Педагогічні основи ігрової діяльності молодших школярів у навчальній роботі

Отже, об'єктом дослідження психологів стала дитяча ігрова діяльність. Однак увага зосереджувалася не на аналізі гри як діяльності, а на психології гри як специфічній першооснові людської життєдіяльності. Водночас необхідно зазначити, що в своїх узагальненнях учені торкалися і деяких аспектів гри як більш узагальненого явища. Зокрема це простежується у дослідженнях психологів Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна.

Певний інтерес викликають філософські погляди на проблеми теорії гри. Так, на думку Г.Клауса, ігри є не що інше як моделі реальних ситуацій. Саме вони є вихідною точкою для підготовки живих істот до існування в навколишньому середовищі. Ігри як моделі реальних ситуацій дають можливість виробити стратегію поведінки в реальному житті. У зв'язку з цим Г.Клаус виділяє три типи ігор: чисто випадкові, жорстко детерміновані (ґрунтуються на майстерності) та Ігри на основі розуміння (орієнтовані на майстерність з участю випадку)[7, с26]. Водночас учений вважає, що самі по собі ігри — це суперечлива боротьба того чи іншого типу.

На думку К.Г. Ісупова, значення гри полягає у «евристичній діяльності, - евристичному стані свідомості й поведінки, евристичному світосприйнятті»,[5 с.148].

Свій погляд на розуміння гри висловлює В.І. Устиненко [19, с. 701 яка вважає, що гра — це довільна діяльність, що відображає в умовно-узагальненій формі ставлення людини до навколишнього, людей, самої себе. Метою цієї діяльності є самовираження індивіда і формування у нього типів соціальної поведінки, прогнозування ситуації спілкування. Тому гра є одним із способів пізнання світу і самоствердження людини. Зміст гри - довільне конструювання дійсності в умовному плані, коли людина бере на себе роль (не реальну, а уявну функцію), ставить себе в умовну ситуацію.

М.В. Дьомін розглядає гру з погляду діяльності . Аналізуючи її, він вказує на суперечність, яка виникає при співвідношенні гри, навчання і праці як етапів діяльності і розвитку людини. Учений стверджує, що гра не обмежується початковим періодом у житті людини, а є необхідною і суттєвою складовою діяльності у всі без винятку періоди її життя. Тому гра, навчання і праця є не етапами діяльності і розвитку людини, а її видами.

Крім названих теорій, Існує ще й математична теорія гри. Вона пов'язана із виробленням засобів подолання конфлікту як особливої дійсності ігрового характеру. Під конфліктом розуміють взаємодію двох об'єктів, що мають несумісні цілі або способи досягнення цих цілей. Зміст математичної теорії гри полягає у виробленні способів оптимізації рішень, які приймаються у конфліктних ситуаціях.

Отже, результатами розробки теорії гри стали: психологічні аспекти її виникнення, визначення природи і змісту гри.

Наступний період (кінець 60-х — 80-ті роки XX' ст.) пов'язаний Із визначенням дидактичних і розвиваючих функцій гри, її впливу на активізацію пізнавальної діяльності, процесу навчання школярів. Проводиться систематизація дидактичних ігор і використовуються різні підходи до їх класифікації. Сприяли цьому дослідження О.О. Вербицького, М.В. Кларіна, Г.О. Ляпіної, О.Е. Селецької, В.Г. Семенова. Варто відзначити і праці з методики навчання географії А.К. Верзіноі, М.М. Гробш-тейна, С.В. Захарова, В.П. Корнєєва, Р.А. Редіної. У працях зазначених авторів наведено приклади та методики використання ігор на уроках та позашкільних заходах з географії.

Значна увага у цей період приділяється розробці та використанню ділових ігор, створюються наукові центри з розробки теорії та практики ділової гри (Москва, Ленінград, Київ, Новосибірськ, Одеса, Челябінськ). Значну роль у становленні та розвитку цього нового методу навчання відіграли праці М.М. Бірштейна, В.М. Буркова, С.Р. Гідрович, В.М. Єфімова, Р.Ф. Жукова, В.Ф. Комарова, В.Я. Платова, В.Р. Прауде, В.І. Рибальського, І. М. Сироєжина, О.М. Смолкіна, Т.П. Тимофіївського, Б.М. Христенко та ін.

Дана проблема знайшла відображення у дослідженнях і західних учених (європейських та американських): Е.Баффі, Е.Говена, Г.Еберта, К.Кіршбольда, Х.Кліпперта, Б.Роуена, Б.Штаймане та інших.

Сучасний напрям досліджень визначений розширенням сфери використання ігрової форми навчання і вдосконалення методу Імітаційного моделювання. Зумовлено це тим, що тривалий час форма уроку як відносно одноманітна не привертала уваги педагогічної науки. Пошук засобів навчання, найбільш адекватних сучасній педагогічній ситуації, посилив інтерес до нових форм навчальних занять, особливо ігрових.

Дисертаційні дослідження ігрових форм навчання (О.І. Бєлової, Г.І. Кашканової, Н.І. Стяглик, Т.А. Шукурова) сприяли розвитку методики використання ігор у процесі навчання учнів як нетрадиційної форми уроку в розвитку пізнавальної діяльності школярів, формуванні професійної орієнтації студентів.

 

1.2. Дидактичне  значення ігрових методів

 

Важливим освітнім завданням педагога є спрямування роботи на розумовий розвиток учнів, що забезпечуватиме формування їхніх творчих здібностей, здатність і уміння знаходити нові шляхи для розв'язання практичних завдань, творчо застосовувати набуті знання у майбутній діяльності.

Основними критеріями творчості у пізнавальній діяльності учня є: самостійність (повна або часткова); пошук і вибір можливих варіантів руху до мети; створення або конструювання нового продукту (в індивідуальному досвіді учня — нового, невідомого для нього наукового знання або методу, але відомого, як правило, в суспільному досвіді) [8, с. 60] тощо.

Формування творчих здібностей школярів можливе за умови раціональної організації навчального процесу, основу якого становлять методи навчання. Вони історично змінюються разом зі зміною цілей і змісту освіти. Питання активізації методів навчання дедалі частіше постає у зв'язку з перебудовою системи освіти, удосконаленням навчально-виховного процесу в цілому. Це значно посилює інтерес педагогів до нових або модернізованих методів.

Для кращого засвоєння навчального матеріалу все більше застосовуються активні методи навчання.

Аналіз теорії та практики навчання дає можливість стверджувати, що головною ознакою активності методу є висока розумова діяльність учнів, яка визначається: швидкістю і логікою мислення; тривалою продуктивною роботою в заданому режимі; самостійним прийняттям рішення; взаємодією учнів і вчителя за допомогою прямих і зворотних зв'язків тощо.

Активні методи навчання поділяються на не імітаційні, які реалізуються на традиційних видах занять, та імітаційні, використання яких, як правило, пов'язане із застосуванням навчальних ігор. Імітація (наслідування, відображення) — це моделювання діяльності, розігрування ситуації. Отже, ігровий метод — це спосіб взаємодії учителя й учнів (учня), зумовлений грою, що веде до реалізації дидактичних задач і цілей навчання.

За концепцією І.Я. Лернера ігровий метод навчання характеризується трьома основними ознаками:

1. визначає ціль, спрямовану на зміст освіти, що підлягає засвоєнню;
2. передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності, яку він організує;
3. визначає характер взаємодії вчителя й учнів.

Водночас ігровий метод навчання, як і будь-який інший, передбачає наявність знань про:

а) цілі діяльності, що є знанням і про результат цієї діяльності. Без такої попередньої цілі діяльності суб'єктів навчального процесу не може бути цілеспрямованою, тобто усвідомленим рухом до мети;

б) необхідний для досягнення мети спосіб діяльності;

в) необхідні й можливі засоби інтелектуального, практичного або предметного характеру, оскільки діяльність завжди пов'язана з ними;

г) об'єкт діяльності, без якого діяльності не буває. Саме знання про об'єкт, його властивості супроводжується в методі необхідним знанням про зміни об'єкта під впливом діяльності та механізм його перетворення

Для ігрових методів характери певні особливості, що відрізняють їх від традиційних:

• наявність ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності;
• активізація мислення й поведінки школяра;
• високий ступінь задіяності у навчальному процесі;
• обов'язковість взаємодії учнів між собою та вчителем або програмовим матеріалом;
• посилення емоційності і творчий характер заняття;
• самостійність у прийнятті рішення;
• бажання набути уміння і навички за відносно короткий термін.

Організовуючи навчальний процес і вибираючи оптимальні для того чи іншого його етапу методи, вчителі має знати, які функції можуть виконувати ігрові. Як правило, вони подібні до тих, що характерні для будь-яких інших методів навчання: спонукальна, освітня, виховна, розвиваюча, інформативна контрольно - корекційна

Ігрові методи багатопланові і кожен з них в той чи інший спосіб сприяє виробленню певної навички, а тому виникає необхідність систематизувати їх для більш диференційованого використання у навчальному процесі.

Розглянемо особливості кожного з ігрових методів.

Досить часто у своїй повсякденній роботі вчителі використовують ігри-вправи, включаючи їх у зміст багатьох уроків. Особливість їх використання полягає у тому, що вони не потребують тривалої підготовки і займають значно менше часу в межах урочного навчання. Аналіз значної кількості ігор, спостереження і досвід учителів показують, що використання даного методу пов'язане з активізацією певних психічних процесів і сприяє закріпленню знань, перевірці їх якості, набуттю навичок.

Ігри-вправи проводяться на уроках, входять до домашніх завдань, позакласних занять, а також можуть використовуватись у вільний від навчання час. Вони позитивно впливають на посилення інтересу до теми, що вивчається. Як зазначає Г.О. Ляпіна [10, с.25], Ігри-вправи дають можливість виділити з усього фактичного матеріалу, що пропонується дітям і підліткам у навчальному плані, ті явища і факти, які можуть бути збережені пам'яттю як найбільш життєво важливі й захопливі у плані пізнання. Як правило, це можуть бути кросворди, ребуси, вікторини тощо.

На основі узагальнення та аналізу різних точок зору з приводу виділення та класифікації ігрових методів навчання можна виокремити такі основні види: гра-вправа, ігрова дискусія, ігрова ситуація і навчально-рольова гра.

Метод ігрової дискусії. Слово «дискусія» латинського походження, що означає дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками. Основне призначення даного методу — виявити відмінності в розумінні питання й шляхом товариської суперечки встановити істину, прийти до спільної точки зору.

Переваги цього методу полягають у тому, що:

по-перше, матеріал, який подається на більш високому рівні або у нетрадиційній формі дозволяє учням отримати гарну вихідну базу для самостійного дослідження спірних питань;

по-друге, виникає інтерес пошуку істини, що потребує використання джерел, які містять дискусійні положення і відповідно збуджують інтерес до пізнавальної діяльності;

по-третє, набуваються уміння і формуються практичні навички для логічного, несуперечливого й аргументованого ведення дискусії, в ході якої необхідно не просто відкинути якусь думку, а доказово, обґрунтовуючи свої факти, розуміння проблеми;

по-четверте, школярі поступово знаходять правильне співвідношення раціонального та емоційного, що вкладаються у зміст доведень;

по-п'яте, здійснюється вибір відповідного понятійного апарату для виключення підміни сутності суперечливих термінів;

по-шосте розкриваються творчі можливості учнів, їхня здатність де узагальнення, нахил до теоретичного аналізу, тобто формуються навички, необхідні для самостійної навчальної діяльності.

Дискусійний метод навчання до зволяє серед різних варіантів рішень одного й того ж питання вибрати оптимальний. При цьому в учня можуть виникати сумніви у правильності вибору. Щоб зняти їх, необхідно глибоко проаналізувати суть явища або процесу, його природу. Такий спосіб навчання дає можливість учню підійти до істини, під якою розуміють відповідні уявлення людини про зміст явищ реальної дійсності. Досягнень поставленої мети зумовлює розвитої пізнання.

Різновидами ігрової дискусії є «мозкова атака», «дискусія круглого столу», «метаплан».

Наступний вид — «метод ігрової ситуації». В основі його лежить проблемна ситуація. Вона активізує пізнавальний інтерес у школярів спрямовує розумову діяльність. Основне призначення цього методу — встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається; вміння аналізувати, робити висновки, приймати відповідне рішення у нестандартних ситуаціях.

Метод ігрової ситуації сприяє заохоченню учнів до захопливої діяльності на основі певної ситуації, ще розігрується. У зміст ситуації закладено необхідну суму знань, умінь навичок, якими повинні оволодіти учні. Ігрова ситуація сприяє посилення емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної роботи, знімає напругу, стомленість.

До ігрової ситуації входять так методи, як «аналіз конкретної ситуації», «інцидент», «розгляд ділової кореспонденції» тощо.

Метод «навчально-рольової (ділової) гри». Нині спостерігається певний інтерес до використання цього методу у шкільній практиці. Рольова гра дає можливість відтворити практично будь-яку ситуацію в «ролях». Це дозволяє краще зрозуміє психологію людей, стати на їхнє місце, з'ясувати, що ними рухало при прийнятті рішення.

Завдяки рольовій грі відбувається психологічна переорієнтація школярів. Кожний починає розуміти, ще він уже не просто учень, який відповідає перед учителем, а особа, яка має певні права й обов'язки та несе відповідальність у прийнятті рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю школярів, дозволяє швидше і краще засвоїти навчальний матеріал. Крім того, він сприяє професійній орієнтації учнів.