Педагогічні основи ігрової діяльності молодших школярів у навчальній роботі

Метод «рольової гри» має так різновиди: «ігрове проектування» та «інсценізація».

Вибір ігрових методів навчання залежить від багатьох чинників: змісту навчального матеріалу, дидактичних цілей, функцій, рівня підготовки та віку учнів, педагогічної майстерності вчителя тощо. Однак, варто зазначити, що в чистому вигляді один метод використовують рідко. Здебільшого це відбувається за рахунок поєднання кількох методів, один із яких провідний.

 

 

 

 

1.3. Моделі структур  дидактичної гри та ігрових  стосунків

 

Структура дидактичної гри (інтелектуальної чи рухливої) має чітко визначені складові (модель 1). Всі вони об'єктивно взаємопов'язані, а головне — опосередковано зумовлюють поведінку учасників гри. Саме структурні компоненти гри акумулюють пізнавальний та виховний зміст у привабливому для дітей ігровому завданні.

Модель 1

Структура дидактичної гри

 

Зміст

Пізнавальний Виховний

 

 

Ігрові дії      Ігрові правила

Стосунки дітей

 

Щоб виконати цікаве ігрове завдання, дитина вдається до інтелектуальних чи фізичних дій із закладеним у грі пізнавальним змістом, а відтак опановує його. Завдяки відповідним ігровим діям вона щоразу глибше вивчає та практично застосовує цей зміст.

Ігрові правила мають виховне спрямування, тобто виховний зміст: підказують дитині, як треба діяти задля успішного виконання ігрового завдання. Правила ставлять усіх гравців в однакові умови. Водночас кожній дитині притаманна власна індивідуальність, в кожної свій рівень розвитку. Саме тому хтось грає швидше й вдаліше, хтось — повільніше або й узагалі не досягає успіху. Отже, визначення ігрового завдання та правил гри спонукають дітей до певних стосунків одне з одним.

• Педагоги знайомлять дитину з дидактичними іграми (з лото, доміно, шашками, шахами серсо, пінг-понгом та з багатьма іншими — модель 2)Тут важливо зацікавити її грою, і це зацікавлення підтримуватимуть або знижуватимуть інші діти, які беруть участь у грі або перебувають поряд.

 

Модель 2

Педагог	Дитина	Інші учасники
1. Зацікавлює грою	Зацікавлюється грою	Цікавиться(не цікавиться)
2. Зацікавлює ігровим завданням	Хоче виконувати ігрові завдання
3. Пояснює(показує) ігрові дії	Наслідує ігрові дії	Допомагає(заважає)
4. Подає правила(умови) гри	Приймає(не приймає, порушує)правила гри	Нагадує, вимагає, скаржиться на невиконання правил
5. Спостерігає гру дитини	Успішно виконує ігрові завдання	Радіє(не радіє) виграшу іншого

 

• Насамперед слід цікаво роз'яснити ігрове завдання, щоб дитина захотіла виконувати його. Однолітки ж можуть підтримати або не підтримати гру. Треба також викликати в дитини інтерес до ігрових дій, щоб вона діяла охочіше. Інші діти спостерігатимуть чи коригуватимуть її дії.
• Педагог має ще й дохідливе пояснити правила гри, щоб у дитини була значуща мотивація дотримуватися їх. Тут їй допомагатимуть або, навпаки, заважатимуть інші діти.
• Педагог організує гру. її учасники прагнуть виконати ігрове завдання, а інші тішаться з успіхів однолітків або байдужі до них. Отож, поряд із дорослим на деяких гравців впливають й інші діти.

Структура дидактичної гри зумовлює різні взаємини гравців. Моделі 3-6 відображають типові стосунки дітей під час виконання ігрових завдань.

1. Ігрові завдання кожна дитина виконує сама й незалежно від інших (модель 3). Наприклад, складає мотрійок, башточки, складанки з геометричних фігур чи елементів, мозаїку, грає з м'ячем, стрибає через скакалку тощо. Вона залишається наодинці з ігровим завданням, з ігровими діями та правилами. Контакти з іншими дітьми тут майже відсутні. Успіх чи невдача у грі залежать від інтелектуального або фізичного розвитку дитини, від дотримання або порушення нею правил.

 

Модель 3

Кожен сам за себе

 

2. Успіх (чи невдача) одного учасника гри зумовлює результат гри іншого гравця (модель 4). Це стосується шахів, шашок, пінг-понгу тощо. Сама структура гри об'єктивно спонукає дітей взаємодіяти одне з одним. Кожен гравець має уважно спостерігати ігрові дії партнера, стежити, чи дотримується він правил гри. Адже від цього й від власних якостей залежить успішне виконання ігрового завдання.

 

Модель 4

Мій успіх – твій успіх

 

    3. Ігрове завдання передбачає об'єднання зусиль двох гравців і більше (модель 5): ігри-естафети, "Знайди напарника" тощо. Воно також спонукає гравців до кооперації зусиль. Діти не лише спостерігають дії одне одного, а й підігрують, допомагають партнерові. До того ж вони прагнуть успішно виконати свою частку ігрового завдання, щоб не спровокувати невдачу обох учасників гри чи всієї групи. Тут ігрова мотивація досить значуща. Дитина розуміє, що в разі програшу (через свою неспроможність чи недбалість партнера) з нею більше не захочуть гратися інші діти. Саме тому така структура гри спонукає до консолідації зусиль для виконання ігрового завдання.

Модель 5

Спільний успіх

Кооперативна структура зв'язків під час колективного виконання ігрового завдання посилюється в умовах змагання між групами гравців (модель б): рухливі ігри (волейбол, футбол, хокей...). Тут відповідальність кожного гравця за свої ігрові дії, дотримання правил, успішне розв'язання конкретного ігрового, завдання є часткою виграшу всієї команди, а отже, спільного успіху.

 

Чи гра успішна?

Отож, зміцнюються кооперативні стосунки дітей з однієї команди й водночас глибшають конкурентні стосунки дітей з різних команд. Групові ігрові стосунки є своєрідною шкалою відповідальності, солідарності, вони стимулюють індивідуальні можливості кожного гравця задля досягнення колективного успіху. Міжгрупові

взаємини — шкала збереження дитиною власної гідності, її толерантності, максимального напруження власних зусиль в умовах конкурентної боротьби, вимогливості до себе самої і до своїх партнерів та конкурентів щодо виконання однакових для всіх правил гри.

Найбільш складний та суперечливий процес опанування дітьми правил гри (модель 7). Правила слугують умовами виконання ігрового завдання й водночас у цікавій формі вводять у гру норми спілкування та взаємодії між людьми.

Модель 7

Динаміка дотримання дітьми правил гри

На початку гри дітей цікавить передусім завдання, яке стоїть перед ними, й вони прагнуть успішно виконати його. Тому на першому етапі ігрові правила для них відходять на другий план. Отже, на першому етапі засвоєння правил гри діти забувають про них.

Позаяк дорослий щоразу нагадує, що дотримуватися правил мають усі, діти надалі вже про це пам'ятають. Але на другому етапі гравці вбачають у встановлених правилах реальні перешкоди, які заважають їм швидко й успішно перемагати. Тож деякі з них свідомо ігнорують правила й опиняються в легших умовах виконання завдання, аніж інші гравці. Очевидні порушення правил засуджують як дорослі, так і партнери. До того ж виграш, отриманий нечесно, не зараховується.

Усе це змушує дітей на третьому етапі, врешті-решт, дотримуючись правил, прагнути виграти, доклавши інтелектуальні чи фізичні зусилля. Тепер вони пишаються чесно здобутим виграшем.

Уже на четвертому етапі дитина не лише сама дотримується правил гри. Вона ставить таку саму вимогу й до інших гравців, контролює дотримання ними правил, не допускає порушень. Тобто діти стають поборниками загальних для всіх норм поведінки, які й зумовлюють справедливі стосунки між ними.

 

 

 

 

 

ІІ. Розділ

Методика роботи вчителя

1.3. Організація  ігрової діяльності на уроці

 

Гра у навчальному процесі створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри полягає в тім, що вона досягає своєї мети непомітно для вихованця, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини.

Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат. Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато — вчитель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впровадження ігрової діяльності у навчальний процес.

За всієї привабливості ідеї використання ігрової діяльності у навчальному процесі, необхідно зазначити, що ігри доречні й ефективні не на всіх уроках. Неприродною буде, приміром, ігрова контрольна робота чи гра на весь урок під час вивчення зовсім нового матеріалу (хоча й на таких уроках можливі ігропаузи для актуалізації знань, наприклад, або зняття стресових проявів).

Куди багатший ігровий потенціал мають уроки узагальнення отриманих знань, закріплення їх або вироблення практичних умінь і навичок. Дуже жваво й ефективно проходить в ігровій формі підготовка до тематичної атестації, коли учні мають необхідний багаж знань і потрібно його актуалізувати та систематизувати.

Менш очевидним є використання ігрових елементів під час контролю готовності учнів до уроку. Справді, з чим отут гратися, — учень або готовий до уроку, або ні (таких чомусь завжди вистачає). Нижче наведено опис гри «Морський бій», яку можна використати на уроці саме на стадії перевірки домашнього завдання. Вона дає змогу перетворити цю досить нудну стандартну процедуру на корисний насичений процес. Цікаво, що після такого «бою» число «тих, хто забув», чи «тих, хто не зрозумів» домашнє завдання до наступного уроку, обов'язково зменшиться — програвати не подобається нікому.

Під час планування, підготовки і проведення гри на уроці необхідно дотримуватися наступних принципів і правил:

• Учитель має чітко усвідомлювати дидактичні завдання використання ігрових елементів у навчальному процесі й організувати всю діяльність на уроці з орієнтацією на виконання цих завдань. Усі учасники повинні знати і виконувати правила гри, про які їх докладно інформують до її початку.

• На ігровому уроці не повинно бути сторонніх спостерігачів, тому важливо залучити всіх учнів до активної діяльності. Разом із тим участь у грі — справа добровільна, тому не варто змушувати грати дітей пасивних або тих, які соромляться. Спочатку їм можна запропонувати ролі експертів чи асистентів учителя. Через деякий час вони самі попросяться в гру.
• На ігровому уроці, як і в будь-якій грі, обов'язково має бути присутнім елемент несподіванки і непередбачуваності, що дає змогу активізувати вияв творчих здібностей учнів.
• Періодично слід змінювати правила гри, щоб вона не набридала і залишалася цікавою дітям. При цьому система підрахунку балів і визначення переможців мають залишатися максимально простими й наочними. Дуже корисно бали матеріалізувати (у вигляді фішок чи зірочок) і записувати їх на зведеному табло.
• Дуже тонка процедура — розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно — їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.
• Необхідно якомога повніше використовувати багаті можливості гри для розвитку вміння працювати в колективі, що передбачає розподіл ролей у команді, причому краще, якщо це зроблять самі учні (під непрямим керівництвом учителя, звичайно).
• Гра неможлива без духу змагання, тому переможці в ній мають бути обов'язково. Важливо тільки, щоб азарт не спричинив психологічних травм, тому не можна допускати образ і глузувань. Програвати, та й вигравати, треба вміти гідно.

• Як і будь-який урок, ігровий так само завершується підбиттям підсумків. Усі бали учасників підраховують, переводять в оцінки й виставляють у класний журнал, але лише за бажанням учнів (тільки позитивні емоції!).

Як було сказано, найбільші можливості для впровадження ігрових елементів у навчальний процес дають уроки узагальнення й закріплення знань, що передують, як правило, атестаціям і залікам. Ігри на таких уроках потрапляють на благодатний ґрунт знань, отриманих учнями під час вивчення теми. Це дає вчителю широкі можливості для проектування ігрових ситуацій.

Директор донецької СЗШ №136 пропонує використання ігрових елементів на різних стадіях уроку, причому це будуть різні типи уроків залежно від дидактичних завдань і способів організації навчальної діяльності.

Актуалізація опорних знань

На першому етапі уроку доцільно застосувати короткочасні ігри або ігрові елементи, які мобілізують увагу і пам'ять учнів. Тривалість їх не повинна перевищувати 10—15 хвилин. Розгляньмо кілька варіантів ігрової діяльності учнів на початку уроку.

«Допуск». Проводять на старті уроку, коли право голосу дають кожному учневі. Це має такий вигляд: учитель ставить запитання, на які учні відповідають по черзі, не встаючи зі своїх місць. Підніматися доводиться тільки тим учням, які не змогли відповісти на запитання. На цей етап учитель добирає прості запитання, що вимагають, як правило, односкладових відповідей — на чисте знання раніше вивченого в класі матеріалу. Отже, після першого кола допуску в класі стоять лише кілька учнів, причому ні в якому разі не слід робити акцент на їхній невдатності. Навпаки, вчитель пропонує класу не залишати товаришів у біді, пропонує учням кинути «рятувальні кола», — поставити їм запитання, які вже звучали сьогодні. Рятувальна операція триває доти, доки кожен учень не дасть правильної відповіді. Як дана форма фронтального опитування працює на основну ідею підвищення психологічної привабливості уроку? По-перше, протягом перших 5—7 хвилин уроку вже кожен учень «виступив», причому дав правильну відповідь, і це вже йому приємно й додає впевненості. По-друге, не пропала дарма домашня праця, і можна спробувати розвинути успіх. По-третє, коли всі кидаються на допомогу тим, хто замешкався на старті, в класі з'являється атмосфера єдності й доброзичливості. Нарешті, протягом цих 5 хвилин у класі звучить корисна навчальна інформація, необхідна для подальшого просування, причому звучить з вуст учнів, і її потрібно слухати (раптом це саме питання трапиться й мені?). Важливо, щоб усе відбувалося по-доброму, без тиску, і зміцнювало в дітей переконаність, що їм це під силу.