Педагогічні конфлікти у навчально-виховному процесі школи

         Анпілогова Ю.Ю. вказує, що з погляду учнів причинами конфлікту між ними і вчителями є: педагогічний диктат і нерозуміння з боку вчителя, нетактовна поведінка, необ'єктивність  при оцінюванні знань,   високі і не завжди обгрунтовані вимоги, нецікаве ведення уроків вчителем, невиконане домашнє завдання, пропуски уроків і запізнення,  зовнішній вигляд,  особова антипатія, шаблонний підхід до дитячих потреб і інтересів [1, 6].

      Аналіз теоретичних джерел, практики роботи школи свідчить про те, що такі фактори: консерватизм і стереотипність у виборі виховних методів і засобів, особистісні якості вчителя, настрій учителя під час взаємодії з учнями, життєве неблагополуччя вчителя, загальна атмосфера й організація роботи в педагогічному колективі [47, 165].

           Сухомлинський В.А. так пише про конфлікти в школі: "Конфлікт між педагогом і дитиною, між вчителем і родиною, педагогом і колективом - велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфлікту - одна зі складових частин педагогічної мудрості вчителя. Попереджаючи конфлікт, педагог не тільки охороняє, але створює виховну силу колективу" [40] .

Дослідники  Кондратьєва С. та Савчук Л. наголошують, що саме від учителя залежить, чи переросте педагогічна ситуація у конфлікт [24,13].

          Дослідники вказують на деструктивні функції конфліктів, а саме: руйнування спільної діяльності; погіршення або розпад відносин; переживання великих емоційних витрат на участь в конфлікті; складне відновлення відносин. Конструктивні функції педагогічного конфлікту: він є важливим джерелом розвитку особи, групи та міжособових відносин; сприяє розвитку взаєморозуміння між учасниками взаємодії, розрядці напруженості між конфліктуючими особами [43, 276].

        Педагогічний конфлікт, як і будь який інший, має свої причини, ознаки та структуру. Особливості та структурні компоненти педагогічного конфлікту, знайшли відображення в роботах Бородкіна Ф. [12], Карамушкіна Л. [21], Шумана С. [42]. Структура конфлікту — сукупність стійких зв'язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система і процес. Основними його елементами є сторони (учасники, суб'єкти), об'єкт, умови перебігу, образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту), мотиви, позиції сторін. У будь-якому конфлікті основними дійовими особами є люди.  Основні учасники конфлікту – їх часто називають сторонами або протиборчими силами. Це ті суб'єкти конфлікту, які безпосередньо здійснюють активні (наступальні або захисні) дії один проти одного. Протиборчі сторони – ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли одна із сторін йде з конфлікту, то він припиняється. Якщо в міжособистісному конфлікті один з учасників замінюється новим, то й конфлікт змінюється, починається новий конфлікт [18, 125].

         Важливим елементом конфліктної ситуації є об'єкт конфлікту — конкретна його причина, мотивація, рушійна сила. Одні об'єкти конфлікту ні за яких умов не можуть бути поділені на частини, а тому володіти ними разом з кимось неможливо, інші можуть бути розділені у різних пропорціях між учасниками конфлікту, ще іншими учасники конфлікту можуть володіти спільно (ситуація “уявного конфлікту”). Об'єкт конфлікту часто дуже важко виявити, оскільки суб'єкти й учасники конфлікту, переслідуючи свої реальні чи уявні цілі, можуть приховувати, підмінювати мотиви, що спонукали їх до протиборства. Нерідко сторони можуть по-своєму бачити об'єкт конфлікту. Усунення конфлікту може розпочатись з об'єднання об'єктів: щоб підтримати дисципліну в класі, учитель доручає учневі цікаву справу, виконуючи яку він задовольняє потребу в самоствердженні. Маніпулювання об'єктом може принести вигоди одній стороні, істотно ускладнивши позицію іншої. Тому важливо на початку конфлікту з'ясувати його об'єкт [31, 25]. 
          Ще одним структурним компонентом педагогічного конфлікту є предмет. У предметі конфлікту відбивається зіткнення інтересів і цілей сторін. Боротьба, яка відбувається в конфлікті, відображає прагнення сторін вирішити це протиріччя, як правило, на свою користь. У ході конфлікту боротьба може загострюватися і затихати. У такій же мірі затихає і загострюється протиріччя. Предмет конфлікту - це те протиріччя, через якого і заради розв'язання якого сторони вступають у протиборство.  
        Умови розвитку конфлікту є невід’ємним компонентом конфлікту. Характер будь-якої суперечності істотно залежить від зовнішнього середовища. На виникнення, розвиток, подолання конфлікту завжди, хоч і по-різному, впливають такі зовнішні умови: просторові, часові, соціально-психологічні [32, 27]. 
          Рідко конфлікт є спонтанним неусвідомленим зіткненням сторін. Як правило його суб'єкти (учасники) керуються чітко ідентифікованими мотивами конфлікту — внутрішніми спонукальними силами, що підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту. Фігурують вони у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань. Конфлікт стає реальним, змістово окресленим, з чітко вираженими його предметом і об'єктом внаслідок вираження позиції конфліктуючих сторін — змісту своїх претензій, вимог, умов їх розв'язання, бажаних результатів [32, 29]. 
          Структура конфліктної ситуації складається з внутрішньої та зовнішньої позицій учасників взаємодії та об'єкта конфлікту. Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета, зацікавлення й мотиви. Вона безпосередньо впливає на конфліктні ситуації, перебуваючи немовби “за кадром”, і часто не обговорюється у процесі конфліктної взаємодії. Зовнішня позиція учасників конфлікту виявляється в їх мовленнєвій поведінці, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізнення внутрішньої і зовнішньої позиції учасників конфлікту дає змогу побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве. Сфера конфлікту може бути діловою або особистісною, але важливо, щоб конфлікт із ділової сфери не переходив у особистісну.

[24, 76].

             Кожен конфлікт має свою динаміку розвитку — раптову або поступову зміну відносин між учасниками, що залежить від характерологічних особливостей, значущості переслідуваних ними цілей, факторів, що на них впливають.Починається конфлікт зі свідомих і активних дій однієї сторони на шкоду іншій. При цьому інша сторона, усвідомлюючи зміст і спрямованість цих дій, вдається до певних заходів у відповідь, тобто починає відповідні дії проти ініціатора конфлікту. Отже, конфлікт завжди починається як двостороння чи багатостороння дія, закінчення може мати різні форми й наслідки, та обов'язковою його умовою є припинення протилежно спрямованих дій [5, 12, 17, 25]. У своєму розвитку конфлікт долає стадії наростання (передконфліктна стадія), реалізації (власне конфлікт), згасання (вирішення конфлікту) [18,34, 39, 49].  . 
      Ознаками передконфліктної стадії є наростання напруженості у відносинах потенційних суб'єктів конфлікту, спричиненої певними протиріччями. У конфлікт переростають лише ті протиріччя, які усвідомлюються його потенційними суб'єктами як несумісні й загострюють напруженість у їх взаємовідносинах. Найхарактернішими причинами, що зумовлюють посилення напруженості у педагогічному колективі, є реальні обмеження інтересів, потреб, цінностей; неадекватне сприйняття змін; неточна або перекручена інформація про реальні чи вигадані факти, події та ін. Одним із джерел конфлікту є незадоволеність, накопичення якої посилює соціальну напруженість. Найчастіше напруженість у педколективі проявляється через групові емоції. Перевищення оптимального рівня напруженості переростає у конфлікт  [8, 240]. Однак напруженість не завжди є провісником конфлікту, оскільки стимулює нейтралізування його причин. Передконфліктна стадія у своєму розвитку долає фази, яким притаманні такі особливості у взаємовідносинах сторін: виникнення суперечностей, посилення недовіри і напруженості у взаємовідносинах, пред'явлення односторонніх чи взаємних претензій, нагромадження образ, прагнення довести правомірність своїх домагань і звинувачень противника у небажанні вирішувати спірні питання “справедливими” методами, замикання на власних стереотипах, поява упередженості й ворожості, 
руйнування структур взаємодії, перехід від взаємних звинувачень до погроз, посилення агресивності, формування “образу ворога”, налаштованість на боротьбу [8, 243]. . 
       Передконфліктна ситуація за певних умов може тривати довго і не переростати у конфлікт. Щоб він став реальним, необхідний інцидент — формальний привід для зіткнення сторін. Він може бути випадковим або спровокованим суб'єктом (суб'єктами) конфлікту. Іноді його готує і провокує третя сила, переслідуючи свої інтереси в передбачуваному “чужому” конфлікті. Залежно від передумов конфліктні ситуації та інцидент можуть бути об'єктивно цілеспрямованими, об'єктивно нецілеспрямованими, суб'єктивно цілеспрямованими, суб'єктивно нецілеспрямованими [8, 9, 10, 14, 17, 43]. Інцидент означає перехід конфлікту в нову якість, у поведінці сторін якого можливі три варіанти: прагнення залагодити суперечності, знайти компроміс; удавання, що “нічого особливого не відбулося” (відхід від конфлікту); початок відкритого протистояння [19, 265]. Вибір варіанта поведінки залежить від конфліктної установки (цілей, очікувань, емоційних орієнтацій) сторін. 
         Початок відкритого протистояння сторін є результатом конфліктної поведінки — дій, спрямованих на захоплення, утримання об'єкта конфлікту або змушування опонента до відмови від своїх цілей чи до їх зміни. Така поведінка може бути активно-конфліктною (виклик); пасивно-конфліктною (відповідь на виклик), конфліктно-компромісною, компромісною. 
        Залежно від установок і поведінки сторін конфлікт набуває певної логіки розвитку, нерідко створюючи додаткові причини для його поглиблення і розростання. На цій стадії його розвиток охоплює такі основні фази: перехід з латентного стану у відкрите протиборств сторін;  подальша ескалація протиборства; апогей конфлікту [33, 158]. Тривалість та інтенсивність конфлікту залежать від цілей і установок сторін, ресурсів, засобів і методів ведення боротьби, реакції на конфлікт середовища, пошуку консенсусу та ін.          

        На стадії вирішення конфлікту можливі різні варіанти розвитку подій: нав'язання слабшому своїх умов; продовження боротьби до цілковитої поразки однієї зі сторін; затягування боротьби через дефіцит ресурсів; взаємні поступки сторін внаслідок вичерпання ресурсів для боротьби; припинення конфлікту під дією третьої сили [37, 118].

         Конфлікт у колективі триватиме, доки не буде створено умов для його припинення. Ними можуть бути: усунення об'єкта конфлікту; заміна одного об'єкта іншим; усунення однієї сторони конфлікту; зміна позицій однієї зі сторін; зміна характеристик об'єкта і суб'єкта конфлікту; одержання нової інформації від об'єкта; недопущення безпосередньої чи опосередкованої взаємодії учасників; вироблення учасниками узгодженого рішення [22, 93].

      Можливе згасання конфлікту - це тимчасове припинення протидії при збереженні основних ознак конфлікту: суперечності і напружених відносин. Конфлікт переходить з "явною" форми в приховану. Згасання конфлікту зазвичай відбувається в результаті: виснаження ресурсів обох сторін, необхідних для боротьби; втрати мотиву до боротьби, зниження важливості об'єкта конфлікту; переорієнтації мотивації опонентів (виникнення нових проблем, більш значущих, ніж боротьба в конфлікті) [35, 98]. 
        Післяконфліктний період охоплює такі два етапи, як часткова нормалізація відносин і цілковита нормалізація відносин [14, 10].

         Отже, вивчення та аналіз психолого-педагогічної літератури, по проблемі педагогічного конфлікту, дозволяє сформувати висновок про те, що педагогічний конфлікт –  це одна із структурних одиниць навчально-виховного процесу, яка характеризується різним усвідомленням й неоднаковими поглядами на педагогічну ситуацію, яка призводить до конфлікту та визначає відношення конфліктних сторін. Педагогічні конфлікти мають свою структуру та динаміку розвитку: передконфліктна стадія, реалізації (власне конфлікт), згасання (вирішення конфлікту). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Основні підходи до класифікації педагогічних конфліктів

 

        Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, що висвітлює проблему педагогічного конфлікту, дає змогу зробити висновок про відсутність єдиної точки зору щодо класифікації  педагогічних конфліктів.

 Так, Колошин В. вважає за необхідне розрізняти конструктивні та деструктивні конфлікти. Перші спрямовані на зміст проблемної ситуації та пошук шляхів її розв'язання, а другі пов'язані із з'ясуванням стосунків. Конструктивні конфлікти сприяють уточненню позиції та єднають колектив. Деструктивні конфлікти руйнують колектив та його зв'язки з педагогом. Від їх розв'язання залежить психологічний настрій у групі, успішність, стан здоров'я учнів та вчителя [23, 7].

           Земш Н. виокремлює виправдані й невиправдані педагогічні конфлікти. З точки зору результативності, він ділить їх на мобілізуючі, що примушують навчатися та дезорганізуючі, які значно зменшують інтерес до роботи [22, 19].

          Варто зазначити, що  дослідники, які вивчали педагогічний конфлікт, неодноразово звертали увагу, на те, що конфлікт у процесі здійснення педагогічної діяльності може виникнути не тільки між вчителем і учнем, а і між іншими учасниками педагогічного процесу. Так, зокрема  Левін К.  описує шість типів конфліктів, характерних для педагогічної діяльності: зумовлені різноманіттям професійних обов'язків педагога; конфлікти, виникаючі із-за різних очікувань тих людей, хто впливає на виконання професійних обов'язків вчителя; викликані низьким престижем окремих предметів шкільної програми; пов'язані з надмірною залежністю поведінки вчителя від різних директивних розпоряджень;  викликані протиріччями між багатогранними обов'язками і прагненням до професійної кар'єри; зумовлені розбіжністю цінностей, які пропагує вчитель у школі, з цінностями, які на-спостерігає учні поза її стінами. [26,  354-355].

         Меняєв А. віділив такі види конфліктів, як: внутріособистісний, що відбиває боротьбу приблизно рівних по силі мотивів, потягів, інтересів особистості; міжособистісний, що характеризується тим, що діючі обличчя прагнуть реалізувати у своїй життєдіяльності взаємовиключні цілі; міжгруповий, що відрізняється тим, що конфліктуючими сторонами виступають соціальні угруповання, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають один одному на шляху їхнього здійснення; індивідуально-груповий – виникає у випадку невідповідності поводження особистості груповим нормам і чеканням [29, 27].

       Начаєв В.М. виділяє соціально-педагогічні конфлікти, що виявляються як у відносинах між групами, так і з окремими людьми. В основі цієї групи конфліктів – порушення в сфері взаємин. Їх причинами можуть бути: неприйняття людини людиною, боротьба за лідерство або психолого-педагогічні конфлікти [30, 127].

      Пірен М. виокремлює конфлікти по ступені їхньої реакції на те, що відбувається. Автор описує скороминучі конфлікти, гострі тривалі конфлікти, слабо виражені, в'ялі конфлікти, слабо виражені швидкопротікаючі конфлікти [32, 265-266].

      Більшість авторів також у своїх працях дають загальну класифікацію конфліктів, яку можна поширювати і на педагогічні конфлікти.

     Так, зокрема конфлікти у педагогічній діяльності можуть бути  за характером взаємодії: міжособистісні, міжгрупові, міжнаціональні, міждержавні, міжстатеві, внутрішньо особистісні [41,145]. За ознаками вияву: відкриті (лежать на поверхні), приховані (їх можна визначити лише за непрямими ознаками). За типом вирішення: прості (швидко вирішувані), складні (для їх вирішення потрібний тривалий час). За змістом: реалістичні (мають реальне підґрунтя для виникнення), нереалістичні (не мають реальної бази для виникнення, відбуваються на рівні емоційних виявів). За кінцевим результатом: продуктивні (“корисні” — допомагають розкрити і змінити нездорові взаємовідносини, вирішити протиріччя), непродуктивні (“шкідливі” — не дають нікому користі) [39, 221]. Залежно від напрямів комунікацій: “горизонтальні” (конфлікти між рядовими членами колективу), “вертикальні” (конфлікти між підлеглими і керівником), “вертикальні” конфлікти згори донизу (конфлікти між керівниками і підлеглими).  На етапі виникнення конфлікти бувають: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні. Під час їх розвитку — короткочасні, тривалі, затяжні. На етапі усунення — керовані, погано керовані, некеровані.Щодо результативності конфлікти можуть бути мобілізуючими чи дезорганізуючими у колективі [41, 147]. За іншими критеріями педагогічні конфлікти поділяють на мотиваційні, такі, що пов’язані зі слабкою організацією навчання в школі, конфлікти взаємодії між суб’єктами навчально-виховного процесу та ін. [27,138]. Поширеними є педагогічні конфлікти, пов’язані зі слабкою організацією навчання у школі.  Йдеться про чотири конфліктні періоди, які долають учні у процесі навчання, переходячи з одного вікового періоду розвитку до іншого [34, 199].