, що [4]:

• по-перше, послаблюються або повністю порушуються зв'язки між зоровими та іншими системами, які беруть участь у сприйманні. Порушення в історично сформованій системи взаємодії аналізаторів викликають зміни у процесах чуттєвою пізнання, негативно відображаються на рівнях чутливості окремих аналізаторних систем і на процесах сприймання і формування уявлень. Так, порушується зорово-кінестетичний контроль, який відповідає за якісне поєднання рухів руки, оскільки рука одночасно і викопує рух, І контролює його. Таким чином, глибокі порушення зору впливають на якість отримання інформації, яка надходить через інші аналізатори. Внаслідок компенсаторного пристосування порушена система взаємодії аналізаторів перебудовується і починає адекватніше відображати зовнішні впливи;
• по-друге, при глибоких порушеннях зору сітківка ока менше працює і поступово замість розвитку зорових відчуттів та сприймань спостерігається їх більше зниження. Одночасно не розвиваються і дотикові сприймання, які мають виконувати компенсаторну функцію, оскільки наявність навіть незначного залишкового зору загальмовує розпиток активного дотику; – по-третє, найважливішою причиною недостатньої повноти і точності відображення при порушеннях зору с зниження пізнавальної активності.

1.3. Класифікація  порушень зорової функції та  причини її виникнення

Порушення зору можуть бути вродженими і набутими.

Вроджена сліпота зумовлена ушкодженням або захворюванням плоду в період внутрішньоутробного розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторів.

Набута сліпота в основному виникає внаслідок захворювань органів зору сітківки, рогівки або захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлини мозку), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень головного мозку або очей.

Розрізняють прогресуючі і стаціонарні порушення зорового аналізатора. При прогресуючих порушеннях відбувається поступове погіршення зорових функцій під впливом патологічного процесу. Наприклад, при глаукомі підвищується внутрішньоочний тиск і відбуваються зміни в тканинах очей.  
Зір знижується під впливом пухлин головного мозку. При недотриманні санітарно-гігієнічних норм при читанні і письмі відбувається розвиток короткозорості та далекозорості [4].

До стаціонарних дефектів зору відносять перш за все вроджені вади:

• мікрофтальм – вроджена аномалія розвитку, яка характеризується зменшенням розміру одного або обох очей різного рівня вираження;
• колобома – дефект райдужної оболонки або судинної оболонки очного яблука;
• астигматизм – поєднання в одному і тому ж оці різних видів рефракції;
• катаракта – помутніння кришталика ока.

Причинами цих хвороб можуть стати наслідки деяких захворювань або операцій, але при цьому сам процес хворобливого зниження зору припинився.

Сліпота – це різко виражений рівень аномалії розвитку і порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим або дуже обмеженим зорове сприймання дійсності внаслідок відсутності зору або глибокого порушення гостроти центрального зору (від 0 до 0,4), чи сильного звуження поля зору при більш високій гостроті зору. Такий розлад зору призводить до інвалідності [4].

У соціальному розумінні виділяють:

• практичну сліпоту – втрачається здатність орієнтуватись у навколишньому оточенні, пересуватись без сторонньої допомоги поза оселею, хоча людина може володіти світловідчуттям;
• побутову сліпоту – різко знижується гострота зору загалом (0,02);
• виробничу сліпоту – зір падає настільки, що людина не може працювати навіть за умови застосування будь-яких оптичних засобів;
• професійну сліпоту – зір падає настільки, що виконання звичної професійної діяльності стає неможливим [4].