1.Педагогічна (грец.
paidos — дитина і ago — веду, виховую) психологія (грец.
psychе — душа і lоgos — вчення) — галузь психологічної
науки, яка вивчає психологічні закономірності
навчання і виховання підростаючої особистості
та особливості діяльності вчителя.
Об’єктом
вивчення педагогічної психології є діяльність
учня під цілеспрямованим впливом педагога,
який створює оптимальні умови для засвоєння
школярем соціокультурного досвіду людства,
а також у процесі самоосвіти і самовиховання.
Предметом дослідження педагогічної
психології є умови, факти, чинники, механізми
та закономірності засвоєння учнем знань
і вмінь, закономірності його розумового
та особистісного розвитку як суб’єкта
навчальної діяльності. Він постійно змінюється
під впливом нових завдань, які постають
перед сучасною школою, та вдосконаленням
технологій навчання і виховання школярів.
Деякі психологи (Л. Виготський та ін.)
основним предметом вивчення педагогічної
психології вважають розкриття закономірностей
засвоєння знань; виявлення співвідношення
«житейських» і наукових понять як джерела
соціокультурної адаптації дитини в суспільстві;
дослідження мотивації учіння залежно
від етапів вікового розвитку.
Розробивши
цілісну теорію навчання і виховання,
сучасна педагогічна психологія стала
самостійною галуззю психологічної науки
зі своїм предметом дослідження, методами
і науковою проблематикою. Вона розвивається
у загальному контексті наукових уявлень
про людину, розв’язуючи при цьому специфічні
завдання, до яких психологи (І. Зимня,
О. Власова та ін.) зараховують:
— визначення сензитивних періодів у
розвитку окремих психічних функцій і
особистісних якостей дитини;
— розроблення критеріїв та показників
розумового розвитку і вихованості особистості;
— установлення вікових меж засвоєння
знань;
— вивчення механізмів, особливостей
і закономірностей навчального і виховного
впливу на розумовий та особистісний розвиток
учня;
— психологічне обґрунтування змісту
і методів навчання;
— виявлення зв’язку між формами і методами
навчання й виховання та розумовим розвитком
учня;
— формування операційного складу учбової
діяльності школярів у процесі розв’язування
різноманітних завдань;
— розроблення психодіагностичних методик
для встановлення рівня і якості засвоєння
знань, а також причин труднощів і відставання
у навчанні;
— розроблення корекційних методів для
роботи зі слабовстигаючими і недисциплінованими
школярами;
— визначення механізмів і закономірностей
розвивального навчання, зокрема розвитку
теоретичного мислення;
— визначення зв’язку між рівнями інтелектуального
й особистісного розвитку учня і формами
та методами навчального і виховного впливів
(співробітництво, активні методи навчання
та ін.);
— вивчення психологічних основ педагогічної
діяльності та ін.
2. Структура педагогічної психології
Специфіка предмета і завдань будь-якої
галузі наукового знання визначає її структурну
організацію. Структуру педагогічної
психології становлять: психологія навчання,
психологія виховання і психологія педагогічної
діяльності, до якої належить також психологія
учителя. Проте наявність різних теоретичних
підходів до розуміння суті навчання,
зокрема до тлумачення його як групової
діяльності, що охоплює учіння і викладання,
зумовила виокремлення в другій половині
ХХ ст. ще одного розділу — психології
учіння.
Учіння є необхідною умовою і основним
механізмом психічного розвитку людини
протягом усього її життя, а водночас і
безпосередньою метою та продуктом учбової
діяльності — діяльності учня, спрямованої
на оволодіння системою знань, навичок
і вмінь у процесі навчання.
Структуру
учіння визначає певна система учбових
дій, які реалізуються в предметній, перцептивній
та символічній формах пізнавальної діяльності.
Результати учіння — засвоєні знання
і сформовані навички та вміння, що стають
елементами індивідуального досвіду людини.
Психологія навчання досліджує закономірності
засвоєння знань, навичок і вмінь на різних
етапах онтогенезу і за різних форм організації
навчання: на уроці, лабораторних і практичних
заняттях, лекціях, семінарах тощо. Вона
розкриває психологічні основи різних
шляхів інтенсифікації навчання (програмування,
створення проблемних ситуацій, комп’ютеризації
та ін.), здійснює психологічне обґрунтування
нових освітніх технологій та виявляє
умови, за яких навчання дає максимальний
розвивальний ефект.
Психологія
виховання постійно взаємодіє з психологією
навчання, оскільки процеси навчання і
виховання нерозривно пов’язані між собою.
«Навчаючи, ми виховуємо, а виховуючи,
навчаємо», — писав С. Рубінштейн. Зважаючи
на те що в кожному акті навчання є елемент
виховання, слід говорити про виховувальне
навчання.
У структурі педагогічної психології
важливе значення має розділ, у якому розкриваються
особливості педагогічної діяльності
та особистості вчителя — організатора
навчально-виховного процесу і учнівського
колективу.
3.Систему принципів, на які спирається
у своїх наукових пошуках педагогічна
психологія, утворюють:
Методологічні принципи психології:
а) принцип детермінізму. Психіка, особистість
людини мають свою специфічну детермінацію,
яка дає змогу з’я-
сувати причини психічних явищ в освітньому
процесі, їх динаміку і розвиток: зовнішні
причини діють на особистість через внутрішні
умови (психіку людини); піддатливість
людини зовнішнім впливам залежить від
внутрішніх умов, активності та самоактивності,
які є джерелом розвитку, а зовнішні причини
— його умовами, обставинами, впливами;
б) принцип єдності психіки і діяльності.
Цей принцип розкриває діалектику взаємодії
людської психіки та діяльності: будь-яка
діяльність передбачає мету, предмет,
умови, способи та засоби її досягнення,
певний результат, а також систему саморегулювання
(планування, прогнозування, організування,
контролювання, діагностування, оцінювання,
моделювання та коригування діяльності);
у діяльності психіка людини не тільки
проявляється, але й розвивається;
в) принцип єдності особистості та її
життєдіяльності. Методологічно він розширює
принцип єдності психіки і діяльності:
особистість проявляється (самовиражається,
самореалізується, самостверджується),
розвивається та саморозвивається, виховується
та самовиховується, навчається та самонавчається
у цілісній системі життєдіяльності;
г) принцип особистісного підходу. Жодне
психічне явище (процес, стан, властивість
особистості), яке виявляється у діяльності,
і саму діяльність та її складові не можна
правильно зрозуміти без урахування їх
особистісної зумовленості. Тому навчання,
виховання і розвиток конкретної особистості
необхідно розглядати із врахуванням
цілісної системи внутрішніх умов (елементів
структури особистості), які опосередковують
усі зовнішні впливи, а особистість вивчати
у конкретній соціальній ситуації;
ґ) принцип об’єктивності. У процесі
дослідження психічного розвитку, особливостей
становлення і розвитку особистості дитини
(школяра) необхідно враховувати соціально-економічні,
історичні, етнопсихологічні умови; під
час дослідження ефективності методів
навчання і виховання, резервів психічного
розвитку слід забезпечувати максимальну
еквівалентність експериментальної і
контрольної груп; методики дослідження
повинні відповідати меті, завданням розвитку,
навчання і виховання у конкретному віковому
періоді;
д) принцип розвитку психіки та особистості.
Він розкривається у тому, що психіка та
особистість людини постійно змінюються,
а типи розвитку взаємопов’язані з домінуванням
одного з них;
е) принцип саморозвитку. Дотримання
цього принципу орієнтує на визнання пріоритету
індивідуального майбутнього особистості
(цілей, намірів, мрій, особистісних сенсів,
ідеалів) над минулим (досвідом, стереотипами,
звичками). Зрозуміти людину означає зрозуміти
не стільки її минуле (чому?), як її майбутнє
(для чого?), адже конструктивно-стратегічні
мотиви її поведінки зумовлені переважно
не минулим, а майбутнім. У пізнанні саморозвитку
необхідно враховувати цільову причинність
душевних явищ (мети, ідеалу, мрії, сенсу
життя), в яких минуле сприяє досягненню
одних цілей і пригнічує інші. Причини
розвитку та поведінки слід шукати в майбутньому,
минуле є лише їх передумовою;
є) принцип суб’єктності. Він орієнтується
на визнання пріоритетності внутрішнього
над зовнішнім. Особистість вступає в
особливі стосунки з собою: вона здатна
до самодіяльності, самонавчання, самовиховання,
саморозвитку і самодетермінації життєдіяльності.
Цілісність суб’єкта є основою єдності
психічних та особистісних якостей;
ж) принцип системності. Цей принцип передбачає
розгляд психічних утворень як сукупності
елементів, кожен з яких залежить від інших,
впливає на них, породжує разом з ними
відносно самостійні утворення. Тому особистість
необхідно досліджувати у взаємозв’язку
з її структурою, діяльністю, системою
соціальних норм і духовних цінностей,
а також у взаємодії психологічних і соціально-психологічних
явищ освітнього процесу, цілісному баченні
розвитку, навчання і виховання учня.
На основі використання психологічних
принципів роблять аналіз предмета і об’єкта
педагогічної психології, вибудовують
висновки про особливості функціонування
і розвиток психіки та особистості учня.
4. Вимоги до методів дослідження.
Психологія висуває до методів дослідження
психічних явищ такі вимоги:
— психічні явища треба вивчати в їх
розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності;
— обраний метод психологічного дослідження
має відповідати предметові дослідження,
розкривати істотні, а не випадкові, не
другорядні особливості предмета дослідження
- психічного процесу, стану або властивості.
5 - 6. Класифікація
методів.
У психології виділяється чотири групи
методів.
До першої групи
методів, які називаються організаційними, відносяться:
порівняльний, лонгітюдний і комплексний.
Порівняльний
метод у наш час широко застосовується в загальній
психології (співставлення різних груп
піддослідних), в соціальній психології
(співставлення різних типів малих груп),
в патопсихології і дефектології (порівняння
хворих із здоровими).
У дитячій психології і психології дорослих
порівняльний метод виступає у вигляді
методу вікових, або «поперечних» зрізів.
Порівняльно-віковий метод являє собою
співставлення окремих особливостей за
віком з метою виявлення динаміки психічного
явища, яке вивчається. Одним з таких досліджень
є робота О.О. Смирнова і його співробітників
з проблем пам'яті, де співставляються
особливості деяких процесів мислення
у дошкільників, школярів і дорослих людей.
Паралельно із порівняльним методом у
віковій психології розроблявся лонгітюдний
метод. Він передбачає багаторазове обстеження
одних і тих же осіб протягом тривалого
відрізку часу, що вимірюється іноді десятками
років. Безпосереднім підсумком застосування
цього методу є індивідуальна монографія
про хід психічного розвитку. Наприклад,
французький психолог Р. Зазю протягом
багатьох років досліджував одні й ті
ж пари однояйцевих близнюків, що дозволило
пояснити формування особистісних відмінностей
між ними впливом соціального середовища.
У сучасних умовах психологічні дослідження
все частіше включаються в комплексні
дослідницькі програми, в яких беруть участь представники інших
наук. Ці програми створюються, як правило,
для вирішення масштабних завдань. При
комплексному дослідженні одного об'єкта
має місце розділення функцій між окремими
підходами. Такого роду дослідження дозволяють
встановити зв'язки і залежності між явищами
різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного,
психологічного, соціального розвитку
особистості).
До другої, самої
широкої групи методів належать емпіричні методи одержання
наукових даних. До цієї групи відносяться:
методи спостереження і самоспостереження,
експериментальні методи, психодіагностичні
методи (тести, анкети, запитальники, соціометрія,
інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів
і продуктів діяльності (учнівських робіт різного роду),біографічні
методи (аналіз подій життєвого шляху людини,
документації, свідчень і т.д.).
Третю групу складають методи обробки
даних. До цих методів відносяться кількісний
(статистичний) і якісний (диференціація
матеріалу за групами, варіантами, опис
випадків, що найбільш повно виражають
типи і варіанти або с винятками) аналізи.
Четверта група — інтерпретаційні
методи. Сюди відносяться генетичний
і структурний методи.
Генетичний
метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений
матеріал дослідження в характеристиках
розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні
моменти становлення психічних новоутворень.
Він встановлює «вертикальні» генетичні
зв'язки між рівнями розвитку.
Структурний
метод встановлює «горизонтальні» структурні
зв'язки між всіма вивченими характеристиками
особистості.
Розглянемо більш детально емпіричні
методи дослідження, які можуть і повинні
використовуватись в практиці вчителя.
Метод спостереження. Науково-психологічне
спостереження вимагає певних знань і
підготовки. Щоб успішно вивчати психічне
життя дітей, потрібно виробити вміння
точно спостерігати всі зовнішні прояви
(дії, рухи, мову, міміку), а головне – навчитися
правильно тлумачити психологічне значення
цих зовнішніх проявів. І недостатньо
помітити зміну у виразі обличчя, потрібно
зрозуміти, що вона означає. Емпіричні методи.
Різновидом емпіричних методів
дослідження виступають близнюковий метод,
соціометрія, аналіз результатів діяльності,
моделювання, опитування і тестування.
Бесіда.
Проводять її за заздалегідь
підготовленою схемою, попередньо визначивши
питання. Залежно від характеру дослідження
бесіда може бути більш стандартизована,
коли попередньо фіксують питання, що
підлягають висвітленню, або менш стандартизована
(вільна, пошукова), коли вона є першим
етапом дослідження, забезпечує уточнення
його плану і технології. Недолік бесіди
- необхідність особи, яку досліджують,
відповідати на незручні для неї запитання,
що іноді змушує її давати неточну, необ'єктивну
відповідь;
Інтерв'ю.
Процедура інтерв'ю вибудовується
за принципом "запитання - відповідь";
як правило, запитання заздалегідь чітко
програмують. Цей метод дає змогу вивчати
одночасно велику кількість індивідів,
зібрати масив даних, які стосуються найрізноманітніших
питань, інтересів і вподобань тощо;
Анкетування.
Цей метод забезпечує значні
можливості для отримання широкої інформації
за короткий час. Анкета складається з
фіксованої кількості відкритих, альтернативних
чи закритих запитань. На відкриті запитання
дають вільну відповідь, на альтернативні
- фіксовану ("так", "ні", "знаю",
"не знаю"). Закриті запитання передбачають
непряму відповідь, яка потребує додаткової
інтерпретації. У процесі анкетування
недопустимо змінювати формулювання запитань,
оскільки це унеможливлює їх аналіз.
Важливою перевагою анкетування
є його анонімність, що забезпечує щирість
відповідей, усуває необхідність давати
вимушені відповіді;
Тестування.
Суть його полягає у виконанні
досліджуваним певного завдання чи їх
серій. Тести мають бути добре продуманими,
надійними (давати стійкі результати протягом
тривалого часу), валідними (виявляти ті
якості, для вивчення яких вони призначені),
відповідати вимогам стандартної системи
оброблення даних, забезпечуватись чіткою
інструкцією;
Аналіз продуктів діяльності.
Аналізу можуть підлягати процес,
результати діяльності. Найпростішим
прикладом використання цього методу
є аналіз учнівських письмових робіт,
малюнків, виробів, віршів тощо, який дає
змогу одержати відомості про рівень розвитку
їх інтелекту, мотивації, саморегуляції,
виявити прихований потенціал розумової
діяльності, особистісні риси, задатки,
актуальний емоційний стан, прогнозувати
тенденцію розвитку.
Близнюковий метод.
Особливо він придатний для
порівняльного вивчення впливу зовнішніх
умов на розвиток близнюків. Оскільки
однояйцеві (монозиготні) близнюки мають
однаковий генетичний код, відмінність
у їхньому розвитку і поведінці дає підставу
для висновків про особливості впливу
зовнішніх чинників, наприклад навчально-виховних
умов, на розвиток психічних функцій та
особистості.
7. Емпіричні методи. Обсерваційні методи
Спостереження (зовнішнє)
– метод, що полягає у навмисному, систематичному,
цілеспрямованому сприйнятті і фіксуванні
зовнішніх виявів психіки.
Самоспостереження (інтроспекція)
– спостереження людини за влас
ними психічними явищами.
Експериментальні методи
Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів
Експеримент відрізняється
від спостереження активним втручанням
в ситуацію з боку дослідника, що здійснює
планомірне маніпулювання деякими чинниками
і реєстрацію відповідних змін у стані
і поведінці піддослідного.
Лабораторний експеримент
здійснюється в штучних умовах, як правило,
із застосуванням спеціальної апаратури,
з суворим контролем всіх впливаючих чинників.
Природний експеримент
– психологічний експеримент, включений
у діяльність або спілкування непомітно
для випробуваного.